Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/369/26

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 460/369/26 пров. № А/857/5127/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б., з участю секретаря судового засідання - Нагибайло Т.О., а також сторін (їх представників): від позивача Ковальчук І.М.; розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника адвоката Ковальчук Ірини Миколаївни, діючої на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 15.01.2026р. про відмову в забезпеченні позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору ІНФОРМАЦІЯ_2 , про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання внести дані до державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (суддя суду І інстанції: Поліщук О.В.; час та місце постановлення ухвали суду І інстанції: 15.01.2026р. м.Рівне; дата складання повної ухвали суду І інстанції: 15.01.2026р.),- В С Т А Н О В И В: Оскаржуваною ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 15.01.2026р. відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову (а.с.7-9). Розгляд заяви про забезпечення позову проведено судом за правилами ч.1 ст.154 КАС України у порядку письмового провадження за відсутності учасників справи. Не погодившись із вказаною ухвалою суду, її оскаржила представник адвокат Ковальчук І.М., діюча на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , яка покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкової відмови в забезпеченні позову, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову, якою заяву про забезпечення позову задовольнити (а.с.10-13). Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд дійшов хибних висновків про ненадання стороною позивача доказів здійснення мобілізаційних заходів, що спростовуються фактичними обставинами справи. Окрім цього, позивач обрав логічний та правильний спосіб захисту, що узгоджується з приписами Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу». Також позивач не просить суд на стадії забезпечення позову розглядати справу по суті, а просить вжити заходи, які зроблять можливим виконання майбутнього рішення суду. Інші учасники справи не подали до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача на підтримання поданої скарги, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав. Як слідує із матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив: визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо невнесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення ОСОБА_1 , з військового обліку військовозобов`язаних у зв`язку із непридатністю до військової служби за станом здоров`я з 21.04.2023р.; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформацію відносно ОСОБА_1 про його виключення з військового обліку на підставі пп.3 ч.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» згідно інформації, наявної у військово-обліковому документі серії МА № 004584. 13.01.2026р. представником позивача до суду подано заяву про забезпечення позову, в якій він просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони вчиняти будь-які дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу до набрання законної сили судовим рішення в справі (а.с.1-4). В обґрунтування поданої заяви покликається на те, що за результатами військово-лікарської комісії /ВЛК/ позивача було визнано непридатним до військової служби за станом здоров`я і, як наслідок, виключено з військового обліку. Проте, відповідна інформація не була внесена відповідачем до реєстру «Оберіг», відтак під час зупинки транспортного засобу заявника працівниками Національної поліції його було затримано і доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_4 для складання протоколу про адміністративне правопорушення за ст.210 КУпАП. Заявник стверджує, що мобілізаційні заходи щодо позивача будуть завершені, що може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, крім того, звертає увагу на очевидні ознаки протиправності бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Відмовляючи в задоволенні заявленого клопотання, суд першої інстанції виходив з того, що доводи та аргументи заявника не є достатніми та переконливими для висновку про наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову за правилами, встановленими ст.ст.150-151 КАС України. Застосування запропонованих заявником заходів забезпечення позову може свідчити про передчасний висновок суду про протиправність рішень, дій чи бездіяльності відповідача, що не узгоджується з метою застосування правового інституту забезпечення позову. Зазначені обставини можуть бути встановлені виключно під час розгляду по суті справи, предметом якого буде надання судом правової оцінки правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Отже, враховуючи вимоги КАС України, зміст заявлених позовних вимог у співставленні з заходами забезпечення позову, про які просить позивач, суд дійшов висновку про відсутність підстав для забезпечення позову. Враховуючи в сукупності обставини справи, колегія суддів приходить до переконливого висновку про відсутність достатніх та необхідних підстав для вжиття заходів забезпечення позову, про обґрунтованість та підставність відмови суду в забезпеченні позову і дотримання судом першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали вимог ст.150 КАС України. Наведений висновок обґрунтовується наступним. Відповідно до ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. За правилами ч.1 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено, серед іншого, шляхом: зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору. Відповідно до роз`яснень, які викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006р. «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом Ради Європи 13.09.1989р., рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта. Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі. При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2019р. у справі № 826/10936/18 та від 30.09.2019р. у справі № 420/5553/18. При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними. Під час вирішення заяви про забезпечення позову установлено, що заявлений позов стосується оскарження бездіяльності відповідача щодо невнесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення ОСОБА_1 , з військового обліку військовозобов`язаних у зв`язку із непридатністю до військової служби за станом здоров`я з 21.04.2023р.; зобов`язання внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідну інформацію відносно ОСОБА_1 . Під час вирішення апеляційної скарги колегія суддів підкреслює, що заходи забезпечення такого позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в п.1 ч.2 ст.150 КАС України. В контексті співмірності суд також перевіряє не тільки співмірність заходів забезпечення позову із позовними вимогами, а й надає оцінку порушеному праву позивача, про захист якого він просить. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів /КМ/ України № 560 від 16.05.2024р. (надалі - Порядок № 560). Відповідно до п.6 Порядку № 560 призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період (серед іншого) включає, зокрема, оповіщення резервістів та військовозобов`язаних про виклик до районного (об`єднаного районного) територіального центру комплектування та соціальної підтримки чи його відділу, міського (районного у містах, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу СБУ або відповідного підрозділу розвідувальних органів України. Згідно з вимогами п.90 Порядку № 560 резервісти та військовозобов`язані, які отримали повістку щодо призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби, прибувають у строк та місце, зазначені в повістці для відправлення до військової частини (установи). Відповідно п.91 Порядку № 560 відправлення резервістів та військовозобов`язаних до місць проходження військової служби здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки у складі військових команд або індивідуально. Отже, направлення на проходження до місць військової служби можливе лише після вручення відповідної повістки. До заяви про забезпечення позову та до матеріалів позовної заяви не додано підтверджуючих документів, що свідчать про здійснення відповідачем дій щодо призову позивача на військову службу. Доказів, що будь-якими РТЦК та СП вчиняються активні мобілізаційні заходи по відношенню до позивача, які полягають у врученні йому повістки на відправку тощо, а також існування обставин призову позивача на військову службу під час мобілізації, суду не представлено. У свою чергу, твердження заявника, визначені у заяві як обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову, сформульовані як можливість/ймовірність, яка ґрунтується тільки на припущеннях. Посилання заявника на випадок можливого настання негативних наслідків чи порушення прав в майбутньому не може визнаватись достатнім для вжиття заходів забезпечення позову. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що доводи заявника не підтверджують вірогідність набуття ним статусу військовослужбовця у зв`язку з призовом на військову службу та відправлення у військову частину, а отже факту очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам не встановлено. Конкретних фактів порушення прав та інтересів позивача, очевидність заподіяння шкоди таким інтересам через діяльність/бездіяльність відповідача і третьої особи не наведено, оскільки йдеться лише про ймовірність та припущення можливого настання таких порушень без посилання на конкретні факти. Крім того, предметом оскарження в поданому позивачем позові є бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_4 , однак в заяві про забезпечення позову представник позивача просить також суд заборонити вчиняти будь які-дії щодо призову ОСОБА_1 до набрання законної сили рішенням суду у справі. При цьому, відповідний територіальний чи структурний підрозділ, або відповідних посадових осіб, яким позивач просить заборонити вчиняти зазначені у заяві про забезпечення позову дії, його представником не зазначено. Обґрунтування апелянта про те, що будь-який ІНФОРМАЦІЯ_4 може в умовах воєнного стану вжити заходів щодо мобілізації позивача, носить поверхневий характер, який не узгоджується з принципами інституту забезпечення адміністративного позову. Використання засобу забезпечення позову, визначеного п.4 ч.1 ст.151 КАС України, не може застосовуватись в інтересах позивача до невизначеного кола осіб. Регулювання підстав та порядку забезпечення позову повинно здійснюватись в інтересах не лише позивача, а й інших осіб - учасників провадження, суспільства, держави в цілому з дотриманням критеріїв пропорційності. Викладене свідчить про непропорційність та неспівмірність запропонованих позивачем заходів забезпечення позову. Щодо ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту чи поновлення порушених прав та інтересів, апеляційний суд звертає увагу, що вагомих доводів таких наслідків в разі незастосування заходів забезпечення позову не наведено. Враховуючи специфіку проходження військової служби, процедуру мобілізації колегія суддів вважає, що невжиття заходів забезпечення позову не призведе до можливого істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на громадян, які підлягають мобілізації. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст.150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі. Таким чином, оцінюючи в сукупності вищевикладене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що зазначені представником позивача у клопотанні про забезпечення позову доводи не свідчать про наявність законних та переконливих підстав для вжиття заходів забезпечення позову, передбачених ст.151 КАС України. При цьому колегія суддів вважає слушними висновки суду про те, що застосування запропонованих заявником заходів забезпечення позову може свідчити про передчасний висновок суду про протиправність бездіяльності, дій та рішень відповідача, що не узгоджується з метою застосування правового інституту забезпечення позову. Зазначені обставини можуть бути встановлені виключно під час розгляду по суті справи, предметом якого буде надання судом правової оцінки правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені представником позивача в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при постановленні ухвали суду і погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для забезпечення позову. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків ухвали суду, а тому підстав для скасування ухвали суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення. В силу приписів ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ОСОБА_1 . Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.ст.310, 312, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну представника адвоката Ковальчук Ірини Миколаївни, діючої на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 15.01.2026р. про відмову в забезпеченні позову в адміністративній справі № 460/369/26 залишити без задоволення, а зазначену ухвалу суду без змін. Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта ОСОБА_1 . Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді Н. В. Бруновська Р. Б. Хобор Дата складання повного судового рішення: 26.02.2026р.