Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 300/217/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 300/217/25 пров. № А/857/29243/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ільчишин Н.В., суддів Кухтея Р.В.В., Носа С.П., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року (судді Скільського І.І., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м.Івано-Форанківськ) у справі № 300/217/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправними дій,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 19.11.2024 №092950012746 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.04.1988 по 01.03.1989 у колгоспі Маяк, період роботи з 03.1989 по 15.02.1991 у колгоспі імені Шевченка, період роботи з 18.02.1991 по 09.10.1992 у колгоспі Вільна Україна, період роботи з 23.10.1992 по 10.11.1998 в МПП «Порада», та повторно розглянути заяву про призначення пенсії від 13.11.2024 з врахуванням цих періодів. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року позов задоволено. Не погоджуючись із вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Позивач не подав відзив на апеляційну скаргу. Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 13.11.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком (а.с.53-54). У зв`язку з впровадженням принципу екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсій, вказана заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Херсонській області, за результатами розгляду якої прийнято рішення від 19.11.2024 №092950012746 (а.с.51). Згідно вказаного рішення, ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з підстав відсутності необхідного страхового стажу. При цьомудо страхового стажу не враховано: період роботи з 01.04.1988 по 01.03.1989 за записами № 12 - № 13 на посаді завідувач підсобного цеху в колгоспі Маяк, оскільки відсутня інформація про встановлений та відпрацьований мінімум трудової участі в громадському господарстві; період роботи - з 18.02.1991 по 09.10.1992 за записами № 16 - № 17 на посаді майстра швейного цеху в колгоспі Вільна Україна, оскільки відсутня інформація про встановлений та відпрацьований мінімум трудової участі в громадському господарстві; період роботи - з 23.10.1992 по 10.11.1998 за записами № 18 - № 19 на посаді заступника директора в МПП Порада, оскільки у графі 2 розділу Дата, число, місяць, рік дата звільнення з посади 10.11.1998 та у графі 4 розділу На підставі чого внесено запис (документ, його дата та номер) підстава звільнення з посади Пр № 8 від 10.11.1998, дописані іншим чорнилом та не завірено належним чином, чим порушено вимоги Інструкції №

58. Також, не взято до уваги архівну довідку №18/07-13 від 26.09.2024 видану Зборівською міською радою Тернопільського району Тернопільської області про період роботи з 1989 по 1991 у колгоспі імені Шевченка Козівського району Тернопільської області, оскільки прізвище заявника у вищезазначеній довідці зазначено неповне по батькові, а саме ОСОБА_2 Мих. (а.с.51-52). Не погоджуючись із діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом. Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення (далі - Закон №1788) та Законом України від 09.07.2003 року №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV), іншими законами і нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення. Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Частиною 1 зазначеної статті передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: 1) громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; 2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України "Про пенсійне забезпечення" - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей. Відповідно до приписів частин 1, 2, 4 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. За змістом статті 62 Закону №1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно з вимогами частин 1, 2 статті 56 Закону №1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю. Наведені положення свідчать про те, що єдиною підставою для не врахування до трудового стажу часу роботи колгоспника за фактичною тривалістю є невиконання встановленого мінімуму трудової участі саме без поважних причин. Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 за №310 (далі - Основні Положення). Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу. До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться - відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; - відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; - відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень). Згідно з пунктом 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою. Встановлений взірець трудової книжки колгоспника, містить окремі розділи: ІІІ "членство в колгоспі", де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення, відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV "відомості про роботу" відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V "трудова участь у громадському господарстві" встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис. Трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки (пункт 8 Основних Положень). Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджено постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 (далі - Порядок №637). Згідно із пунктом 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Відповідно до пункту 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Додатково в довідці наводяться такі відомості: стосовно жінок, які працюють доярками (операторами машинного доїння), свинарками-операторами на підприємствах сільського господарства (в тому числі в колгоспах) - про виконання встановлених норм обслуговування. Судом на підставі матеріалів справи встановлено, що відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 у період з 01.04.1988 по 01.03.1989 працював у колгоспі Маяк, у період роботи з 03.1989 по 15.02.1991 працював у колгоспі імені Шевченка, у період роботи з 18.02.1991 по 09.10.1992 у колгоспі Вільна Україна.Записи засвідченні підписами голови колгоспу,бухгалтером та відповідною печаткою (а.с.7-8). Однак відповідачем-апелянтом не враховано зазначені у трудовій книжці відомості про роботу позивача в колгоспі в повному обсязі, що підтверджується розрахунком стажу роботи з чим колегія суддів не погоджується, адже трудова книжка позивача не містить записів про встановлений у вказаному колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання чи не виконання позивачем річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис. При цьому суд ще наголошує, що стаття 56 Закону №1788 визначає, що стаж роботи в колгоспі за період після 1965 року обчислюється за фактичною тривалістю роботи тільки тоді, коли член колгоспу не виконував встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві без поважних причин. Тобто, для неврахування до трудового стажу при його обчисленні часу роботи в колгоспі, або певного його періоду, необхідно встановити невиконання членом колгоспу встановленого у господарстві мінімуму трудової участі, а також те, що невиконання встановленого мінімуму трудової участі відбулось з вини члена колгоспу за відсутності поважних причин. У матеріалах справи відсутні відомості про невиконання ОСОБА_1 , під час роботи в колгоспі Маяк, у колгоспі імені Шевченка, у колгоспі Вільна Україна встановленого мінімуму трудової участі, в тому числі без поважних причин. Згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Відповідно до пункту 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Згідно з пунктом 18 Порядку № 637, за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника. При цьому суд звертає увагу на те, що положеннями Закону 1058-ІV підставою для призначення пенсії визначено виключно наявність страхового стажу необхідного розміру. У даному випадку, на думку суду, відповідач беззаперечно міг встановити факт зайнятості позивача у період роботи з 01.04.1988 по 01.03.1989 у колгоспі МАЯК, у період роботи з 03.1989 по 15.02.1991 у колгоспі імені Шевченка, у період з 18.02.1991 по 09.10.1992 у колгоспі Вільна Україна, так як в трудовій книжці містяться відповідні записи. У той же час, відповідачем не наведено жодних обґрунтувань щодо підстав неврахування усього періоду роботи позивача в колгоспі Маяк, у колгоспі імені Шевченка, у колгоспі Вільна Україна. Враховуючи те, що у трудовій книжці позивача наявні записи щодо періоду його роботи в колгоспі Маяк, у колгоспі імені Шевченка, у колгоспі Вільна Україна, зокрема, записи про прийом на роботу, записи про звільнення, при цьому, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність дій щодо незарахування до страхового стажу періодів роботи з 01.04.1988 по 01.03.1989, з 03.1989 по 15.02.1991 з 18.02.1991 по 09.10.1992в повному обсязі, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання відповідача зарахувати зазначені періоди до страхового стажу позивача. При цьому, відповідно до п. 27 Порядку №637 у тих випадках, коли в поданому документі про стаж указано лише роки без зазначення точних дат, за дату береться 1 липня відповідного року, а якщо не зазначено число місяця, то ним вважається 15 число відповідного місяця. Так, у записі 14 трудової книжки позивача відсутнє число місяця з якої починається його період роботи ,у період роботи з 03.1989 по 15.02.1991 у колгоспі імені Шевченка, а відтак суд уважає за необхідне зарахувати такий період роботи починаючи з 15.03.1989 по 15.02.1991. Також, суд вказує на безпідставність не взяття відповідачем до уваги архівної довідки№18/07-13 від 26.09.2024 виданої Зборівською міською радою Тернопільського району Тернопільської області про період роботи з 1989 по 1991 у колгоспі імені Шевченка Козівського району Тернопільської області, з тієї підстави, що прізвище заявника у вищезазначеній довідці зазначено неповне по батькові, а саме ОСОБА_1 , оскільки на переконання суду скорочення по-батькові заявника не ставить під сумнів, що інформація зазначена у ній стосується ОСОБА_1 . Щодо відмови у зарахуванні періоду роботи з 23.10.1992 по 10.11.1998 за записами №18 - №19 на посаді заступника директора в МПП Порада, з тих підстав, що у графі 2 розділу Дата, число, місяць, рік дата звільнення з посади 10.11.1998 та у графі 4 розділу На підставі чого внесено запис (документ, його дата та номер) підстава звільнення з посади Пр № 8 від 10.11.1998, дописані іншим чорнилом та не завірено належним чином, чим порушено вимоги Інструкції № 58, суд зазначає наступне. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 "Про трудові книжки працівників" Міністерством праці України, Міністерством юстиції України і Міністерством соціального захисту населення України затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок №58 від 29 липня 1993 року. Згідно з п. 2.4 цієї Інструкції, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також пронагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993". Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Судом встановлено, що записитрудової книжки позивача №18-19 здійснені відповідно до зазначеного порядку, оскільки порядок не зобов`язує роботодавця вносити один запис чи записи трудової книжки однаковим кольором (чорним або синім або фіолетовим) чи дописувати запис іншим чорнилом (чорним або синім або фіолетовим). Водночас, відповідач не вказує на те, що записи здійсненні іншим кольором ніж чорним або синім або фіолетовим. При цьому, твердження відповідача про те, що записи не завірено належним чином не знайшли свого підтвердження, оскільки вони зроблені з посиланням на відповідні накази та скріплені підписами та печатками підприємства. Крім того, необхідно зазначити про те, що у разі незгоди з відомостями, зазначеними в документах позивача, пенсійний орган має право на реалізацію повноважень, наданих йому частиною 3 статті 44 Закону №1058 а саме: вимагати відповідні документи від підприємства, перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню тощо, проте таким правом суб`єкт владних повноважень не скористався. Однак, матеріали справи не містять доказів щодо здійснення відповідачем перевірки достовірності відомостей про спірний період роботи позивача, а тому відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період його роботи з 23.10.1992 по 10.11.1998 на посаді заступника директора в МПП Порада. Верховний Суд в постанові від 04.08.2020 у справі №340/2074/19 зазначив, що ефективний захист прав є метою адміністративного судочинства. З огляду на це, вирішуючи кожен спір, адміністративні суди, з урахуванням вимог позовної заяви та позиції сторін, повинні застосовувати такі способи захисту, які будуть ефективними на практиці. Ця мета відповідає статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути ефективним як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64). Засіб юридичного захисту має бути ефективним в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі Аксой проти Туреччини (Aksoy v. Turkey), п. 95). При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі Джорджевич проти Хорватії, п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі Ван Остервійк проти Бельгії, п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення. Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що ефективний засіб правового захисту у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12). Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини та висновки Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку про протиправність рішення про відмову в призначенні пенсії від 19.11.2024 №092950012746 та як наслідок суд першої інстанції правильно зобов`язав відповідача зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.04.1988 по 01.03.1989 у колгоспі Маяк, період роботи з 15.03.1989 по 15.02.1991 у колгоспі імені Шевченка, період роботи з 18.02.1991 по 09.10.1992 у колгоспі Вільна Україна, період роботи з 23.10.1992 по 10.11.1998 в МПП «Порада», та повторно розглянути заяву про призначення пенсії від 13.11.2024 із врахуванням цих періодів, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Стосовно аргументів апелянта про те, що суд першої інстанції не врахував позиції Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що у цій категорії справ при вирішенні спору суди повинні виходити із сукупності конкретних обставин справи у взаємозв`язку із нормами права, які регулюють спірні правовідносини та підлягають застосуванню. При цьому, варто зауважити, що різниця у фактичних обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об`єктивно впливає на умови застосування правових норм. Тому, сам факт посилання на вказані позиції не свідчить про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права. Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/7, пункт 40 постанов від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 910/8956/15 та від 13 вересня 2017 року у справі № 923/682/16. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц). У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах Проніна проти України (пункт 23) та Серявін та інші проти України (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області залишити без задоволення. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року у справі №300/217/25 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н.В. Ільчишин Судді Р.В. Кухтей С.П. Нос Повне судове рішення складено 25.02.26