Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 736/2235/25

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 736/2235/25 Головуючий у 1-й інстанції: Кутовий Ю.С. Суддя-доповідач: Василенко Я.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 лютого 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Василенка Я.М., суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В., за участю секретаря Фищук Н.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 14.10.2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанов про притягнення до адміністративної відповідальності, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив: - скасувати постанову начальника територіального центру комплектування та соціальної підтримки ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_2 № 579 від 09.07.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а провадження у справі закрити за відсутністю складу правопорушення; - скасувати постанову начальника територіального центру комплектування та соціальної підтримки ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_2 №581 від 09.07.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а провадження у справі закрити за відсутністю складу правопорушення; - стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_1 витрати на правничу допомогу. Рішенням Корюківського районного суду Чернігівської області від 14.10.2025 позов задоволено частково: скасовано постанову начальника територіального центру комплектування та соціальної підтримки ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_2 № 579 від 09.07.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а провадження у справі закрито за відсутністю складу правопорушення; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати у розмірі 605 грн. 60 коп., та 3000 грн. витрат на правничу допомогу; в іншій частині позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 звернувся до Шостого апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про скасування постанови № 581 від 09.07.2025 у справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення та закриття провадження, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким дані позовні вимоги задовольнити. Також, апелянт просив стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з відповідача на користь позивача судові витрати, в тому числі - витрати на правничу допомогу в апеляційній інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з`явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що 03 липня 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_2 було складено на ОСОБА_1 протокол № 695 про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та протокол № 697 про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, які за належністю були направлені для розгляду ІНФОРМАЦІЯ_3 . За результатами розгляду вказаних протоколів ІНФОРМАЦІЯ_4 винесено відповідно постанову №579 від 09.07.2025 та постанову №581 від 09.07.2025. Відповідно до оскаржуваної постанови №579 від 09.07.2025 посадовою особою ІНФОРМАЦІЯ_5 встановлено те, що позивач порушив вимоги ч.6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» в особливий період (воєнний стан, згідно Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року №64/2022 (зі змінами), затверджений Законом України від 24.02.2022 року №2102-ІХ та абз. 5 ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»), а саме: не мав при собі, не пред`явив уповноваженому представнику ТЦК та СП військово-обліковий документ, чим порушив вимоги ч. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Відповідно до оскаржуваної постанови № 581 від 09.07.2025 посадовою особою ІНФОРМАЦІЯ_5 встановлено те, що позивач порушив вимоги абз. 4 ч.1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» в особливий період (воєнний стан, згідно Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року №64/2022 (зі змінами), затверджений Законом України від 24.02.2022 року №2102-ІХ та абз. 5 ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»), а саме: 03.07.2025 громадянин ОСОБА_1 відмовився від отримання направлення №2025-0307-1922 від 03.07.2025 на проходження ВЛК для встановлення придатності до проходження військової служби, відмовився від проходження ВЛК, чим порушив вимоги абз. 4 ч.1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час воєнного стану. Не погоджуючись із вказаними постановами начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 , № 579 від 09.07.2025 та № 581 від 09.07.2025 позивач звернувся до суду з даним позовом. Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що при винесенні постанови №579 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП відповідачем не було надано належних та допустимих доказів вчинення правопорушення, зокрема відсутні матеріали фото- чи відеофіксації пред`явлення та перевірки військово-облікового документа, що відповідно до ч. 6 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» є обов`язковим, а сама постанова не містить достатнього обґрунтування та доказової бази у розумінні ст. 251 КУпАП, у зв`язку з чим провадження у цій частині підлягає закриттю за відсутністю складу правопорушення; водночас щодо постанови № 581 суд дійшов висновку, що відповідач діяв у межах та у спосіб, визначених законом, оскільки позивачу було належним чином видано направлення на проходження ВЛК, складено відповідні акти та протокол про адміністративне правопорушення, який містив дату, час і місце розгляду справи, а позивач без поважних причин не з`явився на розгляд, а тому підстав для скасування цієї постанови немає, а витрати на правничу допомогу підлягають частковому стягненню з урахуванням принципу співмірності. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у скасуванні постанови № 581 від 09.07.2025, оскільки відповідачем не доведено наявність у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Колегія суддів вважає доводи апелянта обґрунтованими та частково не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п.13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення. Отже, оскільки апелянт у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про скасування постанови № 581 від 09.07.2025 у справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення та закриття адміністративрного провадження, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Згідно статті 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність. Згідно ч.1 статті 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Відповідно до ст. 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. В цьому випадку спірні правовідносини склались з приводу правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Статтею 210-1 КУпАП передбачено, що порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 3 ст. 210-1 КУпАП). Приймаючи оскаржувану постанову, відповідач вказував, що позивачем порушені вимоги статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", частина перша якої визначає, що громадяни зобов`язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби. Відповідач вказав, що ОСОБА_1 відмовився від отримання направлення № 2025-0307-1922 від 03.07.2025 на проходження ВЛК для встановлення придатності до проходження військової служби, відмовився від проходження ВЛК. Частиною 1 статті 268 КУпАП визначено, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, подавати заяви; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи (ч. 1 ст. 277-2 КУпАП). Згідно п. 3 ч.1 ст. 278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду. Таким чином, особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, має бути забезпечено право завчасно знати про дату, час та місце розгляду справи, що є гарантією реалізації наданих статтею 268 КУпАП прав, зокрема, на участь в розгляді справи про адміністративне правопорушення, висловлення заперечень, надання пояснень та доказів, заявлення клопотань, здійснення захисту. При цьому, згідно викладених вище норм, справа про адміністративне правопорушення розглядається за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, може бути розглянута лише у випадку своєчасного сповіщення особи про місце і час розгляду справи. Верховний Суд у постанові від 31.03.2021 у справі № 676/752/17 зазначив, що закріплюючи процесуальні гарантії прав особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у тому числі й на участь у розгляді її справи, положення КУпАП містять й певні застереження, націлені на забезпечення належної реалізації компетентними органами (особами) наданих їм повноважень, зокрема, передбачені щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, лише у випадку наявності даних, що підтверджують належне повідомлення такої особи про місце і час розгляду справи. Обов`язок повідомити особу про місце і час розгляду справи не пізніше ніж за три дні до дати розгляду справи про адміністративне правопорушення вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за три дні до дати розгляду справи. Обов`язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа. Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи про адміністративне правопорушення. При цьому, стаття 279-9 КУпАП не містить приписів про можливість розгляду справи за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, без її на це згоди. В даному випадку розгляд справи про адміністративне правопорушення № 581 відповідачем відбувся не у належний спосіб та порядку повідомлення, встановленого процесуальним законодавством про розгляд адміністративної справи, а саме позивача не було своєчасно сповіщено про розгляд даної справи, що в силу приписів частини першої статті 268 КУпАП виключало можливість розгляду справи. Суд першої інстанції помилково не звернув уваги на ці обставини та на відповідні доводи позивача. Факт несвоєчасного повідомлення або неповідомлення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення є підставою для визнання постанови у справі про адміністративне правопорушення неправомірною як такої, що винесена з порушенням встановленої процедури. У цьому випадку позивача позбавлено прав, передбачених Конституцією України та КУпАП, зокрема, бути присутнім під час розгляду справи, надавати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, мати професійну правову допомогу. В матеріалах справи також відсутні належні та допустимі докази, які свідчили б про роз`яснення позивачу його прав, визначених статтею 268 КУпАП та статті 63 Конституції України під час розгляду відповідачем безпосередньо справи про адміністративне правопорушення. Процедурні порушення, а саме розгляд справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яку належним чином не повідомили про дату розгляду, є самостійними, безумовними підставами для скасування постанови про притягнення такої особи до відповідальності. Таким чином, постанова начальника територіального центру комплектування та соціальної підтримки ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_2 № 581 від 09.07.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення - закриттю. Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення про відмову у задоволенні позову в частині позовних вимог ОСОБА_1 про скасування постанови № 581 від 09.07.2025 у справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення та закриття адміністративрного провадження. Щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 понесених ним витрат на правничу допомогу у розмірі 3000 грн., колегія суддів зазначає наступне. У відповідності до змісту вказаної статті, додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої залишилися невирішеними певні вимоги особи, яка бере участь у справі. Відповідно до статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Згідно ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. У свою чергу, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, законодавцем включено витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України). Приписи ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України визначають, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Відповідно до ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. При цьому, в силу положень ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, на переконання колегії суддів, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи. Верховний Суд у додатковій постанові від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15 зазначив, що з аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. Також, Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 у справі № 826/856/18 зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження). Колегія суддів констатує, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Крім того, суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності. Відповідно до статті 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Як вбачається з матеріалів справи, представником позивача для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану із розглядом у цій справі, було надано: договір про надання правничої допомоги № 199 від 15.08.2025; акт виконаних робіт від 29.08.2025 за договором про надання правничої допомоги від 15.08.2025, квитанцію до прибуткового ордера № 199 від 15.08.2025 на суму 10 000, 00 грн., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, ордер на надання правничої допомоги. Колегією суддів враховуються висновки Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду викладені у постанові від 14.11.2019 у справі № 826/15063/18, згідно яких: «…суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг». Отже, враховуючи вищевикладене, а також враховуючи складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг, предмет спору, значення справи для позивача у порівнянні з розміром судових витрат, які він просить стягнути з відповідача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сума, яка підлягає компенсації позивачу на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000, 00 грн. є справедливою та співмірною. Такий висновок повністю відповідає згаданим вище принципам обґрунтованості, співмірності та пропорційності, які повинні бути враховані судом при вирішенні питання про відшкодування витрат на правничу допомогу. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 3 000, 00 грн. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції прийняте рішення з частковим порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Апелянт надав до суду докази, що частково спростовують висновки суду першої інстанції. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив його частково скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що в апеляційній скарзі позивачем заявлене клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу у зв`язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 6 000, 00 грн., щодо якого колегія суддів зауважує наступне. Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Згідно ч.ч. 4, 5 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. За приписами ч. 9 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних із розглядом даної справи у суді першої інстанції позивачем надано: договір про надання правничої допомоги № 276 від 21.10.2025; акт виконаних робіт від 23.10.2025 за договором про надання правничої допомоги від 21.10.2025, квитанцію до прибуткового ордера № 276 від 21.10.2025 на суму 6 000, 00 грн., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, ордер на надання правничої допомоги. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також, судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема складності справи, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Окрім цього, суд має враховувати, чи є розмір заявлених позивачем витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо. Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 02.06.2022 у справі № 160/6899/20. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення «гонорару успіху» у справі яка розглядається є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат. Таким чином, дослідивши надані документи та враховуючи складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг, предмет спору, значення справи для позивача у порівнянні з розміром судових витрат, які він просить стягнути з відповідача, колегія суддів вважає, що справедливою та співмірною сумою витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції є 2 000, 00 грн. Такий висновок повністю відповідає згаданим вище принципам обґрунтованості, співмірності та пропорційності, які повинні бути враховані судом при вирішенні питання про відшкодування витрат на правничу допомогу. Також, в апеляційній скарзі позивачем заявлене клопотання про стягнення з відповідача сплаченого судового збору, щодо якого колегія суддів зауважує наступне. Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. З матеріалів справи вбачається, що позивачем сплачено судовий збір: за подачу адміністративного позову в частині позовних вимог ОСОБА_1 про скасування постанови № 581 від 09.07.2025 у справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення та закриття адміністративрного провадження в розмірі 605, 60 грн.; за подачу апеляційної скарги в розмірі 908, 25 грн., які слід стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача. Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 14.10.2025 - скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування постанови начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_2 № 581 від 09.07.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а також закриття провадження у справі за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким дані позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення - задовольнити. Скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_2 № 581 від 09.07.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а справу про адміністративне правопорушення - закрити. В іншій частині рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 14.10.2025 залишити без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ - НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП - НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 1 513, 85 грн. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ - НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП - НОМЕР_2 ) понесені витрати на правничу допомогу у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 2 000, 00 грн. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена. Головуючий: Василенко Я.М. Судді: Ганечко О.М. Кузьменко В.В.