Постанова Одеський апеляційний суд № 947/6594/20

Номер провадження: 22-ц/813/1996/26 Справа № 947/6594/20 Головуючий у першій інстанції Калініченко Л.В. Доповідач Громік Р. Д. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11.02.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Громіка Р.Д., суддів Драгомерецького М.М., Комлевої О.С., за участю секретаря Скрипченко Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Одеської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, визнання незаконним та скасування державного акту, встановлення порядку користування земельною ділянкою, за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю, ВСТАНОВИВ: 1.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст заяви про відстрочення виконання судового рішення. 06 жовтня 2025 року до суду надійшла заява від ОСОБА_1 , яка подана через представника адвоката Гніздовську Г.М., за участі заінтересованих осіб: ОСОБА_2 , Одеської міської ради, про відстрочення виконання рішення Київського районного суду міста Одеси від 24 листопада 2020 року по цивільній справі №947/6594/20, в якій заявниця просить суд відстрочити виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 24.11.2020 року у справі №947/6594/20, строком на один рік з дня постановлення ухвали суду. В обґрунтування заяви, представник ОСОБА_1 стверджує, що рішення Київського районного суду м. Одеси від 24.11.2020 року ухвалено по справі № 947/6594/20, яке постановою Одеського апеляційного суду 28.03.2024 року змінено та доповнено в частині мотивування, які в свою чергу постановою Верховного Суду від 03.09.2025 року у справі № 947/6594/20 в частині відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 змінені в мотивувальній частині, а в частині зустрічного позову залишені без змін, а відтак набрало законної сили. За даним рішенням, усунено перешкоди у володінні та користуванні земельною ділянкою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:26:021:0126, яка належить ОСОБА_2 , шляхом відновлення межі земельної ділянки та встановлення паркану відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 778859 від 10.08.2012 року, та зобов`язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 у знесенні встановленого паркану. Представник ОСОБА_1 зазначає про наявні обставини, які ускладнюють виконання рішення суду, оскільки для виконання даного рішення суду необхідно провести відповідні попередні роботи, за наслідком чого наявні підстави для відстрочення виконання рішення суду. Так, ОСОБА_1 стверджує, що на даний момент частина комунікаційно-господарського обладнання (зокрема, але не виключно, газове обладнання, водопровідний кран, електричне заземлення будинку), що є необхідним для належного функціонування та введення в експлуатацію житлового будинку, власником якого є заявниця, опинилась на земельній ділянці іншого співвласника, а саме відповідачки

1. У зв`язку з вказаним, заявниця на даний момент фактично позбавлена доступу до необхідного їй комунікаційно-господарського обладнання (газове обладнання, водопровідний кран, електричне заземлення будинку) та можливості користуватися ним. Також, представник ОСОБА_1 вказує на те, що зі змісту акту від 29.09.2025 року, на земельній ділянці ОСОБА_2 у разі переносу паркану опиниться приватна власність сім`ї ОСОБА_1 , а саме: многолітні дерева, кущі винограду та смородини, виноградна арка. У випадку перенесення огорожі ОСОБА_1 буде позбавлена доступу не лише до газового вентиля та вузла обліку (лічильника), але й до водопровідного крану, електричного заземлення будинку, а також навіть до трьох стін і трьох вікон житлового будинку. Такий висновок комісії, на думку заявниці, має визначальне значення, оскільки він підтверджує, що перенесення межі і паркану без комплексних підготовчих робіт фактично унеможливлює нормальне користування та обслуговування будинку, власником якого є заявниця, ставить під загрозу безпеку його експлуатації та суперечить будівельним і технічним нормам. При цьому, як вказано в листі Комітету самоорганізації населення від 15.02.2020 року, у квітні 2016 року комісією проводилось обстеження спірної ділянки за заявою ОСОБА_2 . За результатами виїзду було встановлено, що перенесення межі між ділянками є технічно неможливим. Більше того, ОСОБА_2 (відповідачці 1) було офіційно роз`яснено не вчиняти дій, пов`язаних із перенесенням межі. Вказане, на переконання заявниці підтверджує відсутність технічної можливості виконати дії, визначені судовим рішенням, без попереднього належного проведення комплексу відповідних підготовчих робіт. З посиланням на зазначені обставини, ОСОБА_1 звернулась до суду з даною заявою. Позиція відповідача ОСОБА_2 у суді першої інстанції. 21 жовтня 2025 року до суду надійшли письмові заперечення проти задоволення заяви від представника ОСОБА_2 , в якій остання просить суд відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 з підстав її необґрунтованості. Так, представник ОСОБА_2 зазначає, що судові спори між сторонами тривають з 2002 року, і протягом понад 20 років заявниця свідомо ухиляється від виконання рішень судів щодо приведення меж земельних ділянок у відповідність до правовстановлюючих документів; ще з 2005 року вона самовільно здійснила реконструкцію житлового будинку, добудувавши другий поверх без дозвільних документів, чим змінила розміщення об`єкта відносно межі; саме внаслідок незаконної реконструкції будинку інженерні мережі (газові та електричні прилади) тепер знаходяться в межах земельної ділянки ОСОБА_2 , що підтверджено попередніми рішеннями судів, починаючи з 2005 року. Таким чином, на думку ОСОБА_2 заявниця користується наслідками власних незаконних дій, намагаючись затягнути виконання законного рішення. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2025 року заяву ОСОБА_1 , за участі заінтересованих осіб: ОСОБА_2 , Одеської міської ради, про відстрочення виконання рішення Київського районного суду міста Одеси від 24.11.2020 року по цивільній справі №947/6594/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Одеської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, визнання незаконним та скасування державного акту, встановлення порядку користування земельною ділянкою, за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю залишено без задоволення. Короткий зміст та доводи апеляційної скарги. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким задовольнити вимоги заяви про відстрочення виконання рішення суду, посилаючись при цьому на порушення норм процесуального права. Апеляційна скарга вмотивована тим, що: 1) реальне виконання судового рішення можливе лише після проведення комплексу підготовчих технічних заходів, які потребують значного часу та виконання встановлених правил безпеки; 2) ОСОБА_1 позбавлена доступу до комунікаційно-господарського обладнання, необхідного для експлуатації її житлового будинку. 2.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права. У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції правильно встановлено, що у провадженні Київського районного суду м. Одеси на розгляді перебувала цивільна справа №947/6594/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Одеської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, визнання незаконним та скасування державного акту, встановлення порядку користування земельною ділянкою, за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю. За наслідком розгляду вказаної справи, 24 листопада 2020 року Київським районним судом м. Одеси ухвалено рішення, яким у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Одеської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, визнання незаконним та скасування державного акту, встановлення порядку користування земельною ділянкою відмовлено. Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю задоволено. Усунено перешкоди у володінні та користуванні земельною ділянкою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:26:021:0126, яка належить ОСОБА_2 , шляхом відновлення межі земельної ділянки та встановлення паркану, відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 778859 від 10 серпня 2012 року, та зобов`язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкод у знесенні самовільно встановленого нею паркану. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп. Постановою Одеського апеляційного суду від 28 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2020 року змінено та доповнено в частині мотивування. В іншій частині рішення залишено без змін. Отже, рішення Київського районного суду міста Одеси від 24 листопада 2020 року, за наслідком його перегляду у суді апеляційної інстанції, з урахуванням внесених змін в частині мотивування, набрало законної сили 28.03.2024 року, за наслідком чого розпочався обов`язок з виконання рішення суду в частині усунення перешкод у володінні та користуванні земельною ділянкою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:26:021:0126, яка належить ОСОБА_2 , шляхом відновлення межі земельної ділянки та встановлення паркану, відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 778859 від 10 серпня 2012 року, та зобов`язання ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкод у знесенні самовільно встановленого нею паркану. Поряд з цим, ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2024 року, зупинено дію рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2020 року та постанови Одеського апеляційного суду від 28 березня 2024 року до закінчення їх перегляду у касаційному порядку. Постановою Верховного Суду від 03 вересня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_3 , задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 28 березня 2024 року в частині відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Одеської міської ради про визнання протиправними та скасування рішень міської ради, визнання незаконним та скасування державного акта, встановлення порядку користування земельною ділянкою змінено, викладено їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 28 березня 2024 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю залишено без змін. Поновлено дію рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2020 року та постанови Одеського апеляційного суду від 28 березня 2024 року. Отже, остаточно внаслідок перегляду у касаційному порядку, рішення Київського районного суду міста Одеси від 24 листопада 2020 року ухвалено по справі №947/6594/20, яке постановою Одеського апеляційного суду 28.03.2024 року змінено та доповнено в частині мотивування, які в свою чергу постановою Верховного Суду від 03.09.2025 року у справі № 947/6594/20 в частині відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 змінені в мотивувальній частині, а в частині зустрічного позову залишені без змін, набрало законної сили 03 вересня 2025 року. Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Відповідно до ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Відповідно до ч. 1 ст. 267 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні. Відповідно до статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Закон пов`язує можливість відстрочки та розстрочки виконання рішення лише з об`єктивними, тобто такими, що не залежать від волі боржника, обставинами, які носять винятковий характер і утруднюють виконання рішення суду у строк чи у встановлений судом спосіб. Таким чином, відстрочення виконання рішення суду може бути надана у виняткових випадках, що обумовлюють об`єктивні ускладнення при виконанні судового рішення або наявність яких робить його виконання неможливим. У той же час, згідно з ч.5 ст.435 ЦПК України розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. Водночас відстрочення виконання судового рішення не є правоперетворюючим судовим рішенням. Саме розстрочення впливає лише на порядок примусового виконання рішення, а природа зобов`язань залишається незмінною. Натомість таке розстрочення або відстрочення унеможливлює примусове виконання судового рішення до спливу строків, визначених судом. Така правова позиція сформована Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі №916/190/18. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Рішенням Суду у справі Глоба проти України № 15729/07 від 05.07.2012 суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Запроваджений процесуальними нормами права механізм розстрочення або відстрочення виконання судового рішення є винятковою мірою, який спрямований на досягнення кінцевої мети судового розгляду виконання ухваленого судом рішення. Отже, питання щодо надання відстрочки або розстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися цивільними судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі. Вирішуючи питання щодо можливості відстрочення чи розстрочення виконання рішення, суд повинен ураховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору та інші обставини. Матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду і підлягає оцінці у сукупності з іншими фактичними обставинами. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі №796/43/2018. Обов`язковою умовою для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є доведення заявником факту існування обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення та/або роблять його неможливим. Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.06.2021 у справі №9901/598/19, який згідно з положення ч. 4 ст. 263 ЦПК України суд застосовує до спірних правовідносин. Відповідно до положень ч. 1ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Приймаючи вищевикладене, оцінюючи наявні у справі докази, а також зважаючи на заперечення позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 , суд першої інстанції обґрунтовано вважав відсутніми підстави для відстрочення виконання рішення суду, ухваленого за наслідком розгляду цивільної справи №947/6594/20, оскільки доводи викладені заявником не свідчать та до суду не надано жодних належних доказів, які б свідчили про наявність саме виняткових обставин, що унеможливлює виконання судового рішення, які не залежать від волі боржника і носять винятковий характер. Крім того, щодо доводів ОСОБА_1 про необхідність перенесення газового обладнання (зокрема, газового вентиля) потребує внесення змін до проектної документації, а саме газового проекту, як на підставу для унеможливлення виконання рішення суду, суд першої інстанції правильно зазначив, що заявником не надано до суду жодних належних доказів на підтвердження замовлення відповідних послуг, їх проведення та порядку затвердженого підрядником, а також не свідчать про їх об`єктивний характер, тобто такий, що не залежать від волі боржника і носять винятковий характер, як і не доведено, що відповідні дії унеможливлюють саме виконання відповідного рішення в ухваленій частині. Разом з тим, суд першої інстанції вмотивовано врахував, що відповідні дії можуть бути включені до складових комплексних дій в порядку виконання рішення суду у відповідній частині рішення суду, що не обумовлює підстав для відстрочення його виконання. Також судом першої інстанції правильно не взято до уваги доводи ОСОБА_1 про неможливість виконання рішення суду через подальшу відсутність доступу та обслуговування до частини домоволодіння, відсутність доступу до частини земельної ділянки, на якій розташоване комунікаційно-господарське обладнання, оскільки відповідні доводи фактично зводяться до незгоди з ухваленим судовим рішенням, які в свою чергу були предметом розгляду справи №947/6594/20, яким надавалась відповідна оцінка судами, за наслідком чого суд дійшов до відповідних висновків у тому числі в частині усунення ОСОБА_2 відповідних перешкод у володінні та користуванні земельною ділянкою, та зобов`язання ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкод у знесенні самовільно встановленого нею паркану. Також суд першої інстанції правильно вважав безпідставними доводи ОСОБА_1 , як неможливість виконання рішення суду та наявну необхідність у відстроченні виконання рішення суду, в частині, що на земельній ділянці ОСОБА_2 у разі переносу паркану опиниться приватна власність сім`ї ОСОБА_1 , а саме: многолітні дерева, кущі винограду та смородини, виноградна арка, оскільки до суду не надано жодних доказів на підтвердження наявності виключних підстав, які б перешкоджали вирішенню відповідного питання в порядку виконання рішення суду, вчинення дії з їх перенесення чи видалення, одночасно враховуючи, що у відповідності до приписів ст.79 ЗК України, право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Додатково судом першої інстанції враховано, що про відповідний обов`язок з виконання рішення суду у вказаній частині у ОСОБА_1 виник, починаючи з 28.03.2024 року по 21.06.2024 року, а саме з ухвалення постанови Одеського апеляційного суду від 28.03.2024 року, за наслідком чого рішення Київського районного суду міста Одеси від 24.11.2020 року набрало законної сили, та по момент зупинення його дії ухвалою Верховного Суду від 21.06.2024 року. Будь-яких доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 вчинялись дії спрямовані на виконання рішення суду у вказаній частині, як і підготовчі, дії які можуть постати необхідними спрямованими на його виконання, матеріали справи не містять. Також судом першої інстанції правильно враховано, що доводи ОСОБА_1 ґрунтуються на доказах, які були предметом розгляду відповідної цивільної справи, а також на намірі вчинення відповідних дій, що не свідчить про належну процесуальну поведінку спрямовану на виконання відповідного рішення суду, яке підлягає до обов`язкового виконання. Суд зазначив, що Конституційний Суд України вказував, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року № 18-рп/2012 року). У рішенні Конституційного Суду України від 25.04.2012 року № 11-рп/2012 року (п.3 мотивувальної частини) значиться, що невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом. Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін (рішення у справі «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997 року, п.40). Європейський суд допускає, що тільки за виняткових обставин Договірні Сторони мають право, зокрема, втручатися у судові провадження з виконання судових рішень, однак таке втручання не повинне спричиняти перешкоди виконанню судового рішення, безпідставно його відстрочувати (рішення у справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії»). Отже, виконання рішення суду є невід`ємною частиною права на справедливий суд. Правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення у правах. Судове рішення за своєю суттю охороняє права, свободи та законні інтереси громадян і є завершальною стадією судового провадження, без належного виконання судових рішень правосуддя втрачає сенс. Право на виконання судового рішення є невід`ємною складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Аналізуючи наведене в сукупності, враховуючи ступінь вини заявника, як відповідача за зустрічним позовом в частині задоволених позовних вимог, у виникненні спору, що безпосередньо встановленим судовим рішенням, яке підлягає до обов`язкового виконання, а також беручи до уваги баланс інтересів сторін, мету виконання рішення з максимальним дотриманням співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом стягувача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що заявником не надано суду належних доказів, які б могли підтвердити обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим, за наслідком чого суд першої інстанції правильно вважав відсутніми правові підстави для відстрочення виконання рішення суду, у зв`язку з чим заява ОСОБА_1 задоволенню не підлягає. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Скаржник не довела обставини, на які посилалась як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надала. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Одночасно апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства та на законність судового рішення. Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Питання про відстрочення виконання рішення розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни ухвали суду першої інстанції немає. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, ухвалу постановлено у відповідності до вимог процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржуване судове рішення залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2025 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення та подальшому оскарженню не підлягає. Повний текст судового рішення складено 23 лютого 2026 року. Головуючий Р.Д. Громік Судді: М.М. Драгомерецький О.С. Комлева