Постанова Одеський апеляційний суд № 505/3035/23

Номер провадження: 22-ц/813/2801/26 Справа № 505/3035/23 Головуючий у першій інстанції Івінський О. О. Доповідач Таварткіладзе О. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17.02.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Таварткіладзе О.М., суддів: Вадовської Л.М., Погорєлової С.О., за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського міськрайонного суду Одеської області від 15 квітня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державний нотаріус Приморської державної нотаріальної контори в місті Одеса Пенчев Костянтин Леонтійович про визнання договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки недійсними та скасування державної реєстрації,- В С Т А Н О В И В: У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , та просила: - визнати недійним договір дарування житлового будинку, посвідчений державним нотаріусом Приморської державної нотаріальної контори в місті Одеса Пенчевим Костянтином Леонтійовичем 06.04.2023, реєстровий № 1-169, укладений між ОСОБА_1 (дарувальником) з однієї сторони, та ОСОБА_2 (обдарованим) з другої сторони та скасувати державну реєстрацію права власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 ; - визнати недійним договір дарування земельної ділянки, площею 0,0470 га, кадастровий номер земельної ділянки 5111200000:02:009:0375, посвідчений державним нотаріусом Приморської державної нотаріальної контори в місті Одеса Пенчевим Костянтином Леонтійовичем 06.04.2023, реєстровий № 1-170, укладений між ОСОБА_1 (дарувальником) з однієї сторони, та ОСОБА_2 (обдарованим) з другої сторони, та скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 . В обґрунтування позовних вимог зазначила, що їй на праві приватної власності належав житловий будинок та земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_1 . На неодноразові вимоги сина ОСОБА_2 вирішила подарувати даний спірний житловий будинок та спірну земельну ділянку відповідачу по справі, внаслідок чого були укладені дані договори дарування. При їх укладені між позивачем та відповідачем була домовленість, що позивач буде проживати у спірному житловому будинку, користуватися ним та земельною ділянкою, а відповідач не буде чинити перешкоди. Проте після укладення договорів дарування, ОСОБА_2 виганяє її зі спільного будинку, вимагає, щоб позивач знялась з реєстрації за даною адресою, так як бажає продати даний будинок та земельну ділянку та розпорядитися коштами на власний розсуд. Зазначає, що є інвалідом 3 групи з діагнозом дисцикуляторна енцефалопатія 3 ст. та постійно проходить курси лікування, а її чоловік ОСОБА_3 являється інвалідом 2 групи безстроково, та обмежений в самообслуговуванні, орієнтації та у здатності контролювати свою поведінку. Вважає, що її син ввів її в оману за домовленістю, тому вона вимушена звернутися до суду з позовом за захистом своїх прав. Рішенням Подільського міськрайонного суду Одеської області від 15 квітня 2025 року у позовних вимогах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи: Державного нотаріуса Приморської державної нотаріальної контори в місті Одеса Пенчева Костянтина Леонтійовича, про визнання договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки недійсними та скасування державної реєстрації відмовлено повністю. Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Котовського міськрайонного суду Одеської області від 28 серпня 2023 року, та скасувати арешт: на земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0470 га, кадастровий номер 5111200000:02:009:0375, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та яка на праві приватної власності належить ОСОБА_2 на підставі договору дарування земельної ділянки від 06 квітня 2023 року, посвідченого державним нотаріусом Приморської державної нотаріальної контори в місті Одеса Пенчевим К.Л., зареєстрованого в реєстрі за № 1-170; на житловий будинок загальною площею 49,8 кв.м., житловою площею 28,8 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який належить на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі договору дарування земельної ділянки від 06 квітня 2023 року, посвідченого державним нотаріусом Приморської державної нотаріальної контори в місті Одеса Пенчевим К.Л., зареєстрованого в реєстрі за № 1-169. Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Подільського міськрайонного суду Одеської області від 15 квітня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що укладаючи 06.04.2023 року оспорювані договори дарування житлового будинку та земельної ділянки в м. Одесі, куди позивача з м. Подільськ привезла на автомобілі знайома її сина, ОСОБА_1 погано себе відчувала, оскільки за два тижні до цього перенесла тяжку хворобу та об`єктивно не здатна була правильно усвідомлювати значення своїх дій. Підписуючи оспорювані договори позивач не читала їх зміст, вважала, що підписує договір довічного утримання, а нотаріус не роз`яснила останній, які саме договори підписує ОСОБА_1 . Так, скаржник зазначає, що її син ОСОБА_2 ввів її в оману Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання, призначене на 17.02.2026 року на 14:30 год. відповідач ОСОБА_2 та третя особа Державний нотаріус Приморської державної нотаріальної контори в місті Одеса Пенчев Костянтин Леонтійович не з`явилися, ініціативи взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції не виявили. Від третьої особи Державного нотаріуса Приморської державної нотаріальної контори в місті Одеса Пенчева Костянтина Леонтійовича надійшла заява про розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 за його відсутності. Від відповідача ОСОБА_2 будь-яких заяв з повідомленням про причини неявки, відкладення судового засідання або участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції не надходило. Присутня у судовому засіданні позивач-скаржник ОСОБА_4 не заперечувала проти розгляду справи за фактичною явкою сторін. Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Оскільки явка учасників справи до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, спір підлягає вирішенню по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тому розгляд апеляційним судом справи у відсутності учасників (відповідачів), які відсутні у судовому засіданні при таких обставинах не є порушенням їхніх прав щодо забезпечення участі у судовому засіданні і доступі до правосуддя. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі Верховного Суду у справі № 361/8331/18. Також слід звернути увагу, що справа розглядається в судах з липня 2023 року, а в апеляційному суді з травня 2025 року, що перевищує розумний строк розгляду справи відповідно до статей 210 та 371 ЦПК України. За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам відповідає. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з недоведеності вимоги в частині визнання недійсним вимог про визнання недійсними Договору дарування житлового будинку та Договору дарування земельної ділянки від 06.04.2023 року. крім того, суд вказав, що оскільки позовні вимоги щодо скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку за ОСОБА_2 пов`язані з вимогою щодо визнання договорів дарування недійсними в цій частині позовні вимоги також задоволенню не підлягають. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що: - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є інвалідом 3 групи по інвалідності довічно, що підтверджується копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 серії НОМЕР_2 ; - ОСОБА_3 (чоловік позивача ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , є інвалідом другої групи загального захворювання безстроково, що підтверджується копією довідки МСЕК серії 12 ААГ № 492456; - ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з позивачем в житловому будинку за вказаною адресою проживає її чоловік ОСОБА_3 , про що зазначено у позові та вбачається з матеріалів справи і не оскаржується відповідачем; - ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданим приватним нотаріусом Подільського міського нотаріального округу Одеської області Крисюк Л.В. від 10.07.2017 року, за реєстровим № 1257, належить житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельна ділянка площею 0,0470 га, кадастровий номер земельної ділянки 5111200000:02:009:0375, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є їх сином, якому ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 подарувала житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування житлового будинку, посвідченим державним нотаріусом Приморської державної нотаріальної контори в місті Одеса Пенчевим Костянтином Леонтійовичем 06.04.2023, реєстровий № 1-169, укладений між ОСОБА_1 (дарувальником) з однієї сторони, та ОСОБА_2 (обдарованим) з другої сторони; - також, 06 квітня 2023 року ОСОБА_1 подарувала та безоплатно передала у власність ОСОБА_2 як дарунок земельну ділянку, площею 0,0470 га, кадастровий номер земельної ділянки 5111200000:02:009:0375, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування земельної ділянки посвідченим державним нотаріусом Приморської державної нотаріальної контори в місті Одеса Пенчевим Костянтином Леонтійовичем 06.04.2023, реєстровий № 1-170, укладений між ОСОБА_1 (дарувальником) з однієї сторони, та ОСОБА_2 (обдарованим) з другої сторони; - відповідно до талонів-повідомлення єдиного обліку №№ 5087, 5138, вбачається, що надходили письмові заяви від ОСОБА_1 в якій вона просила вжити заходів до її сина ОСОБА_2 , який здійснює на неї тиск, з приводу продажу житлового будинку після того як вона на нього його переоформила. Внаслідок чого у неї з сином виник конфлікт, щодо виселення її з даного будинку; - на підтвердження своїх позовних вимог позивач надала до позову копії медичних документів, зокрема, консультативний висновок від 25.06.2020, з якого вбачається, що у ОСОБА_1 діагноз дисцикуляторна енцефалопатія 3 ст.; виписку № 27518 з медичної карти стаціонарного хворого від 2018 року; виписки з історії хвороби 855/80 КНП «Подільська міська лікарня» ПМРПРОО від 2023 року; копії консультативних висновків спеціаліста від 14.09.2019 та від 03.04.2023; копію медичного висновку № 28 від 01.06.2023, З якого вбачається, що ОСОБА_3 є особою з інвалідністю ІІ групи потребує постійного стороннього догляду. Свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 у судовому засіданні зазначили, що є сусідами позивача, та підтвердили, що позивач разом з чоловіком проживають у вказаному житловому будинку останні 3 роки. Колегія суддів виходить з такого. За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним). Згідно ч. 1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. Частиною четвертою статті 263 ЦПК України, передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2020 року у справі № 756/6516/16, вказано, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 661/1925/16, зазначено: «виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не тільки про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди. Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування. Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування. Лише у разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими. Верховний Суд у постанові від 29.03.2024 року у справі № 523/13811/21 зазначив, що лише з`ясування таких обставин, як вік позивача, його стан здоров`я, наявність у позивача спірного житла як єдиного, продовження дарувальником проживання у подарованому житлі після укладення договору дарування самі по собі - без доведення наявності такої вади волі у дарувальника як помилки під час укладення оспорюваного договору - не можуть бути самодостатніми підставами для визнання такого договору дарування недійсним. Наведені обставини можуть бути лише опосередкованими доказами наявності такої помилки. В іншому випадку усі правочини, укладені особами відповідного віку, стан здоров`я яких є поганим та які продовжили проживати у подарованому житлі, підлягали б визнанню недійсними, що призвело б до обмеження правочиноздатності такої категорії осіб, що, у свою чергу, порушувало б гарантії, проголошені в статті 21 Конституції України щодо рівності осіб у їх правах. Зі змісту позовної заяви, яка підписана позивачем та подана нею до суду і в подальшому підтримана у судовому засіданні, вбачається лише посилання ОСОБА_1 на те, що при укладенні оспорюваних договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки від 06.04.2023 року, між нею та її сином ОСОБА_2 (відповідачем по справі) була домовленість, що позивач після дарування зазначених об`єктів нерухомості залишиться проживати у спірному будинку. Проте, відповідач такої домовленості не дотримався і після укладення договорів дарування почав вимагати щоб остання виселилася. Також, позивач вказала у позовній заяві про те, що внаслідок існуючих у неї захворювань (дисцикуляторнв енцефалопатія) і стану здоров`я вона об`єктивно не здатна була правильно усвідомлювати значення своїх дій, у зв`язку з чим договір дарування квартири було укладено нею під впливом помилки. У судовому засіданні в суді першої інстанції позивач та її представник крім іншого, наполягали на тому, що у позивача не було на меті укладати оспорювані договори дарування та дарувати відповідачу житловий будинок разом з земельною ділянкою, так як цей житловий будинок є житлом в якому вона проживає разом з чоловіком, та після укладення договору дарування продовжують в ньому проживати. Крім того, зазначала, що вона помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, зокрема, щодо юридичної природи правочину, прав та обов`язків сторін за договором, оскільки ніколи не планувала давати будинок, мала намір укласти договір довічного утримання, та не розуміла, що підписувала договір дарування. У справі, що переглядається судом першої інстанції досліджено зміст оспорюваних договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки від 06.04.2023 року, відповідно до яких: «в тексті Договору дарування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного 06.04.2023 між ОСОБА_1 (дарувальником) з однієї сторони, та ОСОБА_2 (обдарованим) з другої сторони, посвідченому державним нотаріусом Приморської державної нотаріальної контори в місті Одеса Пенчевим К.Л., зазначено, що сторони попередньо ознайомлені з вимогами цивільного законодавства щодо недійсності правочинів, перебуваючи при здоровому розумі, ясній пам`яті та діючи добровільно, розуміючи значення своїх дій та правові наслідки укладеного договору, домовилися про таке: п. 1 за цим Договором дарувальник безоплатно передає у власність, а Обдаровуваний приймає в дар житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно п. 5 Договору Дарувальнику роз`яснено, що за своєю природою договір дарування є безоплатним, а тому Дарувальник не має права вимагати від Обдаровуваного вчинення на свою користь будь-яких дій майнового або немайнового характеру. Як зазначено в п. 12 Договору дарування житлового будинку, Дарувальник та Обдаровуваний у присутності нотаріуса стверджують, що це договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, не приховує інший правочин і відповідає нашим дійним намірам створити для себе юридичні наслідки. Усвідомлюють значення своїх дій і можуть керувати ними, не визнанні недієздатними чи обмежено дієздатними; укладання даного договору дарування відповідає їх інтересам; не перебувають у стані алкогольного та/або іншого сп`яніння, не хворіють на хвороби, які можуть вплинути на нашу здатність усвідомлювати значення своїх дій та можливість ними керувати. Розуміють природу цього договору, свої права та обов`язки за договором; підтверджують, що відсутній будь-який обман чи інше приховування фактів, які б мали істотне значення та були свідомо приховані нами; договір укладається відповідно до справжньої волі без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску, укладання договору не є результатом впливу тяжких обставин; а також свідчать, що зміст цього договору їм нотаріусом роз`яснено у повному обсязі, текст договору прочитаний ними повністю. Своїми підписами підтвердили однакове розуміння значення правочину та цього правових наслідків для кожної із сторін та відсутність у сторін заперечень. Також в Договорі дарування зазначено, що зміст їм зрозумілий, та відповідає їх внутрішній волі та правовим наслідкам, які він спричинить і настання яких вони очікують, підписано ними особисто. Особи сторін встановлено, їх дієздатність, а також належність ОСОБА_1 відчужуваного житлового будинку перевірено. Даний Договір дарування квартири містить підписи Дарувальника та Обдаровуваного, належність яких не оспорюється у даній справі. Крім того, як зазначено в тексті Договору дарування земельної ділянки, площею 0,0470 га, кадастровий номер земельної ділянки 5111200000:02:009:0375, за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_1 (дарувальником) з однієї сторони, та ОСОБА_2 (обдарованим) з другої сторони, посвідчений державним нотаріусом Приморської державної нотаріальної контори в місті Одеса Пенчевим К.Л. в той же день 04 квітня 2023 року з тих же підстав. Сторони також були попередньо ознайомлені з вимогами цивільного законодавства щодо недійсності правочинів, перебуваючи при здоровому розумі, ясній пам`яті та діючи добровільно, розуміючи значення своїх дій та правові наслідки укладеного договору, домовилися що за цим Договором дарувальник безоплатно передає у власність, а Обдаровуваний приймає в дар земельну ділянку, площею 0,0470 га, кадастровий номер земельної ділянки 5111200000:02:009:0375, за адресою: АДРЕСА_1 . В Договорі дарування зазначено, що зміст їм зрозумілий, та відповідає їх внутрішній волі та правовим наслідкам, які він спричинить і настання яких вони очікують, підписано ними особисто. Особи сторін встановлено, їх дієздатність, а також належність ОСОБА_1 відчужуваної земельної ділянки перевірено. Даний Договір дарування земельної ділянки містить підписи Дарувальника та Обдаровуваного, належність яких не оспорюється у даній справі». Відповідно до пункту 3.7 договору дарування, позивачу нотаріусом роз`яснено зміст статей Цивільного кодексу України, а саме: ст. ст. 172, 334, 377, 721, 722, 727, 728 (а. с. 21). Верховний Суд у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі №759/17065/14-ц (провадження № 61-2779св18) зробив висновок щодо застосування статті 229 ЦК України та вказав, що під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину необхідно розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. При чому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу). Незнання закону не включено до переліку помилок, яким надається істотне значення. Мотив, за яким вчинено правочин, правового значення не має. Хоча й законодавець і вказує на допустимість надання мотиву правочину значення істотної помилки у випадках, встановлених у законі. Проте таких випадків на рівні норми закону законодавець не передбачив (постанови Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 947/32485/20, від 01 грудня 2022 року у справі № 335/15805/17). Верховний Суд неодноразово зауважував, що лише з`ясування таких обставин, як вік позивача, його стан здоров`я, наявність у позивача спірного житла як єдиного, продовження дарувальником проживання у подарованому житлі після укладення договору дарування самі по собі, без доведення наявності такої вади волі у дарувальника як помилки під час укладення оспорюваного договору, не можуть бути самодостатніми підставами для визнання такого договору дарування недійсним (постанови Верховного Суду від 03 травня 2022 року у справі № 715/2513/19, від 26 жовтня 2022 року у справі № 947/32485/20, від 15 березня 2023 року у справі № 288/1366/21, від 15 листопада 2023 року у справі № 308/8309/22, від 17 квітня 2024 року у справі № 564/1067/22, від 25 квітня 2024 року у справі № 336/6427/20, від 23 травня 2024 року у справі № 501/3591/21. Наступна зміна рішення позивача або ставлення до його наслідків після укладення такого правочину не свідчать про наявність такої помилки у позивача станом на момент укладення оспорюваного правочину. Суд виходить з того, що підстави недійсності правочину повинні існувати саме на момент його укладення, усі сумніви та зміна намірів і ставлення до укладеного правочину, що виникли після моменту укладення, не впливають на його дійсність (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 447/2297/19, від 15 березня 2023 року у справі № 288/1366/21, від 15 травня 2023 року у справі № 522/9246/19, від 02 серпня 2023 року у справі № 138/246/22, від 25 квітня 2024 року у справі № 336/6427/20, від 29 березня 2024 року у справі № 523/13811/21). Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Таким чином, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачем не доведено належними, достовірними та допустимими доказами наявність в її діях помилки при укладенні оспорюванихо договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки. Позивачем не спростовано її волевиявлення на укладення саме договорів дарування, з огляду на чіткість викладених умов договорів, зокрема згідно пунктів 4, 6 даних договорів дарувальнику роз`яснено, що за своє природою договір дарування є безоплатним , а тому дарувальник не має права вимагати від Обдаровуваного вчинення на свою користь будь-яких дій майнового або немайнового характеру, Дарувальник свідчить, що відсутні недоліки предмету договору або його особливі властивості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров`я майна Обдаровуваного або інших осіб. крім того відповідно до пунктів відповідно 12, 13 оспорюваних Договорів дарування сторони підтверджують, що договір не носить характеру ними керувати ними, сторони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними; укладання даного договору дарування відповідає їх інтересам; не перебувають у стані алкогольного та/або іншого сп`яніння, не хворіють на хвороби, які можуть вплинути на нашу здатність усвідомлювати значення своїх дій та можливість ними керувати, розуміють природу цього договору, свої права та обов`язки за договором; підтверджують, що відсутній будь-який обман чи інше приховування фактів, які б мали істотне значення та були свідомо приховані нами; договір укладається відповідно до справжньої волі без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску, укладання договору не є результатом впливу тяжких обставин; а також свідчать, що зміст цього договору їм нотаріусом роз`яснено у повному обсязі, текст договору прочитаний ними повністю, Своїми підписами договору сторони підтверджують, що однаково розуміють значення правочину та його правових наслідків для кожної із сторін та відсутність у сторін заперечень. Текст цього договору нотаріусом сторонам прочитаний вголос. Апеляційний суд звертає увагу, що жодна з умов укладеного договору дарування не передбачала наявність в обдаровуваного будь-якого обов`язку перед дарувальником. Більш того, згідно з умовами пункту 7 договору дарування, сторонам договору дарування (зокрема позивачу) нотаріусом роз`яснено зміст статей Цивільного кодексу України, а саме: ст. ст. 182, 215-220, 225, 228-236, 405, 717-728 ЦК України. Відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним. Подібний висновок зазначено у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», а саме: відповідно до статей 229-233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов`язань, які виникли з правочину, і не пов`язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. На момент укладення договорів дарування позивачка була у віці 60 років, хронічних захворювань, які б надавали підстави для висновку про безумовний вплив на її здатність правильно усвідомлювати значення своїх дій під час укладення Договорів дарування, не мала, доказів того, що її фізичний та психічний стани не дозволяли об`єктивно оцінювати наслідки вчиненого правочину матеріали справи не містять. Слід зауважити, що сам по собі факт похилого віку позивача та проходження нею лікування дисцикуляторної енцефалопатії 3 ст. за 2 тижні до укладення оспорюваних договорів дарування, не свідчить про укладення договору дарування під впливом помилки. Будь-яких доказів, які б надавали підстави вважати, що позивач неправильно сприйняла фактичні обставини договорів дарування від 06.04.2023 року, що вплинуло на її волевиявлення і призвело до помилки у правовій природі цих правочинів чи в інших суттєвих умовах оспорюваних договорів дарування, апелянтом до апеляційної скарги не додано. Проживання позивачки у житловому будинку після укладення договору дарування та відповідно періодична та часткова сплата нею комунальних послуг не є безумовною підставою для висновку, що укладаючи оспорювані договору дарування житлового будинку та земельної ділянки, остання помилилася щодо природи правочинів. Такі висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 06.03.2019 року у справі № 697/654/16-ц (провадження № 61-17458св18), від 03.02.2022 року у справі № 520/8118/17 (провадження № 61-10855св21). Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, за позивачкою ОСОБА_1 зареєстровані 48/100 частин квартири АДРЕСА_2 . Підставою реєстрація права власності зазначеної частки квартири АДРЕСА_2 за ОСОБА_1 є договір дарування від 06.04.2023 року, який посвідчений державним нотаріусом Приморської державної нотаріальної контори Пенчевим К.Л. Тобто позивач 06.04.2023 року у м. Одесі у державного нотаріуса Пенчева К.Л. уклала не лише договори дарування, за якими подарувала своєму синові ОСОБА_2 житловий будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_1 , а і договір дарування, за яким вона сама набула право власності на 48/100 частин квартири АДРЕСА_2 . За таких обставин доводи ОСОБА_1 про те, що вона помилилась у правовій природі оспорюваних нею договорів дарування, за якими безоплатно передала своєму сину ОСОБА_2 у власність житловий будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_1 , а також що її було введено в оману своїм сином є несприйнятними, оскільки одночасно в цей ж день у того ж самого нотаріуса позивачем ОСОБА_1 було укладено ще один договір дарування за яким остання набула право власності на інший об`єкт нерухомості, щодо якого не заявляє вимог про вчинення правочину під впливом помилки або оману. У судовому засіданні, ОСОБА_1 не заперечувала, що вона є власником квартири АДРЕСА_2 , яку здає в оренду (найм) та хоче мати і надалі додаткове джерело доходу, так як розраховує проживати у житловому будинку, що подарувала сину і який обіцяв їй не перешкоджати у цьому, однак після переоформлення на нього будинку та земельної ділянки своєї обіцянки не дотримався та намагається її виселити. Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України). Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю. Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду України від 29 квітня 2014 року у справі № 3-11гс14 та у постанові Верховного Суду від 11 січня 2020 року у справі № 761/22687/17 (провадження № 61-6502св19). Проте, за встановлених обставин і досліджених доказів, позивач не довела про існування обману з боку відповідача під час укладення оспорюваних договорів дарування. Інші наведені у апеляційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права щодо суті спору, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Отже, доводи апеляційної скарги зводяться до власного тлумачення діючого законодавства, незгоди з висновками суду першої інстанції щодо оцінки доказів та застосування вимог Закону. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії"). Також, Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Подільського міськрайонного суду Одеської області від 15 квітня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений: 23.02.2026 року. Головуючий: О.М. Таварткіладзе Судді: Л.М. Вадовська С.О. Погорєлова