Ухвала КАС ВС № 640/3768/19

УХВАЛА 23 лютого 2026 року м. Київ справа №640/3768/19 адміністративне провадження № П/990/27/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Загороднюка А. Г., суддів: Білак М. В., Мацедонської В. Е., Соколова В. М., Желєзного І. В., за участю: секретаря судового засідання - Клименка В.В., позивача - ОСОБА_1 , представниці відповідача - Петренко Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Бутенка Володимира Івановича, Козьякова Сергія Юрійовича, Весельської Тетяни Федорівни, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними дій, УСТАНОВИВ: У березні 2019 року ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Бутенка Володимира Івановича, в якому просив суд: - визнати протиправними дії Члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Бутенко Володимира Івановича з виставлення Кротюку Олександру Володимировичу 42 бали за практичне завдання в рамках конкурсу на зайняття вакантних посад суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, оголошеного 02 серпня 2018 року. Окружний адміністративний суд міста Києва згідно з ухвалою від 11 березня 2019 року у справі №640/3768/19 (суддя Качур І.А.) відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні). У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Козьякова Сергія Юрійовича, в якому просив суд: - визнати протиправними дії Члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Козьякова Сергія Юрійовича з виставлення Кротюку Олександру Володимировичу 40 балів за практичне завдання в рамках конкурсу на зайняття вакантних посад суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, оголошеного 02 серпня 2018 року. Окружний адміністративний суд міста Києва згідно з ухвалою від 11 березня 2019 року у справі №640/3769/19 (суддя Кузьменко В.А.) відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні); залучив до участі у справі Вищу кваліфікаційну комісію суддів України (далі - ВККС України) як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів. У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Весельської Тетяни Федорівни, в якому просив суд: - визнати протиправними дії Члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Весельської Тетяни Федорівни з виставлення ОСОБА_1 37 балів за практичне завдання в рамках конкурсу на зайняття вакантних посад суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, оголошеного 02 серпня 2018 року. Окружний адміністративний суд міста Києва згідно з ухвалою від 11 березня 2019 року у справі №640/3770/19 (суддя Шрамко Ю.Т.) відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні). 03 квітня 2019 року до Окружного адміністративного суду міста Києва від представника відповідача надійшло клопотання про об`єднання справ № 640/3768/19, №640/3769/19 та №640/3770/19 в одне провадження. Окружний адміністративний суд міста Києва згідно з ухвалою від 11 квітня 2019 року (суддя Качур І.А.) об`єднав в одне провадження адміністративні справи №640/3768/19, №640/3769/19 та №640/3770/19, присвоївши об`єднаній адміністративній справі загальний №640/3768/19. 26 квітня 2019 року до Окружного адміністративного суду міста Києва від представника ВККС України надійшло клопотання про передачу адміністративної справи №640/3768/19 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. 08 травня 2019 року до Окружного адміністративного суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог до Члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Бутенка Володимира Івановича. 13 грудня 2022 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» №2825-IX, статтею 1 якого встановлено ліквідувати Окружний адміністративний суд міста Києва. Пунктом 1 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону визначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом. 14 грудня 2022 року вказаний Закон був опублікований в газеті «Голос України» №254 та набрав чинності 15 грудня 2022 року. На адресу Київського окружного адміністративного суду від Окружного адміністративного суду міста Києва було передано матеріали адміністративної справи №640/3768/19, які за результатом автоматизованого розподілу були передані на розгляд судді Кушновій А.О. Київський окружний адміністративний суд згідно з ухвалою від 12 вересня 2024 року (суддя Кушнова А.О.) прийняв адміністративну справу №640/3768/19 до свого провадження та призначив її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами. Цією ж ухвалою суд залучив до участі у справі як співвідповідача ВККС України, виключивши її зі складу третіх осіб. Передав адміністративну справу №640/3768/19 за підсудністю до Верховного Суду як суду першої інстанції. 22 січня 2026 року на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції надійшла адміністративна справа № 640/3768/19. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 січня 2026 року визначено колегію суддів для розгляду даної справи у складі: Загороднюка А.Г. (головуючий суддя), Білак М.В., Мацедонської В.Е., Соколова В.М., Желєзного І.В. Верховний Суд згідно з ухвалою від 27 січня 2026 року прийняв справу №640/3768/19 до свого провадження, призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін на 23 лютого 2026 року о 10 год 00 хв. 13 лютого 2026 року до Верховного Суду від представниці ВККС України - Петренко Юлії Василівни надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). В судовому засіданні 23 лютого 2026 року Верховний Суд поставив на обговорення клопотання позивача про залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог до Члена ВККС України Бутенка Володимира Івановича, разом з тим в цьому ж судовому засіданні позивач відкликав зазначене клопотання та просив Суд його не розглядати. З огляду на відкликання клопотання, Верховний Суд протокольною ухвалою від 23 лютого 2026 року залишив клопотання позивача про залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог до Члена ВККС України Бутенка Володимира Івановича - без розгляду. Крім того, Верховний Суд ухвалою від 23 лютого 2026 року відмовив у задоволенні клопотання представниці ВККС України про залишення позовної заяви без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 240 КАС України. У тому ж судовому засіданні 23 лютого 2026 року Верховний Суд поставив на обговорення питання можливості розгляду за правилами адміністративного судочинства позовних вимог позивача до Членів ВККС України про визнання протиправними їхніх дій із виставлення певної кількості балів за виконання практичного завдання в межах кваліфікаційного оцінювання в рамках конкурсу на посаду судді, зокрема можливості їх розгляду як самостійного предмета оскарження, без оскарження рішення, ухваленого за результатами відповідного етапу кваліфікаційного оцінювання, та наявності підстав для закриття провадження у справі. Позивач висловив заперечення щодо наявності підставі для закриття провадження у справі, аргументуючи свою позицію тим, що вимоги про визнання протиправними дій Членів ВККС України щодо виставлення кандидату на посаду судді певної кількості балів можуть бути предметом самостійної судової оцінки на відповідність частині другій статті 19 Конституції України. На переконання позивача, обраний спосіб захисту щодо оскарження відповідних дій Членів ВККС України є належним, оскільки спрямований на відновлення його ділової репутації. Позивач вказав, що правомірність відповідних дій Членів ВККС України не була предметом дослідження у справі №9901/49/21, в межах якої він оскаржував рішення ВККС України, ухвалене за результатами відповідного етапу кваліфікаційного оцінювання. Представник відповідача, своєю чергою, наполягав на наявності підстав для закриття провадження у справі, обґрунтовуючи свою позицію тим, що дії Членів ВККС України щодо виставлення балів є складовою процесу ухвалення рішення за результатами відповідного етапу кваліфікаційного оцінювання, невід`ємно пов`язані з таким рішенням та не можуть бути відокремлені від нього як самостійний предмет спору. Представник відповідача вказував, що законність відповідного рішення ВККС України вже була предметом судового розгляду у справі №9901/49/21. Тож, на думку відповідача, провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України. Заслухавши думку учасників справи, розглянувши подані документи і матеріали, Суд дійшов про наявність підстав для закриття провадження у справі з огляду на таке. Предметом оскарження у цій справі є правомірність дій Членів ВККС України - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - щодо виставлення ОСОБА_1 , кандидату на посаду судді, 42, 40 та 37 балів відповідно за виконання практичного завдання в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, оголошеного 02 серпня 2018 року. Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. За змістом частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи, зокрема, щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВККС України. Особливості розгляду справ цієї категорії визначено у статті 266 КАС України. Відповідно до частини першої статті 92 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII ВККС України є державним колегіальним органом суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України. За змістом частини дев`ятої статті 79 Закону № 1402-VIII ВККС України проводить конкурс на зайняття вакантних посад суддів Верховного Суду на основі рейтингу учасників за результатами кваліфікаційного оцінювання. Відповідно до частини другої статті 81 Закону № 1402-VIII на посаду судді Верховного Суду за спеціальною процедурою може бути призначена особа, яка відповідає вимогам до кандидатів на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у Верховному Суді, а також відповідає одній із вимог, визначених частиною першою статті 38 цього Закону. Положеннями статті 85 Закону № 1402-VIII визначено, що кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення кваліфікаційного іспиту та 2) дослідження досьє та проведення співбесіди. Рішення про черговість етапів проведення кваліфікаційного оцінювання ухвалює ВККС України. Частиною десятою статті 85 Закону № 1402-VIII установлено, що за результатами одного етапу кваліфікаційного оцінювання судді ВККС України ухвалює рішення щодо допуску судді до іншого етапу кваліфікаційного оцінювання. Рішення ВККС України можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених цим Законом. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що процедура кваліфікаційного оцінювання здійснюється поетапно, а за наслідком кожного етапу ВККС України ухвалює рішення щодо допуску судді до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання. Водночас оскарженню до адміністративного суду підлягають ті рішення ВККС України, які ухвалені за результатом відповідного етапу кваліфікаційного оцінювання судді та мають ознаки остаточних, тобто безпосередньо впливають на права, обов`язки та інтереси особи у правовому статусі кандидата на посаду судді і породжують юридично значимі наслідки, зокрема щодо допуску або недопуску до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання. Аналогічний за своїм змістом правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2025 року у справі №990/217/25. З матеріалів справи встановлено, що рішенням ВККС України від 02 серпня 2018 року № 185/зп-16 оголошено конкурс на зайняття 78 вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду, з яких 26 посад - до Касаційного адміністративного суду. ОСОБА_1 подав заяву про участь у конкурсі, оголошеному рішенням ВККС України від 02 серпня 2018 року № 185/зп-16. Рішенням ВККС України від 18 жовтня 2018 року №231/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання у межах конкурсу на зайняття 26 вакантних посад суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду щодо 157 кандидатів згідно з додатком 1, зокрема позивача. Окремим положенням цього ж рішення допущено до кваліфікаційного оцінювання 66 кандидатів відповідно до додатка 2 на підставі окремого рішення Комісії, зокрема позивача. Зазначеним рішенням встановлено графік проведення кваліфікаційного оцінювання, визначено час, дати та місце проведення іспиту: складання анонімного письмового тестування призначено на 12 листопада 2018 року, виконання практичного завдання на 14 листопада 2018 року. Цим самим рішенням визначено склад колегії ВККС України для перевірки практичних завдань, виконаних під час іспиту, а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 . Рішенням ВККС України від 22 жовтня 2018 року позивача допущено до проходження кваліфікаційного оцінювання для участі у зазначеному конкурсі. 12 листопада 2018 року позивачем складено анонімне письмове тестування, за результатами якого набрано 75,75 бала. Рішенням ВККС України від 13 листопада 2018 року №257/зп-18 позивача допущено до виконання практичного завдання. Відповідно до екзаменаційної відомості оцінювання практичного завдання, членами колегії ВККС України виставлено такі бали: ОСОБА_2 - 42 бали; ОСОБА_4 - 37 балів, ОСОБА_3 - 40 балів. За результатами підсумкового обчислення остаточна оцінка позивача за практичне завдання склала 39,5 бала. Рішенням ВККС України від 27 грудня 2018 року № 327/зп-18 встановлено мінімально допустимий бал практичного завдання - 72, а іспиту - 126; затверджено рейтингові декодовані результати виконаного практичного завдання та визначено, що ОСОБА_1 отримав 39,5 бали. Зазначеним рішенням допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди» у межах конкурсу на зайняття 26 вакантних посад суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду 78 учасників. Водночас відмовлено у допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди», визнано такими, що не склали іспиту, не підтвердили здатності здійснювати правосуддя у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду та припинили участь в оголошеному 02 серпня 2018 року конкурсі на зайняття 26 вакантних посад суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, 26 учасників, які займають нижчі позиції у рейтингових результатах іспиту, згідно з додатком 5, в тому числі ОСОБА_1 . Не погоджуючись із виставленими членами колегії ВККС України - Бутенком В.І., Козьяковим С.Ю., Весельською Т.Ф. - балами за виконане ним практичне завдання, ОСОБА_1 звернувся до суду із заявленими вимогами про визнання протиправними дій кожного з членів ВККС України щодо виставлення відповідної оцінки. Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначив, що дії членів ВККС України з виставлення балів порушують його права та інтереси, оскільки, на його думку, не відповідають критеріям об`єктивності та прозорості, є необґрунтованим показником його професійних навичок та вмінь, вчинені без достатніх правових підстав та без фактичного встановлення рівня його знань, шкодять його діловій репутації. Позивач наголосив на відсутності відповідної єдиної методики оцінювання практичної роботи кандидата, вичерпного переліку критеріїв оцінювання, визначених умов і правил виставлення балів за кожним критерієм з визначенням їх питомої ваги в межах 120 можливих максимальних балів. Позивач також вказав на відсутність мотивування з боку кожного члена ВККС України щодо визначення саме такого розміру балів, що, на його думку, у своїй сукупності свідчить про невмотивованість і протиправність оскаржуваних дій. Аналіз правової природи спірних правовідносин та характеру оспорюваних дій свідчить про те, що заявлені позивачем вимоги фактично спрямовані на перевірку внутрішнього процесу формування позиції членів ВККС України під час реалізації ними дискреційних повноважень у межах оцінювання практичного завдання кандидата на посаду судді. Такий процес є складовою частиною процедури ухвалення рішення ВККС України як колегіального органу за результатами відповідного етапу кваліфікаційного оцінювання кандидата. Отже, вимоги про визнання протиправними дій членів ВККС України щодо виставлення позивачу конкретної кількості балів за виконання практичного завдання по своїй суті є пов`язаними з рішенням ВККС України від 27 грудня 2018 року № 327/зп-18, яким затверджено результати відповідного етапу кваліфікаційного оцінювання, визначено остаточний бал позивача - 39,5 та прийнято рішення про його недопуск до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання - «Дослідження досьє та проведення співбесіди». При цьому Верховний Суд зауважує, що дії членів ВККС України, які передують ухваленню рішення ВККС України за результатами відповідного етапу кваліфікаційного іспиту, за своєю природою є процедурними, проміжними та організаційними. Такі дії самі по собі не породжують юридично значимих наслідків для кандидата, оскільки відповідні наслідки виникають виключно внаслідок прийняття ВККС України остаточного рішення, зокрема щодо допуску або недопуску до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання. За таких обставин, зазначені дії членів ВККС України можуть бути предметом судової оцінки лише в межах провадження щодо оскарження безпосередньо рішення ВККС України від 27 грудня 2018 року № 327/зп-18, яким затверджено результати відповідного етапу кваліфікаційного оцінювання та визначено правові наслідки для позивача. Доводи позивача про те, що самостійне оскарження дій членів ВККС України з виставлення йому конкретних балів за виконання практичного завдання є способом захисту його порушеного права, Верховний Суд оцінює критично, оскільки таке є радше мотивацією (доводами) протиправності рішення ВККС України від 27 грудня 2018 року № 327/зп-18, а тому такі дії членів ВККС України в тому обсязі, в якому їх оспорює позивач, потрібно розглядати в площині підстав позову та предмета доказування у спорі щодо цього рішення. З урахуванням наведеного правового регулювання, у сукупності із обставинами цієї справи, Суд вважає, що дії членів ВККС України з виставлення кандидату на посаду судді певної кількості балів за виконання практичного завдання в межах кваліфікаційного оцінювання в рамках конкурсу на посаду судді, не можуть бути самостійним предметом судового розгляду. Ураховуючи зазначене, Верховного Суду вважає, що посилання позивача на порушення його прав є безпідставними. Оскаржувані дії членів ВККС України не мають безпосереднього впливу на його інтереси, не породжують, не змінюють і не припиняють його прав чи обов`язків, а є лише складовою частиною (стадією) процедури відповідного етапу кваліфікаційного іспиту. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач реалізував своє право на судове оскарження дій та рішення ВККС України від 27 грудня 2018 року № 327/зп-18 в частині визначення йому 39,5 бала за виконання практичного завдання. Рішенням Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 липня 2019 року у справі №9901/49/19, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання протиправними дій ВККС України з встановлення йому 39,5 балів за практичне завдання в рамках конкурсу на зайняття вакантних посад суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, оголошеного 02 серпня 2018 року, а також про визнання протиправним та скасування рішення ВККС України від 27 грудня 2018 року, яким затверджено результати практичного завдання та першого етапу кваліфікаційного оцінювання «Іспит» у межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, оголошеного 02 серпня 2018 року, в частині, яка стосується визначення ОСОБА_1 бала (39,5) за його практичне завдання (код 0014469) - відмовлено. Посилання позивача на те, що правомірність відповідних дій Членів ВККС України не була предметом дослідження у справі №9901/49/21 не заслуговують на увагу, оскільки кожна особа, яка звертається до адміністративного суду за захистом своїх прав, відповідно до принципу диспозитивності самостійно визначає обсяг і зміст позовних вимог, а також підстави, на яких вони ґрунтуються, за винятком випадків, установлених законом. Тобто, саме позивач визначає межі судового розгляду. Та обставина, що позивач у справі № 9901/49/21 не посилався на протиправність дій кожного з членів ВККС України щодо виставлення йому відповідної оцінки за виконане практичне завдання та не обґрунтовував позов такими доводами, не може утворювати окремого предмета судового розгляду. За таких обставин, Верховний Суд вважає, що в цій справі відсутній предмет спору. Суд зазначає, що поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу зазначеної Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. Таку правову позицію Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала в судових рішеннях, зокрема в постановах від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 3 квітня 2018 року у справі № 9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18, від 13 березня 2019 року у справі № 9901/947/18. Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»). Також у пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93). З урахуванням викладеного відсутність предмета спору унеможливлює звернення позивача до суду щодо вирішення питання протиправності дій членів ВККС України в порядку судової ревізії (контролю). Отже, дії членів ВККС України, про які йдеться у заявлених позивачем вимогах, не підлягають судовому захисту в порядку адміністративного судочинства. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Відповідно до частини першої статті 239 Кодексу, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ Заявлені позивачем позовні вимоги, з підстав, наведених у цій ухвалі, не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду, про що зазначала Велика Палата Верховного Суду у постановах від 22 березня 2018 року в справі № П/9901/135/18 (провадження №11-70сап18), від 31 січня 2019 року в справі № 9901/56/19 (адміністративне провадження №П/9901/56/19), від 27 червня 2019 року в справі № 9901/920/18 (провадження №11-1455заі18). Оскільки розгляд цього спору з урахуванням його предмету і суб?єктного складу перебуває поза межами не лише юрисдикції адміністративних судів, а й не належить до юрисдикції жодного іншого суду, підстав для роз`яснення позивачеві до суду якої юрисдикції належить його вирішення немає. Керуючись статтями 238, 239, 243, 248, 257, 262, 266, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд УХВАЛИВ: Закрити провадження у справі №640/3768/19 за позовом ОСОБА_1 до Членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Бутенка Володимира Івановича, Козьякова Сергія Юрійовича, Весельської Тетяни Федорівни, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними дій. Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 КАС України. Апеляційна скарга на ухвалу Верховного Суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Повний текст ухвали виготовлено та підписано - 25 лютого 2026 року. Головуючий суддя А. Г. Загороднюк судді: М. В. Білак В. Е. Мацедонська В. М. Соколов І. В. Желєзний