Постанова Харківський апеляційний суд № 631/1217/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 лютого 2026 року м. Харків справа № 631/1217/21 провадження № 22-ц/818/792/26 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Тичкової О.Ю., суддів Пилипчук Н.П., Маміної О.В., за участю секретаря судового засідання Волобуєва О.О. сторони справи: позивач ОСОБА_1 , відповідачі Приватне підприємство «Абрис», розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Нововодолазького районного суду Харківської області від 11 серпня 2025 року у складі судді Пархоменко І.О.., - УСТАНОВИВ: У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства «АБРИС» про стягнення матеріальної та моральної шкоди. Позов обґрунтовано тим, що 19 червня 2018 року він звернувся до ПП «АБРИС», з заявою про розробку графічних матеріалів, щодо встановлення меж в натурі і надав відповідні документи: копія паспорту, копія ідентифікаційного коду та рішення сесії про надання дозволу виготовити технічну документацію на земельну ділянку, яка розташована в АДРЕСА_1 , 259,

255. Після цього, керівником ПП «Абрис» було повідомлено, що за розробку графічних матеріалів треба сплатити грошову суму у розмірі 2000,00 гривень. Він сплатив цю суму і йому видали квитанцію. 20 червня 2018 року спеціалістами ПП «Абрис» та представниками Охоченської сільської ради були зроблені заміри та встановлені межі. 09 жовтня 2018 року в.о. директора Воронін I. О. запропонував оформити земельну ділянку поблизу з його земельними ділянками, АДРЕСА_2 , на що він погодився. На початку 2019 року, позивач звертався до ПП «АБРИС», щодо видачі графічних матеріалів, але так і не отримав їх. В травні 2019 року йому видали матеріали на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, але самих графічних матеріалів, завірених належним чином відповідно до закону, не було надано. В травні 2019 році він звернувся до Охоченської сільської ради з заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. 12 червня 2019 року рішенням сесії сільської ради йому відмовили у зв?язку з тим, що частина земельної ділянки, яку він бажав приватизувати, належить на праві приватної власності іншій особі. Таким чином ПП «АБРИС» не виконав свої зобов`язання, щодо укладання договору, після сплати грошової суми у розмірі 2000,00 гривень. Із-за цих негативних дій він втратив право на приватизацію земельних ділянок і переніс сильне душевне хвилювання, яке потягло за собою погіршення його здоров?я, а саме з`явились сильні головні болі, підвищився тиск, душевні страждання, які не покидають його і досі. Після декількох звернень до ПП «Абрис», 09 грудня 2019 року йому надали відповідь, що договір з ПП «Абрис» не укладався. Тому грошову суму, яку він заплатив за графічні матеріали не повернуть. 25 грудня 2019 року позивач написав заяву до Нововодолазького ВП Первомайского ГУНП в Харківській області щодо захисту своїх прав, але так і не отримав позитивної відповіді. По цей час ПП «Абрис» не тільки не повернув грошову суму, яку він сплатив за виготовлення графічних матеріалів, але і не приніс йому вибачень. Тому, вважає, що ПП «АБРИС» повинен йому виплатити компенсацію за вчинену матеріальну шкоду у розмірі 2000,00 гривень та за вчинену моральну шкоду у розмірі 200 000,00 гривень. Просив стягнути з ПП «АБРИС» компенсацію за матеріальну шкоду в розмірі 2000,00 гривень, компенсацію за моральну шкоду в розмірі 200000,00 гривень та витрати понесені зі сплатою судового збору в розмірі 2908,00 гривень. Рішенням Нововодолазького районного суду Харківської області у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Рішення мотивовано тим, що позивачем не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження позовних вимог. Жодних підтверджень того, що ОСОБА_1 зазнав матеріальної та моральної шкоди від дій відповідача матеріали справи не містять. Будь-яких договорів або інших документів щодо укладення договору на розробку графічних матеріалів, укладених між позивачем та ПП «АБРИС», позивачем надано не було. Натомість відповідачем твердження позивача спростовані. Так, відповідно до даних листа в. о. директора ПП «АБРИС» Вороніна І. О. б/н від 09 грудня 2019 року договір між сторонами у справі не укладався, графічний матеріал на сіножаття ОСОБА_2 не замовляв, а з дублікату квитанції № 0.0.10640116151 від 19 червня 2018 року вбачається, що ОСОБА_1 перерахував грошові кошти у розмірі 2000,00 грн «ГЕРГЕЛЬ Г.В. ФОП», тоді як позов пред`явлено до ПП «АБРИС». Не погодившись з рішенням суду Зольнікова В.О. яка діє в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивач надав суду належні та допустимі докази на підтвердження позовних вимог. ПП «АБРИС» не виконав свої зобов`язання, щодо укладання договору, після сплати позивачем грошової суми у розмірі 2000,00 гривень. Через ці негативні дії він втратив право на приватизацію земельних ділянок і переніс сильне душевне хвилювання, яке потягло за собою погіршення його здоров`я, а саме з`явились сильні головні болі, підвищився тиск, душевні страждання, які не покидають його і досі. Перед внесенням позивачем оплати між ним та директором ПП «Абрис» було вже досягнуто згоди щодо основних складових договору на виконання робіт (надання послуг) це предмет, ціна та строки виконання 23.10.2026 Мякота Т.М., яка діє в інтересах ПП «АБРИС», подала відзив до апеляційної скарги, в якому він просила апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення залишити в силі. Зазначила, що позивачем не були долучені належні та допустим докази, які б обґрунтували законність вимог та підтверджували, що діями ПП «АБРИС» порушені права та законні інтереси позивача. Відтак, суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази та прийняв законне рішення, що не спростовано доводами апеляційної скарги. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача та пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Як установлено судом та підтверджується матеріалами справи, рішенням Охоченської сільської ради ІІІ сесії УІ скликання від 17 березня 2011 року дозволено ОСОБА_1 виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складення документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку та виділення її в натурі з визначенням меж для будівництва та обслуговування житлового будинку 0,25 га по АДРЕСА_3 , та ведення особистого селянського господарства 0,90 га, з земель комунальної власності, розташовану в АДРЕСА_1 , 259,255 (від груши) та сіножаті 0,30 га по АДРЕСА_4 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_5 . (а.с. 5) 19.06.2018 ОСОБА_1 перерахував ФОП ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 2000, 00 грн, що підтверджується дублікатом квитанції 0.0.10640116151 від 19.06.2018 АТ КБ «Приватбанк» (а.с. 6). Рішенням Охоченської сільської ради ХХХV сесії VII скликання № 632 від 12 червня 2019 року відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 1,6000 га по АДРЕСА_6 в зв?язку з тим, що частина земельної ділянки, яку він бажає приватизувати належить на праві приватної власності іншій особі. (а.с. 11) Позивачем надано копії матеріалів «на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, яка розташована у АДРЕСА_6 ». Серед матеріалів: схема розташування земельної ділянки; матеріали, на яких зазначено бажаний розмір земельної ділянки; додаток до матеріалів із зазначенням мети використання, місця розташування та розміру земельної ділянки (а.с. 7-10) З листа Нововодолазького ВП Первомайского ГУНП в Харківській області № 5978 від 28 грудня 2019 року на ім`я позивача вбачається, що його заява про вжиття заходів та притягнення до кримінальної відповідальності в.о. директора ПП «АБРИС» ОСОБА_4 за невиконання посадовою особою, своїх службових обов?язків, та не оформлення останнім документів на земельну ділянку, була зареєстрована в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події Нововодолазького відділення поліції № 4965 від 25 грудня 2019 року. За заявою проведена перевірка та встановлені обставини справи. В.о. директора ПП «АБРИС» Воронін I. O. при опитуванні пояснив, що в червні 2018 року ОСОБА_1 звертався за консультацією до ПП`АБРИС» з приводу оформлення земельної ділянки в с. Охоче. Договір на виконання будь-яких робіт не укладався. Співробітники ПП «АБРИС» на обмір земельних ділянок заявника не виїжджали (а.с. 13-14) Згідно даних листа Красноградського РВП ГУНП в Харківській області № 13/5338 від 28 травня 2021 року працівниками відділу поліції розглянуто повідомлення стосовно дій директора ПП «Абрис», яке у встановленому порядку реєстровано у журналі єдиного обліку заяв і повідомлень від № 2309 від 29 квітня 2021 року. У ході проведених першочергових перевірочних заходів, вивчення фактів відображених у матеріалі, подальша перевірка була припинена у зв`язку з відсутністю обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення. (а.с. 14) З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 13 грудня 2021 року керівником ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА «АБРИС» зазначений ОСОБА_5 , представниками - ОСОБА_5 та ОСОБА_3 . Відповідно до частини першої та пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу з застосуванням, зокрема, такого способу захисту, як відшкодування моральної (немайнової) шкоди. За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. Водночас, одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно. Згідно статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. За змістом частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Відповідно до частин третьої та четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України. За положеннями статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її завдання право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 612/3521/16-ц). Підставою виникнення зобов`язання з компенсації моральної шкоди є спричинення моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом моральною шкодою (постанови Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 686/8422/20 та від 03 лютого 2022 року у справі № 686/13784/21, на які, зокрема, посилається заявник у касаційній скарзі). Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені правилами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні кожного окремого спору про відшкодування матеріальної та моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення. Верховний Суд у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19 дійшов висновку, що у справах про відшкодування шкоди обов`язок доведення обґрунтованості заявлених вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки особи, яка її завдала, а також причинно-наслідкового зв`язку між такою поведінкою та заподіяною шкодою. За ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч. 1, 2, 3 ст. 89 ЦПК України). Судом встановлено, що матеріали справи не містять належних, допустимих та достовірних доказів, які б підтверджували факт завдання позивачу матеріальної чи моральної шкоди внаслідок дій або бездіяльності ПП «АБРИС», а також причинно-наслідковий зв`язок між такими діями та заявленими збитками. Всупереч вимогам 12, 81 ЦПК України позивач не надав суду доказів укладення між ним та відповідачем договору про надання послуг з виготовлення технічної документації. За таких обставин суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для покладення на ПП «АБРИС» відповідальності у вигляді відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Інші доводи апеляційної скарги, зводяться до незгоди з рішенням суду та переоцінки доказів у справі. За таких обставин апеляційний суд погоджується з висновком суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог і доводи апеляційних скарг не є підставою для скасування даного судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, питання щодо перерозподілу судових витрат відповідно до статті 141 ІІПК України та Закону України «Про судовий збір» не вирішувалося. Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Нововодолазького районного суду Харківської області від 11 серпня 2025 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий О.Ю.Тичкова Судді О.В.Маміна Н.П. Пилипчук