Постанова Київський апеляційний суд № 371/852/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 лютого 2026 року місто Київ Справа № 371/852/25 Апеляційне провадження № 22-ц/824/4332/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Желепи О.В. (суддя-доповідач), Поліщук Н.В., Соколової В.В., розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миронівського районного суду Київської області від 16 жовтня 2025 року (у складі судді Геліч Т.В., інформація щодо дати складання повного тексту відсутня) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , про зміну способу стягнення аліментів, ВСТАНОВИВ У червні 2025 року позивачка, ОСОБА_2 , звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 , про зміну способу стягнення аліментів. В обґрунтування заявлених вимог зазначала, що позивачка перебувала у шлюбі із відповідачем, від шлюбу мають малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно з рішенням Миронівського районного суду Київської області від 23 липня 2015 року шлюб між сторонами розірвано, за згодою батьків визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю. Син ОСОБА_4 проживає зі мною за адресою АДРЕСА_1 . 07 липня 2018 року позивачка зареєструвала шлюб з ОСОБА_5 , та змінила своє прізвище з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 ». На підставі рішення Миронівського районного суду Київської області від 24 лютого 2023 року у справі 2371/801/22 стягнуто із ОСОБА_1 на користь позивачки аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 2833,00 грн щомісячно, починаючи з 01 вересня 2022 року до повноліття дитини. Позивачка вказувала, що станом на момент звернення до суду матеріальні потреби на забезпечення сина збільшилися. Також позивачка вказувала, що їй стало відомо, що з часу ухвалення рішення Миронівським районним судом Київської області від 24 лютого 2023 року у справі 2371/801/22 відповідач працевлаштувався та має постійний заробіток, рівень його доходів зріс. З огляду на те, що зросли потреби дитини у матеріальному забезпечення, покращився матеріальний стан відповідача, позивачка вважає, що зміна способу стягнення аліментів з твердої грошової суми на стягнення у розмірі 1/4 частки від заробітку відповідача буде відповідати якнайкращим інтересам дитини. Це забезпечить стабільну та належну участь батька в утриманні дитини для забезпечення такого рівня життя, який є необхідним для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 16 жовтня 2025 року позов задоволено. Змінено спосіб стягнення аліментів, що стягуються за рішенням Миронівського районного суду Київської області від 24 лютого 2023 року у справі 371/801/22 у твердій грошовій сумі у розмірі 2833,00 грн з ОСОБА_1 на корись ОСОБА_2 , на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначено їх у частці від доходу ОСОБА_1 у розмірі чверті (1/4 частини) його заробітку доходу але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто із ОСОБА_1 дохід держави судовий збір в сумі 1211,20 грн. Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 06 листопада 2025 року подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково та прийняти рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , аліментів на утримання сина - ОСОБА_3 у розмірі 1/6 частини всіх доходів відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і до повноліття дитини. Скарга мотивована тим, що, окрім аліментів на утримання сина - ОСОБА_3 відповідач, згідно з рішенням Миронівського районного суду від 04 листопада 2022 року на користь ОСОБА_8 стягнуто аліменти на утримання доньки ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно і до її повноліття. Вказує, що у відповідача змінився майновий стан у сторону погіршення після ухвалення Миронівським районним судом рішення 04 листопада 2022 року. У відзиві позивачка зазначає, що суд першої інстанції повно, об`єктивно дослідив та вірно встановив обставини справи, його висновки та обгрунтованість вимог апелянта у позовній заяві, відповідають обставинам справи та судом ухвалено справедливе рішення, з урахуванням СК України та практики ЄСПЛ щодо забезпечення найкращих інтересів дитини. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Згідно зі ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що з часу стягнення аліментів змінились потреби дитини, а також майновий стан відповідача, а зміна розміру аліментів на рівні 1/4 частини доходів відповідача відповідає вимогам законодавства, є необхідним та достатнім для гармонійного розвитку дитини. Суд виходив з того, що батьки не мають компенсувати зменшення розміру аліментів за рахунок збільшення утримання однієї дитини порівняно з іншою. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 04 листопада 2011 року, копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 07 липня 2018 року. Згідно з рішенням Миронівського районного суду Київської області від 23 липня 2015 року шлюб між сторонами розірвано, за згодою батьків визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю. Дитина проживає з позивачкою за адресою АДРЕСА_1 . Згідно з рішенням Миронівського районного суду Київської області від 24 лютого 2023 року у справі 2371/801/22 стягнуто із ОСОБА_1 на користь позивачки аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 2833,00 грн щомісячно, починаючи з 01 вересня 2022 року до повноліття дитини. Згідно з ч.2 ст.27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»). Відповідно до ч.1 ст.18 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1997 року, батьки несуть однакову відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789 XII 78912 та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько, або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. У ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків / рішення від 7 грудня 2006 року у справі «HUNT v. UKRAINE», № 31111/04, § 54). Відповідно до ч.3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Статтею 184 СК України визначено, що суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період. За правилами ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Частиною 2 ст. 182 СК України визначено, що мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Відповідно до ч. 1 ст. 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Частиною першою статті 192 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Верховний Суд при вирішенні спорів про зміну способу та розміру аліментів неодноразово наголошував на тому, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Право вимагати зміни розміру аліментів шляхом зміни способу їх присудження не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених статтями 182-184 СК України, не може обмежуватися. Відповідно до статті 192 Сімейного кодексу України (далі СК) розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.06.2021 (справа 643/11949/19, провадження № 61-2698св21) суд дійшов висновку, що з огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України, зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки). Таким чином, вимога одержувача аліментів про зміну способу їх стягнення може мати місце і внаслідок виникнення необхідності у збільшенні розміру аліментів. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили. У пунктах 17, 23 постанови № 3 від 15.05.2006 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» Пленум Верховного Суду України роз`яснив, що вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. Якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів, дозволяє йому утримувати дитину, він може збільшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу), яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів. Свідченням зміни матеріального становища платника аліментів є зміна доходів, витрат, активів тощо. Під зміною сімейного стану розуміється з`явлення у сім`ї платника або одержувача аліментів осіб, яким вони за законом зобов`язані надавати утримування і які фактично знаходяться на їх утриманні. Таким чином, особа, яка одержує аліменти - одержувач аліментів, може звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я платника аліментів. Відповідно до частини другої статті 182 СК, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років з 01 січня 2025року становить 2563 гривні, від 6 до 18 років - 3196 гривень. Згідно з частиною другою статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України). Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у Сімейному кодексі України. Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності. Обґрунтовуючи позовні вимоги про зміну способу стягнення аліментів з метою їх збільшення, позивачка вказувала на збільшення витрат на утримання дитини, а також на зміну матеріального стану відповідача у сторону покращення (відповідач на час призначення аліментів не мав постійного доходу, на даний час він є військовослужбовцем, отримує стабільний дохід). Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11.03.2020 у справі № 759/10277/18 (провадження 61-22317св19) зводяться до того, що інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів. Аліменти на утримання дитини є гарантією виконання кожним з батьків свого обов`язку забезпечувати дитину, надавати їй можливість на користування всіма благами соціального забезпечення, належним харчуванням, житлом, розвагами, надати їй захист і піклування, які необхідні для її благополуччя. При цьому, виходячи з положень чинного законодавства, доступ дитини до даних благ не залежить від перебування батьків у шлюбі. Аліменти є власністю самої дитини, а не батьків. Батьки лише отримують та використовують їх від імені дітей. Права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Тобто перебування батьків у шлюбі або його розірвання не впливає на обов`язок батьків утримувати дитину. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що розмір аліментів на рівні 1/4 частини доходів відповідача відповідає вимогам законодавства, є необхідним та достатнім для гармонійного розвитку дитини. Безпідставними є доводи апеляційної скарги, що окрім аліментів на утримання сина - ОСОБА_3 відповідач, згідно з рішенням Миронівського районного суду від 04 листопада 2022 року сплачує на користь ОСОБА_8 аліменти на утримання доньки ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно і до її повноліття з огляду на таке. У постанові від 16 вересня 2020 року у справі №56/2017/19 Верховний Суд вказав, що зміна сімейного стану позивача, а саме народження інших дітей/дитини без підтвердження погіршення його матеріального становища, не є безумовною підставою для зміни розміру аліментів, оскільки батьки не мають компенсувати зменшення розміру аліментів за рахунок збільшення утримання однієї дитини порівняно з іншою. Крім того, у постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі №715/2073/20 (провадження №61-1031св21) зменшення розміру раніше стягнутих аліментів у зв`язку з тим, що позивач має на утриманні інших дітей, без доведення погіршення його майнового становища, не буде спрямовано на належне забезпечення дитини та суперечитиме її інтересам. Крім того, батьки не мають компенсувати зменшення розміру аліментів за рахунок збільшення утримання однієї дитини порівняно з іншою. Аналогічний за змістом висновок викладено в постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі №760/9783/18-ц (провадження №61-9460св20), від 16 вересня 2020 року у справі №565/2071/19 (провадження №61-9460св20), від 22 липня 2024 року у справі №688/4308/23 (провадження №61-5168св24). Висновки Верховного Суду, що викладені у постанові від 11 березня 2020 року у справі №759/10277/18 (провадження 61-22317св19) зводяться до того, що інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів. Отже, зменшення розміру аліментів у зв`язку з тим, що відповідач має на утриманні дитину, яка народилась в іншому шлюбі без доведення погіршення майнового становища, само по собі не є підставою для зменшення розміру аліментів та доказом погіршення матеріального становища відповідача. Апеляціний суд відхиляє доводи скарги, що у відповідача змінився майновий стан у сторону погіршення після ухвалення Миронівським районним судом від 04 листопада 2022 року рішення виходячи з наступного. Так, згідно із довідкою - розрахунком Миронівського ВДВС в Обухівському районі Київської області № 34659 від 22 травня 2025 року з січня 2025 року заробітна плата відповідача складає 43105,15 грн на місяць. Матеріали справи не містять доказів погіршення матеріального стану відповідача (зміну місця роботи, розміру доходу). Навпроти, з наданих сторонами доказів та пояснень сторін вбачається, що матеріальний стан відповідача поліпшився після його офіційного працевлаштування. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щоутримання двох дітей із стягненням на кожного 1/4 частини всіх доходів щомісячно, буде меншим матеріальним тягарем для відповідача, а ніж стягнення з відповідача аліментів на утримання двох дітей та дружини, які стягувались до 24 жовтня 2023 року, і обов`язок сплачувати які вже припинився. Апеляційний суд звертає увагу, що спір в даній справі перш за все стосується прав дитини. Основними засадами цивільного судочинства є розумність, справедливість та добросовісність. Задоволення апеляційної скарги відповідача та відмова в задоволенні позову, призведе до порушення принципу рівності обов`язків батьків щодо надання матеріальної допомоги дітям, та до покладення основного тягаря щодо забезпечення дитини лише на матір. На переконання суду таке рішення не буде відповідати найкращим інтересам дитини та загальним принципам цивільного судочинства та фактично звільнить батька від своїх прямих обов`язків щодо утримання дитини. Аліменти у визначеній районним судом частці є помірною сумою, не завищеною в сьогоднішніх умовах з урахуванням віку та потреб дитини тощо. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції щодо задоволення позову відповідають фактичним обставинам справи, судом повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат. При цьому, враховуючи той факт, що за наслідками апеляційного розгляду судом апеляційної інстанції не було ухвалено судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, то колегія суддів не вбачає підстав для покладення на позивачку понесених відповідачем судових витрат у вигляді сплаченого судового збору за подачу апеляційної скарги. На підставі викладеного та керуючись ст. 255, 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України, ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Миронівського районного суду Київської області від 16 жовтня 2025 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає. Головуючий О.В. Желепа Судді Н.В. Поліщук В.В. Соколова