Постанова 4824 № 759/19309/24

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 лютого 2026 року м. Київ Справа № 759/19309/24 Провадження: № 22-ц/824/2608/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О. суддів Верланова С. М., Нежури В. А. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Мотальової-Кравець Валерії Юріївни в інтересах ОСОБА_1 на заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 грудня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Сенька М. Ф., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: У вересні 2024 року ТОВ «Юніт Капітал» звернулось до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 19.05.2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачкою укладено кредитний договір № 637725492 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, створеного за допомогою одноразового персонального ідентифікатора MNV583GU. 19.05.2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало грошові кошти в сумі 16 790 грн на банківську карту відповідачки № НОМЕР_1 , що, в свою чергу, є доказом того, що відповідачка прийняла пропозицію кредитодавця - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». 28.11.2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01, за умовами якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язалось відступити ТОВ «Таліон Плюс» зазначені у відповідних реєстрах вимоги, а фактор зобов`язався їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за плату на умовах, визначених цим договором. У подальшому між сторонами укладалися додаткові угоди. Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 148 від 25.08.2021 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року, ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідачки на загальну суму 43 704,26 грн. 05.08.2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01, за умовами якого ТОВ «Таліон Плюс» зобов`язався відступити ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язався їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Таліон Плюс» за плату на умовах, визначених цим договором. У подальшому між сторонами укладалися додаткові угоди. Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 9 від 30.05.2023 року до договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 року від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідачки на загальну суму 63 398,93 грн. Зазначав, що 20.08.2024 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» уклали договір факторингу № 200824, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором на загальну суму 63 398,93 грн. Оскільки ОСОБА_2 умови кредитного договору не виконуються, заборгованість за кредитним договором не погашена, а тому з останньої на користь позивача підлягає стягненню заборгованість у розмірі 63 398,93 грн, з яких: 16 789,80 грн - тіло кредиту, 46 609,13 грн - відсотки за користування кредитом. Заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 11 грудня 2024 року позов ТОВ «Юніт Капітал» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованість за договором № 637725492 від 19.05.2021 року в розмірі 63 398,93 грн, судового збору 2 422,40 грн, 6 000 грн витрати на правничу допомогу, а всього стягнути 71 821,33 грн. Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Мотальова-Кравець В. Ю. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що за умовами кредитного договору № 637725492 від 19.05.2021 року строк кредитування становив 30 днів - до 18.06.2021 року, та був пролонгований один раз до 17.07.2021 року. Доказів подальшої пролонгації матеріали справи не містять. Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, право кредитодавця нараховувати проценти за користування кредитом припиняється зі спливом строку кредитування. Після цього можуть застосовуватися лише наслідки прострочення за ст. 625 ЦК України, однак таких вимог позивач не заявляв. Отже, проценти могли бути нараховані лише за період з 19.05.2021 року по 17.07.2021 року. Нарахування понад 46 000 грн процентів після цієї дати є неправомірним. Правильний розмір заборгованості становить 21 675,78 грн (тіло кредиту та проценти за допустимий період). Крім того, частина процентів у сумі 19 694,67 грн нарахована ТОВ «Таліон Плюс» після закінчення строку кредитування, хоча за договором факторингу до нього перейшло лише право вимоги в існуючому обсязі, а не право здійснювати нові нарахування, що суперечить ст.ст. 514, 1077 ЦК України. Позивач також не довів належним чином переходу права вимоги. Договори факторингу укладені у 2018 та 2020 роках, тоді як кредитний договір укладено лише у 2021 році, тобто на момент укладення цих договорів жодного зобов`язання відповідачки не існувало. У матеріалах справи відсутні акти приймання-передачі на кожному етапі, докази оплати за договорами та підтвердження передачі кредитної справи, що відповідно до практики Верховного Суду є обов`язковим для підтвердження правонаступництва. Таким чином, ТОВ «Юніт Капітал» не довело статус належного позивача, а суд безпідставно стягнув як заборгованість, так і 6 000 грн витрат на правничу допомогу без перевірки їх розумності та необхідності. Ухвалами Київського апеляційного суду від 29 вересня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Юніт Капітал» заперечило проти апеляційної скарги та значило, що проценти нараховувались відповідно до умов кредитного договору, розмір яких сторони погодили в договорі. Позивач наголошує, що відповідачка була ознайомлена з умовами договору та не оспорює факт його укладення. Щодо правонаступництва, позивач вказав, що перехід права вимоги відбувався не в момент укладення договорів факторингу, а в момент підписання відповідних реєстрів прав вимоги та актів приймання-передачі, які долучені до матеріалів справи та підтверджують послідовний перехід права вимоги до ТОВ «Юніт Капітал». Також позивач вважає безпідставними доводи про відсутність доказів оплати за договорами факторингу, зазначаючи, що істотні умови та фінансування підтверджуються договорами та реєстрами як їх невід`ємними частинами. У додаткових поясненнях ТОВ «Юніт Капітал» послалося на постанову Верховного Суду від 07.01.2026 року у справі № 727/2790/25, в якій, на його думку, узагальнено підхід до правомірності переходу права вимоги за аналогічними договорами факторингу між ТОВ «Манівео», ТОВ «Таліон Плюс», ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та подальшим набувачем. Позивач звертає увагу суду на висновок Верховного Суду про те, що за договором факторингу допускається відступлення як наявних, так і майбутніх грошових вимог (ст. 1078 ЦК України), а перехід права вимоги відбувається в момент підписання відповідного реєстру прав вимоги. Також наголошується на презумпції правомірності правочину (ст. 204 ЦК України) та обов`язку суду враховувати правові висновки Верховного Суду при вирішенні спору. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ч.ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, 19.05.2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_2 укладено договір кредитної лінії № 637725492 на суму 16 790 грн зі сплатою процентів строком на 30 календарних днів шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок позичальника. 28.11.2018 року між первісним кредитором та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором № 637725492 від 19.05.2021 року, що підтверджується витягом з реєстру прав вимоги № 148 від 25.08.2021 року. 05.08.2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01, відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором № 637725492 від 19.05.2021 року, що, як зазначає позивач, підтверджується витягом з реєстру прав вимоги № 9 від 30.05.2023 року. 20.08.2024 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» укладено договір факторингу № 200824. Відповідно до витягу з реєстру боржників за договором факторингу № 200824 від 20.08.2024 року від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідачки на загальну суму 63 398,93 грн. Відповідно до виписки з особового рахунка за кредитним договором № 637725492 від 19.05.2021 року, заборгованість перед ТОВ «Юніт Капітал» станом на 27.08.2024 року складає 63 398,93 грн, з яких: 16 789,80 грн - прострочене тіло, 46 609,13 грн - прострочені відсотки. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем доведено факт укладення кредитного договору між відповідачкою та первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», умови якого кредитором виконано, а також факт відступлення права вимоги. Суд установив, що відповідачка прострочила виконання взятих на себе зобов`язань щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування ними. Крім того, суд послався на положення ч. 2 ст. 530 ЦК України, відповідно до яких, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав. Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів ураховує наступне. Відповідно до положень ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України). Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». У ст. 3 Закону визначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. За змістом ч.ч. 3, 4, 6 ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Як убачається з матеріалів справи, 19.05.2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_2 укладено договір кредитної лінії № 637725492 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Договір був підписаний відповідачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора MNV583GU. Відповідачка ввела ідентифікатор у відповідне поле інформаційно-телекомунікаційної системи та натиснула кнопку «Так», що є підтвердженням підписання договору. Відповідно до п. 1.1. договору, кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії, в розмірі кредитного ліміту на суму 16 790 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «СМАРТ» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». На підтвердження укладення договору позивач надав довідку щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», в якій зазначено, що договір № 637725492 від 19.05.2021 року підписаний відповідачкою з використанням одноразового ідентифікатора MNV583GU, направленого останній 19.05.2021 року о 22:56:53 год., на фінансовий номер телефону вказаний нею в заявці на отримання грошових коштів в кредит від 19.05.2021 року - 0996412907, сума кредиту - 16 790 грн, строк кредитування - 30 днів, процентна ставка: 1,70 % в день. Відразу після вчинених дій товариством було перераховано грошові кошти у розмірі 16 790 грн на банківську карту (НОМЕР_1), що належить відповідачці, що підтверджує той факт, що ОСОБА_2 прийняла пропозицію ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України). У постанові від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25 Верховний Суд зауважив, що: допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги; наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (частина перша статті 1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов`язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога - це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу; майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу; у договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб`єктів (як активного - кредитора, так і пасивного - боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки); майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом. Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року у справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року у справі № 183/4256/21 (провадження № 61-15813сво23)). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України). Судом встановлено, що 28.11.2018 року між первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до п. 2.1. якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (а.с. 31-34). У подальшому між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладалися додаткові угоди, водночас згідно витягу з реєстру прав вимоги № підтверджується витягом з реєстру прав вимоги № 148 від 25.08.2021 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року, до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги до відповідачки на загальну суму 43 704,26 грн (а.с. 46-47). 05.08.2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01, відповідно до умов якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (п. 2.1. договору) (а.с. 48-50). Згідно витягу з реєстру прав вимоги № 9 від 30.05.2023 року до договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 року, від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідачки на загальну суму 63 398,93 грн (а.с. 55-56). 20.08.2024 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» укладено договір факторингу № 200824, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимог до відповідачки за кредитним договором (а.с. 57-60). Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 200824 від 20.08.2024 року від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідачки на загальну суму 63 398,93 грн (а.с. 62-63). Отже, майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (ч. 1 ст. 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу. Майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. Колегією суддів встановлено, що внаслідок послідовного укладення договорів факторингу права вимоги за договором між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_2 кредиту від 19.05.2021 року № 637725492 перейшло від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Юніт Капітал». З огляду на викладене, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що позивачем доведено факт укладення кредитного договору між відповідачкою та первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», а також факт відступлення права вимоги. Вирішуючи справу по суті позовних вимог, колегія суддів ураховує, що в матеріалах справи міститься копія кредитного договору, який підписано відповідачкою одноразовим ідентифікатором, тобто, погоджено умови отримання кредитних коштів та відповідальність за порушення погоджених умов, підтвердження отримання ОСОБА_2 кредитних коштів, та відсутність доказів повернення отриманого кредиту. Згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором № 637725492 від 19.05.2021 року, заборгованість відповідачки становить 63 398,93 грн, що складається з: 16 789,80 грн - сума заборгованості за тілом; 46 609,13 грн - сума заборгованості за відсотками (а.с. 68). З розрахунків заборгованості, наданих ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», убачається, що проценти у розмірі 46 609,13 грн розраховані за період з 19.05.2021 року по 15.10.2021 року, однак колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду з огляду на наступне. Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. У п. 140 постанови від 05.04.2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22) Велика Палата Верховного Суду вказала, що у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (ст. 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (ст. 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором. Тобто, позичальник отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов`язання повернути грошові кошти у встановлений строк та сплатити визначені договором проценти за користування кредитом. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі закінчення строку кредитування або пред`явлення до позичальника вимог згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. У разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України строк повернення неохопленої попередніми періодами заборгованості за кредитним договором вважається таким, що настав, а право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Такого висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18). У п. 1.7. кредитного договору № 637725492 від 19.05.2021 року сторони погодили, що кредитна лінія надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником («Дисконтний період»). Відповідно до п. 1.8. сторони погодили, що встановлений в п. 1.7. договору строк дисконтного періоду та, відповідно, строк надання кредитної лінії може бути продовжено позичальником, шляхом здійснення протягом дисконтного та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів, за умови якщо позичальником в особистому кабінетів чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку дисконтного періоду. Відповідно до п. 1.9.1. договору виключно на період строку визначеного в п. 1.7. договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно за дисконтною процентною ставкою в розмірі 354,05 процентів річних, що становить 0,97 процентів від суми кредиту за кожний день користування ним. Відповідно до п. 1.9.2. договору за умови продовження строку дисконтного періоду, на умовах п. 1.8. договору, з наступного дня після закінчення вказаного в п. 1.7. договору строку, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за індивідуальною процентною ставкою в розмірі 504,13 процентів річних, що становить 1,38 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним. Відповідно до п. 1.9.3. договору у випадку користування кредитом з боку позичальника після закінчення дисконтного періоду без своєчасної оплати процентів в порядку, передбаченому п. 1.8. договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною та індивідуальною процентною ставкою за весь строк дисконтного періоду скасовуються з дати надання кредиту і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за базовою процентною ставкою в розмірі 620,50 процентів річних, що становить 1,70 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним. За змістом п. 1.12.2. договору з наступного дня після закінчення дисконтного періоду позичальник зобов`язаний щоденно сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 839,50 процентів річних, що становить 2,30 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Отже, припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. У п.п. 91-93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц викладено правовий висновок про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22) в п. 95-108, щодо нарахування процентів на підставі ст. 625 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні. Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)). Проте, ТОВ «Юніт Капітал», звертаючись до суду з позовом, не посилалося на нарахування процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК України. Матеріали справи містять розрахунок заборгованості ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», відповідно до якого 18.06.2021 року ОСОБА_2 сплатила 4 886 грн у рахунок погашення нарахованих процентів, що підтверджує факт пролонгації кредитного договору № 637725492 від 19.05.2021 року та продовження строку його дії до 18.07.2021 року. З огляду на наведене відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Юніт Капітал» процентів за користування кредитом з 19.07.2021 року по 15.10.2021 року, тобто поза межами строку кредитування. Відповідно до розрахунків ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» за договором між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_2 кредиту від 19.05.2021 року № 637725492 нараховано проценти з 19.05.2021 року по 15.10.2021 року в сумі 46 609,13 грн. Отже, доведеним є зобов`язання ОСОБА_2 з повернення ТОВ «Юніт Капітал» кредиту в сумі 16 790 грн, процентів за користування кредитом з 19.05.2021 року по 18.07.2021 року в сумі 6 951 грн (16 790 грн х 1,38% х 30). Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно встановив фактичні обставини у справі, висновки суду не в повній мірі відповідають наданим сторонами доказам, суд неправильно застосував норми матеріального права, та як наслідок дійшов помилкового висновку про задоволення позову в цілому. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Ураховуючи те, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення у другому абзаці резолютивної частини зазначив сукупний розмір заборгованості, що підлягав стягненню з відповідачки на користь позивача, не вказавши складових боргу, колегія суддів вважає, що другий абзац резолютивної частини заочного рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 грудня 2024 року підлягає зміні шляхом викладення його резолютивної частини в редакції цієї постанови. При цьому розмір заборгованості за тілом кредиту є незмінним, а судом зменшуєтьсярозмір відсотків за користування кредитом з 46 609,13 грн до 6 951 грн. За таких обставин, апеляційна скарга адвоката Мотальової-Кравець В. Ю. в інтересах ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. При подачі позовної заяви ТОВ «Юніт Капітал» сплатило судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. Оскільки наслідком апеляційного перегляду справи є зменшення розміру заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідачки, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з відповідачки пропорційно до задоволеної частини позовних вимог (37,45 %), а саме у розмірі 907,19 грн (2 422,40 грн х 37,45 %). При подачі апеляційної скарги скаржницею сплачено судовий збір у розмірі 3 633,30 грн. Оскільки колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення вимог апеляційної скарги, сплачений відповідачкою судовий збір підлягає стягненню на її користь з позивача пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги (62,55 %), а саме у розмірі 2 272,63 грн (3 633,30 грн х 62,55 %). Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Враховуючи зазначене, з ТОВ «Юніт Капітал» слід стягнути на користь ОСОБА_1 різницю між сумою судового збору, яка підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача, та сумою, яку позивач має компенсувати відповідачці, а саме 1 365,44 грн (2 272,63 грн - 907,19 грн). Також, з урахуванням того, що позов задоволено частково, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» підлягають стягненню витрати на правничу допомогу пропорційно до задоволених позовних вимог у сумі 2 247 грн (6 000 грн х 37,45 %). Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу адвоката Мотальової-Кравець Валерії Юріївни в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 грудня 2024 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитом змінити, зменшивши суму стягнутих відсотків з 46 609 грн 13 коп. до 6 951 грн. У зв`язку з чим другий абзац резолютивної частини заочного рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 грудня 2024 року викласти в такій редакції. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» заборгованість за договором № 637725492 від 19.05.2021 року в розмірі 23 740 (двадцять три тисячі сімсот сорок) грн 80 коп., з яких: 16 789,80 грн - заборгованості по тілу кредиту, 6 951 грн - відсотків за користування кредитом. Заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 грудня 2024 року в частині розподілу судових витрат скасувати та ухвалити нове рішення. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 365 (тисяча триста шістдесят п`ядь) грн 44 коп. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» витрати на правничу допомогу у розмірі 2 247 (дві тисячі двісті сорок сім) грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий: Т. О. Невідома Судді: С. М. Верланов В. А. Нежура