Постанова 4856 № 240/8752/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/8752/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Семенюк Микола Миколайович Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю. 23 лютого 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Сторчака В. Ю. суддів: Матохнюка Д.Б. Граб Л.С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Житомирської митниці на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Технікс" до Житомирської митниці про визнання протиправними, скасування рішення та картки відмови, В С Т А Н О В И В : Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Технікс" звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Житомирської митниці про визнання протиправними, скасування рішення та картки відмови. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасувати рішення Житомирської митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів № UA101000/2024/000468/1 від 04.12.2024 року. Визнано протиправною та скасувати картку відмови Житомирської митниці Державної митної служби України в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA101020/2024/007808 від 04.12.2024 року. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що з метою здійснення митного оформлення Автонавантажувач телескопічний, марка - JCB; модель - 531-70, рік виготовлення - 2015», код УКТЗЕД 8427201100, подано митну декларацію № 24UA101020042213U0. До вказаної декларації додані документи, які посвідчують підстави придбання товару, його кількісні та якісні характеристики, цінове та вартісне обґрунтування, а саме: контракт (4100) 17.10.2024 від 17.10.2024; специфікація до контракту №1 від 17.10.2024; інвойс (0380) № TR/2744 від 17.10.2024; автотранспортна накладна CMR (0730) від 26.11.2024; банківський платіжний документ № P241030983 від 30.10.2024; банківський платіжний документ № P241104983 від 04.11.2024; банківський платіжний документ № P241114390 від 04.11.2024; рахунок-фактура про надання транспотно - експедеційних послуг №03122024-41 від 03.12.2024; документ, що підтверджує вартість перевезення товару №0312/2 від 03.12.2024; договір-заявка на перевезення №2211-1-21 від 22.11.2024. Житомирською митницею 04.12.2024 прийняте рішення про коригування митної вартості товарів №UA101000/2024/000468/1, яким здійснено коригування митної вартості товарів за другорядним резервним методом визначення митної вартості товарів. У графі 33 вказаного рішення було зазначено: документи, не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару. Відповідно до п 3.1 контракту №17.10.2024 від 17.10.2024 оплата за товар проводиться у формі 100% передплати. Одним із основних документів, що підтверджують митну вартість товару, є банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару (пункт 4 частини другої статті 53 Кодексу). Згідно з нормами Закону України від 21 червня 2018 року №2473-VII « Про валюти і валютні операції» (зі змінами), Положення про здійснення операцій із валютними цінностями, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 №2, для здійснення платіжної операції з переказу іноземної валюти використовується платіжна інструкція в іноземній валюті, реквізити якої передбачені Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженого постановою Правління Національним банком України від 28.07.2008 №216 (зі змінами) (далі-Постанова №216). Платіжні документи: № P241030983 від 30.10.2024, № P241104983 від 04.11.2024, № P241114390 від 14.11.2024 не можуть бути взяті до уваги як документи, що підтверджують факт оплати за оцінюваний товар, оскільки не містять обов`язкових реквізитів платіжних документів визначених Постановою №216. Рахунок фактура №TR/2744 від 17.10.2024 не містить належного засвідчення продавця, що може свідчити про відсутність схвалення даного документа за вказаними умовами продажу, у тому числі, щодо ціни товару. Додатково долучений до митної декларації Висновок №04/12/2024-ІV експертного автотоварознавчого дослідження з оцінки транспортного засобу від 04.12.2024 не може бути використаний як документ, що підтверджує митну вартість товару. Відповідно до п. 5.5 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним Наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України № 142/5/2092 від 24.11.2003 під час технічного огляду КТЗ оцінювач (експерт) повинен установити характер і обсяги пошкоджень на момент огляду та інші ознаки, які характеризують технічний стан КТЗ, з обов`язковою їх фіксацією шляхом фотографування. Згідно із п. 4.4 Методики у звіті (акті) або висновку експерта (експертного дослідження) про оцінку КТЗ повинні міститися додатки, які становлять невід`ємну частину звіту (акта), висновку експерта (експертного дослідження) про оцінку і містять дані стосовно технічного стану КТЗ (його складників), їх фотографічні зображення і дані, що підтверджують припущення та розрахунки Якщо проводиться експертне дослідження (експертиза) пошкодженого КТЗ, наявність фотографій обов`язкова. Всупереч вищезазначених вимог у висновку №04/12/2024-ІV автотоварозначого дослідження від 04.12.2024 відсутні фотографічні зображення технічного стану, характеру та обсягів пошкоджень транспортного засобу, що впливають на розрахунок його вартості. Також неможливо перевірити додатки за посиланням на URL-адреси. Таким чином, висновок, як документ підготовлений з порушенням підходів, передбачених Методикою, не може однозначно засвідчувати обґрунтованість тезисів, які у ньому наведені. Методи 2а і 2б не можуть бути застосовані у зв`язку з відсутністю цінової інформації на ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методи 2в і 2г - в зв`язку з відсутністю основи для віднімання та додавання вартості. Митна вартість визначена за резервним методом, із врахуванням обмежень, передбачених ч. 3 ст. 64 Митного кодексу України, яка ґрунтується на раніше визнаній (визначеній) митними органами митній вартості схожого товару. За результатом перевірки митної декларації, а також інших документів, наданих відповідно до Митного кодексу України, поданих уповноваженою особою декларанта, митним органом прийнято картку відмови №UА101020/2024/007808, якою повідомлено про відмову у митному оформленні (випуску) товарів. Причина: Митна декларація не може бути оформлена, оскільки декларантом заявлена митна вартість товару №1 не підтверджена документально, на письмову вимогу митного органу не надано додаткових документів, які підтверджують заявлену митну вартість, чим порушено вимоги ст.52, 53 Митного кодексу України. У зв`язку з прийняттям рішення про коригування митної вартості товару № UA101000/2024/000468/1 від 04.12.2024 дані графи 45 і 47 митної декларації не можуть бути використані для здійснення митного контролю і оформлення товару, а крім того, це може призвести до несплати встановлених законодавством митних платежів в повному обсязі, чим порушено вимоги ст.266, 289, 293 МКУ і ст. 57 Податкового кодексу України. Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обгрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для задоволення позовних вимог. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача. Відносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, справлянням митних платежів регулюються положеннями Митного кодексу України від 13.03.2012 №4495-VI, що набрав чинності з 01.06.2012. Статтею 49 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Частиною четвертою статті 58 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця /частина п`ята статті 58 Митного кодексу України/. За приписами пункту 1 частини четвертої статті 54 Митного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення та реалізації спірних відносин), митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Згідно з частиною п`ятою цієї статті, митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю. А відповідно до частини шостої зазначеної статті, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості. Статтею 57 Митного кодексу України визначено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу. У той же час, як визначено частиною сьомою статті 54 Митного кодексу України, у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично. За обставин цієї справи між сторонами виник спір щодо правомірності рішень митного органу про відмову у митному оформленні товарів та коригування митної вартості товарів. Виходячи із системного аналізу наведених вище положень статті 54 Митного кодексу України, суд дійшов висновку, що при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості митний орган зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України. Єдиними підставами, що надають митному органу право відійти від встановлених обмежень, які пов`язані із перевіркою основного переліку документів, що підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи, є лише наявність передбачених законодавцем обставин, а саме - у випадку якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, адже такі вади не дозволяють митному органу законно здійснити визначений законом мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи для розмитнення задекларованого товару. У ході митного оформлення у спірних відносинах відповідачем вказано, що подані до митного контролю документи містили розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, та не містили всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару: витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). У постанові Верховного Суду від 28.11.2022 у справі №826/6029/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого у контексті вимог частини другої статті 2 КАС України нормативне обґрунтування прийнятого рішення та його співвідношення з фактичними обставинами не є формальною вимогою, оскільки суд має перевірити чи діяв суб`єкт владних повноважень, у тому числі (…) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень; принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішенням було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. У постанові Верховного Суду від 12.09.2023 у справі №420/14943/21 зазначено, що критеріями обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень є: 1) логічність та структурованість викладення мотивів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення; 2) пов`язаність наведених мотивів з конкретно наведеними нормами права, що становлять правову основу такого рішення; 3) наявність правової оцінки фактичних обставин справи (поданих документів, інших доказів), врахування яких є обов`язковим у силу вимог закону під час прийняття відповідного рішення; 4) відповідність висновків, викладених у такому рішенні, фактичним обставинам справи; 5) відсутність немотивованих висновків та висновків, які не ґрунтуються на нормах права. Вказуючи на відсутність обов`язкових реквізитів на платіжних документах № P241030983 від 30.10.2024, №P241104983 від 04.11.2024, № P241114390 від 14.11.2024 відповідач ні у рішенні, яке оскаржується, ні у відзиві не повідомив які саме з обов`язкових реквізитів відсутні. Суд звертає увагу, що в наданих копіях платіжних документів (57 зворот - 60), міститься відмітку банку про виконання платіжної операції. Рахунок фактура (інвойс) №TR/2744 від 17.10.2024 не містить підпису продавця та покупця. Зазначений рахунок фактура (інвойс) №TR/2744 від 17.10.2024 є, по суті, бланком інвойсу з номером та датою і за відсутності підписів та печаток сторін не може розглядатись як документ, який підтверджує митну вартість. Відповідно до приписів частини другої статті 53 МК України рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу) є документами, які підтверджують митну вартість товарів. При цьому, суб`єктом митного контролю ні в спірних рішеннях, ні у відзиві на позов не вказано якою нормою чинного національного законодавства передбачено обов`язковість наявності підписів сторін на інвойсі. Натомість вказано, що Додатком до Рекомендації Європейської економічної комісії ООН №6, встановлено Формуляр-зразок уніфікованого рахунку для міжнародної торгівлі з метою інтеграції електронного фактурування від 10.12.2010. В Додатку основними реквізитами інвойсу є: - номер інвойсу: Унікальний ідентифікатор для відстеження; - дата виписки: Коли інвойс був створений; - реквізити постачальника/Дані покупця: Зазначаються банківські реквізити; - опис товару/послуги: Детальна інформація про характеристики товару, властивості, його бренд, ціну, призначення; - термін оплати: Час, протягом якого потрібно здійснити платіж; - умови доставки: Інформація про те, як і коли буде доставлено товар (правила Інкотермс); - інформація про ПДВ: Зазначається інформація про звільнення від сплати ПДВ (у випадку інвойсу, звільненого від ПДВ); - підпис виконавця: Особистий підпис або дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у проведенні господарської операції. Суд вважає за необхідне звернути увагу, що формуляр-зразок, що рекомендований Європейською економічною комісією ООН №6 не покладає на сторони прямих обов`язків дотримуватись визначених у ньому вимог. Додатково наданий висновок №04/12/2024-ІV експертного автотоварознавчого дослідження з оцінки транспортного засобу від 04.12.2024, на думку суб`єкта контролю, не може бути використаний як документ, що підтверджує митну вартість товару. Всупереч вимог п. 5.5 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним Наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України № 142/5/2092 від 24.11.2003 у висновку №30/01/2025-9V автотоварозначого дослідження від 30.01.2025 відсутні фотографічні зображення технічного стану, характеру та обсягів пошкоджень транспортного засобу, що впливають на розрахунок його вартості. Також неможливо перевірити додатки за вказаним посиланням. Такий висновок викликає у відповідача сумніви у неупередженості особи, яка його склала, при встановленні вартості автомобіля. Звіт експертного авто-товарознавчого дослідження з оцінки транспортного засобу не входить до переліку документів, передбачених ч. 2 ст. 53 МК України, а тому його відсутність не може бути підставою прийняття рішення про коригування митної вартості. Відтак, рішення митного органу не брати до уваги звіт, жодним чином не може впливати на прийняття рішення про коригування митної вартості товару. Під час розгляду справи відповідачем не надано пояснень щодо розбіжностей у числових показниках витрат на транспортування, у поданих декларантом до митного оформлення товару документах, та яким чином такі розбіжності впливають на митну вартість товарів або унеможливлюють її визначення. При цьому, якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/ або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів » Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 31 травня 2019 року по справі №804/16553/14, у постанові від 07.05.2020 р. по справі № 400/2922/18. Отже, оскільки позивачем подано при первинній подачі декларації повний перелік документів, визначений в ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, що не містять жодних неврегульованих розбіжностей/не пояснених фактів/ недостовірних даних, суд першої інстанції вірно вказав, що відповідач міг безперешкодно самостійно визначити/ перевірити митну вартість за основним методом, без порівняння чи витребування інших документів. Відповідачем не наведено належних у рішенні та достатніх аргументів з приводу того, що подані позивачем документи містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості товару, чи є недостатніми для визначення митної вартості товару за основним методом (ціною договору). Проаналізувавши документи в матеріалах справи, суд дійшов висновку що аргументи відповідача не відповідають обставинам справи. Суд підтримує доводи позивача, що митним органом безпідставно відмовлено у визнанні заявленої митної вартості за основним методом. Враховуючи викладене вище, а також те, що відповідач у ході проведення митного оформлення не встановив фактів понесення позивачем додаткових витрат у зв`язку з придбанням товарів, заниження їх вартості в інший спосіб тощо, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про безпідставність рішень митного органу про коригування митної вартості ввезених позивачем товарів. Приймаючи рішення про коригування митної вартості імпортованого позивачем товару за другорядним (резервним) методом, митний орган не вказав, яким чином митна вартість товару була визначена саме в такому розмірі, які складові вплинули на формування такої вартості, та не навів жодних розрахунків, за якими митним органом було визначено таку вартість товару, що є порушенням статті 55 Митного кодексу України. Відповідно до частини 12 статті 264 МК України у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою органу доходів і зборів заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Таким чином, оскільки картка відмови у прийнятті митної декларації є документом, що формалізує негативне для декларанта рішення посадової особи митного органу про завершення процедури декларування товарів, заявлених до митного оформлення на підставі конкретної митної декларації, таку картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення також належить визнати протиправною та скасувати. Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. При вирішенні даного публічно-правового спору, суд правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку і, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Щодо інших доводів скаржника, колегія суддів зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зазначеним вимогам закону рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року, в межах доводів апеляційної скарги відповідача відповідає. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Апеляційний суд вважає, що Житомирський окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Щодо відшкодування на користь позивача за рахунок відповідача витрат, понесених на правничу допомогу в апеляційному суді, колегія суддів виходить з наступного. Згідно з п.1 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За правилами ч.2 ст.134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Згідно абз.1 ч.3 ст.134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Відповідно до ч.4 ст.134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, згідно ч.5 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно з ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. Отже, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частинах 1 та 3 статті 139 КАС України. Разом із тим, у частині 9 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19. Суд звертає увагу на те, що відповідно до ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Відповідно до ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Згідно з п.1-2 ч.1ст.19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності є, зокрема: - надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; - складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру. Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено уст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Отже, склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. Так, на підтвердження витрат на правову допомогу позивач надав: договір про надання правничої допомоги від 03.03.2025 року; Акт здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) №ОУ-0000955 від 04.11.2025 року; Детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних 18.11.2025 з адвокатом по справі від 04.11.2025 року. Згідно даниз документів, вартість робіт становить 4000,00 грн. Враховуючи подані докази, позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань скаржника на користь ТОВ «Євро Технікс» судові витрати, пов`язані з розглядом справи в апеляційному провадженні, в розмірі 4 000,00 грн. Відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності є, зокрема: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру. У контексті викладеного вище, колегія суддів наголошує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити обґрунтованість рівня витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат. Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи у суді апеляційної інстанції, суд повинен врахувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 04.02.2020 у справі №280/1765/19. Врахувавши складність справи, обсяг та якість виконаних адвокатом робіт, витрачений час, значення цієї справи для осіб, які є іншими сторонами у справі, колегія суддів дійшла висновку, що заявлені витрати є необгрунтованими та неспівмірними із складністю цієї справи. На переконання колегії суддів, позивачем необґрунтовано заявлено до відшкодування витрати по професійній правничій допомозі в розмірі 2000 грн, що мають стягуватися з відповідача за надання послуг на стадії апеляційного супроводження справи, оскільки адвокат, який надавав правничі послуги не змінювався з моменту звернення позивача до суду з даним позовом, позиція сторін йому була відома і не потребувала додаткового чи повторного вивчення. Обставини справи, законодавство, що регулює спірне питання також були відомі. Наведене свідчить, що підготовка до апеляційного розгляду у даній справі, на стадії апеляційного оскарження не потребувала від адвоката великого обсягу аналітичної роботи. З даного приводу також варто звернути увагу на позицію Верховного Суду, висловлену у справі №2040/6747/18. Так, Верховним Судом зазначено, що «у будь-якому випадку надання правової допомоги з приводу вирішення навіть певної (усієї) сукупності процесуальних питань у касаційному порядку не може бути об`єктивно оцінено у більшому розмірі, ніж надання первинної правничої допомоги, необхідної для звернення особи до суду з адміністративним позовом. Первинна - більш складна, об`ємна і потребує повного аналізу обставин справи та нормативно-правової бази. В свою чергу, процедурні питання є типовими, виконання, яким потребує більш технічного підходу та не залежить від ціни позову та/або професійного досвіду виконавця. Участь одного адвоката при розгляді справи в судах всіх інстанцій свідчить про його обізнаність з обставинами щодо спірних правовідносин, що поза сумнівом, істотно впливає на обсяг надання ним послуг в межах їх повторного вивчення. Таким чином, враховуючи, що правова позиція представника позивача у судах всіх інстанцій не змінювалась, об`єктивна необхідність для професійного досвідченого адвоката, який надав правову допомогу позивачу в судах попередніх інстанцій, втретє вивчати додаткові джерела права та судову практику зі спірних питань була відсутня, оскільки такий представник не міг не бути обізнаним із позицією відповідача, законодавством, яким регулюється спір у справі, документами й доводи, якими відповідач обґрунтовував свої вимоги й інші обставини, а отже підготовка цієї справи в суді касаційної інстанції не вимагала великого обсягу аналітичної й технічної роботи, - з огляду на що розмір таких витрат також підлягає зменшенню.» Таким чином враховуючи, що рішення суду першої інстанції прийняте на користь позивача, нескладність справи, наявність сталої судової практики, колегія суддів вважає, що сума витрат вказана заявником є завищено, відтак, на засадах співмірності та справедливості на користь позивача підлягає стягненню 2000,00 грн. понесених судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката Хомутова Григорія Володимировича. Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 21.01.2021 у справ №280/2635/20. З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про стягнення з Житомирської митниці відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу Житомирської митниці залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року - без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Житомирської митниці (код ЄДРПОУ 44005610) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Технікс"( код ЄДРПОУ 45243137) витрати на правничу допомогу адвоката у сумі 2000 грн. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає. Головуючий Сторчак В. Ю. Судді Матохнюк Д.Б. Граб Л.С.