Ухвала ККС ВС № 229/188/22

УХВАЛА 27 січня 2026 року м. Київ справа № 229/188/22 провадження № 51-2851км25 Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Дніпропетровського апеляційного суду від 22 травня 2025 року у кримінальних провадженнях № 12021052260000534 та № 12022053260000014 за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя м. Дружківки Донецької області, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 389Кримінального кодексу України (далі - КК). Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини За вироком Дружківського міського суду Донецької області від 25 листопада 2024 року ОСОБА_6 визнано винуватими та засуджено до покарання: - за ч. 3 ст. 185 КК - на строк 4 роки позбавлення волі; - за ч. 2 ст. 389 КК - на строк 1 рік 6 місяців обмеження волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_7 у відшкодування завданої моральної шкоди 4000 грн. Вирішено питання про долю речових доказів. Місцевий суд встановив, що вироком Дружківського міського суду Донецької області від 01 жовтня 2021 року ОСОБА_6 було засуджено за ч. 1 ст. 185 КК до покарання у вигляді 80 годин громадських робіт. Цей вирок набрав законної сили 02 листопада 2021 року. 22.11.2021 у приміщенні Краматорського РВ № 3 філії ДУ «Центр пробації» в Донецькій області ОСОБА_6 було письмово ознайомлено з порядком та умовами відбування покарання та попереджено про кримінальну відповідальність за ст. 389 КК за ухилення від відбування громадських робіт, після чого він отримав направлення до КП «ДРУЖКІВКА АВТОЕЛЕКТРОТРАНС» для відбування цього покарання згідно з яким повинен був приступити до громадських робіт на цьому підприємстві з 23 листопада 2021 року. Відпрацювавши на вказаному підприємстві в листопаді 2021 року 18 годин, ОСОБА_6 з метою ухилення від відбування громадських робіт 01, 06, 07, 08, 09, 13, 14, 15, 16, 20, 21, 22, 23 та 28 грудня 2021 року не з`явився без поважних причин до КП «ДРУЖКІВКА АВТОЕЛЕКТРОТРАНС». Тобто умисно, з метою ухилитися від призначеного покарання не вийшов більше двох разів протягом місяця на громадські роботи без поважних причин і станом на 25 січня 2022 року з призначених 80 годин громадських робіт відбув лише 46 годин. Окрім того, він 06 грудня 2021 року близько 03:00 відхилив сітку огорожі та проник на територію будинку № 37 на вул. Вавілова в м. Дружківка, де повторно таємно викрав з подвір`я металевий бак об`ємом 2 м3 вартістю 3 199, 34 грн, після чого з місця вчинення кримінального правопорушення зник, викраденим майном розпорядився на власний розсуд, завдавши потерпілій ОСОБА_7 матеріальної шкоди. При перегляді вироку за апеляційною скаргою засудженого апеляційний суд ухвалою від 22 травня 2025 року залишила його без змін, а скаргу без задоволення. Вимоги касаційних скарги та викладені в них узагальнені доводи У касаційній скарзіпрокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. На обґрунтування своїх вимог зазначає, що при перегляді вироку суд апеляційної інстанції порушив право засудженого на захист, оскільки не повідомив його належно про дату і час апеляційного розгляду справи, чим позбавив засудженого можливості брати участь у судовому засіданні та відстоювати свою позицію в суді. Ураховуючи ці обставини прокурор вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370 та 419 Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК). Позиція учасників в суді касаційної інстанції У судовому засіданні прокурор підтримала вимоги касаційної скарги. Мотиви Суду Колегія суддів (далі - Суд), заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, дійшла висновку про таке. Згідно з пунктом 7 Параграфу 3 Розділу 4 «Перехідні положення» Закону № 2147-VІІІ від 03.10.2017 суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати) передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України. Питання про передачу кримінального провадження на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (ч. 1 ст. 434-2 КПК). Прокурор оскаржила ухвалу апеляційного суду з підстав порушення права засудженого на захист. Ухвалою від 28 липня 2025 року касаційну скаргу прокурора було залишено без руху, оскільки прокурор не підтвердила наявність у неї повноважень на здійснення представництва інтересів засудженого в суді. У межах наданого строку прокурор подала нову касаційну скаргу, в якій на підтвердження своєї правомочності на подачу касаційної скарги послалася на постанову судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 21 січня 2016 року у справі № 5-332кс15. У цьому рішенні Верховний Суд Україниза наслідками розгляду питання щодо неприйнятності касаційної скарги прокурора за умови, якщо таку подано в інтересах засудженої особи і порушені в ній питання не стосуються виконання прокурором функцій обвинувачення, виснував, що норми, які містяться в п. 20 ч. 2 ст. 36 і п. 6 ч. 1 ст. 425 КПК наділяють прокурора, як сторону кримінального провадження, правом подати касаційну скаргу на судові рішення зазначені в ст. 424 КПК з підстави порушення права обвинуваченого на захист, тобто правом ініціювати відкриття касаційного провадження з метою ухвалення касаційним судом рішення на користь засудженого. У кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 виникли правовідносини, подібні до тих, що розглядалися Верховним Судом України. Тому, на думку колегії суддів Верховного Суду, конкретні обставини цього кримінального провадження вказують на необхідність відступу від правових висновків викладених у рішенні Верховного Суду України. Відповідно до статті 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 26 КПК сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах і спосіб передбачених законом. Принцип диспозитивності передбачає можливість кожного учасника кримінального процесу визначати на власний розсуд у межах закону форми і способи захисту своїх прав. Згідно з цим принципом суб`єктам кримінального процесу надається та забезпечується можливість у межах закону вільно обирати способи поведінки для захисту своїх кримінально-правових і процесуальних прав, а також впливати на хід і результати кримінально-процесуальної діяльності. Колегія суддів погоджується з тим висновком, що текст ст. 425 КПК не містить в пункті (6) обмеження для права прокурора на подання касаційної скарги, на відміну від інших учасників провадження. Однак колегія вважає, що висновок Верховного Суду України про необмежене право прокурора подавати касаційну скаргу не враховує як положень КПК, так і норм законодавства, що регулюють діяльність прокурора. На відміну від інших учасників процесу, які не є представниками органу влади, на прокурора поширюється дія частини 2 статті 19 Конституції, що передбачає: «Органи державної влади …, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноваженьта у спосіб, що передбаченіКонституцією та законами України». Стаття 2 Закону України № 1697-VII від 14.10.2014 «Про прокуратуру» (далі - Закон) визначає: «1. На прокуратуру покладаються такі функції: 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України…»

3. На прокуратуру не можуть покладатися функції, не передбачені Конституцією України» Випадки, про які йдеться у пункті 2, визначені частиною 2 статті 23 Закону України «Про прокуратуру»: «2. Прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті». Частина 4 цієї норми передбачає, що прокурор здійснює представництво інтересів громадянина в суді виключно після підтвердження судом підстав для його представництва і зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Таким чином, обмеження на діяльність прокурора у юридичних процесах, у тому числі у кримінальному провадженнями, накладаються Конституцією і законами, які регулюють діяльність прокуратури. За таких обставин, передбачати ті ж самі обмеження у процесуальній нормі, що регулює окремий аспект провадження, законодавець не мав потреби, розуміючи, що вони врегульовані іншими правовими положеннями. У цьому провадженні саме засуджений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу на вирок суду. За вказаною в апеляційній скарзі адресою засуджений отримав ухвалу про відкриття апеляційного провадження (т. 2, а. п. 51), тобто був повідомлений апеляційним судом про те, що за його скаргою відкрито апеляційне провадження та розпочато підготовку. Повідомлення засудженому про призначення апеляційного розгляду на 16:00 06 березня 2025 року та відкладення на 11:30 22 травня 2025 року було направлено поштою (т. 2, а.п. 44, 63), однак в матеріалах справи відсутні докази отримання засудженим таких повідомлень. Крім того, про призначення та відкладення судового розгляду на номер мобільного телефону зазначеного в заяві ОСОБА_6 поданій у суді першої інстанції (т. 1, а.п. 60) були направлені повідомлення з допомогою додатка «Viber» (т. 2, а.п. 46) та SMS-повідомлення (т. 2, а.п. 63), які були доставлені. Водночас засуджений у поданій апеляційній скарзі вказав інший номер мобільного телефону, а тому прокурор у касаційній скарзі зазначає, що ОСОБА_6 не був належним чином повідомлений судом апеляційної інстанції про апеляційний розгляд справи, а відтак не зміг взяти участь у судовому засіданні, що, на думку прокурора, порушило його законні права. При цьому прокурор у скарзі не навела обґрунтувань у доведеність того, що ОСОБА_6 не користувався номером оператора мобільного зв`язку на який були направлені ці повідомлення, їх не отримував і відповідно не був обізнаний про час і місце розгляду його апеляційної скарги. Відповідно до вимог кримінального процесуального закону явка засудженого до суду апеляційної інстанції у даному випадку не була обов`язковою, про своє бажання брати участь в апеляційному розгляді ОСОБА_6 в апеляційній скарзі не зазначав і заяв з цього приводу не подавав. Прокурор, не з`ясувавши у засудженого, чи був він обізнаний про апеляційний розгляд справи та чи бажав він брати у ньому участь, без його відома подала касаційну скаргу на рішення апеляційного суду вважаючи, що його права при розгляді справи цим судом були порушені. Копію ухвали апеляційного суду було надіслано на адресу місця проживання засудженого ( т. 2, а.п. 75) і законність цього рішення він у касаційному порядку не оспорював. Не ставить під сумнів законність рішення апеляційного суду в частині правильності юридичної оцінки дій засудженого та призначеного йому покарання і прокурор у касаційній скарзі. Відтак є незрозумілим, які ж саме істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення ( ч. 1 ст. 412 КПК), були допущені у цій справі апеляційним судом, якщо сам засуджений про порушення такого права не заявляв. Відсутність обмежень прокурора щодо можливості оскарження судових рішень в апеляційному та касаційному порядку створюють передумови для зловживання таким правом і тягнуть за собою зайву витрату часу для учасників процесу, невиправдану завантаженість судів апеляційної та касаційної інстанції, додаткову витрату державних коштів. Тому, зважаючи на конкретні обставини справи, колегія суддів хоче відступити від висновку викладеного у вказаній постанові Верховного Суду України від 21 січня 2016 року у справі № 5-332кс15 та відповідно до вимог пункту 7 Параграфу 3 Розділу 4 «Перехідні положення» Закону № 2147-VІІІ від 03.10.2017 та ст. 4341 КПК передати кримінальне провадження на розгляд Великої Палати. Колегія суддів вважає, що при розгляді цього провадження Велика Палата має відступити від вказаного висновку Верховного Суду України та зробити інший висновок про те, що у межах положень п. 6 ч. 1 ст. 425 КПК прокурор має право подати касаційну скаргу на судові рішення з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, а також істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, які є безумовною підставою для скасування судового рішення (ч. 2 ст. 412 КПК). У інших випадках, при подачі прокурором касаційної скарги в інтересах засудженого чи потерпілого з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило чи могло перешкодити суду ухвалити у справі законне та обґрунтоване судове рішення, прокурор має узгодити можливість подачі такої касаційної скарги із засудженим або потерпілим. З урахуванням наведеного, керуючись статтями 4341, 4342, 441 КПК та пунктом 7 Параграфу 3 Розділу 4 «Перехідні положення» Закону № 2147-VІІІ від 03.10.2017 «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», Верховний Суд постановив: Передати кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді : ____________________ __________________ ___________________ ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3