Ухвала КЦС ВС № 748/285/25

УХВАЛА 23 лютого 2026 року м. Київ справа № 748/285/25 провадження № 61-2149ск26 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Грушицького А. І., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 13 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Десна» про витребування нерухомого майна із незаконного володіння, ВСТАНОВИВ: 17 лютого 2026 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Чернігівського апеляційного суду від 13 січня 2026 року у зазначеній вище справі. Касаційна скарга підлягає залишенню без руху, оскільки не відповідає вимогам статті 392 ЦПК України. Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі має бути зазначено підставу (підстави), на якій (на яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Разом з цим, при поданні касаційної скарги з підстав, передбачених частиною першою статті 411 цього Кодексу зазначаються обґрунтування необхідності скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд, а саме: 1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; 4) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; 5) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; 6) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; 8) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. При поданні касаційної скарги з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 цього Кодексу зазначаються обґрунтування підстав для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд та/або порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Тлумачення вказаних норм ЦПК України свідчить, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково вказуватися у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. При цьому, обов`язковою умовою касаційного оскарження судових рішень на підставі пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України є обґрунтованість підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Отже, у випадку визначення підставою касаційного оскарження судових рішень пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України касаційна скарга має містити посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено висновок щодо застосування норми права, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржених судових рішень сформованій практиці у подібних правовідносинах. У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення. У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України касаційна скарга має містити вказівку на норму права, щодо якої відсутній висновок, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовної практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Такий висновок щодо застосування аналогічних норм Господарського процесуального кодексу України викладений у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 904/3807/19. У частині першій статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Разом з тим, згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же статті ЦПК України. Ціна позову визначається, зокрема, у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, - дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, - не нижче його балансової вартості (пункти 2, 9 частини першої статті 176 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 910/13737/19 (провадження № 12-36гс20) зазначено, що «майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці. Тобто будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього. Отже, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 907/9/17, провадження № 12-76гс18). Натомість до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці». Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами (стаття 190 ЦК України). Тому вимоги у цій справі про мають майновий характер, оскільки підлягають грошовій оцінці. Аналіз судових рішень, скарги та доданих до неї матеріалів не дозволяє встановити ціну позову на день подання позовної заяви з урахуванням вартості спірного майна. Отже, заявникові слід надати докази (наприклад, позовна заява з визначеною ціною позову станом на день її подання, експертний висновок, дані загальнодоступних джерел стосовно ринкової вартості майна тощо), які підтверджують ціну позову на день подання позовної заяви. Крім того, у прохальній частині касаційної скарги заявник просить скасувати постанову Чернігівського апеляційного суду від 13 січня 2026 року, ухвалити нове рішення про задоволення позовним вимог. Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень постановою Чернігівського апеляційного суду від 13 січня 2026 року залишено без змін рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 12 травня 2025 року, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Враховуючи викладене, заявнику необхідно уточнити касаційну скаргу, а саме зазначити підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав), правильно сформулювати клопотання відносно оскаржуваних (оскаржуваного) судових (судового) рішень (рішення) відповідно до повноважень суду касаційної інстанції з урахуванням положень статті 409 ЦПК України, надіслати, підписану заявником, уточнену касаційну скаргу на адресу Верховного Суду з доданими до неї матеріалами відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала. Ураховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення цих недоліків. Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 13 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Десна» про витребування нерухомого майна із незаконного володіння залишити без руху. Надати для усунення зазначених вище недоліків строк - десять днів з дня вручення цієї ухвали. У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя А. І. Грушицький