Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/22014/25

Головуючий І інстанції: Ніколаєва О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 лютого 2026 р. Справа № 520/22014/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Катунова В.В., Суддів: Подобайло З.Г. , Ральченка І.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.12.2025, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022по справі № 520/22014/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області в якій просить: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 13.06.2025 №205150016054 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області врахувати до стажу для призначення пенсії ОСОБА_1 період роботи: з 15.03.1999 по 31.12.2003; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків і мотивів, викладених у рішенні суду. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду частково задоволено позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 13.06.2025 №205150016054, яким відмовлено у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 06.06.2025, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 15.03.1999 по 31.12.2003 на посаді товарознавця у Первомайському споживчому товаристві згідно трудової книжки від 12.07.1983 серії НОМЕР_1 , з урахуванням висновків суду. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок). Не погоджуючись з вказаним рішенням суду його оскаржило Головне управління Пенсійного фонду в Одеській області, відповідно до змісту апеляційної скарги, відповідач, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняте нове про відмову в задоволені позові. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив, що Головним управлінням було встановлено, що вік Позивача було встановлено вік Позивача 60 років 09 місяців, а страховий стаж Позивача складає 19 років 06 місяців 21 день. На підставі Закону № 1058, Головним управлінням було винесено рішення від 13.06.2025 № 205150016054, яким відмовлено Позивачу у призначенні пенсії за віком, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи - 31 рік. Також, апелянт вказав, що відсутня інформація про нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб Державного загальнообов`язкового державного соціального страхування індивідуальних відомостей про застраховану особу за формою ОК-5, підстав для врахування періоду з 15.03.1999 по 31.12.2003 не має. Крім того, апелянт послався на те, що суд першої інстанції при вирішенні справи вийшов за межі завдань адміністративного судочинства, а саме втрутився в дискреційні повноваження Головного управління зобов`язавши Головне управління повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 06.06.2025 з урахуванням висновків суду. Окрім того, апелянт посилаючись на приписи пункту 4.10 розділу ІV Порядку №22-1, вважає що розгляд заяви Позивача від 06.06.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058 Головним управлінням виконано, надалі правовідносини з Позивачем мають відбуватися з органом Пенсійного фонду за місцем реєстрації Позивача, а саме з Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області. Разом з тим, апелянт вказав на те, що судом першої інстанції було стягнуто Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 968,96 грн, що, на думку апелянта, суперечить нормам чинного законодавства, з огляду на те, що у справі відсутня сторона - Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві. Позивач та відповідач-2 правом на подання відзиву не скористались, що в силу положень ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Позивач 06.06.2025 звернувся до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV. За результатами розгляду документів, за принципом екстериторіальності, прийнято рішення відповідачем-2 від 13.06.2025 №205150016054, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Як вбачається з рішення, відповідач-2 до страхового стажу позивача не зарахував період роботи з 15.03.1999 по 31.12.2003 оскільки згідно Індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутня інформація про перебування в трудових відносинах з підприємством та відсутнє нарахування та сплата внесків до Пенсійного фонду. Не погоджуючись із правомірністю дій відповідачів, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем підтверджено факт перебування у трудових відносинах з 15.03.1999 по 31.12.2003 з Первомайським споживчим товариством, відтак, вказаний період роботи підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо зобов`язання відповідача-2 виплачувати пенсію за віком, суд першої інстанції дійшов висновку що такі вимоги є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому не підлягають задоволенню. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, з наступних підстав. Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (в подальшому - Закон № 1058-IV). Статтею 1 Закону № 1058-IV передбачено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. Згідно із ч. 1 ст. 9 Закону № 1058-IV, відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058-IV, чоловікам, які працюють трактористами-машиністами і безпосередньо зайняті у виробництві сільськогосподарської продукції в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі. Приписами ст. 24 Закону № 1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. До набрання чинності Законом № 1058-IV питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій, регулювалися Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.91 р. № 1788-XII (в подальшому - Закон № 1788-XII). Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону № 1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Згідно із ст. 62 Закону № 1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 р. № 637 (в подальшому - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Відповідно до п. 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Додатково в довідці наводяться такі відомості: стосовно трактористів-машиністів підприємств сільського господарства (в тому числі колгоспів) - про безпосередню зайнятість у виробництві сільськогосподарської продукції. З наведених норм вбачається, що основним документом, що підтверджує стаж роботи особи є трудова книжка, однак при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, виникає необхідність надання уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження стажу роботи. Судовим розглядом встановлено, що зі змісту трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 12.07.83 р. вбачається, що позивача з 15.03.1999 р. прийнято на роботу на посаду товарознавця у Первомайському споживчому товаристві, а 31.12.2003 р. було звільнено згідно ст. 36 КЗпП України, за згодою сторін. Вказані записи в трудовій книжці виконані чітко, зрозуміло та в повному обсязі, містять інформацію про періоди роботи та займану посаду, реквізити відповідних наказів (протоколів, рішень), на підставі яких вони внесені. Апелянт, в свою чергу, не ставив під сумнів правильність вказаних записів у трудовій книжці позивача, та не зазначав про їх невідповідність, або хибність дійсним обставина. Відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону № 1058-IV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Отже, пенсійний орган в силу діючого законодавства наділений повноваженнями вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. Проте, в даному випадку відповідач не скористався своїми повноваженнями. Суд апеляційної інстанції зазначає, що на особу не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у первинних документах про її трудову діяльність, що таким чином не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист. Таким чином суд апеляційної інстанції вважає, що відомостями трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 в повній мірі підтверджується трудовий стаж позивача за період з 15.03.1999 р. по 31.12.2003 р. на посаді товарознавця, що дає право на зарахування вказаного періоду до страхового та пільгового стажу, натомість відповідачем не надано доказів та не заявлено доводів щодо вжиття ним будь-яких заходів для витребування у відповідних підприємств чи архівних установ документів на підтвердження стажу роботи позивача. Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про зарахування періодів роботи з 15.03.1999 р. по 31.12.2003 р. до страхового стажу позивача, оскільки відповідач безпідставно не врахував його. Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 13.06.2025 р. № 205150016054, щодо відмови про призначення пенсії ОСОБА_1 , та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати в строк пільгового стажу ОСОБА_1 періоду роботи на посаді товарознавця у Первомайському споживчому товаристві із 15.03.1999 р. по 31.12.2003 р. включно та повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду, викладених в цьому рішенні, та прийняти відповідне рішення. Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність інформації про нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб Державного загальнообов`язкового державного соціального страхування індивідуальних відомостей про застраховану особу за формою ОК-5 у спірний період, колегія суддів зауважує таке. Відповідно до частини першої статті 15 Закону № 1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону. Згідно із частиною другою статті 20 Закону № 1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Системний аналіз вказаних правових норм дає підстави дійти висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески. Отже, обов`язок зі сплати страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Крім того, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача як застрахованої особи, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до Пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі. Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 30.09.2019 у справі № 414/736/17, від 20.03.2019 у справі № 688/947/17, від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а. Відсутність за даними системи персоніфікованого обліку відомостей про сплату страхових внесків за спірні періоди роботи не може бути підставою для незарахування цих періодів до страхового стажу при призначенні пенсії за віком позивачу, тим більше подані позивачем документи були достатніми для призначення пенсії. Виходячи із змісту наведених правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків (у зв`язку із чим утворилася заборгованість зі сплати таких внесків) тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені, а у разі їх наявності - сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи сплачені страхові внески зараховувалися в рахунок сплати заборгованих страхувальником сум недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. Колегія суддів зазначає, що фактично внаслідок невиконання роботодавцем обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Відтак, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків. Крім того, як було зазначено вище, положеннями частини 3 статті 44 Закону № 1058-IV, передбачено право Пенсійного фонду вимагати і отримувати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інші відомості, передбачені законодавством для визначення права на пенсію. Таким чином, у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів, відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності. Доводи апеляційної скарги відносно допущеної судом першої інстанції у мотивувальній частині оскаржуваного рішення помилки щодо розподілу судових витрат, зокрема судового збору, на переконання суду апеляційної інстанції, не є порушенням судом першої інстанції норм процесуального права у розумінні статті 317 КАС та не свідчить про невідповідність висновків суду обставинам справи. Зазначене, у світлі доводів скаржника, слід розцінювати як можливу допущену судом першої інстанції описку, яка може бути виправлена в порядку статті 253 КАС. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що подальший розгляд заяви Позивача від 06.06.2025 про призначення пенсії за віком мають відбуватися з органом Пенсійного фонду за місцем реєстрації Позивача, а саме з Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області колегія суддів зазначає таке. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1). При цьому, 30 березня 2021 року набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року № 25-1 Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України, зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 16 березня 2021 року за № 339/35961 (далі - Постанова № 25-1). Зміни, внесені до Порядку № 22-1 на підставі Постанови № 25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01 квітня 2021 року. Запроваджена у зв`язку із змінами, внесеними до Порядку № 22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер. Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв`язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників. Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр). Згідно пункту 4.2 розділу IV Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. Пунктом 4.3. розділу IV Порядку № 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви. За приписами пункту 4.10 розділу IV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Аналіз наведених вище положень Порядку № 22-1 свідчить про наступне: - сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив`язки до території; - після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10); - виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи. Отже, за наведених вище норм пенсійного законодавства та враховуючи розгляд заяви позивача про призначення пенсії ГУ ПФУ в Одеській області, колегія суддів вважає, що вимоги про зарахування стажу та призначення пенсії можуть бути задоволені лише щодо ГУ ПФУ в Одеській області, а не ГУ ПФУ в Харківській області. Інші доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п. 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.12.2025 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.12.2025 по справі № 520/22014/25 залишити без змін . Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач В.В. Катунов Судді З.Г. Подобайло І.М. Ральченко