Постанова 4813 № 491/641/24

Номер провадження: 22-ц/813/2180/26 Справа № 491/641/24 Головуючий у першій інстанції Желясков О. О. Доповідач Лозко Ю. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13.01.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Лозко Ю.П., суддів: Карташова О.Ю., Кострицького В.В., за участю секретаря судового засідання Нечитайло А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ананьївського районного суду Одеської області від 04 березня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Ананьївської міської ради про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Подільська районна державна адміністрація Одеської області, встановив: У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним вище позовом у якому просив визнати за ним право на земельну частку (пай) в порядку спадкування після смерті його батька ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , та поновити строк звернення до суду, визнавши причину його пропуску поважною. Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_2 , який постійно проживав за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті якого відкрилась спадщина на право на земельну частку (пай) розміром 4,10 в умовних кадастрових гектарах у землі, яка перебувала в колективній власності бувшого КСП ім. Правди Ананьївського району Одеської області, та яке посвідчено сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії РН № 759976, виданим на підставі розпорядження Ананьївської районної державної адміністрації Одеської області від 06 серпня 1996 року №

245. На день смерті батька позивачу ОСОБА_1 виповнилось 12 років, тому будь-які питання, пов`язані зі спадкуванням, з врахуванням віку він не міг вирішувати, про те, що у батька - ОСОБА_2 , був документ, який підтверджував право на пай, але сертифікат втрачено. Про існування вказаного сертифікату позивач дізнався лише у 2023 році від своєї матері. 28 грудня 2023 року за заявою позивача, як спадкоємця першої черги про фактичне прийняття спадщини, на майно - ОСОБА_2 заведено спадкову справу № 477/2023. Інших спадкоємців першої черги немає, адже у шлюбі із матір`ю позивача - ОСОБА_2 не перебував, а позивач є його єдиним сином, відносно якого він встановив батьківство. Через відсутність у позивача сертифікату на право на земельну частку пай, листом державного нотаріуса Ананьївської районної державної нотаріальної контори Мороз Н.О. від 02.01.2024 року рекомендовано визнати право на пай, що належало батькові, в судовому порядку. Рішенням Ананьївського районного суду Одеської області від 04 березня 2025 року у задоволенні вказаного вище позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись помилковість висновків суду першої інстанції, зважаючи на зміст листа нотаріуса Ананьївської районної державної нотаріальної контори Мороз Н.О. від 02.01.2024 року, просить скасувати рішення Ананьївського районного суду Одеської області від 04 березня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Учасники справи до судового засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, із заявами про відкладення розгляду справи до суду не звертались, що відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає, виходячи з такого. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ЦК УРСР не передбачено автоматичного прийняття спадщини неповнолітньою особою. При цьому мати позивача, як законний представник неповнолітньої дитини, після відкриття спадщини до нотаріуса з заявою про її прийняття не зверталась. Не було вчинено дій щодо виконання вимог статті 549 ЦК УРСР і позивачем, після досягнення повноліття. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на таке. Як убачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 по день смерті, тобто по ІНФОРМАЦІЯ_1 , після смерті якого відкрилась спадщина до складу якої, зокрема, увійшло право на земельну частку (пай) розміром 4,10 в умовних кадастрових гектарах у землі, яка перебувала в колективній власності колишнього КСП ім. Правди, яке посвідчено сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії РН № 759976, виданим 26 січня 2001 року на підставі розпорядження Ананьївської районної державної адміністрації Одеської області від 06 серпня 1996 року №

245. Факт належності земельної частки (паю) померлому ОСОБА_2 , підтверджується листом Відділу № 6 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 08 грудня 2023 року за №3359/340-23, в якому повідомляється, що згідно із Книгами реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за гр. ОСОБА_2 (нині померлий) на території Ананьївської Другої сільської ради Подільського (колишній Ананьївський) району Одеської області зареєстровано сертифікат на право на земельну частку (пай) серії РН № 759976, про що свідчить запис в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 967 від 26 січня 2001 року, який виданий на підставі розпорядження Ананьївської районної державної адміністрації від 06 серпня 1996 року за №

245. Додатково листом Відділу № 6 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 26 грудня 2024 року за № 3972/340-24 повідомлено, що у Книзі реєстрації сертифікатів відсутній запис щодо переходу права власності на зазначену вище земельну ділянку. Згідно із Книгами реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі станом на 31 грудня 2012 року державний акт на право власності на земельну ділянку на ім`я гр. ОСОБА_2 на території Подільського району не видавався. Зазначена земельна частка (пай) не передавалась у приватну власність гр. ОСОБА_2 шляхом виділення в натурі (на місцевості). Спадкоємцем першої черги за законом майна ОСОБА_2 є його син - позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який на час відкриття спадщини був малолітнім (12 років). Інші спадкоємці за законом чи заповітом відсутні. 28 грудня 2023 року до майна ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 заведено спадкову справу № 477/2023 за заявою ОСОБА_1 , у якій останній повідомляв про смерть свого батька ОСОБА_2 та, у відповідності до статтей 529, 549 ЦК УРСР та пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, фактичне прийняття ним всього майна де б воно не було і з чого б воно не складалося та все, що залишилося після смерті батька. Проте у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну частку (пай) ОСОБА_1 відмовлено та письмово роз`яснено, що вказана нотаріальна дія не може бути вчинена, оскільки у останнього відсутній правовстановлюючий документ - оригінал сертифікату на право на земельну частку (пай), виданий на ім`я ОСОБА_2 , та рекомендовано звернутись до суду. Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі, коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом. Відповідно до статті 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого (частина перша статті 529 ЦК УРСР). Згідно із статтею 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Частиною другою статті 549 ЦК УРСР передбачено, що визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив у володіння або управління спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Якщо позивач вступив в управління та володіння спадковим майном або його частиною, суд із цих підстав вирішує питання про визнання права на спадкове майно. Батько ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_1 на день смерті батька було повних 12 років. Згідно з пунктом 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 14 червня 1994 року N 18/5, яка була зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07 липня 1994 року за N 152/361, та була чинна до 03 березня 2004 року, свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто таким, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини (стаття 549 ЦК УРСР). Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу або квитанції про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців. Зазначене кореспондується з пунктами 3.3, 3.4 розділу 1 Методичних рекомендацій щодо вчинення нотаріальних дій, пов`язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя, схвалених рішенням Науково-експертної ради з питань нотаріату при Міністерстві юстиції України 29 січня 2009 року, якими визначено, що ЦК УРСР передбачав фактичне прийняття спадщини. Відповідно до частини першої статті 549 ЦК УРСР прийняття спадщини могло підтверджуватися діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать, що в шестимісячний строк з часу відкриття спадщини вони фактично вступили в управління або володіння спадковим майном. Також доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців правовстановлюючих документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Подібні висновки вкладено у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2022 рокуу справі N 448/754/18 (провадження N 61-2636св22). За правилами статей 529-530 ЦК УРСР при спадкуванні за законом спадкоємцями першої черги є в рівних частках діти, подружжя та батьки померлого. Статтею 535 ЦК УРСР передбачено, що неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов`язкова частка). При визначенні розміру обов`язкової частки враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку. Статтею 561 ЦК УРСР було передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини. Особи, які мали право на обов`язкову частку в спадщині на підставі статті 535 ЦК УРСР, у тому числі й малолітні діти спадкодавця, проте не здійснили дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 ЦК УРСР), мали право звернутися з позовом про продовження строку для прийняття спадщини (стаття 550 ЦК УРСР). Згідно зі статтею 553 ЦК УРСР, яка діяла на момент відкриття спадщини, спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається. Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини. Відповідно до частини першої статті 554 ЦК УРСР у разі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом або позбавлення спадкоємця права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу) його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках. Отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 560 ЦК УРСР, яка діяла на момент відкриття спадщини, є правом, а не обов`язком спадкоємця. Відповідно до статті 14 ЦК УРСР за неповнолітніх, які не досягли п`ятнадцяти років, угоди укладають від їх імені батьки (усиновителі) або опікун. Вони вправі учиняти лише дрібні побутові угоди. Нормами ЦК УРСР не передбачалося автоматичного прийняття спадщини неповнолітньою особою. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2021 року у справі N 185/10173/16 (провадження № 61-6398св20), від 10.05.2023 року у справі № 570/2755/16-ц (провадження № 61-11003св22), від 18.09.2024 року у справі № 757/28019/21-ц (провадження № За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Матеріально-правовий зміст обов`язку подавати докази полягає в тому, що у випадку його невиконання суб`єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною. Отже, ОСОБА_1 , як спадкоємець першої черги після смерті свого батька, мав право на спадкування за законом, але, як слушно зауважено судом першої інстанції стосовно нього, як малолітнього, а в подальшому і ним самим у повнолітньому віці, не було здійснено дій щодо виконання вимог статті 549 ЦК УРСР, а відтак останній не прийняв спадщину після смерті свого батька ОСОБА_2 . Отже, оскільки матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_1 , відповідно до вимог частини другої статті 549 ЦК УРСР фактично вступив у володіння або управління спадковим майном (зокрема, правовстановлюючі документи, видані відповідними органами на ім`я спадкодавця на спадкове майно у позивача відсутні) або подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини, у шестимісячний строк заяву про прийняття спадщини, колегія суддів виснує про обґрунтованість висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування. При цьому, колегія суддів відхиляє посилання скаржника ОСОБА_1 на викладені у листі державного нотаріуса Ананьївської районної державної нотаріальної контори Мороз Н.О. від 02.01.2024 року рекомендації щодо звернення до суду із позовом про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування, а не про продовження строку для прийняття спадщини, зауважуючи про те, у контексті вказівок статей 549 та 550 ЦК УРСР, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суб`єктивне трактування державним нотаріусом Мороз Н.О. спірних спадкових правовідносин, зокрема, щодо дотримання ОСОБА_1 , визначеного ст. 549 ЦК УРСР строку, викладені у листі нотаріуса роз`яснення не мають правового значення, оскільки не можуть підміняти визначений законодавчо порядок прийняття спадщини. Апеляційний суд додатково звертає увагу скаржника на те, що, відповідно до положень статті 550 ЦК УРСР, особи, які мали право на обов`язкову частку в спадщині на підставі статті 535 ЦК УРСР, у тому числі й малолітні діти спадкодавця, проте не здійснили дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 ЦК УРСР), мають право звернутися з позовом про продовження строку для прийняття спадщини. Колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бюрг та інші проти Франції" (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гору проти Греції" N 2) [ВП], § 41" (Gorou v. Greece no.2). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10.02.2010 року, заява №4909/04). Інші доводи апеляційної скарги зводяться до суб`єктивного тлумачення скаржником норм права, та незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, також фактично зводяться до переоцінки доказів наданої судом першої інстанції без посилання на обставини, які не були враховані під час вирішення цієї справи. Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає вірними та обґрунтованими зазначені вище висновки суду з якими не погоджується скаржник. Доказів які б спростували правильні висновки суду скаржником не надано. Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено. Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування рішення суду, з мотивів наведених у апеляційній скарзі. У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Ананьївського районного суду Одеської області від 04 березня 2025 року залишити без змін. Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту. Головуючий Ю.П. Лозко Судді: О.Ю. Карташов В.В. Кострицький