Постанова Дніпровський апеляційний суд № 191/664/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2960/26 Справа № 191/664/24 Суддя у 1-й інстанції - Прижигалінська Т.В. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 лютого 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Халаджи О. В. суддів: Красвітної Т.П., Никифоряка Л.П., секретар: Кругман А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Циб С.В. на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 жовтня 2025 року по справі за позовом Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» про визнання кредитного договору частково недійсним (суддя першої інстанції Прижигалінська Т.В., повний текст складено 22жовтня 2025 року), В С Т А Н О В И В: В лютому 2024 року АТ «Банк Кредит Дніпро» звернувся до Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просив стягнути заборгованість яка утворилась за кредитним договором від 02 вересня 2021 року станом на 23 січня 2024 року у загальному розмірі 169 634,01 грн., яка складається з залишку простроченого кредиту в розмірі 118 256,68 грн.; залишку прострочених відсотків в розмірі 1,26 грн., залишку прострочених комісій в розмірі 51 361,07 грн., а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн. У березні 2025 року ОСОБА_1 через свого представника звернувся до Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області із зустрічною позовною заявою, в якій просив суд визнати недійсним пункт 1.2 розділу 2 та розділ 4 (колонка 7) кредитного договору №22033000530566 від 02 вересня 2021 року, укладеного між ОСОБА_1 і АТ «Банк Кредит Дніпро», в частині щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості: з 02.09.2021 року по 01.01.2023 року 3 % від суми кредиту; з 02.01.2023 року по 01.04.2024 року 2,5 % від суми кредиту; з 02.04.2024 року по 01.07.2025 року 1,5 % від суми кредиту; з 02.07.2025 року по 02.09.2026 року 0,925 % від суми кредиту, загальний розмір якої за весь період кредитування дорівнює 147 405,00 грн. Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 жовтня 2025 року позовні вимоги АТ «Банк Кредит Дніпро» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Банк Кредит Дніпро» заборгованість за кредитним договором №22033000530566 від 02.09.2021 р. у сумі 118 266 гривень 94 коп., яка складається із: суми залишку простроченого кредиту 118 265,68 гривень; суми прострочених відсотків 1,26 гривень. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Банк Кредит Дніпро» судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 844 грн. 44 коп. Повернуто АТ «Банк Кредит Дніпро» з державного бюджету судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 844 грн. 44 коп. згідно квитанції № 2123 від 12.02.2024 року. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано недійсним п. 1.2 розділу 2 та розділ 4 (колонка 7) кредитного договору № 22033000530566 від 02.09.2021 р., укладеного між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро», в частині щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості: з 02.09.2021 по 01.01.2023 3 % від суми кредиту; з 02.01.2023 по 01.04.2024 2, 5 % від суми кредиту; з 02.04.2024 по 01.07.2025 1,5 % від суми кредиту; з 02.07.2025 по 01.09.2026 0, 925 % від суми кредиту, загальний розмір якої за весь період кредитування дорівнює 147 405 грн. Стягнуто з АТ «Банк Кредит Дніпро» на користь держави судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 211 грн. 20 коп. Із вказаним рішенням суду не погодився представник ОСОБА_1 адвокат Циб С.В. та подав апеляційну скаргу, в якій зазначав, що позичальник погоджується частково з оскаржуваним рішенням суду першої інстанції зокрема через наступне. Зазначав, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що здійснені ОСОБА_1 платежі на погашення кредитної заборгованості розподілялись банком в тому числі і на погашення комісії (35 432 грн. 93 коп.), пункт кредитного договору щодо стягнення якої судом було визнано недійсним. Тому вважав, що суд першої інстанції передчасно прийшов до висновку про наявність заборгованості з суми залишку простроченого кредиту у розмірі 118 265,68 гривень; суми прострочених відсотків у розмірі 1,26 гривень, оскільки після зарахування суми у розмірі 35 432 грн. 93 коп. у рахунок інших обов`язкових платежів в апелянта відсутня заборгованість по процентах, заборгованість з суми залишку простроченого кредиту становить 82 834 грн. 01 коп. (118 265,68 - 35 431.67 = 82 834,01) Враховуючи наведене представник ОСОБА_1 просив скасувати рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13.10.2025 року, в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Банк Кредит Дніпро» заборгованості за кредитним договором №22033000530566 від 02.09.2021 р. у сумі 118266 гривень 94 коп. та ухвалити нове у відповідній частині, яким позовні вимоги задовольнити частково: стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Банк Кредит Дніпро» заборгованості за кредитним договором №22033000530566 від 02.09.2021 р. у сумі 82 834 грн. 01 коп. (суми залишку простроченого кредиту), в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Також просив стягнути з АТ «Банк Кредит Дніпро» на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2 906,64 грн. Представником АТ «Банк Кредит Дніпро» Гайдо О.В. подано відзив на апеляційну скаргу в якому вона просила в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції від 13.10.2025 року залишити без змін в оскаржуваній частині, як законне та обґрунтоване, судові витрати покласти на відповідача. Зазначала, що відповідач приступив до виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором №22033000530566 (який обидві сторони тоді визнавали і вважали чинним для себе), зокрема в частині сплати комісійних платежів, тому наразі подання ним апеляційної скарги з вимогою здійснення перерахунку боргу, є спробою невиправданого зменшення обсягу зобов`язань, які підлягають виконанню за кредитним договором. Крім того, судова практика виходить з того, що вимога про здійснення перерахунку кредитної заборгованості не може бути застосована без визнання судом договору або його частини нікчемними. У зустрічному позові ОСОБА_1 вимагав визнання кредитного договору недійсним в частині сплати комісійних платежів, однак при цьому відповідач не заявляв окремої вимоги щодо перерахунку вже сплачених комісійних платежів. Представник АТ «Банк Кредит Дніпро» - Гайдо О.В. та представник ОСОБА_1 адвокат Циб С.В. у судове засідання не з`явились, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судом першої інстанції встановлено, що 02 вересня 2021 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №22033000530566 відповідно до умов якого позивач надав відповідачу в кредит грошові кошти на споживчі потреби в розмірі 124000,00 грн. з кінцевою датою повернення 02 вересня 2026 року. Строк користування кредитом складає 60 місяців. В свою чергу відповідач зобов`язався своєчасно повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, що передбачені кредитним договором, а також здійснити всі інші платежі за кредитним договором у встановлених ним розмірах і строках. Процентна ставка за користування кредитом на строкову заборгованість складає 0,001 % річних. Процентна ставка за користування кредитом на прострочену заборгованість складає 56,0 % річних. В п.1.2 кредитного договору щомісячна комісія за обслуговування кредиту визначена з 02.09.2021 року по 01.01.2023 року 3 % від суми кредиту; з 02.01.2023 року по 01.04.2024 року 2,5 % від суми кредиту; з 02.04.2024 року по 01.07.2025 року 1,5 % від суми кредиту; з 02.07.2025 року по 02.09.2026 року 0,925 % від суми кредиту. Необхідність внесення плати за додаткові, супутні послуги банку, пов`язанні з розрахунково-касовим обслуговуванням, передбачена в розділі 4 "Графік платежів/розрахунок загальної вартості кредиту для клієнта та реальної процентної ставки" кредитного договору №22033000530566 (колонка 7 графіку). Загальний розмір комісії за розрахунково-касове обслуговування з 02 вересня 2021 року по 02 вересня 2026 року сукупно складає 147405,00 грн. Також 02 вересня 2021 року між сторонами на підставі заяви-приєднання (акцепт) №TS-22033000530566 про прийняття пропозиції (оферти) був укладений договір добровільного страхування життя позичальника, предметом якого є майнові інтереси, що не суперечать закону та пов`язані з життям застрахованої особи. Страховим агентом і вигодонабувачем у разі настання страхового випадку виступає АТ «Банк Кредит Дніпро». Розмір страхового платежу, здійсненого на користь страховика, становив 24000,00 грн. Вказаний факт підтверджується копією заяви-приєднання (акцепт) №TS-22033000530566 про прийняття Пропозиції (оферти) на укладення договору добровільного страхування життя позичальника. Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором №22033000530566 від 02.09.2021 року у відповідача станом на 23 січня 2024 року виникла заборгованість, яка складається з залишку простроченого кредиту в розмірі 118 256,68 грн.; залишку прострочених відсотків в розмірі 1,26 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості за кредитним договором, а також копією виписки по особовому рахунку за період з 02 вересня 2021 року по 23 січня 2024 року. Задовольняючи частково позовні вимоги АТ «Банк Кредит Дніпро», суд першої інстанції виходив із того, що відповідач зобов`язання зі своєчасного повернення кредитних коштів та відсотків за їх користування не виконав, а тому вони підлягають стягненню з нього на користь банку. Задовольняючи зустрічні позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що банк не повідомив позичальника, які саме послуги за вказану плату йому надаються, розмір комісійної винагороди вносить істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу, а тому оспорювані умови кредитного договору щодо комісії є несправедливими, у зв`язку з чим суд вважав за необхідне визнати недійсним такі умови кредитного договору Апеляційний суд частково погоджується із даним висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині з огляду на наступне. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до вимог статей 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином та у строк відповідно до умов договору. Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. У частині другій статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. За правилом статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Оскаржуючи рішення в частині задоволених позовних вимог банку представник ОСОБА_1 погоджується із наявністю у позичальника заборгованості за кредитним договором від 02.09.2021 року, однак посилаючись на положення ст. 216 ЦК України, зазначає, що сума такої заборгованості повинна бути зменшена у зв`язку із визнанням недійсним положень кредитного договору в частині щомісячної комісії, на погашення якої позичальником вносились кошти. Положеннями статті 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а стаття 215 визначає підстави недійсності, нікчемності правочину. Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Згідно із ч. 1 ст. 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Виходячи із загальних норм чинного законодавства, наслідком недійсного правочину є повернення саме тією особою, яка отримала будь яке благо, майно на підставі недійсного правочину тій особі, яка передала майно, здійснило виконання свого обов`язку. За правилами вказаної статті реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У пункті 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі №125/2157/19 (провадження № 14-40цс21) містяться висновки про те, що вимоги особи, яка в судовому порядку домагається застосування реституції, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину. Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу. Якщо ж повернення майна відчужувачу не відновлює права позивача, то суд може застосувати інший ефективний спосіб захисту порушеного права в межах заявлених позовних вимог (схожий за змістом висновок викладено в пункті 8.49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21 (провадження № 12-1гс23)). Як зазначалось вище та вбачається з матеріалів справи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 , про визнання нездійснимим пунктів кредитного договору №22033000530566 від 02.09.2021 року щодо комісії визнано недійсними. У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі №916/3156/17 сформульовано висновки про те, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона, за загальним правилом, може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги і заперечення й вирішити спір по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення. Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, пункт 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, пунктах 33.4.-33.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.07.2022 у справі №496/3134/19. З огляду на аналіз вищенаведених положень, враховуючи наявність факту визнання окремих положень договору що стосуються комісії недійсними за зустрічними позовними вимогами ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що вимоги апеляційної скарги щодо перерахунку загального розміру заборгованості із відрахуванням з нього сплачених комісійних виплат є обґрунтованими. Ураховуючи, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення ст. 216 ЦК України, сума боргу підлягає зменшенню на суму сплаченої ОСОБА_1 комісії яка у відповідності до розрахунку заборгованості у загальному розмірі складає 39 152,93 грн. Отже, із позичальника на користь банку підлягає стягненню сума боргу за кредитним договором №22033000530566 від 02.09.2021 р. у розмірі 79 114,01 грн. (118 266,94 39 152,93), з яких: суми залишку простроченого кредиту 79 112,75 гривень; суми прострочених відсотків 1,26 гривень Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що оскаржуване рішення в частині вирішення спору щодо стягнення кредитної заборгованості не відповідає встановленим обставинам та вимогам закону в частині її розміру, то апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні у цій частині з 118 266,94 грн. на 79 114,01 грн. Рішення суду у неоскаржуваній частині щодо зустрічних позовних вимог які стосуються комісії суд апеляційної інстанції на предмет правомірності не перевіряв. Згідно частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Однак, відповідно до ч.10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Оскільки позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягають частковому задоволенню (46,64 %) та апеляційна скарга ОСОБА_1 щодо зміни розміру стягнутої кредитної заборгованості підлягає задоволенню, при цьому ОСОБА_1 , звільнений від сплати судового збору на підставі ч.3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» тільки за зустрічними позовними вимогами, судові витрати у вигляді судового збору понесені сторонами під час розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанції за вимогами первісного позову не підлягають відшкодуванню сторонам у зв`язку із взаємозарахуванням в порядку ч.10 ст. 141 ЦПК України. Враховуючи наведене рішення суду першої інстанції від 13 жовтня 2025 року підлягає скасуванню у частині стягнення із ОСОБА_1 на користь АТ «Банк Кредит Дніпро» судового збору у розмірі 844,44 грн. та повернення банку з державного бюджету судового збору у розмірі 844,44 грн. Керуючись статтями 374, 376, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Циб С.В. задовольнити. Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 жовтня 2025 року змінити в частині стягнутої з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» (місцезнаходження: 01033 м. Київ вул. Жилянська, 32, код ЄДРПОУ 14352406) заборгованість за кредитним договором №22033000530566 від 02.09.2021 р. зі 118 266 гривень 94 коп. на 79 114 гривень 01 коп., яка складається із: суми залишку простроченого кредиту 79 112,75 гривень; суми прострочених відсотків 1,26 гривень. Скасувати рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 жовтня 2025 року в частині: - стягнутих з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» (місцезнаходження: 01033 м. Київ вул. Жилянська, 32, код ЄДРПОУ 14352406) судових витрат по сплаті судового збору в розмірі 844 грн. 44 коп. - повернутих Акціонерному товариству «Банк Кредит Дніпро» (місцезнаходження: 01033 м. Київ вул. Жилянська, 32, код ЄДРПОУ 14352406) з державного бюджету судових витрат по сплаті судового збору в розмірі 844 грн. 44 коп. згідно квитанції № 2123 від 12.02.2024 року. В іншій частині рішення залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається безпосередньо до Касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 17 лютого 2026 року. Судді: О.В. Халаджи Т.П. Красвітна Л.П. Никифоряк