Постанова Одеський апеляційний суд № 495/7821/25

Номер провадження: 33/813/443/26 Номер справи місцевого суду: 495/7821/25 Головуючий у першій інстанції Гелла С. В. Доповідач Сегеда С. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11.02.2026 року м. Одеса Суддя Одеського апеляційного суду Сегеда С.М., за участю секретаря Козлової В.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні, у відсутність учасників справи, матеріали адміністративної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Абросімов Андрій Петрович, на постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 29 грудня 2025 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ВСТАНОВИВ: Зазначеною постановою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 340 грн. Стягнуто з нього на користь держави судовий збір у розмірі 605,60 грн. Відповідно до адміністративних матеріалів, 08.10.2025, о 18 год. 00 хв. за місцем мешкання: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , знаходячись в нетверезому стані, вчинив насилля в сім`ї, ображав нецензурною лайкою, погрожував фізичною розправою, погрожував побиттям своєї дочки ОСОБА_2 , чим спричинив їй психологічну травму. Зазначені обставини стали підставою для винесення оскаржуваної постанови Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 29 грудня 2025 року про визнання винним і притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (а.с. 65-68). Не погоджуючись із вказаною постановою суду, 08 січня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Абросімов А.П., звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції, а провадження у справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення (а.с.69-85). Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає необхідним зазначити наступне. Завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (ст. 245 КУпАП). Відповідно до ст. ст.251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Статтею 280 КУпАП передбачено, що суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення, крім іншого, зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно з положеннями ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги, але не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Приймаючи оскаржувану постанову, суд першої інстанції виходив із того, що вина ОСОБА_1 у скоєному адміністративному правопорушенні підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення, серії ВАД №461786 від 08.10.2025, електронними рапортом, заявою і поясненнями ОСОБА_2 , формою оцінки ризиків вчинення домашнього насильства, терміновим заборонним приписом стосовно кривдника. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Об`єктивною стороною правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП є вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення. Апеляційний суд зауважує, що норма статті 173-2 КУпАП є бланкетною, а тому для того, щоб повністю розкрити суть адміністративного правопорушення у протоколі повинно бути зазначено, які конкретно дії вчинила особа, який спосіб насильства прослідковується у діях порушника, якщо дій кілька, то зазначена кожна дія і вид насильства, наслідки цих дій по відношенню до особи, щодо якої вони були спричинені. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» вирізняє такі види домашнього насильства: - фізичне насильство, що є формою домашнього насильства, та включає: ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру; - психологічне насильство - насильство, пов`язане з тиском одного члена сім`ї на психіку іншого через навмисні словесні образи або погрози, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи; економічне насильство - навмисні дії одного члена сім`ї щодо іншого, спрямовані на позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру. Окрім того, обов`язковою ознакою об`єктивної сторони цього правопорушення є наявність наслідків у виді завдання чи можливості завдання шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого. Для встановлення події правопорушення, зазначеного у ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, необхідно з`ясувати, чи дійсно особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, вчинила домашнє насильство. З аналізу вищевказаних норм вбачається, що домашнє насильство, яке охоплюється диспозицією ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, має місце тоді, коли будь-які діяння фізичного, психологічного чи економічного характеру тягнуть за собою завдання чи можливість завдання шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого. Отже, під домашнє насильство, зокрема, психологічного характеру, яке утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП, підпадають лише такі діяння, якими цілеспрямовано та навмисно спричиняється емоційна невпевненість, страх або іншим чином завдається шкода психічному здоров`ю іншого члена сім`ї. Домашнє насильство характеризується такими ознаками: умисність (з наміром досягнення бажаного результату); спричинення шкоди; порушення прав і свобод людини; значна перевага сил (фізичних, психологічних, пов`язаних із вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство. На підтвердження вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП, до суду надано протокол, серії ВАД №461786 від 08.10.2025 року (а.с.3). Згідно з вищезазначеним протоколом про адміністративне правопорушення, 08.10.2025, о 18:00 год. за місцем мешкання: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 знаходячись в нетверезому стані вчинив насилля в сім`ї, ображав нецензурною лайкою, погрожував фізичною розправою, погрожував побиттям дочки, чим спричинив їй психологічну травму. У своїх поясненнях потерпіла особа ОСОБА_2 стверджує, що ОСОБА_1 увечері 08.10.2025 вчинив відносно неї наступні протиправні дії: бігав з ножем за нею, її матір`ю та їх сусідами, погрожував їм фізичною розправою та вбивством, наносив удари їй, її матері та сусідці, облив керосином хату, намагався задавити їх автомобілем. Отже обставини, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення підтверджуються зібраними по справі належними доказами, які не викликають сумнівів у своїй достовірності і допустимості, не суперечать один одному та дозволяють у повному обсязі встановити обставини справи. Доводи апеляційної скарги, про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані за різними адресами, а тому відсутній суб`єктний склад правопорушення, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними, оскільки згідно із ст. 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: подружжя; колишнє подружжя; мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); особи, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти; особи, які мають спільну дитину (дітей); батьки (мати, батько) і дитина (діти); та ін. Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується учасниками справи ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_2 , відповідно суб`єктний склад адміністративного правопорушення, передбачений ст. 173-2 КУпАП, наявний. Посилання в апеляційній скарзі на те, що справа була розглянута поза межами строку, передбаченого ч. 2 ст. 277 КУпАП, мають місце, однак вказані порушення не є істотними та не вплинуло на обґрунтованість та вмотивованість постанови, яка оскаржується, а тому не є підставами для скасування. Окрім цього, як роз`яснено в постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17жовтня 2014 року № 11 «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» судам слід дотримуватись вимог статей 277, 277-2, 278 КУпАП під час розгляду справи про адміністративні правопорушення. При цьому необхідно звернути увагу на те, що статтею 277 КУпАП встановлено строки розгляду справи про адміністративні правопорушення і справа має бути розглянута навіть у разі порушення такого строку, а строки накладання адміністративного стягнення, передбачені статтею 38 КУпАП, не можуть бути продовжені. Доводи апеляційної скарги, в частині невмотивованості відмови суду першої інстанції в призначенні експертизи суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими, зважаючи на наступне. Положеннями ст. 1 Закону України «Про судову експертизу» передбачено, що судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду. Згідно ст. ст. 252, 273 КУпАП призначення експертизи, висновок якої, як і інші джерела доказів, не є обов`язковим для суду, що розглядає справу, є прерогативою суду. Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Отже, призначення експертизи є правом, а не обов`язком суду, вона здійснюється у разі встановлення судом недостатності доказів, наявних у матеріалах справи для можливості прийняття рішення за результатами розгляду. Посилання скаржника на наявність складу кримінального правопорушення під час складення уповноваженими особами протоколу, зловживання останніми службовим становищем, є безпідставними, так як не дивлячись на те, що в матеріалах справи і наявна заява ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідування про вчинення поліцейськими кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, проте матеріали справи не містять доказів на незаперечне підтвердження факту підробки підпису у складеному протоколі про адміністративне правопорушення, які би його довели недопустимість. Враховуючи викладене, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази у сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного і обґрунтованого висновку щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Інших переконливих доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП під час апеляційного розгляду не встановлено. Позиція правопорушника ОСОБА_1 , яку він висловив в апеляційній скарзі щодо невідповідності оскаржуваної постанови вимогам законності та обґрунтованості, розцінюється апеляційним судом як спосіб самозахисту з метою ухилення від відповідальності за вчинене правопорушення. Між тим, апеляційний суд враховує, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. У відповідності до п. 1 ч. 8 ст. 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін. Керуючись ст.ст. 251, 280, 293, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Абросімов Андрій Петрович, залишити без задоволення. Постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 29 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя Одеського апеляційного суду С.М. Сегеда