Постанова 4824 № 761/24326/23

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 лютого 2026 року місто Київ справа № 761/24326/23 провадження №22-ц/824/538/2026 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача- Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Хасанової А.Р. сторони: позивач - АТ «Таскомбанк» відповідач- ОСОБА_1 відповідач - ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Шейко Оксаною Олександрівною, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 листопада 2024 року, ухвалене у складі судді Сіромашенко Н.В., суд- В С Т А Н О В И В: У липні 2023 року позивач АТ «Таскомбанк» звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якому просив з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 1131310,26 грн., з яких: 652063,35 грн. заборгованість по основному боргу; 479246,91 грн. заборгованість по відсоткам. Позов обґрунтовано тим, що 29 листопада 2007 року між ВАТ «ВТБ БАНК», правонаступником якого є АТ «Таскомбанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 16И з подальшими змінами та доповненнями до додаткової угоди № 1 та договорів про внесення змін № 2-8 до кредитного договору № 16И, відповідно до умов якого, позичальник отримала кредитні кошти на придбання двокімнатної квартири, загальна сума кредиту - 210000 доларів США, зі строком повернення 29 листопада 2027 року. Крім того, відповідно до договору про внесення змін № 7 від 20 листопада 2013 року до Кредитного договору № 16И від 29 листопада 2007 року, сторони домовились внести зміни до кредитного договору, а саме: сума та валюта кредиту 1570869,56 грн., кінцевий строк повернення 29 листопада 2032 року, відсотки за користування кредиту 8% річних. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 29 листопада 2007 року між АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 16И. Позивач свої зобов'язання перед позичальником відповідно до умов договору виконав у повному обсязі. Однак відповідачі, у порушення умов кредитного договору, свої зобов'язання належним чином не виконали, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 14 квітня 2023 року становить 1131310,26 грн., що складається з: 652063,35 грн. заборгованість по основному боргу; 479246,91 грн. заборгованість по відсоткам. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 листопада 2024 року позовні вимоги АТ «Таскомбанк» задоволені. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «Таскомбанк» заборгованість по кредитному договору у розмірі 1131310,26 грн., з яких: 652063,35 грн заборгованість по основному боргу; 479246,91 грн. заборгованість по процентам. Вирішено питання розподілу судових витрат. Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Шейко О.О. подала апеляційну скаргу, в який просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким позовні вимоги АТ «Таскомбанк» задовольнити частково, стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ «Таскомбанк» залишок заборгованості по тілу кредиту у розмірі 454821,77 грн.; в задоволенні стягнення безпідставно нарахованого 9 вересня 2021 року, збільшення тіла кредиту, а також нарахованої до 27 березня 2017 року заборгованості по відсоткам, поза межами строків позовної давності відмовити; розстрочити виконання рішення строком на 12 місяців зі сплатою щомісячних платежів у рівній сумі. Апелянт вважає, що рішення є незаконним та необґрунтованим, винесене з неправильним застосуванням норм матеріального права та грубим порушенням норм процесуального права, що полягає у неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, не дослідженні судом першої інстанції обставин періоду нарахування заборгованості, безпідставне (самостійне збільшення) банком 9 вересня 2021 року суми боргу на 147538,97 грн., у зв'язку з чим суми заборгованості по тілу кредиту самостійно (безпідставно) збільшилась з 504524,38 грн. до 652063,35 грн.; позбавлено апелянта права на подання заяви про застосування позовної давності, оскільки сума заборгованості по відсотках, нарахована поза межами позовної давності, про застосування якої апелянт вимушений заявляти в суді апеляційної інстанції. Крім того, зазначає, що відповідачка не була повідомлена про розгляд справи, відповідно не могла заявити про застосування позовної давності. Судом грубо порушено процес, оскільки суд прийняв від позивача заяву про виправлення описки, хоча це була заява про збільшення позовних вимог, не надавши сторонам строку подати свої заперечення. Судом не досліджені обставини періоду нарахування заборгованості. У відзиві на апеляційну скаргу, представник АТ «Таскомбанк» адвокат Романів А.А. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване залишити без змін. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 адвокат Цирулевський Р.О. просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Також підтримав клопотання ОСОБА_1 щодо розстрочки виконання рішення суду, посилаючись на дію воєнного часу, тривання активних бойових дій, визнання форс-мажорною обставиною військову агресію росії проти України, що в свою чергу спричинило негативні матеріальні наслідки для всього класу населення, у тому числі і для відповідачів. В судовому засіданні ОСОБА_1 та представник ОСОБА_2 адвокат Цирулевський Р.О. апеляційну скаргу підтримали і просили її задовольнити. Представник АТ «Таскомбанк» адвокат Романів А.А. проти доводів апеляційної скарги заперечував і просив рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване залишити без змін. Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Згідно ч. 1, 2 ст. 211 ЦПК України розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні, про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи. Порядок повідомлення учасників справи про розгляд справи встановлений статями 128 - 130 ЦПК України, про належне повідомлення особи про вчинення відповідної процесуальної дії може свідчити розписка. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. За правилом ч. 5, 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Разом з тим, доказів отримання відповідачкою ОСОБА_1 судової повістки про те, що розгляд справи відбудеться 25.11.2024 матеріали справи не містять і, відповідно, сторона відповідача не мала можливості бути присутньою під час розгляду справи та надати свої заперечення проти позовної заяви. Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (пункт 3 частини третьої статті 376 ЦПК України). Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також порушенням вимог статей 128, 130, 223 ЦПК України. Відповідно до частин першої та другої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Крім того, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Згідно до ч.2 ст. 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, у разі неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання. Неповідомлення судом учасника справи про розгляд справи є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, частиною першою якої передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. У рішеннях від 27 червня 2017 року у справі «Лазаренко та інші проти України» і від 3 жовтня 2017 року у справі «Віктор Назаренко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що національне законодавство містить спеціальні норми щодо забезпечення інформування сторін про ключові процесуальні дії і дотримання, таким чином, принципу рівності сторін, та зберігання відповідної інформації. Відповідні норми вимагають, щоб у випадку надсилання судових документів поштою вони надсилались рекомендованою кореспонденцією. Більше того, особа, яка вручає документ, має повернути до суду розписку про одержання, а національне законодавство чітко вимагає, щоб таку розписку було долучено до матеріалів справи. Про судові засідання, призначені на 30 жовтня 2023 року, 14 лютого 2024 року, 19 квітня 2024 року, 29 травня 2024 року, 1 серпня 2024 року, 11 вересня 2024 року, 22 жовтня 2024 року, 25 листопада 2024 року, ОСОБА_1 повідомлена не була, направлені на її поштову адресу судові повістки в судові засідання, призначені на 14 лютого 2024 року ( а.с. 74-75 т.2), на 19 квітня 2024 року ( а.с.89 т.2) повернуті до суду першої інстанції з відміткою поштового відділення «закінченням терміну зберігання». Розгляд справи, що був призначений в судові засідання на 30 жовтня 2023 року (а.с.68), 1 серпня 2024 року ( а.с.132 т.2) , 22 жовтня 2024 року ( а.с.159 т.2) не відбувся. В судове засідання, призначене на 11 вересня 2024 року судова повістка на адресу ОСОБА_1 взагалі направлена не була. У судові засідання, призначені на 29 травня 2024 року, 25 листопада 2024 року ОСОБА_1 судова повістка була направлена SMSповідомленням на номер телефону, незважаючи на відсутність відповідної письмової заяви останньої ( ч.13 ст.128 ЦПК України). З огляду на наведене, та зважаючи на те, що судом першої інстанції розглянуто справу без участі відповідачки ОСОБА_1 , яка не була належним чином повідомлена про розгляд справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та судового збору та з ухваленням в цій частині нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог. В частині задоволення позовних вимог АТ «Таскомбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором рішення суду першої інстанції не оскаржується, відповідно апеляційним судом не переглядається. Щодо вирішення позовних вимог АТ «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, колегія суддів зазначає наступне. Установлено, що 29 листопада 2007 року між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 16И, відповідно до умов якого позичальник отримала кредитні кошти на придбання двокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 53.10 кв.м., житловою площею 30,80 кв.м., загальна сума кредиту - 210000 доларів США, зі строком повернення 29 листопада 2027 року. Відповідно до п.3.1 договору банк зобов'язаний надати позичальнику грошові кошти (кредит) у розмірі та на строк, що встановлені в п.1.1 кредитного договору та в порядку і на умовах, встановлених кредитним договором. Відповідно до п.4.1 кредитного договору, позичальник зобов'язаний повернути банку отриманий кредит та сплатити банку проценти за користування кредитом у валюті кредиту до 29 листопада 2027 року у розмірі та порядку, встановленому п.8.1 кредитного договору. Валютні ризики, які пов'язані зі зміною курсу долара США до гривні під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе позичальник. Згідно з п.9.1 договору у разі несвоєчасного повернення кредиту позичальник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 30 (тридцять) процентів річних від простроченої суми. 29 листопада 2027 року між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 16И. Згідно з п.1 договору поруки, поручитель поручається перед банком за виконання позичальником зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, пені, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін та умови повернення та сплати яких встановлюються кредитним договором № 16И від 29 листопада 2007 року та будь-якими додатковими угодами до нього (в т.ч., що збільшують основне зобов'язання), надалі все разом - кредитний договір. 29 грудня 2008 року між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 16И від 29 листопада 2007 року, в якому п.7.2 кредитного договору викладено в наступній редакції: «Проценти за користування кредитом нараховуються двічі на місяць: 27 числа в останні робочій день кожного календарного місяця. Період між 28 числом (включно) попереднього календарного місяця та 27 числом (включно) поточного місяця називається процентним періодом». 30 березня 2009 року між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін № 2 до кредитного договору № 16И від 29 листопада 2007 року, згідно п.7.11 якого сторони дійшли згоди щодо порядку нарахування, сплати процентів за користування кредитом та погашення кредиту підписанням якого встановлено наступну черговість: в першу чергу - вимога по сплаті неустойки у вигляді пені, нарахованої на несплачені в строк проценти; у другу чергу - вимога по сплаті неустойки у вигляді пені, нарахованої на прострочену заборгованість по кредиту; у третю чергу - штрафи, комісії, витрати банку по кредиту; у четверту чергу - вимога по сплаті несплачених в строк процентів, нарахованих на заборгованість по кредиту; у п'яту чергу - вимога по сплаті простроченої заборгованості по кредиту; у шосту чергу - вимога по виплатах процентів за користування кредитом по графіку; у сьому чергу - вимога по поверненню суми заборгованості за кредитом по графіку. Відповідно до п.7.12 договору про внесення змін № 2, банк має право змінювати черговість виконання зобов'язань позичальника за цим договором спрямовувати кошти, отримані від позичальника (його поручителів/гарантів чи майнових поручителів або інших осіб) або від реалізації предмета застави, на виконання зобов'язань позичальника без дотримання черговості, передбаченої п.7.11 цього договору 9 жовтня 2009 року між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін № 3 до кредитного договору № 16И від 29 листопада 2007 року. 7 грудня 2009 року між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін № 4 до кредитного договору № 16И від 29 листопада 2007 року, яким було змінено черговість погашення заборгованості, зокрема в першу чергу - вимога щодо сплати прострочених нарахованих процентів на заборгованість ко кредиту; в другу чергу - вимога щодо сплати нарахованих процентів за користування кредитом; в четверту чергу - вимога щодо сплати суми заборгованості по кредиту (п.4.11 договору). Пунктом 4.12 передбачено право банку змінювати черговість виконання зобов'язань позичальника, яка передбачена п.4.11 договору. 14 вересня 2010 року між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін № 5 до кредитного договору № 16И від 29 листопада 2007 року, яким у пункті 4.11 змінено черговість погашення вимоги банку, а п.4.12 передбачено право банку змінювати черговість виконання зобов'язань позичальника. Про зміну черговості виконання зобов'язань банк повідомляє позичальника шляхом надання позичальникові письмового повідомлення на його письмову вимогу. 8 травня 2012 року між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін № 6 до кредитного договору № 16И від 29 листопада 2007 року. 20 листопада 2013 року між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін № 7 до кредитного договору № 16И від 29 листопада 2007 року, в якому змінено суму та валюту кредиту 1570869,56 грн. Пунктом 4.11 договору передбачено, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання зобов'язань позичальника за цим договором у повному обсязі, ця сума погашає вимоги банку у наступній черговості: у першу чергу сплачуються прострочені проценти за користування кредитом та комісійна винагорода (за їх наявності); у другу чергу сплачуються строкові проценти за користування кредитом та комісійна винагорода (за їх наявності); у третю чергу - прострочена заборгованість за кредитом (за її наявності); у четверту чергу строкова заборгованість за кредитом; у п'яту чергу - витрати банку, пов'язані з одержанням виконання за борговими зобов'язаннями за кредитним договором та зверненням стягнення на предмет забезпечення (за їх наявності); у шосту чергу - пеня за прострочення сплати процентів та комісійної винагороди (за їх наявності); у сьому чергу сплачується пеня за прострочення повернення кредиту (за її наявності); у восьму чергу - передбачені цим договором штрафи. Пунктом 4.12 договору передбачено, що банк має право змінювати черговість виконання зобов'язань позичальника за цим договором спрямовувати кошти, отримані від позичальника (його поручителів/гарантів чи майнових поручителів або інших осіб) або від реалізації предмета застави, на виконання зобов'язань позичальника без дотримання черговості, передбаченої п.4.11 цього договору. Про зміну черговості виконання зобов'язань банк повідомляє позичальника шляхом надання позичальникові письмового повідомлення на його письмову вимогу. 27 березня 2017 року між ПАТ «Таскомбанк» та ПАТ «ВТБ Банк» було укладено договір про відступлення права вимоги грошових зобов'язань за фінансовими кредитами (іпотека) № 270317in_1, відповідно до якого ПАТ «ВТБ Банк» відступив, а ПАТ «Таскомбанк» набув право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за кредитним договором № 16И від 29 листопада 2007 року, укладеним з ОСОБА_1 5 квітня 2023 року на адресу відповідачів було направлено повідомлення-вимога про дострокове повне повернення кредиту. Відповідно до ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, який є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. За змістом ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Будучи пов`язаними саме взаємними правами та обов`язками (зобов`язаннями), які є чітко прописаними в Кредитному договорі, сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятись від виконання зобов`язання або змінювати його умови. Сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (ч.ч. 1-3 ст. 6 ЦК України). Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Уклавши кредитний договір на умовах, викладених у ньому, а також додаткові угоди до даного договору, колегія суддів дійшла висновку, що сторони дійшли згоди щодо істотних умов договору та взяли на себе зобов`язання щодо виконання даного договору. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому. За змістом ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строку та в порядку, що встановлені договором. За нормами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі і сплата неустойки. Стаття 536 ЦК України встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором. Суд бере до уваги, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20). Як вказано у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду). Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначає, що у ОСОБА_1 як позичальника наявна заборгованість за кредитним договором, яка станом на 14 квітня 2023 року, за період з 27 березня 2017 року по 1 квітня 2023 року складає 1 131310,26 грн. з яких: заборгованість по основному боргу - 652 063,35 грн.; заборгованість по процентам - 479 246,91 грн. Проте, повністю з позицією позивача щодо розміру заборгованості, колегія суддів не погоджується, зважаючи на наступне. Як убачається з наданого позивачем до позовної заяви розрахунком заборгованості, ОСОБА_1 станом на 27 березня 2017 року має заборгованість за нарахованими процентами в сумі 502307,71 грн. До вимог позивача в цій частині ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить застосувати позовну давність. Колегія суддів вважає таку позицію апелянта обґрунтованою, зважаючи на наступне. Відповідно до ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін. Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції (правова позиція , виловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц). Встановивши, що ОСОБА_1 не була повідомлена судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для застосування позовної давності на стадії апеляційного розгляду до вимог позивача про стягнення заборгованості за нарахованими до 27 березня 2017 року процентами. Вимоги позивача за період з 27 березня 2017 року по 14 квітня 2023 року заявлені в межах позовної давності з урахуванням карантину, під час дії якого законодавець продовжив позовну давність. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин. Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 2 квітня 2020 року. Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 2 квітня 2020 року Законом № 540-IX. Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 6 вересня 2023 року в справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22). Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 2 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року. За таких обставин, сума заборгованості за нарахованими позивачем процентами має бути зменшена на 502307,71 грн. Що стосується решти заборгованості, то в цій частині колегія суддів зазначає наступне. Як убачається із наданого позивачем розрахунку заборгованості за період з 27 березня 2017 року по 14 квітня 2023 року кредитор нарахував позичальнику суму процентів в розмірі 414265,17 грн. (916572,88 грн. - 502307,71 грн.). Відповідачами сплачено за цей період 437325,97 грн. Що стосується платежів здійснених позичальником на виконання своїх зобов'язань за кредитним договором, то в період після 31 січня 2020 року і до 15 липня 2021 року позичальником внесено коштів на загальну суму 238610 грн., які кредитор спрямував на погашення основного боргу за тілом кредиту. 9 вересня 2021 року кредитор частину коштів в розмірі 147538,97 грн., спрямував на погашення тіла кредиту, зарахував на погашення відсотків, тим самим збільшивши тіло кредиту з 504524, 38 грн. до 652063,35 грн. Після цієї дати сплачені позичальником кошти 15 вересня 2021 року в сумі 3174,67 грн., 1 жовтня 2021 року в сумі 0,49 грн., 4 жовтня 2021 року в сумі 8347,96 грн., 6 жовтня 2021 року в сумі 697,54 грн., 27 січня 2022 року у сумі 15000 грн. були спрямовані банком на погашення процентів. Жодної суми на погашення заборгованості за тілом кредиту банком спрямовано не було. Таким чином, заборгованість ОСОБА_1 перед позивачем становить суму заборгованості за тілом кредиту в розмірі 652063,35 грн., яка має бути зменшена на суму, які зарахував банк в погашення відсотків, що є більшою за суму нарахованих відсотків, а саме 23060,80 грн. (437324,97 грн. - 414265,17 грн.). Отже, сума, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь АТ «Таскомбанк» становить 629002,55 грн. Доводи апеляційної скарги щодо безпідставного самостійного збільшення банком 9 вересня 2021 року суми боргу на 147538,97 грн., у зв'язку з чим сума заборгованості по тілу кредиту самостійно збільшилась з 504524,38 грн. до 652063, 35 грн., є безпідставними і не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення, зважаючи на наступне. Як зазначає в своїх поясненнях представник позивача, 9 вересня 2021 року АТ «Таскомбанк» здійснив врегулювання обліку - «Сторно платежу» щодо погашення боргу, що означає відміну попередньо проведеної операції погашення боргу, тобто кошти, які були невірно перерозподілені та автоматично спрямовані на погашення тіла кредиту були зараховані на погашення відсотків у відповідності до умов кредитного договору, у зв'язку з чим, сума в розмірі 147538,97 грн. з тіла кредиту була спрямована на погашення відсотків, відповідно сума заборгованості за тілом кредиту 9 вересня 2021 року збільшилась, а сума відсотків зменшилась на цю ж суму 147538,97 грн., при цьому сума загальної заборгованості залишилася незмінною, оскільки відбувся лише перерозподіл вищезазначених сум. Сторнування платежу в бухгалтерському обліку - це спосіб виправлення помилки, що означає скасування або виправлення вже здійснених платежів, що може відбуватися внаслідок помилки, зміни умов договору або інших причин. Сам процес перерозподілу коштів не суперечить умовам кредитного договору і не призводить до появи нових непередбачених платежів чи комісій, які не були узгоджені з ОСОБА_1 , а обсяг відповідальності відповідача не збільшився та не змінився. За умовами укладеного між банком та ОСОБА_1 кредитного договору, передбачена можливість банком змінювати черговість погашення заборгованості, а саме останніми змінами, які оформлені 20 листопада 2013 року договором про внесення змін № 7 до кредитного договору, п.4.12 передбачено, що банк має право змінювати черговість виконання зобов'язань позичальника за цим договором спрямувати кошти, отримані від позичальника (його поручителів/гарантів чи майнових поручителів або інших осіб) або від реалізації предмета застави, на виконання зобов'язань позичальника без дотримання черговості передбаченої в п.4.11 цього договору. Пунктом 4.11 передбачено, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання зобов'язань позичальника за цим договором у повному обсязі, ця сума погашає вимоги банку у наступній черговості: у першу чергу сплачуються прострочені проценти за користування кредитом та комісійна винагорода (за їх наявності); у другу чергу сплачуються строкові проценти за користування кредитом та комісійна винагорода (за їх наявності); у третю чергу - прострочена заборгованість за кредитом (за її наявності); у четверту чергу строкова заборгованість за кредитом. При цьому, цим же пунктом не передбачено обов'язок банку повідомити позичальника про зміну черговості. Отже, підписанням договорів про внесення змін до кредитного договору № 16И від 29 листопада 2007 року, ОСОБА_1 надала згоду банку самостійно приймати рішення щодо зміни черговості погашення заборгованості позичальника за цим договором. ОСОБА_1 не довела суду, що її заборгованість перед банком внаслідок проведення сторнування платежів збільшилась. Доводи апеляційної скарги в тій частині, що суд першої інстанції в порушення вимог процесуального закону прийняв від позивача заяву про збільшення позовних вимог, не надавши сторонам строку подати свої заперечення, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, оскільки позивачем дійсно у серпні 2023 року була подана заява на виправлення в позовній заяві арифметичної помилки щодо підрахунку загальної суми заборгованості. При цьому, позивачем не змінено розмір складових заборгованості, а саме сума заборгованості за кредитом 652063,36 грн. та заборгованість за процентами 479,246,91 грн. Така заява була надіслана позивачем, в тому числі і на поштову адресу ОСОБА_1 ( т.2 а.с.62). Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , скасування рішення суду першої інстанції у зв'язку з неповідомленням останньої про час і місце розгляду справи та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог АТ «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором з урахуванням раніше наведених у цьому судовому рішенні розрахунків. Оскільки позовні вимоги АТ «Таскомбанк» підлягають частковому задоволенню на 55,60% ( 629002,55 Х 100% : 1131310,26 грн), тому з ОСОБА_1 відповідно до вимог ч.1 ст.141 ЦПК України підлягає стягненню судовий збір в сумі 6235,30 грн., а з АТ «Таксомбанк» на користь ОСОБА_1 за подання апеляційної скарги підлягає стягненню судовий збір в сумі 7468,90 грн. Що стосується клопотання ОСОБА_1 , яке викладено в апеляційній скарзі щодо розстрочення виконання рішення, то таке задоволенню не підлягає, зважаючи на таке. Відповідно до ч.1 ст.435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця ( у випадках, встановлених законом) - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Оскільки судом першої інстанції є суд, який ухвалив рішення, яке наразі переглядається апеляційним судом, питання відстрочення або розстрочення виконання рішення має розглядати саме Шевченківський районний суд м. Києва як суд першої інстанції. З урахуванням наведеного, керуючись ст. ст. 141, 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Шейко Оксаною Олександрівною, задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 листопада 2024 року в частині солідарного стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Таскомбанк» заборгованість по кредитному договору у розмірі 1131310, 26 грн., з яких 652063, 35 грн. заборгованість по основному боргу; 479246,91 грн. заборгованість по процентам, та в частині солідарного стягнення судового збору скасувати і ухвалити в цій частині нове судове рішення наступного змісту. Стягнути з ОСОБА_1 , як солідарного боржника, на користь Акціонерного товариства «Таскомбанк» заборгованість по кредитному договору у розмірі 629002,55 грн.. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Таскомбанк» судовий збір за подання позовної заяви в сумі 6235,30 грн. Стягнути з АТ «Таскомбанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 7468,90 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна Судді: Л.Д. Поливач А.М. Стрижеус