Постанова Миколаївський апеляційний суд № 473/3709/25

16.02.26 22-ц/812/574/26 Справа №473/3709/25 Доповідач апеляційного суду Кушнірова Т.Б. Провадження №22-ц/812/574/26 Постанова Іменем України 16 лютого 2026 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючого Кушнірової Т.Б., суддів: Лівінського І.В., Шаманської Н.О., із секретарем Коростієнко Н.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області ухвалене 18 грудня 2025 року о 13:08 год. під головуванням судді Лузан Л.В. по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, в с т а н о в и л а: У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її дідусь ОСОБА_3 . Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на належне йому майно. Вказувала, що ОСОБА_3 за життя склав заповіт, яким заповів їй житловий будинок АДРЕСА_1 . Із заявою про прийняття спадщини звернулася її бабуся відповідачка по справі ОСОБА_4 , яка на час смерті спадкодавця перебувала з ним у зареєстрованому шлюбі. За заявою ОСОБА_2 , державним нотаріусом Вознесенської державної нотаріальної контори Миколаївської області заведено спадкову справу №187/2025 від 26 травня 2025 року. Позивачка, у встановлений законом строк, не зверталася з заявою до нотаріуса про прийняття спадщини оскільки їй не було відомо, що дідусем був складений заповіт на її ім`я. Дізнавшись у червні 2025 року зі слів товарища ОСОБА_3 про складання дідусем заповіту на своє ім`я, вона звернулася до Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області де отримала копію вказаного заповіту. 30 червня 2025 року ОСОБА_1 звернулась з вказаним заповітом до нотаріуса, однак останнім була видана довідка-роз`яснення, зі змісту якої вбачалося, що нею пропущений строк, встановлений ст. 1270 ЦК України для подачі заяви про прийняття спадщини та рекомендовано звернутися до суду для визначення додаткового строку для подачі даної заяви. Оскільки з відповідачкою по справі в неї складні родинні стосунки, отримати від неї нотаріальну згоду про включення її до кола спадкоємців є неможливим. Посилаючись на вищевикладене, враховуючи необізнаність щодо наявності заповіту на її ім`я, позивачка просила визначити їй додатковий строк у два місяці для подання заяви до Вознесенської державної нотаріальної контори Миколаївської області для прийняття спадщини за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 18 грудня 2025 року рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанціїз урахуванням правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23, вважав, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту не є поважною причиною пропуску встановленого законом шестимісячного строку для прийняття спадщини, а відтак, і підставою для його поновлення. ОСОБА_1 є спадкоємицею майна померлого ОСОБА_3 за заповітом, а також за правом представлення, оскільки її батько ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , був сином ОСОБА_3 , отже вона за законом є спадкоємцем першої черги. Тому, позивачка, повинна була вчинити активні дії для прийняття спадщини - подати заяву про прийняття спадщини у встановлений ЦК України строк. Факт усвідомлення позивачкою її права на спадкування за законом як спадкоємця за правом представлення поряд із незнанням про існування заповіту, складеного на її ім`я, за умови невжиття нею жодних активних дій щодо встановлення спадкової маси і прийняття спадщини протягом передбаченого ЦК України строку, не свідчить про виникнення в неї об`єктивних обставин, які унеможливили або істотно ускладнили їй своєчасне звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у відведений ЦК України строк. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення районним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що районним судом невірно розтлумачено положення правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23 та суд дійшов помилкового висновку, що її необізнаність про наявність заповіту не є поважною причиною пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 . Вважає себе спадкоємицею другої черги за законом, оскільки наявні спадкоємці попередньої - першої черга, а саме відповідачка ОСОБА_2 , дружина померлого ОСОБА_3 , тобто її бабуся, тому була впевнена у тому, що саме остання є належним спадкоємцем першої черги за законом, відтак не мала права на спадкування за законом, через це не була зобов`язана вчиняти та не вчиняти будь-які дії щодо прийняття спадщини шляхом подачі відповідної заяву, до того моменту поки не дізналася про складений заповіт. Позивачка посилаючись на ті ж самі обставини, які вона зазначала у позовній заяві, звертає увагу суду на те, що вона не була обізнана про відсутність спадкоємців після смерті її діда, оскільки спадкоємицею першої черги є ОСОБА_2 , з якою в нею складні стосунки, відповідно їй і не було відомо чи зверталася вона з заявою про прийняття спадщини до нотаріуса після смерті ОСОБА_3 . Також вважає, що має право на продовження строку подачі заяви про прийняття спадщини враховуючи останню волю спадкодавця, як прояв свободи заповіту та з урахуванням наявності поважних, об`єктивних причин пропуску передбаченого законом строку звернення з такою заявою. Зазначає, що суд не врахував висновків Верховного Суду викладені у постановах від 08 грудня 2021 року у справі №205/3310/20 та від 22 травня 2024 року у справі №720/744/20. Доводи відзиву представника відповідачки ОСОБА_2 ОСОБА_6 на апеляційну скаргу зводяться до того, що вимоги апеляційної скарги безпідставні, необґрунтовані, скарга є такою, що не підлягає задоволенню. Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню із наступних підстав. Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 (дід позивачки), у зв`язку з чим відкрилася спадщина на належне йому майно, зокрема й на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 з присадибною ділянкою. За життя останній склав заповіт, який був посвідчений 31 липня 2023 року секретарем виконавчого комітету Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області Кульбій О.І. Відповідно до вказаного заповіту ОСОБА_3 заповів належні йому житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , присадибну ділянку, ОСОБА_1 . Спадщину після смерті ОСОБА_3 прийняла його дружина ОСОБА_2 (у Вознесенській державній нотаріальній конторі Миколаївської області заведена спадкова справа № 187/2025 від 26 травня 2025 року). Також встановлено, що ОСОБА_1 крім того, що є спадкоємцем за заповітом після смерті дідуся ОСОБА_3 померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , являється спадкоємицею за правом представлення після смерті свого батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Отже, мала право на спадкування тієї частини спадщини, яка належала б її батьку. У встановлений ст. 1270 ЦК України строк ОСОБА_1 не вчинила дій, визначених ст.ст.1268,1269 ЦК України, що свідчать про прийняття нею спадщини. 30 червня 2025 року державним нотаріусом Вознесенської державної нотаріальної контори Миколаївської області, ОСОБА_1 надано лист роз`яснення в якому зазначалось, що вона є спадкоємцем за заповітом та нею пропущено встановлений ст. 1270 ЦК України строк для подачі заяви про прийняття спадщини. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У статтях 1216, 1217 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Частиною третьою статті 1268 ЦК України визначено, що спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не відмовився від неї. Отже, закон розрізняє факти, які свідчать про прийняття спадщини особою, яка на час відкриття спадщини постійно проживала зі спадкодавцем, та особою, яка на час відкриття спадщини не проживала (постійно не проживала) зі спадкодавцем. Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем. Відповідно, пропустити строк на прийняття спадщини може лише спадкоємець, який на час відкриття спадщини постійно не проживав зі спадкодавцем. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 20 січня 2021 року у справі № 752/11156/18-ц (провадження № 61-14082св20). Водночас відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. За змістом зазначеної статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини; 2) у спадкоємця були перешкоди для подання заяви для прийняття спадщини; 3) ці обставини визнані судом поважними. Отже, лише якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви. Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку для прийняття спадщини, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Водночас необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, проживання у спадковому майні після відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо. Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2023 року у справі № 521/20201/21. Колегія суддів зазначає, що спадкоємець за законом першої черги здійснює право на спадкування в такому ж порядку, що й спадкоємець за заповітом, відповідно до статей 1268-1270 ЦК України, та на нього поширюються наслідки пропущення строку для прийняття спадщини, передбачені статтею 1272 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 зазначила, що «факт усвідомлення спадкоємцем першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом (у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування), який не знав про існування заповіту, наявності в нього права на спадкування та невчинення ним неодмінних активних дій щодо встановлення спадкової маси і прийняття спадщини не свідчить про виникнення в нього об`єктивних обставин, які унеможливили або істотно ускладнили йому своєчасне звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у передбачений ЦК України строк у зв`язку з його необізнаністю про існування заповіту, складеного на його ім`я. Сам факт відмови нотаріуса, за цих обставин, у видачі спадкоємцю свідоцтва про право на спадщину не порушує принцип свободи заповіту. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте таку необізнаність суд не повинен ототожнювати з його (спадкоємця) незнанням про його право на спадкування загалом, оскільки в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов`язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування. Коли ж особа усвідомлює чи повинна усвідомлювати, що вона є учасником процесу спадкування, зокрема на підставі своєї спорідненості зі спадкодавцем як спадкоємець першої черги спадкування або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, і не вчиняє активних дій, спрямованих на прийняття спадщини (засвідчення своєї згоди на вступ у всі правовідносини спадкодавця) виходячи з обставин, які не пов`язані з об`єктивними, непереборними та істотними труднощами для своєчасного прийняття спадщини, то її необізнаність про наявність заповіту не може розглядатися як підстава для визначення їй додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини.». Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначала, що строк для подання заяви про прийняття нею спадщини пропущений з поважних та об`єктивних причин, оскільки їй не було відомо, що дідусем був складений заповіт на її ім`я, про існування заповіту вона дізналась лише після закінчення строку для прийняття спадщини. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дав належну оцінку обставинам, на які посилалась позивачка на підтвердження поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини та дійшов правильного висновку про відсутність у неї об`єктивних, непереборних та істотних труднощів для своєчасного прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 . З огляду на обставини справи, що переглядається, враховуючи факт усвідомлення позивачкою ОСОБА_1 про наміри спадкодавця залишити їй у спадщину належний йому на праві власності житловий будинок та її права на спадкування за законом як спадкоємця за правом представлення, поряд із незнанням про існування заповіту, складеного на її ім`я, за умови невжиття нею жодних активних дій щодо встановлення спадкової маси і прийняття спадщини протягом передбаченого ЦК України строку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 не довела належними та допустимим доказами існування в неї об`єктивних обставин, які унеможливили або істотно ускладнили своєчасне звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у відведений ЦК України строк. Посилання в апеляційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, не є підставою для задоволення позову. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду у пунктах 150-153 здійснила тлумачення приписів частини першої статті 1269, частини першої статті 1270, частини третьої статті 1272 ЦК України та сформулювала такі висновки щодо застосування зазначених норм права, а саме те, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте така необізнаність повинна ототожнюватися з незнанням спадкоємцем про його право на спадкування загалом; в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов`язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування. Обставини усвідомлення особою того, що вона має право на спадкування за законом, наприклад, на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, та невчинення нею жодних активних дій з прийняття спадщини та щодо встановлення спадкової маси не можуть обґрунтовувати поважність причин пропуску нею строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, про існування якого особа не знала. Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття/відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв`язку з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність у нього права на спадкування. Такі висновки Великої Палати Верховного Суду подібні до спірних правовідносин, які виникли у цій справі. Доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 205/3310/20, № 720/744/20 від 22 травня 2024 року, є безпідставними, оскільки кожна справа вирішується з урахуванням конкретних її обставин та доведеності позовних вимог. При цьому судом було вірно застосовано правові висновки Верховного Суду, судова практика є сталої. Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачка не є спадкоємцем першої черги після смерті діда, є помилковим, оскільки право на спадщину виникло у позивачки не у зв`язку з тим, що право на спадкове майно перейшло до її батька, а тому, що його немає в живих на час відкриття спадщини після смерті діда позивачки, тому вона, як онука за правом представлення стала спадкоємцем першої черги. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваному судовому рішенні, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом під час розгляду даної справи. За наведених обставин, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки в цьому випадку рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат апеляційний суд не здійснює. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381 -384 ЦПК України, колегія суддів п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 грудня 2025 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий Судді: _____________________ Повне судове рішення складено 17.02.2026 р.