Постанова 4857 № 140/8370/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 140/8370/25 пров. № А/857/38944/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді - Мікули О. І., суддів - Кузьмича С. М., Курильця А. Р., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2025 року у справі №140/8370/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, суддя в 1-й інстанції Стецик Н. В., дата ухвалення рішення 02 вересня 2025 року, місце ухвалення рішення м.Луцьк, дата складання повного тексту рішення не зазначено, в с т а н о в и в: Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, в якому просила визнання протиправними дії відповідача щодо обмеження їй з 01 березня 2025 року у виплаті пенсії десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність; зобов`язати відповідача здійснити з 01 березня 2025 року виплату без обмеження пенсії максимальним розміром, із врахуванням проведених платежів. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2025 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо обмеження з 01 березня 2025 року виплати ОСОБА_1 пенсії максимальним розміром. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити з 01 березня 2025 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії без обмеження її максимальний розміром, з урахуванням раніше виплачених сум. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що Законом України Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи від 08 липня 2011 року №3668-VI запроваджено обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність. Вказує, що ч.3 ст.67 Закону України №796-ХІІ у редакції внесеній Законом №3668-VI викладено в такій самій редакції, яка передбачає застосування граничного розміру пенсії. Звертає увагу на те, що на час проведення перерахунку пенсії позивачці відповідні норми Закону №3668-VI та статті 67 Закону №796-ХІІ були чинними, неконституційними не визнавалися та, отже, підлягали обов`язковому застосуванню. Водночас звертає увагу на рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2024 року № 2-р(ІІ)/2024, яким було визнано неконституційними окремі положення статті 2 Закону №3668-VI та частини третьої статті 67 Закону №796-ХІІ, однак за змістом статті 152 Конституції України, такі норми втрачають чинність з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України, а порядок його виконання у самому рішенні не визначено. При цьому норми Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування щодо граничного розміру пенсій залишаються чинними. З врахуванням наведеного просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Відзив на апеляційну скаргу позивачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером, яка отримує пенсію як особа з інвалідністю І групи захворювання, яке пов`язане із наслідками аварії на Чорнобильській АЕС відповідно до Закону №796-XII, й перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року у справі №140/9689/24, яке набрало законної сили, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити перерахунок основної пенсії ОСОБА_1 за період з 12 березня 2024 року відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021, відповідно до статті 54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28.02.1991 №796-ХІІ у редакції Закону України Про внесення змін і доповнень до Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 06.06.1996 №230/96-ВР, у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком, провести відповідні виплати, з урахуванням раніше виплачених сум. З 01 березня 2025 року розмір пенсії позивача становить 26312,64 грн, в тому числі: 23610,00 грн основний розмір пенсії на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року у справі №140/13237/24; 341,64 грн додаткова пенсія особам з інвалідністю 1 групи з числа потерпілих на Чорнобильській АЕС; 2361,00 грн доплата відповідно до статті 45 Закону України Про Державний бюджет України на 2025 рік, однак фактично пенсійна виплата з урахуванням максимального розміру пенсії становить 23610,00 грн. Вказані обставини підтверджуються рішенням відповідача №032950005432 від 10 липня 2025 року про перерахунок пенсії, листом ГУ ПФУ у Волинській області від 18 липня 2025 року №9421-8332/А-02/8-0300/25, яким відмовлено позивачу у виплаті пенсії без обмеження її максимальним розміром. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання пенсії по інвалідності від захворювання, яке пов`язане із наслідками аварії на Чорнобильській АЕС без обмеження максимальним розміром, оскільки з 20 березня 2024 року правові підстави для обмеження пенсії позивача максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність відсутні, так як Рішенням Конституційного Суду України від 20 березня 2024 року №2-р(II)/2024 визнано неконституційними припис статті 2 Закону №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон №796-XII, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону №796-XII, а тому з метою поновлення права позивача необхідно визнати протиправними дії ГУ ПФУ у Волинській області щодо обмеження з 01 березня 2025 року (в межах заявлених позовних вимог) виплати позивачу пенсії максимальним розміром та зобов`язати відповідача здійснити з 01 березня 2025 року перерахунок та виплату позивачу пенсії без обмеження її максимальний розміром, з урахуванням раніше виплачених сум. Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. З огляду на положення статті 1 Закону №796-XII, останній спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв`язання пов`язаних з цим проблем медичного і соціального характеру. За змістом ст.49 Закону №796-XII пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Відповідно до ч.1 ст.54 Закону №796-XII пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством. Згідно зі ст.2 Закону №3668-VI (який набрав чинності 01 жовтня 2011 року) максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Разом з тим, ч.3 ст.67 Закону №796-XII унормовано, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Однак 20 березня 2024 року Конституційний Суд України ухвалив Рішення №2-р(II)/2024, яким визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), припис статті 2 Закону України Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи від 08.07.2011 №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28 лютого 1991 року №796-XII зі змінами. За змістом ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. У пункті 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2024 року №2-р(II)/2024 визначено, що припис статті 2 Закону України Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28 лютого 1991 року №796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28 лютого 1991 року №796-XII зі змінами, визнані неконституційними, утрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Отже, з 20 березня 2024 року - з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення №2-р(II)/2024 стаття 67 Закону №796-XII не містить норм про обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність; так само, як і припис статті 2 Закону №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон №796-XII, зі змінами, оскільки їх визнано неконституційними. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17 червня 2025 року у справі 560/5370/24. Матеріалами справи стверджується, що позивач оскаржує протиправність дій пенсійного органу щодо обмеження виплати пенсії з 01 березня 2025 року максимальним розміром після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 20 березня 2024 року №2-р(II)/2024. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з 20 березня 2024 року відповідач не має правових підстав обмежувати пенсію позивача максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, оскільки Рішенням Конституційного Суду України від 20 березня 2024 року №2-р(II)/2024 визнано неконституційними припис статті 2 Закону №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон №796-XII, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону №796-XII. Таким чином, аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дії відповідача щодо обмеження позивачу виплати пенсії по інвалідності від захворювання, яке пов`язане із наслідками аварії на Чорнобильській АЕС максимальним розміром є протиправними, а тому з метою поновлення права позивача необхідно визнати протиправними дії ГУ ПФУ у Волинській області щодо обмеження з 01 березня 2025 року виплати позивачу пенсії максимальним розміром та зобов`язання відповідача здійснити з 01 березня 2025 року перерахунок та виплату позивачу пенсії без обмеження її максимальний розміром, з урахуванням раніше виплачених сум. Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) №303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись ст.242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2025 року у справі №140/8370/25 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя О. І. Мікула судді С. М. Кузьмич А. Р. Курилець Повне судове рішення складено 16 лютого 2026 року.