Постанова 4813 № 519/227/24

Номер провадження: 22-ц/813/1278/25 Справа № 519/227/24 Головуючий у першій інстанції Барановська З.І. Доповідач Лозко Ю. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25.11.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Лозко Ю.П., суддів: Кострицького В.В., Назарової М.В., за участю секретаря судового засідання Пересипка Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Южного міського суду Одеської області від 18 березня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звільнення від сплати заборгованості по аліментам та припинення стягнення аліментів, третя особа Южненський відділ державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса), встановив: У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним вище позовом, у якому просив звільнити його від сплати заборгованості по аліментам з 01 квітня 2020 року, які стягуються на підставі судового наказу, виданого Южним міським судом Одеської області від 16 квітня 2019 року у справі № 519/226/19 про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) платника, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50% прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття; звільнити його з 01 квітня 2020 року від сплати аліментів, які стягуються на підставі судового наказу, виданого Южним міським судом Одеської області від 16 квітня 2019 року у справі № 519/226/19 про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) платника, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50% прожиткового мінімуму, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття; визнати судовий наказ від 16 квітня 2019 року, виданого Южним міським судом Одеської області у справі № 519/226/19 про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) платника, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50% прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, таким, що не підлягає виконанню. Позов обґрунтовано тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Южного міського суду Одеської області від 26 червня 2017 року у справі №519/222/17 розірвано. ОСОБА_4 після розлучення з позивачем, уклала шлюб з іншим чоловіком та змінила прізвище на « ОСОБА_5 ». Судовим наказом Южного міського суду Одеської області від 16 квітня 2019 року, з ОСОБА_1 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі частини його заробітку ( доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку та не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 21.02.2019 року та до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказаний судовий наказ перебуває на примусовому виконанні у відділі Южнеського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області. Водночас, за домовленістю сторін, їх неповнолітній син ОСОБА_7 , з 01 квітня 2020 року постійно проживає разом з позивачем, у зв`язку з чим, останній припинив сплачувати на користь відповідачки аліменти в результаті чого починаючи з 01 квітня 2020 року утворилась заборгованість у розмірі 165 427,50 грн, відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 31 січня 2024 року. Рішенням Южного міського суду Одеської області від 18 березня 2024 року відмовлено у задоволені вказаних вище позовних вимог ОСОБА_1 . У апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на обставини якими обґрунтовується позов, та залишення судом першої інстанції поза увагою наданих ним доказів, просить скасувати рішення Южного міського суду Одеської області від 18 березня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позов у повному обсязі. Учасники справи до судового засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, із заявами про відкладення розгляду справи до суду не зверталися, що відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду вказаним вимогам не відповідає. Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України "Про охорону дитинства"). Відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України мати батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Статтею 180 СК України регламентовано, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Частинами першою-третьою статті 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Відповідно до частин першої та другої статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Указаною нормою права імперативно встановлено право власності дитини на аліменти, які отримуються на неї одним із батьків, та їх цільове призначення. Зокрема, передбачено, що аліменти, одержані на дитину, мають використовуватися за цільовим призначенням в інтересах дитини. Відповідно до статті 197 СК України з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами. За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Зазначена норма не встановлює вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення (повного або часткового) від сплати заборгованості за аліментами. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. Повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за наявності встановлених судом обставин, що мають істотне значення. Аналогічна вимога міститься у п. 22 Постанови Верховного Суду України від 15 травня 2006 року N 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного Кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", де вказано, що суд за передбачених статтею 197 СК умов може повністю або частково звільнити платника аліментів від сплати заборгованості. Тобто, в розумінні цих положень закону, підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами можуть бути лише ті істотні обставини, які вплинули та пов`язані із самим фактом виникнення такої заборгованості. Інших підстав для звільнення від сплати заборгованості за аліментами діюче законодавство не передбачає. Вказана правова норма не встановлює конкретного, вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення (повного або часткового) від сплати заборгованості за аліментами. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. Повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за його позовом. За наявності встановлених судом обставин, що мають істотне значення, платник аліментів може бути повністю або частково звільнений від сплати заборгованості за ними на підставі судового рішення. Відмовляючи у задоволені позову ОСОБА_1 , суд виходив з того, що позивачем не доведено, що неповнолітній син сторін, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 01.04.2020 року постійно проживає разом з ним, тому відсутні підстави для задоволення позову. Щодо таких висновків суду колегія суддів зауважує про таке. Як убачається з матеріалів справи, судовим наказом Южного міського суду Одеської області від 16.04.2019 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти щомісячно, починаючи з 21.02.2019 в розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку та не менш ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на утримання неповнолітнього сина, ОСОБА_3 , до досягнення ним повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.8). Вказаний судовий наказ з 14.06.2019 року перебуває на примусовому виконанні у Южненському міському відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області. Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, складеним 31.01.2024 Южненським відділом державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) станом на 31.01.2024 сума заборгованості по аліментам складає 165 427,50 грн. За обставинами цієї справи істотною обставиною, яка передбачена положеннями ч. 2 ст. 197 СК України та дає підстави позивачу вимагати звільнення його від сплати заборгованості за аліментами є фактичне проживання сина разом із батьком, що відповідно вказує на знаходження дитини на його утриманні. Згідно ч.2 ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. За ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача. Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц. Так, колегія суддів не приймає до уваги надані позивачем ОСОБА_1 : Акт обстеження умов проживання від 03.01.2024 року, складений Службою у справах дітей Южненської міської ради, Акт №384 про не проживання особи за місцем реєстрації від 18.01.2024 року, наданий Головою правління ОСББ «Приморська 11» та Акт про фактично проживаючих від 22.01.2024 року, наданий Головою правління ОСББ «Мирний-26, Акт №389 про не проживання особи за місцем реєстрації від 01.03.2024 наданий Головою правління ОСББ «Приморська 11», в якості доказів на підтвердження факту постійного проживання разом із ним сина ОСОБА_3 , починаючи з 01.04.2020 року, оскільки такі, складені у 2024 році, що у розумінні ст.ст. 77,78 ЦПК України, не є належними та допустимими доказами у цій справі на підтвердження обставин якими обґрунтовується позов, зокрема, квітня 2020 року. При цьому, апеляційний суд приймає до уваги, що відповідачка ОСОБА_2 під час вирішення судом справи не заперечувала факту постійного проживання сина ОСОБА_3 разом з батьком ОСОБА_1 з 14.01.2022 року. Отже, з урахуванням положень ст. 82 ЦПК України, відповідно до якої обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, апеляційний суд виснує, що факт постійного проживання сина ОСОБА_9 разом із позивачем є доведеним. Тож, встановивши фактичні обставини у справі, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 про звільнення від сплати заборгованості по аліментам частково та звільнити позивача від сплати заборгованості по аліментам за період з 14.01.2022 року. Припинення стягнення аліментів можливе, зокрема, тоді, коли дитина проживає з іншим з батьків, який її повністю утримує. У такому разі відбувається припинення стягнення аліментів на ім`я їх одержувача. (постанова Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі N 686/18140/21). Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 про звільнення від сплати аліментів, які стягуються на підставі судового наказу, виданого Южним міським судом Одеської області від 16 квітня 2019 року у справі № 519/226/19 також підлягають частковому задоволенню, а саме зважаючи на встановлення факту постійного проживання сина ОСОБА_3 разом із позивачем з 14.01.2022 року, ОСОБА_10 слід звільнити від сплати аліментів саме з цієї дати. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб. Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 168 ЦПК України у судовому наказі зазначається про те, що під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті. Відповідно до ст. 173 ЦПК України суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню, або відстрочити або розстрочити виконання судового наказу в порядку, встановленому статтями 432, 435 цього Кодексу. Частиною 3 ст. 431 ЦПК України визначено, що виконавчий лист, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Відповідно до ч. 1 ст. 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Підстави для визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, визначені у ч. 2 ст. 432 ЦПК України, відповідно до якої суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Таким чином, виконавчий документ може бути визнаний судом таким, що не підлягає виконанню лише у випадку: 1) якщо його було видано помилково; 2) якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. При цьому, словосполучення "або з інших причин" стосується саме відсутності (припинення) обов`язку боржника, який підлягає виконанню. Підстави припинення зобов`язання визначені главою 50 розділу І книги п`ятої ЦК України. Отже, оскільки апеляційним судом встановлені обставини які є підставою для припинення обов`язку позивача ОСОБА_1 по сплаті аліментів, стягнутих судовим наказом, виданим Южним міським судом Одеської області від 16 квітня 2019 року у справі № 519/226/19, апеляційним суд виснує, про наявність підстав для задоволення відповідних позовних вимог та визнання вказаного судового наказу таким, що не підлягає виконанню. При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Відповідно до ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. За положеннями ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Підсумовуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, а оскаржуване рішення суду потрібно скасувати, та ухвалити нове судове рішення, про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , звільнення останнього від сплати аліментів та заборгованості по аліментам починаючи з 14 січня 2022 року та визнати судовий наказ від 16 квітня 2019 року, виданий Южним міським судом Одеської області у справі № 519/226/19 таким, що не підлягає виконанню. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Южного міського суду Одеської області від 18 березня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звільнення від сплати заборгованості по аліментам та припинення стягнення аліментів, третя особа Южненський відділ державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса) задовольнити частково. Звільнити ОСОБА_1 від сплати заборгованості по аліментам з 14 січня 2022 року, які стягуються на підставі судового наказу, виданого Южним міським судом Одеської області від 16 квітня 2019 року у справі № 519/226/19 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) платника, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття. Звільнити ОСОБА_1 з 14 січня 2022 року від сплати аліментів, які стягуються на підставі судового наказу, виданого Южним міським судом Одеської області від 16 квітня 2019 року у справі № 519/226/19 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) платника, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття. Визнати судовий наказ від 16 квітня 2019 року, виданий Южним міським судом Одеської області у справі № 519/226/19 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) платника, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, таким, що не підлягає виконанню. Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту. Головуючий Ю.П. Лозко Судді: В.В. Кострицький М.В. Назарова