Постанова Тернопільський апеляційний суд № 951/156/25

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 951/156/25Головуючий у 1-й інстанції Марціцка І.Б. Провадження № 22-ц/817/71/26 Доповідач - Костів О.З. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 лютого 2026 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Костів О.З. суддів - Гірський Б. О., Хома М. В., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення сторін цивільну справу №951/156/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 06 жовтня 2025 року, ухвалене суддею Марціцкою І.Б., повний текст якого складено 13 жовтня 2025 року, в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія» про стягнення шкоди, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення 33000.00 грн матеріальної та 5000 грн моральної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач 01.09.2024 вчинила дорожньо-транспортну пригоду, внаслідок якої позивачу було спричинено матеріальні збитки. Постановою суду ОСОБА_4 було визнано винуватою у вчиненні ДТП. На момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 була застрахована у ПрАТ « Українська пожежно-страхова компанія», якою здійснено страхове відшкодування позивачу. Розмір шкоди, завданої позивачу, є більшим, чим страхове відшкодування. Оскільки страхова виплата не покриває понесених позивачем витрат на відновлювальні роботи, то відповідачеві було запропоновано в добровільному порядку оплатити різницю між фактичними витратами та виплаченою страховою винагородою. Відповідач не виконав вимоги позивача, відтак, представник позивача звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права, посилаючись на ч.1 ст.1194 ЦК України, відповідно до якої особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати для повного відшкодування завданої нею шкоди, зобов`язана сплатити різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою. Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 06 жовтня 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Зокрема зазначає, що на момент ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована в Приватному акціонерному товаристві «Українська пожежна страхова компанія», якою здійснено виплату страхового відшкодування. Вказує, що відповідно до ч.1 ст.1194 ЦК України, особа яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Зазначає, що заперечуючи проти суми майнового відшкодування, виявлених пошкоджень, з підстав, зазначених у позовній заяві, відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів на спростування визначеної вартості ремонтних робіт, необхідних для відновлення пошкодженого майна. Клопотань про призначення експертизи з приводу того, що встановлена вартість матеріального збитку суперечить дійсності, відповідач не заявив. Таким чином вважає, що позивач отримав право вимагати відшкодування шкоди у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування). У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачки ОСОБА_4 - адвокат Мартищук Л.П. просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення суду без змін, оскільки вважає його законним та обґрунтованим. Зокрема зазначає, що апелянт звернувся до страхової компанії лише 23.12.2024 (через чотири місяці після ДТП), огляд транспортного засобу проведено 30.12.2024, а за цей період пошкодження могли змінитися або з`явитися нові. Вважає, що апелянт мав можливість оскаржити висновок страховика, замовити незалежну експертизу, звернутися до суду із позовом до страхової компанії про стягнення різниці. Цього зроблено не було, що свідчить про погодження з розміром відшкодування. Розрахунок збитків страховою компанією проводився на підставі Акту огляду транспортного засобу від 30.12.2025. Окрім того, звертає увагу на те, що в Акті зазначено рік 2025, хоча огляд нібито проводився у грудні 2024 року. Ця обставина викликає обґрунтовані сумніви щодо дати фактичного проведення огляду та достовірності документа. Ремонтна калькуляція виготовлена 20.01.2025, тобто майже через п`ять місяців після ДТП. В Акті огляду зазначено три пошкоджені деталі (кришка багажника, бампер задній, задня панель кузова), що не відповідає первинним заявам позивача про пошкодження лише заднього бампера. Вказує, що оскільки огляд проводився через п`ять місяців після ДТП, встановити причинно-наслідковий зв`язок між ДТП 01.09.2024 та виявленими пошкодженнями неможливо. Відповідач до додаткових пошкоджень, які могли виникнути внаслідок експлуатації автомобіля чи інших обставин, не має жодного відношення. Вважає, що суд першої інстанції належним чином дослідив усі обставини справи та дав вірну оцінку доказам, внаслідок чого дійшов законного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Згідно ч.ч.1, 3 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи категорію та складність даної справи, справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а оскаржуване рішення суду зміні її мотивувальної частини, виходячи з таких підстав. Судом встановлено наступні обставини. 01.09.2024 о 13 год. 00 хв. на вул.15 Квітня, 12 в м.Тернополі водій ОСОБА_4 , керуючи транспортним засобом марки «Volkswagen» моделі «Golf», державний номерний знак НОМЕР_1 , не була уважною, не стежила за дорожньою обстановкою та її зміною, розпочинаючи рух, не дотрималася безпечної дистанції та допустила зіткнення з транспортним засобом марки «Renault» моделі «Logan», державний номерний знак НОМЕР_2 , який рухався попереду під керуванням водія ОСОБА_3 . У результаті дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Своїми діями ОСОБА_4 порушила вимоги п. 2.3 (б), 10.1, 13.1 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ст.124 КУпАП. Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28.11.2024 (справа № 607/21565/24) ОСОБА_4 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП. Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «Volkswagen Golf», д.н.з НОМЕР_1 , була застрахована ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» згідно із договором №АТ-2916930 від 18.10.2023. Ліміт відповідальності страховика за договором №АТ-2916930 становить 160000.00 грн, франшиза 3200.00 грн. Відповідно до страхового акта № 040/037/0296611/24/1 від 03.02.2025 щодо страхового випадку, який мав місце 01.09.2024, розрахована сума страхового відшкодування потерпілому ОСОБА_3 на ремонт автомобіля «Renault» моделі «Logan», державний номерний знак НОМЕР_2 складає 14569.48 грн. Згідно платіжної інструкції № 162228797 ОСОБА_3 перераховано ПрАТ «УПСК» страхове відшкодування в розмірі 14569.48 грн, що не заперечувалось позивачем. Позивач вказує, що вказаного страхового відшкодування не достатньо для здійснення ремонту, оскільки відповідно до рахунку від 03.09.2024 №173 вартість ремонту складає 24410.00 грн. Відмовляючи у задоволені позовних вимог суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для задоволення позову в частині майнової шкоди, а також з недоведеності позивачем завданої йому моральної шкоди. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у позові, однак не погоджується з мотивами, з яких суд відмовив позивачу у стягненні завданої моральної шкоди, з огляду на таке. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина 1 статті 22 ЦК України). Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини 2статті 22 ЦК України). Стаття 1187 ЦК України регулює питання завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Згідно із частиною першою цієї статті джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина 2 статті 1187 ЦК України). Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, тобто завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (згідно із пунктом 1 частини 1 статті 1188 ЦК України). Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частини 1 та 2 статті 1166 ЦК України). За змістом вказаної норми, за загальним правилом шкода підлягає відшкодуванню: по-перше, в повному обсязі; по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала. Проте із вказаних правил є винятки, передбачені законом. Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності. Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентує, зокрема, Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 №1961-IV (далі Закон №1961-IV). Вказаним Законом №1961-IV визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП відшкодування заподіяної шкоди. У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому Законом №1961-IV порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи (згідно із абзацом першим пункту 20.1 статті 20 Закону №1961-IV). У зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки (стаття 29 Закону №1961-IV). Особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) (частина 1статті 1194 ЦК України). Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом №1961-IV у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності. Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20). Отже, внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом №1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених зазначеним Законом випадках - Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ)) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за вказаним Законом не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ). Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 в справі № 359/2309/17 вказав, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду та застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком. У постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати). Аналогічний правовий висновок зроблено також у постановах Верховного Суду від 15.10.2020 у справі №755/7666/19 та від 12.07.2023 у справі №591/1861/22. Згідно зі страховим актом №040/037/0296611/24/1 від 03.02.2025 щодо страхового випадку, який мав місце 01.09.2024, розрахована сума страхового відшкодування потерпілому ОСОБА_3 на ремонт автомобіля «Renault» моделі «Logan», державний номерний знак НОМЕР_2 складає 14569.48 грн. Згідно з Додатком №1 до вказаного страхового Акту, розмір матеріального збитку становить 17769.48 грн, 3200 грн - франшиза, а тому сума страхового відшкодування становить 14569.48 грн, при цьому коефіцієнт фізичного зносу не застосовувався. Відповідно до платіжної інструкції № 162228797 ОСОБА_3 перераховано ПрАТ «УПСК» страхове відшкодування в розмірі 14569.48 грн, що не заперечувалось позивачем. Однак, в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що позивач звертався до страховика відповідача з заявою про відшкодування завданої йому шкоди саме в сумі, зазначеній у рахунку на оплату №173 від 03 вересня 2024 року, оскільки страховиком встановлено суму збитку 17769.48 грн, а не 24410 грн, як у рахунку на оплату №173 від 03.09.2024, долучену до позову. При цьому в матеріалах справи відсутні також і будь-які відомості про причини відмови у виплаті позивачу зазначеної ним суми чи обґрунтування підстав для відшкодування саме виплаченої страховиком суми. Таким чином, колегія суддів вважає недоведеною ту обставину, що у страховика не виник обов`язок щодо відшкодування решти суми матеріального збитку, встановленого позивачем. Враховуючи наведене вище, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову про відшкодування матеріальної шкоди, завданої ДТП, суд першої інстанції вірно послався на Постанову Великої Палати від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц, де вказано, серед іншого, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування. Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди саме у зв`язку з недоведеністю, оскільки, встановивши, що позивачем подано позов безпідставно, то в цій частині слід було відмовити у задоволенні цих вимог, як похідних. Таким чином, рішення суду підлягає зміні в мотивувальній частині щодо обґрунтування відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди. Інші доводи апеляційної скарги не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду та задоволення позовних вимог. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд апеляційної інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 06 жовтня 2025 рок змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції даної постанови. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий Судді