Постанова 4817 № 607/11104/24

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/11104/24Головуючий у 1-й інстанції Кунець Н.Р Провадження № 22-ц/817/73/26 Доповідач - Костів О.З. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 лютого 2026 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Костів О.З. суддів - Гірський Б. О., Хома М. В., за участю секретаря Дідух М.Є., представника апелянта адвоката Кметика В.Я., представника відділу ДВС Витвицького В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №607/11104/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 вересня 2025 року, постановлену суддею Кунець Н.Р., дати складення повного тексту не зазначено, у справі за поданням старшого державного виконавця Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції Витвицького Володимира Олександровича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника, В С Т А Н О В И В: 26.09.2025 старший державний виконавець Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції Витвицький В.О. через систему «Електронний суд» звернувся в суд з поданням, в якому просив тимчасово обмежити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , у праві виїзду за межі України, шляхом заборони перетинати державний кордон України до виконання своїх зобов`язань, згідно виконавчого листа Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20.12.2024 у справі №607/11104/24. Подання обґрунтовано тим, що на виконанні у Відділі перебувають 39 виконавчих проваджень про стягнення із ОСОБА_2 коштів на користь фізичних і юридичних осіб, а також держави, серед яких виконавче провадження № 77196961 щодо виконання виконавчого листа № 607/11104/24, виданого Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області 20.12.2024, про cтягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором позики від квітня 2022 у сумі 4000 Євро, 1370.88 грн судового збору, 5000 грн на правничу допомогу та 860 грн витрат на послуги перекладача. Разом з тим, рішення суду до теперішнього часу не виконане, а боржник не вчинив жодних дій, спрямованих на виконання судового рішення, що свідчить про злісне ухилення від виконання рішення суду. Відповідно стягувач позбавлений можливості очікувати на реальне виконання рішення суду, що набрало законної сили, та держава втрачає можливість поповнення державного бюджету за рахунок сплати виконавчого збору. З огляду на викладене, державний виконавець просив подання задовольнити. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26.09.2025 подання задоволено. Тимчасово обмежено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , жителя АДРЕСА_1 , у праві виїзду за межі України, шляхом заборони перетинати державний кордон України до виконання зобов`язань, покладених на нього виконавчим листом №607/11104/24, виданим 20.12.2024 Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області. Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, представник ОСОБА_2 - адвокат Кметик В.Я. подав на неї апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. Просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні подання. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції у своїй ухвалі не зазначив, які саме дії боржника свідчать про його ухилення від виконання рішення суду. Вважає, що подання державного виконавця необґрунтоване, оскільки сам по собі виїзд за межі України не зумовлює неможливість виконання рішення суду, а докази щодо наміру боржника виїхати за межі України на постійне місце проживання заявником не зазначені та не надані. Крім того, належних доказів надіслання та отримання божником постанови про відкриття виконавчого провадження чи повідомлення про виклик до подання додано не було. Також зазначає, що особа, яка має невиконані зобов`язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне. Ухилення від виконання зобов`язань полягає у навмисному чи іншому свідомому невиконанні боржником обов`язків. Однак доказів на підтвердження того, що боржник дійсно ухиляється від виконання рішення суду, під час розгляду зазначеного подання заявником не надано. У відзиві на апеляційну скаргу Тернопільський відділ державної виконавчої служби Тернопільської області просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити в силі оскаржувану ухвалу суду, оскільки вважає її законною та обґрунтованою. Зокрема зазначає, що на виконанні у відділі перебувають 39 виконавчих проваджень про стягнення коштів із ОСОБА_2 на користь фізичних і юридичних осіб, а також держави, серед яких виконавче провадження №77196961 щодо виконання виконавчого листа №607/11104/24, виданого Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області 20.12.2024, про cтягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором позики від квітня 2022 у сумі 4000 Євро, 1370.88 грн судового збору, 5000 грн на правничу допомогу та 860 грн витрат на послуги перекладача. Вказує, що згідно рішення суду від 08.11.2024 у справі №607/11104/24 сторона знала про наявність виконавчих проваджень і для того, щоб ухилитись від виконання своїх зобов`язань, спеціально відкрив рахунок у польському банку для перерахування суми, яка і стала предметом позову в даній справі і подальшого виконання судового рішення. Також боржник неодноразово зазначав у телефонній розмові та в поясненні від 07.07.2025, що зобов`язується погашати борг частковими платежами по 5000-8000 грн щомісяця, проте станом на 22.12.2025 жодних оплат здійснено так і не було. Також зазначає, що 07.07.2025 боржник зобов`язався надати доступ до житла з метою перевірки свого майнового стану боржника. 11.07.2025 державним виконавцем призначено виконання на 15.07.2025 на 15:30 год, про що направлено вимогу сторонам виконавчого провадження і начальнику Тернопільського регіонального УП ГУНП в Тернопільській області для залучення працівника. Однак, згідно з актом державного виконавця від 15.07.2025 за адресою боржника АДРЕСА_1 , доступу надано не було. Боржник за місцем проживання на час виконання відсутній, перевірити майновий стан не вдалося, що також є однією із ознак ухилення від виконання рішення суду. Разом з тим, вказує, що саме після винесення ухвали про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_2 почав частково сплачувати в межах зведеного виконавчого провадження, що свідчить про те, що обмеження, яке застосоване Тернопільським міськрайонним судом діє не тільки як захід забезпечення виконання судового рішення, а й стимулом для виконання. В судовому засіданні представник апелянта просив задовольнити апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній. Представник ДВС просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з наступних підстав. Відповідно до ч.ч.1-3 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції відповідає. В судовому засіданні встановлено наступні обставини. Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08.11.2024 у цивільній справі № 607/11104/24 задоволено позов ОСОБА_3 та стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від квітня 2022 року у сумі 4000 Євро, 1370.88 грн судового збору, 5000 грн на правничу допомогу та 860 грн витрат на послуги перекладача. На підставі вказаного рішення суду 20.12.2024 Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області видано виконавчий лист № 607/11104/24. Постановою старшого державного виконавця Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції Витвицького В.О. від 13.02.2025 на підставі заяви стягувача ОСОБА_3 відкрито виконавче провадження №77196961 з примусового виконання виконавчого листа №607/11104/24, виданого 20.12.2024 Тернопільським міськрайонний судом Тернопільської області, про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від квітня 2022 року у сумі 4000 Євро, 1370.88 грн судового збору, 5000 грн на правничу допомогу та 860 грн витрат на послуги перекладача. Також, 13.02.2025 старшим державним виконавцем Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції Витвицьким В.О. у межах ВП №77196961 винесено постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження для боржника ОСОБА_2 , про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_2 , про арешт коштів божника ОСОБА_2 . Як вбачається з відповідей Пенсійного фонду України від 14.02.2025, 27.05.2025 у ВП № 77196961, про фізичних осіб боржників, які отримують пенсії, розмір їх пенсій та найменування органу Пенсійного фонду України, та інформацію про фізичних осіб боржників, які працюють за трудовими та цивільно правовими договорами, про їх останнє місце роботи, інформацію про боржника ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 не знайдено. Відповідно до відповідей Державної податкової служби України від 14.02.2025, 27.05.2025 у ВП № 77196961, інформація про податкового агента та суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб податковим агентом, та/або суми доходів, отриманих самозайнятими особами, у суму утриманого ними податку, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи боржника за реєстраційним номером облікової картки платника податків НОМЕР_1 в Державному реєстрі відсутня. Згідно з відповіддю Міністерства внутрішніх справ України від 15.02.2025, у даних МВС України відсутні відомості про зареєстровані транспортні засоби за боржником ОСОБА_2 , РНОКПП: ІНФОРМАЦІЯ_1 . Як слідує з відповіді Державної прикордонної служби України від 27.05.2025 щодо перетину боржником державного кордону, в Державній прикордонній службі України відсутні дані щодо перетину боржником ОСОБА_2 , РНОКПП: ІНФОРМАЦІЯ_1 , державного кордону у період з 01.03.2025 по 27.05.2025. Постановою старшого державного виконавця Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції Витвицького В.О. від 27.05.2025, виконавче провадження №77196961 з примусового виконання виконавчого листа №607/11104/24, виданого 20.12.2024 Тернопільським міськрайонний судом Тернопільської області, приєднано до зведеного виконавчого провадження №67517362, яке веде Тернопільський відділ державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. 07.07.2025 боржник ОСОБА_2 з`явився до Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на виклик державного виконавця та надав пояснення, відповідно до яких він тимчасово знаходиться під слідством та лікується у Тернопільській районній та міській лікарні в ортопедії. Зазначив, що на даний момент він не працює, однак борг зобов`язався віддавати після лікування. Згідно з декларацією про доходи та майно боржника фізичної особи від 07.07.2025, ОСОБА_2 проживає та зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , не працевлаштований, жодних доходів не отримує, будь-якого рухомого чи нерухомого майна не має. Як вбачається з актів державного виконавця від 08.07.2025, 15.07.2025, виходом старшого державного виконавця Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції Витвицького В.О. при примусовому виконанні виконавчого листа № 607/11104/24, виданого 20.12.2024 Тернопільським міськрайонний судом Тернопільської області за адресою проживання боржника ОСОБА_2 АДРЕСА_1 встановлено, що доступу надано не було, боржника за місцем проживання не було, двері ніхто не відчинив, перевірити майновий стан не вдалося. Ухвалюючи рішення про задоволення подання старшого державного виконавця, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ОСОБА_2 має непогашену заборгованість, ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього згідно виконавчого провадження, тому є ймовірність того, що боржник виїде за межі України, щоб уникнути сплати боргу. Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке. Згідно п.19 ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець має право звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника фізичної особи або керівника боржника юридичної особи за межи України - до виконання зобов`язань за рішенням. Згідно ст.441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні. Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена судом за місцем виконання відповідного рішення за поданням державного або приватного виконавця. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця. Відповідно до статті 2 протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікованого Законом України від 11.09.1997) та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» в демократичному суспільстві заходи щодо обмеження свободи пересування повинні бути достатньо виправдані суспільними інтересами. Відтак, дотримання судами процесуального законодавства при ухваленні судових рішень з питань, що пов`язані з обмеженням конституційних прав і свобод громадян, зокрема - щодо обмеження їх у праві виїзду за межі України, є визначальним з огляду на дотримання законних прав людини і громадянина. Як вбачається з вище наведеного, законодавством встановлено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов`язань, а при ухиленні боржника від їх виконання. Право державного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження права виїзду за межі України виникає винятково у випадку доведення фактів умисного ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду зобов`язань. Статтею 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. На здійснення цих прав не встановлюються жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочину, для охорони здоров`я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб. Відповідна норма Конвенції міститься у статті 33 Конституції України, якою встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Відповідно до статті 13 Загальної декларації прав людини кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах любої держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну. Статтею 313 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом. Такі обмеження встановлюються, зокрема, статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», що передбачає підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України. Право на виїзд з України може бути тимчасово обмежено, в тому числі, коли особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Обмеження на виїзд боржника з України являє собою втручання в його право покидати країну, гарантоване пунктом 2 статті 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У справі Гочев проти Болгарії (Gochev v.Bulgaria), рішення від 26.11.2009 (заява № 34383/03), Європейський суд визначив загальні стандарти щодо права на свободу пересування. Тимчасове обмеження в праві виїзду за ухилення від виконання зобов`язань має відповідати трьом критеріям: - ґрунтуватися на національному законі; - переслідувати одну або декілька легітимних цілей, передбачених у ч.3 ст.2 Протоколу № 4 до Конвенції; - відповідати справедливому балансу між правами людини та публічним інтересом, тобто бути пропорційним меті його застосування. У цій справі Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином: У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку з неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише настільки, наскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13.11.2003 за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78 - 82). Під поняттям «ухилення від виконання зобов`язань», покладених на боржника рішенням, розуміються будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо), що роз`яснив Верховний Суд України 01.02.2013 при розгляді питань, які виникають в судовій практиці про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України. Ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об`єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб`єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин. Таким чином, поняття «ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо). Колегія суддів приходить до висновку, що старшим державним виконавцем доведено, що боржник свідомо ухиляється від виконання рішення суду, враховуючи при цьому те, що ОСОБА_2 у своєму письмовому поясненні від 07.07.2025, наданому в.о. начальника Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зазначив, що зобов`язується оплачувати частково до одного року частковими платежами по 5000-8000 грн щомісяця, проте, станом на час розгляду подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, ОСОБА_2 жодних доказів на здійснення вказаних платежів не надав. Також, у своїй апеляційній скарзі ОСОБА_2 не наводить жодних аргументів на спростування обставин за даним виконавчим провадженням, викладених у поданні державного виконавця, а доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з прийнятим судовим рішенням. З огляду на встановлені судом обставини справи, поведінку ОСОБА_2 , який ухиляється від виконання рішення суду, колегія суддів вважає оскаржувану ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою, а доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів ухилення ОСОБА_2 від виконання грошових зобов`язань, визначених судовим рішенням безпідставними, оскільки в матеріалах справи є достатньо доказів для висновку про ухилення ОСОБА_2 від виконання рішення суду. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення та не дають вважати наявними підстави до скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення апеляційної скарги. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32) Пункт 1 ст.6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» № 2) [ВП], § 41 (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 вересня 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 16 лютого 2026 року. Головуючий Судді