Постанова 4817 № 127/1002/25

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 127/1002/25Головуючий у 1-й інстанції Сидорак Г.Б. Провадження № 22-ц/817/105/26 Доповідач - Гірський Б.О. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 січня 2026 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Гірського Б.О. суддів - Хоми М.В., Храпак Н.М. за участю секретаря - Гичко К.С., відповідача розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу № 127/1002/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 від імені якої діє адвокат Голівський Вадим Валерійович на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 30 жовтня 2025 року (ухвалене суддею Сидорак Г.Б.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Вінницької міської ради про визначення місця проживання дитини, - ВСТАНОВИВ: У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом. В обґрунтування заявлених вимог зазначала, що між нею та відповідачем був зареєстрований шлюб, у ньому народилася дочка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказувала, що у провадженні Вінницького міськрайонного суду Вінницької області перебуває цивільна справа про розірвання шлюбу між сторонами, ініціатором якої був відповідач, проте при зверненні до суду ним не було порушено питання про місце проживання їхньої спільної дочки, у зв`язку з чим виникла необхідність у зверненні до суду з окремим позовом. Наголошувала на тому, що дочка проживає з нею, у них наявні сталі соціальні зав`язки. Позивачка добросовісно виконує батьківські обов`язки і створює для дитини необхідні умови для проживання та розвитку, забезпечує всім необхідним. Стверджувала, що ОСОБА_2 проживає окремо від них, добровільно аліменти не сплачує, тому донька перебуває на її повному утриманні. На підставі вищенаведеного, просила визначити місце проживання малолітньої дочки - ОСОБА_3 разом із матір`ю - ОСОБА_1 . Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 30 жовтня 2025 року в позовних вимогах ОСОБА_1 відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову суд виходив з того, що позивачка не надала належних та допустимих доказів, які б свідчили про необхідність визначення місця проживання спільної дитини сторін саме з нею. Окрім того, суд звернув увагу на те, що між сторонами відсутній спір, оскільки дитина проживала і продовжує проживати разом з матір`ю. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги. Вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм процесуального права. Вказує, що твердження суду про те, що позивачкою не було спершу подано заяви до органу опіки та піклування про визначення місця проживання дочки є безпідставним, оскільки вона скористалася своїм правом, у відповідності до ч.1 ст.160 СК України на зверненням до суду з даним позовом безпосередньо до суду та обрала вірний спосіб захисту. Звертає увагу, що висновок суду про те, що у даній справі відсутній спір є невірним на її переконання, оскільки за відсутності спору між учасниками суд мав би закрити провадження у справі відповідно до п.2 ч.1 ст.255 ЦПК України, а не відмовляти у задоволені позову. Вважає, що пояснення відповідача у суді та на засіданні комісії органу опіки та піклування про те, що він не заперечує щоб дочка жила з матір`ю є лише маніпуляцією та не узгоджується з його діями. Акцентує увагу на тому, що зі сторони суду безпідставно було не взято до уваги думку ОСОБА_5, яка під час судового засідання та під час засідання комісії висловила бажання проживати з мамою, у зв`язку з чим суд порушив права дитини. Вказує, що поданий до суду висновок органу опіки та піклування не свідчить про те, що у позивача та відповідача відсутній спір та між ними припинилися конфлікти, які негативно впливають на дочку. Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило. У судовому засіданні ОСОБА_2 проти доводів апеляційної скарги заперечив, просить залишити рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника судового процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Згідно з ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Вказаним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає в повній мірі. Фактичні обставини справи. Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений шлюб, який у подальшому був розірваний рішенням Вінницького міськрайонного суду Тернопільської області. У шлюбі народилася дочка ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про її народження (а.с. 11). Дочка проживає та зареєстрована разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою вих.№ 8 509 від 13 листопада 2024 року виданою ТОВ «Житлово-Експлуатаційне Об`єднання» (а.с. 12). Копією договору купівлі продажу від 08 квітня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу за реєстровим №447, підтверджується, що власником квартири АДРЕСА_2 є позивачка - ОСОБА_4 . Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради № 01/00/011/43107 від 09 липня 2025 року, затверджено висновок органу опіки та піклування про недоцільність визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір`ю - ОСОБА_1 . На засіданні комісії ОСОБА_1 пояснила, що звернулася до суду із даним позовом з метою вирішення юридичних питань стосовно доньки без участі батька. ОСОБА_2 повідомив, що не заперечує проти того, щоб ОСОБА_5 проживала з матір`ю. ОСОБА_3 на засіданні комісії повідомила про те, що спілкується з батьком, зазначила, що батько не пропонував їй проживати разом з ним, однак вона хоче проживати з матір`ю, де створені належні умови для навчання, виховання та проживання дитини - ОСОБА_6 . Окрім цього, у висновку зазначено, що було обстеження умов проживання, у сім`ї батька ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 , помешкання облаштовано меблями та побутовою технікою, є окрема кімната, де може перебувати дитина (а.с. 89-91). Позиція апеляційного суду. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»). Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України). У справі, яка переглядається, предметом спору є визначення місця проживання дітей. Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства"). Згідно статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України", заява №2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76). У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року, заява №31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання суду, яке має ґрунтуватися на повній та всебічній оцінці всіх обставин в їх сукупності, оскільки не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства. До таких висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 грудня 2023 року в справі №607/20787/19 (провадження №61-11625сво22). У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі №377/128/18 (провадження №61-44680св18) вказано, що "тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку". Щодо твердження позивачки у апеляційній скарзі про те, що суд мав закрити провадження у справі, а не відмовляти у задоволенні її позову по суті, колегія суддів не бере до уваги з підстав наведеного нижче. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 грудня 2024 року у справі № 299/8679/23 зазначено, що «суди врахували, що ще до звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом сторони, які проживають окремо, фактично дійшли згоди про те, що малолітня дочка проживатиме разом із батьком, що також підтверджено відповідачем, яка не просила змінювати місце проживання дитини. Крім того, згідно з висновком від 23 лютого 2024 року № 02-1-15/870 орган опіки та піклування Виноградівської міської ради Закарпатської області також вважав за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із батьком. Верховний Суд звертає увагу, що цей спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком, з яким дитина і так фактично проживала і продовжує проживати. Мати дитини не вимагала та не вимагає зміни місця проживання дочки, а у справі відсутні докази того, що батько дитини забороняє матері бачитися з дитиною. З урахуванням наведеного, суди правильно керувалися тим, що ОСОБА_1 не довів, що на час звернення до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, яка фактично проживала і проживає разом із ним, порушені права позивача. Зазначення судом першої інстанції фрази «між батьками відсутній спір щодо місця проживання дитини» у цьому випадку свідчить про те, що права позивача не порушені, а не як підстава для закриття провадження у справі». Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників сімейних правовідносин, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16- ц). Суд, вирішуючи спір, насамперед має виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, вік, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Колегія суддів зауважує, що сім`я є цінною для розвитку дитини і, коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків та є найбільш вразливою стороною під час будь-яких сімейних конфліктів. Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що фактично дитина проживає та є зареєстрована з позивачкою, батько у суді першої інстанції та в апеляційному суді не висловлював жодних заперечень щодо місця проживання ОСОБА_5 , а лише неодноразово повідомляв, що не проти того, щоб їхня спільна дочка проживала разом з матір`ю. Також колегія суддів зазначає, що твердження позивачки про маніпулятивні дії зі сторони відповідача під час судового засідання та засідання органу опіки та піклування не найшло свого підтвердження в матеріалах справи. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції вірно виходив з того, що позивачкою ОСОБА_1 не доведено, що на час звернення до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, яка фактично проживала і проживає разом із нею, порушені її права чи права дитини. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача по суті спору та їх відображення в оскарженому судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, учасниками справи надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. За вимогами пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дав вірну оцінку вищенаведеним обставинам та ухвалив судове рішення з правильним застосуванням норм матеріального права та норм процесуального права. З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення - без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 30 жовтня 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 09 лютого 2026 року. Головуючий: Гірський Б.О. Судді: Хома М.В. Храпак Н.М.