Постанова Одеський апеляційний суд № 494/729/20

Номер провадження: 22-ц/813/3810/26 Справа № 494/729/20 Головуючий у першій інстанції Кравчук О. О. Доповідач Сєвєрова Є. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22.01.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії: головуючого судді Сєвєрової Є.С., суддів: Погорєлової С.О., Вадовської Л.М., за участю секретаря Малюти Ю.С., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Іванівського районного суду Одеської області від 05 червня 2025 року у складі судді Кравчука О.О., встановив: 2.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог 21 липня 2020 року представник ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , в якій просив стягнути з відповідача заборгованість за розпискою в розмірі 478330 гривень 26 копійок та судові витрати. В подальшому з урахуванням уточненої позовної заяви від 07 липня 2021 року та заяви про збільшення позовних вимог від 01 серпня 2024 року ОСОБА_1 остаточно просила стягнути з відповідача на користь позивача суму основного боргу в розмірі 428638 гривень, трьох процентів річних у розмірі 72504 гривні 41 копійка, суму індексу інфляції в розмірі 291668 гривень 86 копійок, а всього разом 792811 гривень 27 копійок. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26 вересня 2018 року ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 428638 гривень, на підтвердження чого ОСОБА_2 оформила в присутності свідків письмову розписку та зобов`язалася повернути грошові кошти до 11 грудня 2018 року; незважаючи на досягнуту домовленість ОСОБА_2 взяті на себе зобов`язання не виконала, що спричинило порушення її прав; неодноразово зверталася до ОСОБА_2 з проханням повернути борг, проте остання намагається уникнути виконання зобов`язання; станом на 01 серпня 2024 року сума основного боргу становить 428638 гривень; період простроченого зобов`язання складає: - 3 відсотки річних у розмірі 72504 гривні 41 копійка; - інфляційне збільшення в розмірі 291668 гривень 86 копійок; просить задовольнити позовну заяву та стягнути з відповідача заборгованість у загальному розмірі 792811 гривень 27 копійок та судові витрати. Короткий зміст вимог зустрічного позову 30 березня 2021 року ОСОБА_2 звернулася із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просить стягнути з неї грошові кошти набуті без достатніх правових підстав у розмірі 17500 доларів США, що еквівалентно 481250 гривень. У зустрічному позові ОСОБА_2 вказувала, що не брала в ОСОБА_1 жодних грошових коштів за розпискою, що була складена після погроз ОСОБА_1 , яка в такий спосіб вимагала від неї повернення грошових коштів, які вона фактично не отримувала; побоюючись за своє життя почала віддавати кошти: 13 квітня 2019 року в розмірі 5000 доларів США; 30 липня 2019 року в розмірі 4500 доларів США; 30 грудня 2019 року в розмірі 1000 доларів США; 01 лютого 2020 року в розмірі 3800 доларів США; 22 лютого 2020 року в розмірі 3200 доларів США; загальна сума переданих ОСОБА_1 коштів становить 17500 доларів США, що еквівалентно розміру 481250 гривень; ОСОБА_1 заволоділа цими коштами без достатніх правових підстав. Позиція сторін в суді першої інстанції 15 квітня 2021 року представник ОСОБА_1 подав до суду відзив на зустрічну позовну заяву, в якому зазначає таке: зустрічний позов є необґрунтованим та безпідставним; ОСОБА_2 власноручно писала розписку про отримання від ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 428638 гривень; твердження ОСОБА_2 про написання розписки під тиском є нікчемними, зважаючи на її вік, враховуючи займані посади на яких вона працювала та продовжує працювати, наявність членів родини, які працювали в правоохоронних органах; ОСОБА_2 не подала доказів, що підтверджують факт передачі коштів ОСОБА_1 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків Рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 05 червня 2025 року задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в загальному розмірі 792811 гривень 27 копійок. Відмовлено в задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про повернення грошових коштів, набутих без достатніх правових підстав. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 7928 гривень 11 копійок. Рішення мотивоване тим, що зважаючи на приписи статті 545 ЦК наявність в ОСОБА_1 оригіналу розписки свідчить про існування факту зобов`язання з повернення позики, яке не виконано ОСОБА_2 .. ОСОБА_2 не подала доказів про використання ОСОБА_1 практики ворожіння та того, що вона перебувала в стані гіпнозу під час оформлення розписки, а свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не підтвердили наявність таких фактичних даних. Зобов`язання належно не виконано, то воно не припиняється, а, навпаки, на ОСОБА_2 , яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов`язки передбачені статтею 625 ЦК, оскільки боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. ОСОБА_2 взяті на себе зобов`язання не виконала, через те має грошове зобов`язання за договором позики перед ОСОБА_1 в загальному розмірі 792811 гривень 27 копійок, яка складається з заборгованості: за сумою боргу - 428638 гривень; трьох процентів річних від простроченої суми - 72504 гривені 41 копійка; інфляційні нарахування - 291668 гривень 86 копійок, які підлягають стягненню. Суд зауважив, що ОСОБА_2 та її представник не подали до суду доказів та не навели жодних аргументів на спростування розрахунків заборгованості наданих ОСОБА_5 та її представниками. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично укладений договір позики, за яким остання зобов`язалася повернути кошти за розпискою. Тож, договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК, зокрема й щодо зобов`язання повернути гроші ОСОБА_2 .. Відтак, тільки коли така правова підстава в установленому порядку буде скасована, визнана недійсною, змінена, припинена стаття 1212 ЦК може бути застосована, тому натепер не має відповідного значення для вирішення справи підтвердження чи не підтвердження факту отримання ОСОБА_1 грошей в розмірі 17500 доларів США, що еквівалентно 481250 гривень у рахунок погашення заборгованості за розпискою. Одночасно суд зауважив, шо Аркуш та текст зустрічної позовної заяви не містить обчислення загального розміру грошових коштів, та порядку нарахування таких сум за кожним відмінним критерієм зобов`язання (додавання, множення, нарахування процентів, підсумок тощо) й осіб, які передають, отримують грошові кошти, підстави такого розрахунку, передбачені законом. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Іванівського районного суду Одеської області від 05 червня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні первісних позовних вимог ОСОБА_1 та задовольнити заявлені ОСОБА_2 в зустрічному позові вимоги в повному обсязі. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга обґрунтована тим, що саме сторони правочину несуть відповідальність за належне оформлення договірних правовідносин, зрозумілого змісту правочину. У разі різночитання вони не позбавлені права звернутися до суду з вимогою про тлумачення правочину відповідно до положень ст. 213 ЦК України, чого позивачка у цій справі не здійснила. Суд з власної ініціативи вирішувати вказане правове питання не може. Під час судового засідання заявлявся безпідставний відвід судді ОСОБА_6 з боку представника позивачки що в свою чергу апелянт розцінює, як тиск на суддю першої інстанції з метою отримання рішення на її користь. З боку позивача ОСОБА_1 здійснено введення суду в оману щодо фактичних обставин справи. Також апелянт посилається на те, що судом безпідставно було залишено поза увагою, що відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідно також передання майна, тобто з боку позивача ОСОБА_2 грошові кошти зазначені в розписці не передавалися, що є прямим порушенням ч. 2 ст. 640 ЦК України. В судове засідання апеляційного суду ОСОБА_2 не з`явилася, надала заяву про відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що її представник проходить військову службу у лавах ЗСУ, що є перешкодою для розгляду справи. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Справа перебуває в провадженні суду з 2020 року, ОСОБА_2 завчасно повідомлена про час та місце розгляду справи, відтак мала можливість скористатися правовою допомогою іншого представника. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, неодноразове призначення справи до розгляду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності ОСОБА_2 . 3.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин Наявна в матеріалах справи копія розписки свідчить, що сторони 26 вересня 2018 року уклали усний договір позики на підставі чого ОСОБА_1 надала ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 428638 гривень, а ОСОБА_2 прийняла зазначені кошти та взяла на себе зобов`язання повернути суму позики в строк до 11 грудня 2018 року (том 1, а.с. 5). Відповідно до розрахунку боргу за роспискою, який подано ОСОБА_1 : загальний розмір 792811 гривень 27 копійок, який складається з суми боргу 428638 гривень; трьох процентів річних від простроченої суми 72504 гривені 41 копійка; інфляційні нарахування 291668 гривень 86 копійок (далі розрахунок, том 2, а.с. 71-74). Допитаний в суді першої інстанції свідок ОСОБА_3 (далі ОСОБА_3 ) зазначила, що: є рідною сестрою ОСОБА_1 ; перебувала в приміщенні кімнати за місцем проживання, коли сестра передавала гроші ОСОБА_2 в сумі 428638 гривень; зі слів ОСОБА_2 сказала, що позичає кошти на власні потреби; сестра пропонувала ОСОБА_2 отримати заокруглену до цілого суму, проте остання відмовилася та мотивувала свою відмову тим, що дуже поспішає; ОСОБА_2 коли отримала гроші перерахувала їх та поклала до своєї сумки; ОСОБА_2 обіцяла повернути грошові кошти до 11 грудня 2018 року; натепер знає, що ОСОБА_2 не повернула грошові кошти. Допитаний в суді першої інстанції свідок ОСОБА_4 , мати ОСОБА_1 , надала аналогічні показання, що надала свідок ОСОБА_3 . Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржене рішення ухвалено судом першої інстанції при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів. Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції. Мотиви прийняття аргументів, викладених в апеляційній скарзі Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17. Підстав відступити від таких правових висновків Верховний Суд не встановив. Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Згідно зі статтею 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора. Наявність оригінала розписки у позивача (позикодавця), згідно зі статтею 545 ЦК України, свідчить, що зобов`язання з повернення позики позичальником не виконано. Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76, 77 ЦПК України). Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Згідно із вказаними нормами цивільного процесуального закону обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Згідно зі статтею 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (частина перша статті 627 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (частина перша статті 641 ЦК України) Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (частина друга 642 ЦК України). Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, відповідно до частин першої, другої якої цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За своєю суттю договір та розписка про отримання в борг грошових коштів є документами, що підтверджують укладення договору, його умови, а також засвідчують отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, грошовим необхідно вважати зобов`язання, що складається, зокрема з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов`язок боржника сплатити кошти на користь кредитора. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18). У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики з урахуванням дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови. Такі правові висновки про застосування статей 1046,1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 24 лютого 2016 року у справі № 6?50цс16, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 та постановах Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17, від 28 квітня 2025 року у справі № 585/1947/22. Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання її позичальником у борг із зобов`язанням повернення та дати отримання коштів. Тому у справах про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання, а суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики з огляду на дійсний зміст та достовірність документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови. Заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_2 зазначала, що грошових коштів від ОСОБА_1 не отримувала, таким чином договір укладений в порушення вимог ч. 2 ст. 640 ЦК України. Відповідно до ч. 2 ст. 640 ЦК України, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Однак, досліджений апеляційним судом договір позики підтверджується той факт, що 26 вересня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір позики, за умовами якого позивачка передала ОСОБА_2 у борг 428638 грн., строком до 11.12.2018. На підтвердження договору позики ОСОБА_2 надала позивачці боргову розписку від 26.09.2018, зі змісту якої ОСОБА_2 отримала у борг 428638 грн. (а.с. 5). Станом на дату звернення до суду ОСОБА_2 борг не повернула. Колегія суддів звертає увагу, що доводи апеляційної скарги про те, що позивачка не зверталась з вимогою про тлумачення правочину, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до наявної в матеріалах справи розписки про надання в борг грошової суми, остання не підлягає різному тлумаченню, оскільки з її змісту вбачається про досягнення сторонами всіх істотних умов договору позики. Крім того, ОСОБА_2 не заперечує факт написання нею боргової розписки. Також, відповідачкою не було спростовано обставин не отримання нею грошових коштів за її власноруч написаною борговою розпискою, таким чином вказані доводи є недоведеними. За таких обставин, доводи апеляційної скарги в цій частині є неспроможними. Серед іншого, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 ЦК України). У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)). Доводи апеляційної скарги не містить аргументів на спростування розрахунків заборгованості наданих ОСОБА_1 та стягнутий судом першої інстанції розмір заборгованості, за таких обставин, колегія суддів не надає правової оцінки вказаним обставинам. Доводи апеляційної скарги про безпідставність заявлення представником позивачки відводу судді Кравчук О.О., не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до норм ЦПК України учасники справи наділені правом на звернення до суду із заявою про відвід судді, а оцінка щодо обґрунтованості/необґрунтованості заявленого відводу належить до компетенції суду. Колегія суддів також звертає увагу апелянта на положення ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України, відповідно до якої, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до прохальної частини апеляційної скарги, ОСОБА_2 просила скасувати рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , та задовольнити вимоги зустрічного позову ОСОБА_2 . Однак, відповідно до змісту апеляційної скарги, остання не містить жодного обґрунтування щодо законності чи обґрунтованості висновків суду про відмову в задоволенні зустрічного позову. Доводи апеляційної скарги в їх сукупності зводяться до невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин, що не може бути підставою для скасування судового рішення. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми процесуального права, якими керувався суд апеляційної інстанції Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 є безпідставними, а тому вона не підлягає задоволенню. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права. За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 відсутні. Порядок та строк касаційного оскарження Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України. Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Іванівського районного суду Одеської області від 05 червня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст складений 16.02.2026 Головуючий Є.С. Сєвєрова Судді: С.О. Погорєлова Л.М. Вадовська