Постанова Західний апеляційний господарський суд № 909/1218/15

від 02.02.2026НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 79010, м.Львів, вул.Личаківська,81 _________________________________________________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "02" лютого 2026 р. Справа № 909/1218/15 Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії: Головуючого (судді-доповідача) Якімець Г.Г., Суддів: Бойко С.М., Галушко Н.А., за участю секретаря судового засідання Кришталь М.Б., та представників: від позивачів-1,2 Булавинець М.М. (в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду) від відповідача (скаржника) Максимів Г.П., Тугай І.М. від третіх осіб-1-4 не з`явилися розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Максимів Галини Петрівни від 02 червня 2025 року на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06 травня 2025 року (повний текст підписано 14.05.2025), суддя Скапровська І.М. у справі № 909/1218/15 за позовом: - Фізичної особи-підприємця Ляшкевич (Співак) Олени Густавівни, м. Калуш, Івано-Франківська область (позивач-1) - Фізичної особи-підприємця Співак Людмили Петрівни, м. Калуш, Івано-Франківська область (позивач-2) до відповідача Фізичної особи-підприємця Максимів Галини Петрівни, м. Калуш, Івано-Франківська область третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів Державна інспекція архітектури та містобудування України, м. Київ третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів Управління будівництва та розвитку інфраструктури Калуської міської ради, м. Калуш, Івано-Франківська область третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів Калуська міська рада, м. Калуш, Івано-Франківська область третя особа-4, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Максимів Віктор Миколайович, м. Калуш, Івано-Франківська область про зобов`язання вчинити дії встановив: 29 жовтня 2015 року Фізичні особи-підприємці Співак Олена Густавівна та ОСОБА_1 звернулися до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до відповідача Фізичної особи-підприємця Максимів Галини Петрівни про зобов`язання провести перебудову будинку АДРЕСА_1 , привівши його у відповідність з Державними будівельними нормами. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 14 квітня 2016 року у справі № 909/1218/15 позов задоволено в повному обсязі. Суд зобов`язав Фізичну особу-підприємця Максимів Галину Петрівну провести перебудову будинку АДРЕСА_1 , привівши його у відповідність з Державними будівельними нормами. Поряд з цим, здійснено розподіл судового збору. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07 лютого 2017 року у справі № 909/1218/15 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Максимів Г.П. задоволено; рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 14 квітня 2016 року у справі № 909/1218/15 скасовано та прийнято нове рішення про відмову в позові. Здійснено розподіл судового збору. Постановою Вищого господарського суду України від 10 травня 2017 року у справі № 909/1218/15 постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07 лютого 2017 року та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 14 квітня 2016 року скасовано, справу № 909/1218/15 передано на новий розгляд до Господарського суду Івано-Франківської області. В процесі нового розгляду справи, у липні 2019 року позивачі подали до суду першої інстанції заяву про зміну предмету позову, в якій просили суд зобов`язати відповідача знести за власний рахунок об`єкт самочинного будівництва (будівлю), розташований за адресою: м. Калуш, проспект Лесі Українки, 46 (173) на земельній ділянці кадастровий номер 2610400000:10:007:0027. Однак, така заява не була прийнята судом та спір вирішувався з урахуванням первинних позовних вимог про зобов`язання провести перебудову будинку АДРЕСА_1 , привівши його у відповідність з Державними будівельними нормами. Так, рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 23 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 26 січня 2021 року у цій справі, в задоволенні позову відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат. Постановою Верховного Суду від 17 червня 2021 року у цій справі рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 23 грудня 2019 року та постанову Західного апеляційного господарського суду від 26 січня 2021 року скасовано, а справу № 909/1218/15 передано на новий розгляд до Господарського суду Івано-Франківської області. Під час нового розгляду справи протокольною ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 22 листопада 2023 року задоволено заяву позивачів про зміну предмету позову (вх.№13327/19 від 09.07.2019). З урахуванням наведеного, предметом позову у цій справі є зобов`язання відповідача знести за власний рахунок об`єкт самочинного будівництва (будівлю), який розташований за адресою: м. Калуш, проспект Лесі Українки, 46 (173) на земельній ділянці кадастровий номер 2610400000:10:007:0027. Позов обґрунтовано ч.7 ст.376, ст.391 ЦК України, а також тим, що відповідач при проведені будівництва на суміжній земельній ділянці, відхилився від проєктної документації, чим порушив права позивачів, оскільки будівля відповідача обмежує доступ у цокольний поверх будинку № 44, при випадінні снігу є загроза провалу даху, позбавлено доступу до газопроводу, по якому постачається газ до цілого будинку, що підтверджується висновками проведених у справі експертиз. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 18 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 11 вересня 2024 року у справі № 909/1218/15 у задоволенні позовних вимог відмовлено. Постановою Верховного Суду від 14 січня 2025 року у справі № 909/1218/15 постанову Західного апеляційного господарського суду від 11 вересня 2024 року та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 18 квітня 2024 року у цій справі скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Івано-Франківської області. Верховний Суд у постанові зазначив, що суди попередніх інстанцій вирішили цей спір без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду щодо застосування ст.376 ЦК України, в тій частині, в якій вони схожі зі спірними правовідносинами, на які посилається скаржник у касаційній скарзі та без оцінки всіх наявних у матеріалах справи документів відповідно до вимог ст.86 ГПК України. Суди попередніх інстанцій не врахували справу № 909/476/16, а також належним чином не спростували доводів позивачів про те, що відповідачем здійснено будівництво за відсутності необхідного документа, який дає право на виконання будівельних робіт; що відповідачем було істотно порушено будівельні норми і правила, а також права позивачів; що згідно з п.2.1 договору оренди відповідна земельна ділянка надавалася відповідачу в оренду для будівництва магазину, а ним здійснено будівництво трьохповерхового житлово-комерційного будинку з мансардою, тобто не дотримано мети використання відповідної земельної ділянки. Також, відмовляючи у задоволенні позову, серед іншого, через можливість здійснення перебудови спірної будівлі, суди попередніх інстанцій на підставі всіх наявних у матеріалах справи документів відповідно до ст.86 ГПК України не встановили чи можлива така перебудова та яким саме чином, а обмежилися лише посиланням на існування висновку експертизи; не встановили, чи зумовить така перебудова, без застосування крайнього заходу знесення спірної будівлі, усунення порушення прав позивачів, за захистом яких вони звернулися до суду. Водночас, Верховний Суд надав вказівки, що при новому розгляді справи необхідно врахувати викладене вище, для правильного вирішення спору більш ретельно на підставі наявних у матеріалах справи документів повно та всебічно дослідити дійсні обставини справи, надати належну оцінку зібраним у справі доказам, їх належності та допустимості, доводам та запереченням сторін і в залежності від встановленого та вимог закону, з урахуванням зауважень викладених в цій постанові, постановити законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 236 - 238 ГПК України. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 06 травня 2025 року у справі № 909/1218/15 позов задоволено. Суд зобов`язав ФОП Максимів Галину Петрівну знести за власний рахунок об`єкт самочинного будівництва (будівлю), яка розташована за адресою: м. Калуш, проспект Лесі Українки, 46 (173) на земельній ділянці кадастровий номер 2610400000:10:007:0027. Місцевий господарський суд, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду щодо застосування ст.376 ЦК України; відсутності доказів в підтвердження того, що відповідачем, якому надавалась в оренду земельна ділянка для будівництва магазину, правомірно та за наявності всіх необхідних документів, здійснено будівництво трьохповерхового житлово-комерційного будинку з мансардою, тобто дотримано мети використання відповідної земельної ділянки; відсутності доказів можливості провести перебудову (і проведення самої перебудови, з урахуванням того, що справа слухається судами з 2015 року і в даній справі суди неодноразово відмовляли в позові), відповідно, можливості не застосовувати крайній захід знесення спірної будівлі та усунення порушення прав позивачів, за захистом яких вони звернулись до суду, дійшов висновку про задоволення позову про знесення спірної будівлі. Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, відповідач Фізична особа-підприємець Максимів Галина Петрівна звернулася до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06 травня 2025 року у справі № 909/1218/15 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Зокрема, зазначає про необґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо: зведення відповідачем нерухомого майна на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; відсутність доказів можливості провести відповідну перебудову, щоб усунути порушення прав позивачів і як необхідність крайнього заходу - знесення. Посилаючись на постанову Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України», апелянт наголошує, що під «метою надання земельної ділянки» слід розуміти вид використання земельної ділянки (стаття 19 ЗК, Класифікація видів цільового призначення земель, затверджена наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548), а самочинним будівництвом об`єкта нерухомості на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, вважається спорудження таких об`єктів на земельній ділянці, що не віднесена до земель житлової й громадської забудови, зокрема, наданій для ведення городництва, сінокосіння, випасання худоби тощо, цільове призначення або вид використання якої не змінено в установленому законом порядку. Крім цього, скаржник наголошує, що судом не враховано правові позиції Верховного Суду про те, що обов`язковому (безальтернативному) знесенню об`єкт будівництва підлягає лише у випадках, якщо такий об`єкт побудовано на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та/або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи; в усіх інших випадках знесенню передує встановлення можливості перебудови об`єкта будівництва (постанови Верховного Суду від 24.06.2020 у справі № 320/5880/18, від 03.07.2024 у справі № 925/752/23). Судом не враховано, що знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови (постанова Верховного Суду у справі № 320/1889/17-ц). Також вказує, що на час будівництва спірного будинку у відповідача були всі необхідні для цього дозвільні документи, а подальше їх скасування органом ДАБІ не свідчить про те, що зведений об`єкт був самочинним будівництвом. Розроблення та затвердження проектної документації на об`єкті будівництва з порушенням вимог містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки не є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом, Водночас, апелянт зазначає, що в цій справі позивачі не мають статусу фізичної особи-підприємця, а заявлений ними позов стосується можливого порушення їх прав, як фізичних осіб власників нерухомого майна і не пов`язаний з їх підприємницькою діяльністю. Щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права апелянт наголошує, що оскаржуване рішення винесено одноособово суддею Скапровською І., не зважаючи на складність справи та подання представником відповідача під час попередніх судових розглядів заяви про колегіальний розгляд справи. Поряд з цим, зазначає, що представник відповідача належним чином не повідомлявся про час і місце розгляду справи: повідомлення про призначені судові засідання йому не надсилались ні на його офіційну поштову адресу, ні в його кабінет в підсистемі «Електронного суду», при цьому, враховуючи ту обставину, що відповідач тривалий час проживає в Республіці Польща та не міг отримувати інформацію про справу, сторона відповідача такими діями суду була позбавлена можливості брати участь в судових засіданнях. Також скаржник звертає увагу на припинення юридичної особи Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Івано-Франківській області, що не було враховано судом та не залучено правонаступника вказаної юридичної особи (третьої особи) - Державну інспекцію архітектури та містобудування України (ДІАМ). У відзиві на апеляційну скаргу позивачі просять оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зокрема, зазначають, що відповідачем здійснено будівництво без документів, що дають право на це, а саме: без дозволу на виконання будівельних робіт, без належно затвердженого проекту, з істотним порушенням будівельних норм і правил, майно збудоване на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети. Наголошують, що у спірному випадку знесення самочинного будівництва можливе без попереднього рішення суду про зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову, оскільки такі види самочинного будівництва не можуть бути приведені до легітимного стану шляхом перебудови. Зазначають, що висновком судової будівельно-технічної експертизи від 29.02.2016 № 4765 підтверджується, що при будівництві будинку АДРЕСА_1 на пр. Лесі Українки відповідачем допущені порушення Державних будівельних норм, які наведено експертом у висновку. Водночас, звертають увагу, що у судовому засіданні 11.10.2017 року викликаний для надання пояснень судовий експерт Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз В.М. Перекрьостов вказав, що перебудова самочинного об`єкту будівництва з метою усунення порушень щодо власників суміжного будинку є можливою лише шляхом його знесення. Крім цього, посилаються на іншу справу № 909/476/16 за позовом Максимів Г.П. до відповідачів: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про зобов`язання провести перебудову будинку на АДРЕСА_2 , привівши його у відповідність до вимог Державних будівельних норм, в якій судами встановлено, що побудований відповідачами (позивачами у цій справі) об`єкт будівництва не носить характеру самочинного будівництва та відмовлено у задоволенні позовних вимог Максимів Г.П. Також позивачі наголошують, що справа перебуває на розгляді суду майже 10 років і відповідач не був позбавлений можливості усунути порушення, допущені при самочинному будівництві, однак ним не вжито жодних дій щодо приведення самочинного будівництва у відповідність до норм і правил, визначених державними правилами та протипожежними нормами, не проведено жодних перебудов, що ставить під обґрунтований сумнів твердження відповідача про згоду на перебудову. У відзиві на апеляційну скаргу позивачі просили суд викликати у судове засідання судового експерта Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз В.М. Перекрьостова для надання пояснень щодо того, чи з урахуванням висновку судової будівельно-технічної експертизи Львівського НДІСЕ від 29.02.2016 №4765 є (чи відсутні) шляхи перебудови самочинного об`єкта будівництва відповідачем - Максимів Г.П. з метою усунення вказаних у висновку порушень ДБН. Розглянувши вказане клопотання колегія суддів таке відхилила, з огляду на те, що судовий експерт Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз В.М. Перекрьостов викликався в судове засідання судом першої інстанції ухвалами суду від 13.09.2017, від 25.09.2017, з метою надання пояснень щодо висновку експерта, які були надані експертом в судовому засіданні (ухвала Господарського суду Івано-Франківської області від 11.10.2017 року). Водночас, позивачами не обґрунтовано необхідності повторного виклику вказаного експерта в судове засідання з розгляду справи апеляційним судом. Згідно з ч.1 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Поряд з тим, відповідач (апелянт) 08 вересня 2025 року подав до апеляційного суду клопотання про долучення нового доказу - витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (№ НВ-9977022172025 від 07 вересня 2025 року), яке колегія суддів залишає без розгляду, оскільки вказане клопотання не було заявлене разом з поданням апеляційної скарги 02 червня 2025 року, при цьому, ним не наведено підстав для поновлення строку на звернення з таким клопотанням. Більше того, такий витяг датований 07 вересня 2025 року, тобто є новим доказом (рішення у цій справі ухвалене судом 06 травня 2025 року). Статтею 269 ГПК України, якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Системний аналіз статей 80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи (у цьому випадку відповідача). При цьому за імперативним приписом ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій. Принцип рівності сторін у процесі у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони. Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність. Однак така обставина, як відсутність доказів як таких, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України, не залежно від причин неподання учасником справи таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 08 вересня 2025 року до участі у цій справі залучено правонаступника третьої особи-1 (Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Івано-Франківській області) Державну інспекцію архітектури та містобудування України (ДІАМ) (01133, м. Київ, б.Лесі Українки, 26; код ЄДРПОУ 44245840). Також судом встановлено, що позивачем-1 - Співак Оленою Густавівною змінено прізвище на ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про зміну імені серія НОМЕР_1 від 19.07.2019 року, яке знаходиться в матеріалах справи. Судові засідання з розгляду справи в апеляційному суді за клопотаннями представників позивачів та відповідача, на підставі відповідних ухвал суду здійснювалися в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. Відповідач та його представник в судовому засіданні підтримали вимоги апеляційної скарги, просили такі задоволити в повному обсязі: скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06 травня 2025 року у справі № 909/1218/15 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, з підстав, наведених в апеляційній скарзі. Представник позивачів в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу. Представники третіх осіб в судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч.12 ст.270 ГПК України). Оскільки явка представників третіх осіб в судове засідання не визнавалась обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їхньої відсутності. Західний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного: Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Калуської міської ради від 20.11.2001 № 554 "Про реконструкцію павільйону № 173 на пр. Лесі Українки під магазин та заклад громадського харчування" підприємцю Максимів Г.П. надано дозвіл на проєктно-вишукувальні роботи для реконструкції павільйону № 173 на пр. Лесі Українки під магазин та заклад громадського харчування та на оформлення відводу земельної ділянки в установленому порядку. 26.04.2004 між Калуською міською радою (орендодавець) і підприємцем Максимів Г.П. (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки (з урахуванням додаткової угоди від 05.11.2014), за умовами якого орендодавець зобов`язався передати в оренду орендарю земельну ділянку площею 0,0287 га, розташовану на пр. Лесі Українки в м. Калуш для будівництва магазину, терміном до 16.12.2019. 29.02.2008 Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю видано Максимів Г.П. дозвіл на виконання будівельних робіт № 24 з реконструкції торгового павільйону № 173 на пр. Лесі Українки в м. Калуші під магазин та заклад громадського харчування. Термін дії дозволу до 28 лютого 2009 року. 16.03.2008 Максимів Г.П. видано дозвіл № 32 на проведення земляних робіт на пр. Лесі Українки в м. Калуші для реконструкції павільйону № 173 під магазин та заклад громадського харчування; початок робіт 19.03.2008 (у матеріалах справи наявна копія архітектурно-планувального завдання від 25.11.2003 № 654 на реконструкцію торгового павільйону № 173 на пр. Лесі Українки під магазин та заклад громадського харчування). Рішенням виконавчого комітету Калуської міської ради від 12.09.2008 № 499 Максимів Г.П. надано дозвіл на коригування проєктно-кошторисної документації на реконструкцію торгового павільйону № 173 на пр. Лесі Українки під магазин та заклад громадського харчування з метою збільшення техніко-економічних показників на будівництво Максимів Г.П. триповерхового житлово-комерційного будинку з мансардою за вказаною адресою. Приписом Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області від 06.11.2009, виданого Максимів Галині Петрівні, за результатами перевірки встановлено відхилення від проектної документації при виконанні будівельних робіт з реконструкції павільйону. Запропоновано припинити виконання будівельних робіт. 03.02.2012 Інспекцією ДАБК Івано-Франківської області зареєстровано Декларацію № ІФ 08312018197 про початок будівельних робіт від 27.01.2012 на будівництво Максимів Г.П. триповерхового житлово-комерційного будинку з мансардою на пр. Лесі Українки в м. Калуш. У п.13 Декларації "інформація про містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки" вказано про архітектурно-планувальне завдання від 25.11.2003 № 654, видане Відділом архітектури та містобудівного кадастру. Рішенням Управління ДАБІ в Івано-Франківській області від 03.03.2016 скасовано реєстрацію Декларації про початок виконання будівельних робіт від 03.02.2012 № ІФ 08312018197. Згідно з листом-відповіддю Держархбудінспекції від 04.03.2016 № 40-22-/909-0/1598, наданого на звернення Співак Л.П., підставою для скасування декларації про початок виконання будівельних робіт від 03.02.2012 № ІФ 08312018197 слугувало те, що на момент подання Декларації архітектурно-планувальне завдання від 25.11.2003 № 654 втратило чинність, що свідчить про внесення до декларації недостовірних відомостей. Крім цього, судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Калуської міської ради від 12.09.2008 № 478 "Про прийняття в експлуатацію магазину з влаштуванням житлових приміщень в об`ємі другого та третього поверхів та сауни в цокольному поверсі на АДРЕСА_3 " затверджено акт Державної приймальної комісії з прийняття в експлуатацію магазину з влаштуванням житлових приміщень в об`ємі другого та третього поверхів (квартира АДРЕСА_4 загальна площа 94,5 кв. м та квартира АДРЕСА_5 загальна площа 95,6 кв. м) та сауни в цокольному поверсі загальною площею 107,7 кв. м на пр. Лесі Українки, 44 підприємців ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 . Вирішено оформити право власності на магазин площею 102,7 кв. м за підприємцем Співак Л.П.; на сауну, площею 107,7 кв. м, за підприємцями ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ; на квартири АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 - за підприємцями ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 в рівних частинах. Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 22427512 від 09 квітня 2009 року підтверджувалося, що ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 були власниками (по 1/3 частки) нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 . У жовтні 2015 року Фізичні особи-підприємці Співак Олена Густавівна та ОСОБА_1 звернулися до суду з цим позовом про зобов`язання Фізичної особи-підприємця Максимів Галини Петрівни знести за власний рахунок об`єкт самочинного будівництва (будівлю), який розташований за адресою: АДРЕСА_6 ) на земельній ділянці кадастровий номер 2610400000:10:007:0027 (з урахуванням заяви позивачів про зміну предмету позову від 09.07.2019). Крім цього, судом встановлено, що у червні 2016 року Фізична особа-підприємець Максимів Г.П. звернулася до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до відповідачів: ФОП Співак О.Г. та ФОП Співак Л.П. про зобов`язання провести перебудову будинку на АДРЕСА_2 , привівши його у відповідність до вимог Державних будівельних норм (справа № 909/476/16). Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 10 лютого 2017 року, залишеним без змін постановами Львівського апеляційного господарського суду від 24 квітня 2017 року та Вищого господарського суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 909/476/16 у задоволенні позову відмовлено. Судами у вказаній справі встановлено, що побудований відповідачами (які є позивачами у цій справі) об`єкт будівництва не носить характеру самочинного будівництва. Поряд з цим, судом встановлено, що в процесі розгляду цієї справи (№ 909/1218/15) ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 08 грудня 2015 року призначалася судова будівельно-технічна експертиза, на вирішення якої поставлено наступне питання: Чи допущено фізичною особою-підприємцем Максимів Г.П. при будівництві будинку № 173 в м. Калуш на проспекті Л. Українки порушення Державних будівельних норм, якщо допущено, то в чому полягають допущені порушення та які існують способи (шляхи) їх усунення? Згідно з висновком № 4765 судової будівельно-технічної експертизи від 29 лютого 2016 року, при будівництві будинку № 173 в м. Калуш на пр. Лесі Українки допущені такі порушення Державних будівельних норм:

1. Заблоковано доступ до ділянки газопроводу низького тиску (ДБН В.2.5.-20-2001 "Інженерне оснащення будинків і споруд. Зовнішні мережі і споруди", п.4.4, 6.18). Для забезпечення доступу до всієї довжини газопроводу низького тиску необхідно внести зміни в існуючий проект газозабезпечення житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 і перенести існуючу магістраль газопроводу низького тиску згідно до цих змін.

2. Значно збільшилися навантаження на покрівлю сусіднього житлового будинку № 44/2 від атмосферних опадів, на які конструкції покрівлі цього будинку не були попередньо розраховані. Існує загроза промерзання ділянки водостічного стояку, розташованої у безпосередній близькості до зовнішньої стіни будинку № 173 (ДБН В.1.2.-12-2008 "Будівництво в умовах ущільненої забудови. Вимоги безпеки", п.3.10; ДБН В.2.6-14-97 "Покриття будинків і споруд", п.4.4, 4.5). Для перевірки несучої здатності конструкцій покрівлі житлового будинку № 44/2 на збільшені навантаження від атмосферних опадів необхідно провести відповідні розрахунки, після чого при необхідності провести посилення або реконструкцію покрівлі житлового будинку № 44/2 згідно з попередньо складеної проектної документації на ці роботи. Водостічний стояк перенести згідно з вищенаведеним вимогам.

3. Відсутність протипожежної перешкоди між будинками № 173 та 44/2 (зовнішня стіна будинку № 173, прилегла до будинку 44/2, не є такою протипожежною перешкодою) (ДБН В.1.1.7-2002 "Захист від пожежі. Пожежна безпека об`єктів будівництва", п.2.12., 3.1, 3.5, 4.7). З метою використання існуючої зовнішньої стіни будинку № 173 як протипожежної перешкоди, демонтувати існуючі віконні конструкції і закласти віконні прорізи або демонтувати існуючі віконні конструкції і на їх місце встановити протипожежні віконні конструкції.

4. Димохідна та вентиляційна труби житлового будинку № 44/2 опинилися в зоні вітрового підпору (ДБН В.2.5-67:2013 "Опалення, вентиляція та кондиціонування", п.6.8.11, 7.3.10; ДБН В.2.2-15-2005 "Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення", п.5.32). Після проведення необхідних розрахунків та складання проектної документації виконати будівельні роботи по збільшенню висоти димохідної та вентиляційної труб житлового будинку № 44/2 до рівня вище 0,5 м від лінії зони вітрового підпору.

5. Вхідні двері в цокольний поверх житлового будинку № 44/2, які є евакуаційним виходом, неможливо відкрити повністю (на 180 градусів) (ДБН В.1.1.7-2002 "Захист від пожежі. Пожежна безпека об`єктів будівництва", п.5.9, 5.19). Для забезпечення вільного евакуаційного виходу шляхом безперешкодного повного відкривання вхідних дверей в цокольний поверх житлового будинку № 44/2 змінити конструкцію входу в цокольний поверх житлового будинку АДРЕСА_2 з метою зміщення дверного отвору в сторону від будинку №

173. Крім цього, ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 17 жовтня 2018 року у цій справі призначалася судова будівельно-технічна експертиза, на вирішення якої поставлено наступні питання: 1) Чи було здійснено спорудження будівлі за адресою: АДРЕСА_1 відповідачкою фізичною особою-підприємцем Максимів Галиною Петрівною у відповідності із затвердженою у встановленому чинним законодавством України порядку проектною документацією на будівництво? 2) Чи було ув`язано проект будівництва будівлі АДРЕСА_1 з проектною та існуючою забудовою на суміжних ділянках (в комплексі проектних та існуючих будівель)? 3) Чи відповідає розроблена проектно-кошторисна документація вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва (ДБН, СНиП тощо)? Якщо не відповідає, то в чому полягають невідповідності? Згідно з висновком експерта за результатами проведення експертного будівельно-технічного дослідження № 334/18-28/772-725/19-28 від 10 травня 2019 року:

1. Спорудження будівлі за адресою: пр. Лесі Українки, 173 в м. Калуш ФОП Максимів Г.П. не відповідає затвердженій у встановленому чинним законодавством України порядку проектній документації на будівництво в частині дотримання протипожежних вимог та обмеження доступу до газопроводу сусіднього будинку № 44 на пр. Лесі Українки в м. Калуш.

2. На питання ув`язки проекту будівництва будівлі № 173 на пр. Лесі Українки, 173 в м. Калуш з проектною та існуючою забудовою на суміжних ділянках (в комплексі проектних та існуючих будівель), експерти не можуть надати відповідь, оскільки містобудівні умови і обмеження не були розроблені відповідно до чинного законодавства.

3. Розроблена проєктно-кошторисна документація не відповідає вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва, а саме в частині відсутності в дозвільній документації містобудівних умов і обмежень, які є основною складовою частиною вихідних даних. Містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки, не одержані в установленому законодавством порядку. Згідно з ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 10 лютого 2017 року у справі № 909/476/16 (зокрема в частині того, що побудований ФОП Співак О.Г. та ФОП Співак Л.П. об`єкт будівництва будинок на пр. Л. Українки, 44/2 у м. Калуш, не носить характеру самочинного будівництва) є преюдиційними під час розгляду цієї справи. Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За змістом ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 1 ст.319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно з ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (ст.391 ЦК України). Водночас, в силу положень ч.1 ст.376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. У разі істотного відхилення від проєкту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану (ч.ч.2, 4, 7 ст. 376 ЦК України). Верховним Судом у постанові від 14 січня 2025 року у цій справі звернуто увагу, що юридичними фактами, які складають правову підставу знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проєкту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення. При вирішенні питання про те, чи є відхилення від проєкту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, необхідно з`ясовувати, зокрема, як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо. Під істотним порушенням будівельних норм і правил необхідно розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність та загрожує життю й здоров`ю людини, тощо. Отже, самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці, але з відхиленням від проєкту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови (постанова Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 725/5630/15-ц; постанови Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 1527/2-47/11, від 12.06.2019 у справі № 361/765/16-ц, від 02.02.2022 у справі № 521/16974/17, від 17.01.2022 у справі № 442/4338/17, від 17.06.2021 у цій справі). Правовий порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майно залежить від підстав, за якими його віднесено до об`єкта самочинного будівництва. Так, за змістом ч.7 ст.376 ЦК України зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі: 1) істотного відхилення від проєкту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, 2) істотного порушення будівельних норм і правил. У цих випадках з позовом про зобов`язання особи до проведення перебудови може звернутися відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування. Таке рішення суд може ухвалити і за позовом про знесення самочинного будівництва, якщо за наслідками розгляду справи дійде висновку, що можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва не втрачено і відповідач згоден виконати перебудову. У разі невиконання особою судового рішення про здійснення перебудови, суд може постановити рішення про знесення самочинного будівництва. В інших випадках самочинного будівництва, зокрема, якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, ст.376 ЦК України не ставить можливість знесення об`єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови. Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (ч.4 ст.376 ЦК України). В даному випадку знесення самочинного будівництва можливе без попереднього рішення суду про зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову. Це є логічним та виправданим, оскільки такі види самочинного будівництва, безперечно, не можуть бути приведені до легітимного стану шляхом перебудови (постанови Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 822/2149/18, від 10.04.2020 у справі № 344/4319/16-а). Знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до ст.376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови (постанова Верховного Суду від 29.01.2024 у справі № 587/517/21). Обов`язковому (безальтернативному) знесенню об`єкт будівництва підлягає лише у випадках, якщо такий об`єкт побудовано на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та/або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи. В усіх інших випадках знесенню передує встановлення можливості перебудови об`єкта будівництва (постанови Верховного Суду від 24.06.2020 у справі № 320/5880/18, від 03.07.2024 у справі № 925/752/23). У постанові Верховного Суду від 29.01.2024 у справі № 587/517/21 вказано, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що не приймає до уваги доводи відповідача про те, що знесення спірної споруди є крайньою мірою, оскільки відповідачем не надано доказів того, що усунення порушення прав позивача через здійснене відповідачем будівництво можливе без застосування крайнього заходу знесення спірної споруди, а можливе шляхом проведення перебудови і така перебудова можлива. Крім того, справа перебувала на розгляді суду більше двох років і відповідач не був позбавлений можливості усунути порушення, допущені при будівництві спірної споруди, однак ним не вжито ніяких дій щодо приведення будівництва у відповідність до норм і правил, визначених державними правилами та протипожежними нормами, не проведено жодних перебудов, не встановлено водовідведення з гаража (навісу). Як встановлено судом вище, за умовами договору оренди земельної ділянки, укладеного 26.04.2004 між Калуською міською радою (орендодавець) і підприємцем Максимів Г.П. (орендар) (з урахуванням додаткової угоди від 05.11.2014) орендодавець передав орендарю земельну ділянку площею 0,0287 га, розташовану на пр. Лесі Українки в м. Калуш для будівництва магазину, терміном до 16.12.2019, водночас, відповідачем здійснено будівництво трьохповерхового житлово-комерційного будинку з мансардою, тобто не дотримано мети використання відповідної земельної ділянки. Також судом встановлено, що Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю 29.02.2008 видано Максимів Г.П. дозвіл на виконання будівельних робіт № 24 з реконструкції торгового павільйону № 173 на пр. Лесі Українки в м. Калуші під магазин та заклад громадського харчування (термін дії дозволу до 28 лютого 2009 року), що не узгоджується з будівництвом відповідачем триповерхового житлово-комерційного будинку з мансардою. Крім цього, Інспекцією ДАБК Івано-Франківської області 03.02.2012 зареєстровано Декларацію № ІФ 08312018197 про початок будівельних робіт від 27.01.2012 на будівництво Максимів Г.П. триповерхового житлово-комерційного будинку з мансардою на пр. Лесі Українки в м. Калуш, у п.13 якої "інформація про містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки" вказано про архітектурно-планувальне завдання від 25.11.2003 № 654, видане Відділом архітектури та містобудівного кадастру. Водночас, рішенням Управління ДАБІ в Івано-Франківській області від 03.03.2016 скасовано реєстрацію Декларації про початок виконання будівельних робіт від 03.02.2012 № ІФ 08312018197 (підставою для скасування Декларації слугувало те, що на момент подання Декларації архітектурно-планувальне завдання від 25.11.2003 № 654 втратило чинність, що свідчить про внесення до декларації недостовірних відомостей). Крім цього, матеріалами справи підтверджується, що відповідачем під час спірного будівництва було істотно порушено будівельні норми і правила, тим самим порушено права позивачів, які є власниками будинку, що межує з побудованим відповідачем. Так, приписом Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області від 06.11.2009, виданим Максимів Г.П., за результатами перевірки встановлено відхилення від проектної документації при виконанні будівельних робіт з реконструкції павільйону. Висновком № 4765 судової будівельно-технічної експертизи від 29 лютого 2016 року, призначеної судом в межах розгляду цієї справи, надано відповідь на поставлене судом питання: Чи допущено фізичною особою-підприємцем Максимів Г.П. при будівництві будинку № 173 в м. Калуш на проспекті Л. Українки порушення Державних будівельних норм, якщо допущено, то в чому полягають допущені порушення та які існують способи (шляхи) їх усунення? Так експертом встановлено, що при будівництві будинку № 173 в м. Калуш на пр. Лесі Українки допущені такі порушення Державних будівельних норм:

1. Заблоковано доступ до ділянки газопроводу низького тиску (ДБН В.2.5.-20-2001 "Інженерне оснащення будинків і споруд. Зовнішні мережі і споруди", п.4.4, 6.18). Для забезпечення доступу до всієї довжини газопроводу низького тиску необхідно внести зміни в існуючий проект газозабезпечення житлового будинку, розташованого за адресою: пр. Лесі Українки, 44/2 в м. Калуш, Івано-Франківська область і перенести існуючу магістраль газопроводу низького тиску згідно до цих змін.

173. Крім цього, згідно з висновком експерта за результатами проведення експертного будівельно-технічного дослідження № 334/18-28/772-725/19-28 від 10 травня 2019 року:

44. Водночас матеріалами справи підтверджено відхилення від проектної документації при виконанні відповідачем будівельних робіт з реконструкції павільйону, а також відсутність дозволу на будівництво саме трьохповерхового житлово-комерційного будинку з мансардою та відповідної документації. За відсутності дозволу та встановлення судом відхилення від проектної документації і порушення прав позивачів, а також недотримання мети використання наданої відповідачу земельної ділянки, з огляду на заявлені первісні позовні вимоги про зобов`язання відповідача здійснити перебудову та відмову в задоволенні таких вимог, зокрема, через неможливість виконання такого рішення відповідачем, водночас враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів можливості здійснення відповідачем перебудови спірної будівлі та невчинення відповідачем жодних дій з метою усунення порушень протягом тривалого періоду часу, в який цей спір розглядався судами (з жовтня 2015 року), колегія суддів вважає, що у спірному випадку вимоги позивачів про знесення спірної будівлі є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, без необхідності попереднього зобов`язання відповідача здійснювати перебудову такої будівлі. З огляду на наведене, колегія суддів відхиляє доводи апелянта, що у спірному випадку суд помилково дійшов висновку про зобов`язання відповідача знести будівлю, що є крайнім заходом впливу. Згідно з ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом усунення перешкод у користуванні цим майном. Відтак, такий позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення. Колегія суддів також відхиляє посилання скаржника на постанову Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №6, оскільки в силу вимог ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Щодо тверджень апелянта про відсутність у позивачів статусу фізичних осіб-підприємців, колегія суддів звертає увагу, що станом на час звернення до суду з цим позовом сторони мали статус підприємців, а спір у цій справі пов`язаний із захистом права власності позивачів на майно (будівлі, у якій, зокрема знаходиться сауна та магазин) та здійснення ними підприємницької діяльності. Крім цього, первинно один з позивачів Співак О.Г. (на цей час Ляшкевич О.Г.) звертався до Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області в порядку цивільного судочинства з позовом до Максимів Галини Петрівни про зобов`язання провести перебудову павільйону, однак, ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 06 листопада 2014 року у справі № 0908/6073/2012 провадження у справі закрито та роз`яснено, що розгляд такої відноситься до компетенції господарського суду. Відповідно до ч.6 ст.31 ГПК України спори між судами щодо підсудності не допускаються. Щодо доводів скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які полягають у розгляді справи суддею одноособово, колегія суддів зазначає, що під час нового розгляду справи відповідач не звертався до місцевого господарського суду з відповідною заявою про колегіальний розгляд справи у складі трьох суддів, відтак, справа розглянута повноважним складом суду, а підстави для скасування правильного рішення суду у цій справі - відсутні. Також колегія суддів відхиляє і посилання апелянта на те, що останній належним чином не повідомлявся про час і місце розгляду справи, оскільки матеріалами справи підтверджується надіслання на адресу відповідача ухвал суду, водночас, повернення таких відправлень із довідками АТ «Укрпошта» із зазначенням причин повернення: «за закінченням терміну зберігання» та «адресат відсутній за вказаною адресою» не свідчить про неналежне повідомлення відповідача про розгляд справи. Слід зазначити, що у матеріалах справи відсутні будь-які заяви відповідача про зміну його місця перебування. Водночас, представник відповідача адвокат Тугай І.М. був присутній у судових засіданнях: 24 квітня 2025 року та 06 травня 2025 року (під час ухвалення рішення суду), що підтверджується відповідними протоколами судових засідань. Крім цього, враховуючи активну участь відповідача під час попередніх розглядів судами цієї справи, останній повинен був цікавитися станом такої справи, враховуючи, що спір у ній не був вирішений. Доводи скаржника про порушення судом норм процесуального права щодо не залучення правонаступника третьої особи Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Івано-Франківській області, яке припинене, колегія суддів відхиляє, оскільки наведене не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, яке оскаржене відповідачем, поряд з тим, останній не звертався до суду першої інстанції із відповідною заявою про залучення правонаступника третьої особи. Водночас, ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 08 вересня 2025 року до участі у цій справі залучено правонаступника третьої особи-1 (Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Івано-Франківській області) Державну інспекцію архітектури та містобудування України (ДІАМ), однак, така протягом тривалого розгляду справи апеляційним судом не надала суду будь-яких пояснень по суті цього спору. Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України). Враховуючи все наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову та зобов`язання відповідача знести за власний рахунок об`єкт самочинного будівництва (будівлю), який розташований за адресою: м. Калуш, проспект Лесі Українки, 46 (173) на земельній ділянці кадастровий номер 2610400000:10:007:0027. Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги без задоволення. Судовий збір за подання апеляційної скарги, у відповідності до ст.129 ГПК України, покладається на скаржника. Керуючись ст.ст.236, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд, ухвалив: Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06 травня 2025 року у справі № 909/1218/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Максимів Галини Петрівни без задоволення. Матеріали справи № 909/1218/15 повернути до Господарського суду Івано-Франківської області. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст.286-291 ГПК України. Повну постанову складено 09 лютого 2026 року Головуючий (суддя-доповідач) Якімець Г.Г. Суддя Бойко С.М. Суддя Галушко Н.А.

релевантний фрагмент

Посилання у тексті:

· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»