Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/23009/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 05 лютого 2026 року м. Дніпросправа № 160/23009/25 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач), суддів: Дурасової Ю.В., Божко Л.А., розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.11.2025 ( суддя Калугіна Н.Є.) в адміністративній справі №160/23009/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, просить суд: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 19.05.2023 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 року виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30 серпня 2017 року № 704, та здійснити стягнення коштів різниці з урахуванням виплачених сум у загальній суму 326 320 грн. 56 коп. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових Винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №

44. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у спірному періоді йому неправильно нараховано та виплачено грошове забезпечення, що порушує його право на належний розмір заробітної плати. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.11.2025 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 у період з 29.01.2020 по 19.05.2023 року грошового забезпечення (основних та додаткових видів), визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік". Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 (у період з 29.01.2020 по 19.05.2023 перерахунок грошового забезпечення (основних та додаткових видів), визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2023, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового i начальницького складу та деяких інших осіб, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового i начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №

44. У задоволенні решти позову відмовлено. Позивач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що останнє ухвалене із неповним з`ясуванням обставин справи, що призвело до неправильного його вирішення, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 у періоду з 29.01.2020 року по 19.05.2023 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується наказами командира Військової частини НОМЕР_1 від 03.11.2026 №362 та від 19.03.2025 №83. Як зазначає позивач, у цьому періоді його грошове забезпечення мало обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, та 01.01.2023. Представник позивача звернувся до Міністерства оборони України з метою зобов`язати відповідача надати відомості чи здійснювалась нарахування та виплата: - індексації грошового забезпечення в період з моменту зарахування по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця - 2008 рік; індексації-різниці грошового забезпечення 4463 гривні 15 копійок в місяць, з урахуванням раніше виплачених сум заа період з 01.03.2018 року по момент виключення зі списків особового складу 1 відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078; щомісячних додаткових грошових винагород передбачених постановою КМ України від 22 вересня 2010 року № 889, діючої на час виплати за період з 2014 року по 2018 рік, які входили до складу допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги для оздоровлення, грошового забезпечення 29.01.2020 по момент виключення шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30 серпня 2017 року № 704; - Компенсацію відпустки як учаснику бойових дій Згідно відповіді від 28.06.2025 №11573, Військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача про те, що посадові особи військової частини НОМЕР_1 протиправних та незаконних дій зі своєї сторони щодо нарахування ОСОБА_1 грошового забезпечення не здійснювали, номінальні розміри посадового окладу та окладу за військовим званням визначались згідно із чинним законодавством України. Зазначені обставини стали підставою звернення позивача до суду з даним позовом. Відмовляючи у задоволені позовних вимог щодо визначення конкретної суми різниці грошового забезпечення з урахуванням виплачених сум у розмірі 326320,56, суд першої інстанції виходив з того, що правові підстави для зобов`язання відповідача стягнути перераховану різницю грошового забезпечення у вже обчисленому розмірі відсутні, оскільки проведення відповідних обчислень входить до дискреційних повноважень відповідача. Оскільки, апелянтом оскаржується в апеляційному порядку судове рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог, а тому предметом розгляду в суді апеляційної інстанції, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 308 КАС України, є законність і обґрунтованість судового рішення суду, лише в цій частині. Так, звертаючись до суду із позовними вимогами позивач просив зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 року виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30 серпня 2017 року № 704, та здійснити стягнення коштів різниці з урахуванням виплачених сум у загальній суму 326 320 грн. 56 коп. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових Винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №

44. Відповідно до ч.4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Питання дискреційних повноважень суб`єкта владних повноважень досліджувалося Верховним Судом у постанові від 24.04.2024 в справі №140/12873/23, у якій Суд, посилаючись на свою усталену практику, зазначив, що дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених ст.2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними цією статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу. Повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. Якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду. У випадку коли закон установлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд може зобов`язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення, та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням установлених судом обставин. Верховний Суд у постанові від 24.04.2024 в справі №140/12873/23 констатував, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом у постанові від 28.05.2024 в справі №580/4373/23. Водночас, у даному випадку спірним є саме право позивача на перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 року виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30 серпня 2017 року № 704, а тому розрахунок суми грошового забезпечення, що належить до виплати позивачу належить до повноважень Військової частини НОМЕР_1 . В даному випадку, суд не уповноважений самостійно розраховувати та визначати суб`єкту владних повноважень конкретну суму відповідної доплати, яка повинна бути виплачена особі, однак наділений повноваженнями перевірити правильність такого розрахунку, якщо він був здійснений. Відтак, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають, а отже суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог. Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.11.2025 в адміністративній справі №160/23009/25 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 05 лютого 2026 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Повне судове рішення складено 10 лютого 2026 року. Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко суддя Ю. В. Дурасова суддя Л.А. Божко