Постанова 4824 № 761/34999/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 761/34999/23 Головуючий у суді І інстанції Матвєєва Ю.О. Провадження № 22-ц/824/2483/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 лютого 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Голуб С.А., суддів: Борисової О.В., Таргоній Д.О. за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 серпня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Оленцевич Олена Анатоліївна, про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем, в с т а н о в и в: У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Київської міської ради, в якому просила встановити факт її постійного проживання із спадкодавцем ОСОБА_2 понад п'ять років до часу відкриття спадщини, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Позовні вимоги обґрунтувала тим, що вона з 2011 року проживала разом із ОСОБА_2 однією сім'єю у квартирі АДРЕСА_2 , яка належала останньому на праві власності. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, після його смерті відкрилась спадщина, але заповіт складений не був і померлий не мав спадкоємців 1-3 черги. На час відкриття спадщини позивачка проживала із спадкодавцем більше, ніж п`ять років, доглядала його, допомагала по господарству, годувала. Постановою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Оленцевич О.А. від 01 червня 2023 року позивачці відмовлено у вчиненні нотаріальних дій у зв`язку із пропуском строку для прийняття спадщини та відсутністю рішення про встановлення факту проживання однією сім`єю із спадкодавцем. З наведених вище підстав ОСОБА_1 просила суд встановити факт постійного проживання разом із спадкодавцем ОСОБА_2 однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, що необхідно їй для спадкування майна, що залишилось після його смерті, в четверту чергу спадкування за законом, оскільки інших спадкоємців, які б бажали прийняти спадщину, немає. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 серпня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись з вказаним рішенням, позивачка звернулася з апеляційною скаргою та, посилаючись на неповноту з`ясування судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, просить його скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки її доводам, які підтверджені показаннями свідків, про те, що факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім`єю понад п`ять років до смерті останнього ґрунтується на веденні спільного господарства та спільного бюджету, проживанні в одній квартирі, наявності взаємних прав та обов`язків, постійному взаємному піклуванні, несенні позивачкою витрат на поховання ОСОБА_2 . Крім того, суд першої інстанції неналежно оцінив: - подію від 05 жовтня 2020 року. Спадкодавець став жертвою шахрайських дій ОСОБА_3 , яка заволоділа його коштами. Саме ОСОБА_1 звернулася до правоохоронних органів, надавала спадкодавцеві підтримку та супроводжувала його під час судових засідань у кримінальній справі № 761/39734/20. Ці дії свідчать про її активну участь у житті спадкодавця, що є характерним для сімейних відносин; - догляд за спадкодавцем. Протягом останніх восьми років ОСОБА_2 страждав від гіпертонії, переніс інсульт і мав онкологічне захворювання, що вимагало постійного догляду. ОСОБА_1 як фактична дружина забезпечувала догляд, викликала швидку медичну допомогу, організовувала лікування в медичних закладах, відвідувала спадкодавця під час стаціонарного лікування, забезпечувала їжею та медикаментами. Ці дії підтверджують наявність взаємних прав і обов`язків, характерних для сім`ї; - організація поховання. Після смерті спадкодавця ОСОБА_1 організувала його поховання, понесла відповідні витрати, що підтверджується витягом із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання. Це є додатковим доказом її близьких відносин зі спадкодавцем; - використання квартири після смерті спадкодавця. ОСОБА_1 продовжує використовувати квартиру АДРЕСА_2 , сплачує комунальні послуги та зберігає там свої особисті речі, вважаючи її своєю в порядку спадкування. Це свідчить про її впевненість у праві на спадщину як особи, яка проживала зі спадкодавцем однією сім`єю. Відповідач та третя особа правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися. У судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивачка та її представник - адвокат Колісник А.І. підтримали аргументи апеляційної скарги, просили її задовольнити. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, представник Київської міської ради - Кременецька О.Л. надіслала клопотання про розгляд справи без її участі, приватний нотаріус Оленцевич О.А. причини неявки до апеляційного суду не повідомляла,тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення позивачки та її представника, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Суд першої інстанції встановив, що позивачка ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 . Квартира АДРЕСА_2 , належить на праві власності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру серії НОМЕР_1 від 27 серпня 1997 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 03 березня 2022 року. Постановою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Оленцевич О.А. про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 01 червня 2023 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 з огляду на відсутність доказів родинних відносин спадкодавця з спадкоємцем та у зв`язку з пропуском строку для подачі заяви про прийняття спадщини. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не довела факт її проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю протягом п`яти років до часу відкриття спадщини. Колегія суддів з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають встановленим у справі обставинам та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Як вбачається з матеріалів справи, метою встановлення факту постійного проживання позивачки зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини є захист майнових інтересів щодо оформлення права на спадщину, тобто для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом четвертої черги спадкування. Так, юридичні факти - це життєві обставини чи факти, з якими норми права пов`язують виникнення, зміну або припинення правовідносин. Частиною першою статті 315 ЦПК України передбачено перелік юридичних фактів, які можуть бути встановлені у судовому порядку. Встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб в судовому порядку можливо лише тоді, коли чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення. Суд вправі розглядати справи про встановлення факту, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину. Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року у справі № 5-рп/99 членами сім`ї є, зокрема, особи, які постійно мешкають і ведуть спільне господарство. Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки. Згідно з роз`ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України у пункті 21 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки. Отже, для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів, а саме: 1) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; 2) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю. Про проживання однією сім`єю можуть свідчити, у сукупності, наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Зазначене узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 520/8495/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 712/1294/17, від 31 березня 2022 року у справі № 461/4532/20, від 12 січня 2023 року у справі № 754/6012/21, від 20 лютого 2023 року у справі № 520/11160/18, від 08 серпня 2023 року у справі № 752/13615/20-ц. Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги також можуть братися показання свідків про спільне проживання та ведення спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фото/відео матеріали, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі. Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду у постановах від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц, від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Судом першої інстанції встановлено, що попри твердження позивачки про спільне проживання з ОСОБА_2 з 2011 року, вона в ході надання пояснень не змогла пригадати ані сумісних свят, ані сумісних подій, ані наявність сумісних фото. На підтвердження факту свого проживання однією сім`єю разом зі спадкодавцем ОСОБА_2 з 2011 року до дня смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 надала копії квитанцій про оплату комунальних послуг, документи щодо організації поховання. Проте документи щодо організації та проведення поховання ОСОБА_2 , на думку суду першої інстанції, не є доказами спільного проживання, спільного побуту та наявності взаємних прав та обов`язків у позивачки та спадкодавця. Оплату житлових послуг щодо утримання квартири після смерті ОСОБА_2 позивачка здійснює на власний розсуд і надані ОСОБА_1 квитанції про таку сплату жодним чином не свідчать про її проживання разом із спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини. Інших доказів на підтвердження ведення спільного господарства, купівлі майна, спільних витрат, як то проведення ремонтних робіт, позивачкою не надано. Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 пояснили, що їм відомо про те, що позивачка проживала разом із ОСОБА_2 . Між тим, чи був в них сумісний бюджет, чи вели вони спільне господарство, чи придбавали майно за спільні кошти їм не відомо. На думку суду першої інстанції, часте перебування разом позивачки та ОСОБА_2 безумно не свідчить про їх сумісне проживання як чоловіка та жінки з огляду на розташування їх квартир по сусідству (квартира ОСОБА_1 під № 10 , а квартира ОСОБА_2 під № 11 ). Колегія суддів вважає такі висновки районного суду правильними та обґрунтованими, оскільки відносини позивачки та померлого ОСОБА_2 не носили характер сімейних у розумінні статті 3 СК України. Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо невірної оцінки судом першої інстанції наданих позивачкою доказів, суд апеляційної інстанції дослідив ці докази. Так, доводячи, що вона проживала разом із спадкодавцем, позивачка надала суду докази його поховання нею, а саме договір-замовлення на організацію поховання та надання суміжних послуг, укладений замовником ОСОБА_1 з Похоронний Дім «Омега» 04 березня 2022 року на кремацію ОСОБА_2 . Проте даний договір не мстить ні штампу, ні печатки установи. В даному договорі також відсутній підпис самої ОСОБА_1 . Також позивачка надала суду довідку на одержання праху ОСОБА_2 № 7.175860К, рег. № 7912К-19263. У вказаній довідці вказано, що датою одержання праху є 14 березня 2022 року. Урну одержує оформлювач кремації персонально. При собі мати: паспорт оформлювача, довідку на одержання праху, свідоцтво про смерть (оригінал). Водночас, у доданій до позовної заяви копії паспорту ОСОБА_1 для виїзду за кордон міститься відмітка про виїзд позивачки з України в пункті пропуску «Медика» 05 березня 2022 року. Отже, надані докази не доводять тієї обставини, що саме позивачка займалась похованням ОСОБА_2 , оскільки вони не доводять ні укладання нею договору на поховання, ні його оплату, ні отримання виконання. Надані позивачкою до позову квитанції про оплату житлово-комунальних послуг за квартиру ОСОБА_2 датовані починаючи з лютого 2023 року. Тобто доказів оплати комунальних послуг до дня смерті спадкодавця позивачкою, що могло би свідчити про ведення спільного господарства, нею суду не надано. Початок оплати послуг майже через рік після смерті спадкодавця не може свідчити про ведення спільного господарства до дня його смерті. Позивачка не надала суду жодного матеріального доказу, який би підтвердив факт її проживання зі спадкодавцем однією сім`єю понад п`ять років до дня його смерті, якими могли бути квитанції про оплату послуг, медична документація, в яких зазначався член сім`ї, договори, які укладались під час спільного проживання, будь-які фото чи відео тощо. Колегія суддів також погоджується із судом першої інстанції в тому, що показаннями свідків не доводиться ні період проживання позивачки зі спадкодавцем, ні ведення ними спільного господарства. Крім того, суд апеляційної інстанції вважає, що показання свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_8 взагалі є неналежними доказами, оскільки в порушення вимог частини шостої статті 212 ЦПК України вказані свідки були допитані судом в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, їх особи в порядку частини сьомої цієї статті не перевірялись, присягу свідка в порушення приписів частини шостої статті 230 ЦПК України вказані свідки не підписували і до матеріалів справи вона не приєднувалась. Показання свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , допитаних судом першої інстанції, носять загальний характер і не містять посилання на конкретні факти та обставини, які б давали суду можливість дійти висновку про наявність підстав, які входять до предмету доказування у подібних правовідносинах. Показаннями свідків за відсутності інших належних доказів не може бути встановлений факт проживання однією сім`єю із спадкодавцем протягом п`яти років до часу відкриття спадщини. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18). Правозастосовна практика стосовно вирішення порушеного позивачкою питання про встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем є остаточно сформованою і усталеною. Відповідно до положень частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Сам по собі факт знайомства позивачки з ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , надання допомоги померлому за його життя не свідчить про наявність між ними взаємних прав та обов`язків, притаманних членам сім`ї, та не є достатньою підставою для встановлення факту проживання позивачки із спадкодавцем протягом п`яти років до відкриття спадщини. Оскільки про спільне проживання можуть свідчити наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, апеляційний суд погоджується з висновком суду попередньої інстанції про недоведеність позовних вимог. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанцій не дав належної оцінку поданим позивачкою доказам у їх сукупності апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки районний суд ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову, у сукупності дослідивши та оцінивши докази у справі щодо їх належності, допустимості та достатності. Апеляційний суд в повній мірі погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що дослідженні у справі докази у їх сукупності не дають можливості суду дійти висновку про підтвердження позивачкою факту проживання однією сім`єю із спадкодавцем протягом п`яти років до часу відкриття спадщини. З огляду на вказане, розглядаючи спір, який виник між сторонами у цій справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, з урахуванням принципу «балансу вірогідностей», правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 серпня 2025 року у даній справі - без змін. У такому разі розподіл судових витрат позивачки, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 серпня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 12 лютого 2026 року. Головуючий С.А. Голуб Судді: О.В. Борисова Д.О. Таргоній