Постанова Львівський апеляційний суд № 447/642/25

Справа № 447/642/25 Головуючий у 1 інстанції: Павлів В.Р. Провадження № 22-ц/811/1392/25 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 лютого 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Шеремети Н.О. суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П. секретаря: Підлужного В.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 10 квітня 2025 року,- ВСТАНОВИВ: у лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сазонова Олена Миколаївна, приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Білецький Ігор Миронович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 25.11.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М. вчинено виконавчий напис, який зареєстрований в реєстрі №18702, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» заборгованості за кредитним договором №1114389200 від 19.04.2007 в розмірі 202556.60 грн. На підставі вищевказаного виконавчого напису 13.12.2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Білецьким Ігорем Мироновичем відкрито виконавче провадження №67869129. Вважає, що приватний нотаріус не перевірив наявність доказів належного направлення та отримання позивачем письмової вимоги про усунення порушень, що призвело до порушення процедури вчинення напису, передбаченої пунктом 2.2. глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та не надав достатніх та належних доказів відповідно до п. 3.2 передбаченого Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172, у зв`язку з чим, оспорюваний виконавчий напис нотаріусом вчинено з порушенням діючого законодавства. Звертає увагу на те, що на момент вчинення виконавчого напису нотаріуса, чинне законодавство передбачало можливість вчинення такого лише за умови подання нотаріусу оригіналу нотаріально посвідченого договору чи його дублікату, що має силу оригіналу, а вчинення виконавчого напису на підставі копій договорів, вчинених у простій письмовій формі не передбачалось. Крім того, рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 15.03.2010 року з неї вже було стягнуто заборгованість за кредитним договором №1114389200 від 19.04.2007 в розмірі 61 661,09 грн., таке набрало законної сили та було пред`явлене до виконання. З цього часу жодних вимог банку чи інших установ на її адресу не надходило, а відтак вважає, що заборгованість відсутня. З наведених підстав просить визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №18702, що вчинений 25.11.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою Оленою Миколаївною про стягнення з боржника, яким є ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» заборгованості в розмірі 202 556,60 грн. Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 10 квітня 2025 року позовну заяву задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №18702, що вчинений 25.11.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою Оленою Миколаївною. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 гривень 20 копійок. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 гривень. Рішення суду оскаржило Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал»,в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Апелянт покликається на те, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою КМ України від 27.06.1999 року №1172. Виконавчий напис вчиняється нотаріусом на підставі поданих стягувачем документів, які згідно з Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості. Обов`язком нотаріуса є лише перевірка наявності необхідних документів. Вважає, що безспірність вимог визначається не нотаріусом або стягувачем, а документами, передбаченими Переліком…, нотаріус лише перевіряє безспірність заборгованості за наданими відповідно до Переліку…документами. Крім того вважає, що заявляючи вимогу про стягнення витрат на професійну правничу допомогу позивач не надав документів, що підтверджують повноваження представника на представництво в суді, також не було надано доказів укладеного договору між адвокатом і клієнтом про надання професійної правничої допомоги, переліку наданих послуг, їх вартість та доказів оплати таких послуг. Витрати на професійну правничу допомогу не відповідають категорії їх реальності у зв`язку з відсутності факту їх дійсності та необхідності, не відповідають критерії розумності та є завищеними. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позовних відмовити. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України). Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України). Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано суду доказів на підтвердження того, що ТзОВ «Вердикт Капітал» для вчинення виконавчого напису надало приватному нотаріусу необхідні документи, що підтверджують безспірність заборгованості позивача, зокрема, оригінал кредитного договору, виписку з рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості, строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості за кредитним договором, неподання яких є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. З матеріалів справи вбачається, що 19 квітня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» ) та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №11143892000 на умовах щомісячної сплати відсотків та повернення основної суми кредиту, згідно графіку сплати боргу. Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 15 березня 2010 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь АКІБ «УкрСиббанк» 46500 грн. неповернутого тіла кредиту, 3999.26 грн. простроченого боргу, прострочені відсотки в розмірі 7931.26 грн. та 1189.61 грн., пеню в розмірі 811.64 грн., штрафні санкції 500 грн. судові витрати в розмірі 729.32 грн., а всього на загальну суму 61 661.09 грн. Ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 01 червня 2021 року замінено стягувача Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» на правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» у справі № 2-150/10 за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до відповідача, яким є: ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором № 11143892000. 25 листопада 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою Оленою Миколаївною вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 18702, яким запропоновано стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» заборгованість, яка виникла за кредитним договором №11143892000 від 19 квітня 2007 року, з усіма додатками та додатковими угодами, який укладено між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 . Стягнення заборгованості проводиться за період з 15.11.2018 року по 15.11.2021 року. Сума заборгованості складає 202 556.60 грн. в тому числі: 34 483.55 грн. прострочена заборгованість за сумою кредиту; 168 073.05 грн. сума заборгованості за відсотками та комісіями. Постановою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І.М. від 13 грудня 2021 року відкрито виконавче провадження № 67869129 з виконання виконавчого напису № 18702, виданого 25 листопада 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою Оленою Миколаївною. Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. У статті 89 цього Закону визначено вимоги до змісту виконавчого напису. У ньому повинні зазначатися дата його вчинення, посада, прізвище, ім`я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис; найменування та адреса стягувача; найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб); строк, за який провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення, розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника; номер, за яким виконавчий напис зареєстровано. Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою нотаріуса. Згідно з підпунктом 1.1 пункту 1 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів. Підпунктом 1.2 пункту 1 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій вчинення нотаріальних дій перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Підпунктом 3.1 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, зокрема, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Відповідно до п.2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172, в редакції, що діяла станом на день вчинення виконавчого напису, для вчинення виконавчого напису для стягнення заборгованості з підстав, що виникають з кредитних договорів, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями додаються: а)оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості. Вчинення нотаріусом виконавчого напису це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19). У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року № 6-887цс викладено правовий висновок, згідно якого вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. Аналогічний висновок зроблено у постанові КЦС ВС від 23.01.2018 в справі № 310/9293/15ц. Безспірність заборгованості підтверджують документи, що передбачені Переліком, нотаріус під час вчинення виконавчого напису не встановлює права та обов`язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №910/5413/17). Нотаріус, перш ніж вчинити виконавчий напис, повинен перевірити, чи підпадає заявлена вимога під той вид заборгованості, про який ідеться в Переліку, чи подані всі передбачені Переліком документи, чи оформлені такі документи належним чином, чи підтверджують подані документи безспірність заборгованості боржника перед кредитором та прострочення виконання зобов`язання, чи не минув встановлений законодавством строк для вчинення виконавчого напису. Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які передбачені Переліком і є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. З урахуванням приписів ст.ст.15,16,18 ЦК України, ст.ст. 50,87,88 Закону «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум. В той же час, боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису. Позивач, звернувшись з позовною заявою, посилається на те, що приватним нотаріусом порушено процедуру вчинення виконавчого напису, вважаючи, що для одержання виконавчого напису ТзОВ «Вердикт Капітал» не подав приватному нотаріусу всі документи, що передбачені п.2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172, крім цього, не врахував те, що сума заборгованості не є безспірною. З матеріалів справи вбачається, що позивачем, окрім копії оспорюваного нею виконавчого напису та копії постанови про відкриття виконавчого провадження, інших документів до матеріалів справи не долучено, в тому числі не долучено і кредитний договір, укладений між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» 19.04.2007 року. Будучи обізнаним про звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, в обґрунтування якого вона посилалася саме на те, що ТзОВ «Вердикт Капітал» не надано документів, передбачених Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою КМ України, надаючи відзив на позов, ТзОВ «Вердикт Капітал» не долучив до відзиву документи, на підставі яких звертався до приватного нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису. З огляду на те, що позивач позбавлена можливості надати суду документи, на підставі яких вчинявся оспорюваний нею виконавчий напис, оскільки такими документами вона не володіє, для з`ясування зазначених позивачем обставин апеляційним судом 21.08.2025 року та 17.11.2025 року витребувано у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сазонової Олени Миколаївни документи, на підставі яких 25 листопада 2021 року було вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 18702, яким запропоновано стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» заборгованість, яка виникла за кредитним договором №11143892000 від 19 квітня 2007 року, з усіма додатками та додатковими угодами, який укладено між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 . Листом Львівського апеляційного суду від 17.11.2025 року таку ж інформацію витребувано і у Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», якого повідомлено про судове засідання, призначене на 02.02.2026 року, суд просив забезпечити явку представника ТзОВ «Вердикт Капітал» в судове засідання. Однак, станом на день розгляду справи, вищевказані запити залишились невиконаними, як приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М., так і ТзОВ «Вердикт Капітал», витребувані судом апеляційної інстанції документи, на підставі яких вчинявся оспорюваний позивачем виконавчий напис, суду апеляційної інстанції не були надані, і представник ТзОВ «Вердикт Капітал» в судове засідання не з`явився, не надав суду пояснень з приводу витребуваних судом документів. Аналізуючи матеріали справи, колегія суддів зазначає, що оскаржуване рішення суду ухвалювалось за наявності лише копії виконавчого напису та копії постанови про відкриття виконавчого провадження та за відсутності документів, на підставі яких 25 листопада 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М. було вчинено оспорюваний виконавчий напис. Відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що на момент вчинення приватним нотаріусом виконавчого напису № 18702 від 25 листопада 2021 року у нього були наявні необхідні документи, за якими стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, що передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою КМ України, з внесеними змінами та доповненнями, та неподання таких документів на вимогу суду саме ТзОВ «Вердикт Капітал», як особи, яка зверталося до приватного виконавця Київського міського нотаріального округу Сазонової О. М. про вчинення виконавчого напису з обов`язковим долученням документів, необхідних для його вчинення, підтверджує висновки суду першої інстанції про підставність позовних вимог ОСОБА_1 . Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц. Грисюк С.В., звернувшись з позовною заявою, посилається на те, що приватним нотаріусом порушено процедуру вчинення виконавчого напису, оскільки для одержання виконавчого напису ТзОВ «Вердикт Капітал» не подало приватному нотаріусу всі документи, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172, за відсутності документів, які підтверджують безспірність заборгованості, а також оригінал кредитного договору. Обгрунтовуючи апеляційну скаргу та заперечуючи щодо задоволення позовних вимог, відповідач покликається на наявність у нього права на підставі спірного виконавчого напису нотаріуса стягнути з позивачки заборгованість за кредитним договором, однак, всупереч вимогам ч. 1 ст. 81 ЦПК України, також не надав суду документів, з якими він звертався до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сазонової О.М. із заявою про вчинення нотаріусом виконавчого напису. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вірно врахував те, що обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилалася саме на те, що приватним нотаріусом порушено процедуру вчинення виконавчого напису, оскільки для одержання виконавчого напису ТзОВ «Вердикт Капітал» не подав приватному нотаріусу всі документи, передбачені п.2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172, за відсутності документів, які підтверджують безспірність заборгованості. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. (стаття 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.( частина 1 статті 13 ЦПК України). Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції врахував те, що саме у ТзОВ «Вердикт Капітал», як правонаступника АКІБ «УкрСибанк» у зв`язку з відступленням права вимоги, виник обов`язок надати суду документи, з якими ТзОВ «Вердикт Капітал» зверталося до приватного нотаріуса Сазонової О.М. за вчиненням виконавчого напису. Колегія суддів враховує те, що позивачка ОСОБА_1 не володіє зазначеними документами, а відтак не могла надати їх суду на підтвердження позовних вимог. За вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про порушення приватним нотаріусом Сазоновою О.М. процедури вчинення виконавчого напису, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження подання стягувачем ТзОВ «Вердикт Капітла» документів, необхідних для одержання виконавчого напису нотаріуса та передбачених пунктом 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172, в редакції, чинній на момент вчинення виконавчого напису, неподання яких свідчить про порушення призваним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазонової О. М. процедури вчинення виконавчого напису, що відповідно є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, колегія суддів враховує, що доводи позивачки про те, що для одержання виконавчого напису ТзОВ «Вердикт Капітал» не подав приватному нотаріусу всі документи, передбачені п.2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172, всупереч вимог статтті 81 ЦПК України, не спростовані відповідачем належними та допустимими доказами як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції. Вважаючи оскаржуваний виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М. таким, що не підлягає виконанню, позивач також посилається на те, що сума заборгованості не була безспірною. Колегія суддів враховує те, що пред`явлення позову про стягнення заборгованості припиняє право кредитодавця в подальшому нараховувати проценти за користування кредитними коштами, а відтак пред`явлення АКІБ «УкрСиббанк» в 2010 році і ухвалення Миколаївським районним судом Львівської області 15.03.2010 року рішення про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, припинило право банку нараховувати проценти за користування кредитними коштами. Однак як вбачається з оскаржуваного виконавчого напису, проценти за користування кредитними коштами продовжували нараховуватись і протягом періоду з 15.11.2018 року до 15.11.2021 року, що підтверджує доводи позивача про те, що сума заборгованості, для погашення якої вчинявся виконавчий напис, не була безспірною. З врахуванням вищенаведених обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду про підставність позовних вимог ОСОБА_1 та їх задоволення, про наявність підстав для визнання виконавчого напису № 18702, вчиненого 25.11.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою Оленою Миколаївною про стягнення з боржника, яким є ОСОБА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» заборгованості в розмірі 202 556,60 грн., таким, що не підлягає виконанню. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані. Стягуючи витрати на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що за час розгляду справи судом першої інстанції позивач поніс вирати на правничу допомогу, які з врахуванням наданого адвокатом обсягу послуг, складності справи, співмірності з предметом спору, беручи до уваги заперечення відповідача щодо стягнення витрат на правничу допомогу, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в розмірі 10 000 грн. Колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу. Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. З матеріалів справи вбачається, що 22 січня 2025 року між Адвокатським об`єднанням «Рут Суфраж» від імені якого діє адвокат Вербовська У.Б. та ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги, за умовами якого адвокат зобов`язується надати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, визначених договором. Пунктом 4.1. договору про надання правової допомоги від 22 січня 2025 року передбачено, що розмір гонорару адвокатського об`єднання становить 10 000.00 грн. З детального опису наданих послуг професійної правничої допомоги у справі за позовом ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сазонова Олена Миколаївна, приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Білецький Ігор Миронович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню вбачається, що адвокатським об`єднанням було надано позивачці наступну правничу допомогу: підготовка до розгляду справи 1500 грн., ознайомлення з архівною справою 1000 грн., направлення адвокатського запиту- 500 грн., складання, оформлення та надіслання позовної заяви 5000 грн., складання відповіді на відзив - 1000 грн., представництво інтересів позивача в суді 1000 грн., а всього 10 000.00 грн. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Разом з тим, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21. Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі № 329/766/18 (провадження № 61-6627св20) та від 16 червня 2021 року у справі № 640/4126/19 (провадження № 61-14735св20). У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, однак, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка зазначає про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат Для визначення суми відшкодування необхідно послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан сторін. Такі висновки зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269). Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з врахуванням того, чи виник у заявника обов`язок зі сплати таких витрат та чи та чи була їх сума обґрунтованою і не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правничу допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені нормами процесуального законодавства, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Подібний правовий висновок викладено у додатковій постанові Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 345/136/18. Вирішуючи питання про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції, враховуючи конкретні обставини даної справи, її складність та значення для сторін, обсяг наданих послуг з правничої допомоги та час, необхідний для надання послуг з правничої допомоги, особливості предмета спору прийшов до обгрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення витрат на правничу допомогу з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 . Однак, колегія суддів, враховуючи клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, вважає, що визначений судом першої інстанції розмір витрат, є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, та не відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру, є завищеним щодо іншої сторони, а тому вважає, що розмір судових витрат на професійну правничу допомогу слід зменшити. З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 підлягають відшкодуванню витрати на професійну правничу допомогу, понесені ним в суді першої інстанції, в розмірі 5000.00 грн., що відповідає критеріям виправданості, розумності та справедливості. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ: апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» задовольнити частково. Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 10 квітня 2025 року в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу змінити, стягнувшиз з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правнику допомогу у розмірі 5 000 грн. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення постанови. Постанова складена 12.02.2026 року. Головуючий: Н.О. Шеремета Судді: О.М. Ванівський Р.П. Цяцяк