Постанова 4807 № 331/4458/23

Дата документу 04.02.2026 Справа № 331/4458/23 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №331/4458/23 Головуючий у 1 інстанції Яцун О.О. Провадження № 22-ц/807/206/26 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. № 22-ц/807/206/26-2 № 22-ц/807/206/26-3 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 лютого 2026 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Гончар М.С., Трофимової Д.А. за участю секретаря судового засідання Камалової В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» на рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 20 червня 2025 року, додаткове рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 10 жовтня 2025 року та додаткове рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 10 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» про стягнення заборгованості по заробітній платі,середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за затримку виплати заробітної плати з урахуванням інфляційних втрат, за затримку у видачі трудової книжки та видачу трудової книжки,- В С Т А Н О В И Л А: У липні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за затримку виплати заробітної плати з урахуванням інфляційних втрат, за затримку у видачі трудової книжки та видачу трудової книжки. В обґрунтування позовних вимог, які були остаточно уточнені 09.05.2025 року (а.с.83-89 т.3), позивач зазначила, що 22.03.2019 року вона була прийнята на посаду інженера відділу технічної експертизи Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» на підставі наказу № 24 від 22.03.2019 року. На підставі наказу № 27 від 29.07.2019 року позивач була переведена з 01.08.2019 року на посаду заступника директора. 31.03.2022 року позивач була звільнена з посади заступника директора за власним бажанням, згідно ст. 38 КЗпП на підставі наказу № 01-8/8к від 31.03.2022 року. З січня 2022 року взагалі припинилась виплата позивачу заробітної плати. Невиплата відповідачем заборгованості по заробітній платі, затримка у видачі трудової книжки та невидача трудової книжки, невидача довідки про заробітну плату змусило позивача звертатися до суду за захистом порушених прав та інтересів. Відповідачем не було надано позивачу довідку про нараховану (виплачену та не виплачену) заробітну плату за період роботи з 22.03.2019 року по 31.03.2022 року, тому вона звернулася до Пенсійною фонду України та отримала довідки форми ОК-5 та ОК-7. Виходячи з інформації, зазначеної у довідці форми ОК-5, позивач повинна була отримати наступний розмір заробітної плати. За звітний 2019 рік розмір заробітної плати становить: квітень - 4173,00; травень - 4173,00; червень - 4173,00; липень - 4173,00; серпень - 6078,00; вересень - 6078,00; жовтень - 5100,00; листопад - 7454,00; грудень - 7454,00; всього - 48856,00 грн. У свою чергу, протягом 2019 року відповідачем, за період з 04.2019 по 12.2019 року, була сплачена заробітна плата у наступному розмірі: 39329,06 грн., а саме: 19.04.2019 - 1000,00 грн., 10.06.2019 - 2359,26 грн., 01.07.2019 - 1600,00 грн., 29.07.2019 - 1759,26 грн., 02.08.2019 - 3359,26 грн., 09.08.2019 - 3359,26 грн., 03.09.2019 - 4892,79 грн., 20.09.2019 - 6000,00 грн., 21.10.2019 - 2000,00 грн., 05.11.2019 - 998,29 грн., 27.11.2019 - 2000,00 грн., 12.12.2019 - 4000,47 грн., 24.12.2019 - 2000,00 грн., 10.01.2020 - 1084,43 грн., 20.01.2020 - 4000,47 грн. Таким чином, заборгованість відповідача по заробітній платі за 2019 рік становить: 2 266,14 грн. (48856,00 грн. - 19,5 % (18 % ПДФО та 1,5 % ВЗ) = 39 329,08 грн. розмір за довідкою ОК-5 за вирахуванням податків 41 595,20 грн. - 39 329,06 грн. = 2 266,14 грн.) Так, за звітний 2020 рік розмір заробітної плати становить: січень - 7454,00; лютий - 7453,42; березень - 10000,00; квітень - 14000,00; травень - 12425,00; червень - 19550,00; липень - 19550,00; серпень - 19550,00; вересень - 19550,00; жовтень - 19550,00; листопад - 19550,00; грудень - 19550,00; всього - 188 182,42 грн. У свою чергу, протягом 2020 року відповідачем була сплачена заробітна плата у наступному розмірі: 106674,06 грн., а саме: 03.02.2020 - 3000,47 грн., 27.02.2020 - 2000,00 грн., 19.03.2020 - 4000,00 грн., 31.03.2020 - 5000,00 грн., 03.04.2020 - 3050,00 грн., 24.04.2020 - 2000,00 грн., 07.05.2020 - 9270,00 грн., 26.05.2020 - 2000,00 грн., 15.06.2020 - 2000,00 грн., 15.07.2020 - 4500,00 грн., 20.07.2020 - 5000,00 грн., 28.07.2020 - 6237,75 грн., 19.08.2020 - 4500,00 грн., 04.09.2020 - 5637,75 грн. та 1500,00 грн., 01.10.2020 - 10237,75 грн., 04.11.2020 - 13002,59 грн. та 15737,75 грн., 23.04.2021 - 8000,00 грн. Таким чином, заборгованість відповідача по заробітній платі за 2020 рік становить: 44812,79 грн. (188 182,42 грн. - 19,5% (18 % ПДФО та 1,5 % ВЗ) = 151 486,85 грн. розмір за довідкою ОК-5 за вирахуванням податків 151 486,85 грн. - 106 674,06 грн. = 44 812,79 грн. Так, за звітний 2021 рік розмір заробітної плати становить: січень - 23500,00; лютий - 13500,00; березень - 19500,00; квітень - 10000,00; травень - 10000,00; червень - 6000,00; липень - 6000,00; серпень - 8000,00; вересень - 8000,00; жовтень - 8000,00; листопад - 8000,00; грудень - 7500,00; всього - 128000,00 грн. У свою чергу, протягом 2021 року відповідачем була сплачена заробітна плата у наступному розмірі: 95 030,00 грн., а саме: 18.03.2021 - 3000,00 грн., 01.04.2021 - 20000,00 грн., 13.04.2021 - 5000,00 грн., 15.04.2022 - 20000,00 грн., 19.04.2021 - 8000,00 грн., 30.06.2021 - 10867,50 грн., 17.08.2021 - 4830,00 грн., 11.10.2021 - 4830,00 грн., 23.10.2021 - 2415,00 грн., 06.01.2022 - 3220,00 грн. (БАНК ВОСТОК) = 82 162,50 грн. 05.11.2021 - 7867,5 грн., 24.12.2021 - 5000,00 грн. (УКРСИББАНК) = 12 867,5 грн. Таким чином, заборгованість відповідача по заробітній платі за 2021 рік становить: 8 010,00 грн. (128 000,00 грн. - 19,5 % (18 % ПДФО та 1,5 % ВЗ) = 103 040 грн. розмір за довідкою ОК-5 за вирахуванням податків 103 040,00 грн. - 95 030,00 грн. = 8 010,00 грн. За 2022 рік у довідці ОК-5 відсутня інформація про будь-які нарахування оплати праці від підприємства, таким чином, розрахунок заборгованості за 2022 рік здійснювався з урахуванням інформації у наданій відповідачем до матеріалів справи довідки Вих. № 1-17/152 від 27.07.2023 року, відповідно до якої за період з 01.12.2021 року по 31.03.2022 року загальний розмір заробітної плати позивачки на місяць становив - 8880,00 грн. Так, за звітний 2022 рік розмір заробітної плати становить: січень - 8880,00; лютий - 8880,00; березень - 8880,00; всього - 26640,00 грн. У свою чергу, протягом 2022 року відповідачем була сплачена заробітна плата у наступному розмірі: 13 483,75 грн., а саме: 20.01.2022 - 3000,00 грн., 08.02.2022 - 3251,25 грн., 18.02.2022 - 2000,00 грн., 29.04.2022 - 5232,50 грн. (УКРСИББАНК). Таким чином, заборгованість відповідача по заробітній платі за 2022 рік становить: 7961,45 грн. (26640,00 грн. - 19,5 % (18 % ПДФО та 1,5 % ВЗ) = 21445,20 грн. розмір за довідкою ОК-5 за вирахуванням податків 21445,20 грн. - 13483,75 грн. = 7961,45 грн. У свою чергу, заборгованості по заробітній платі за період з 01.04.2019 року по 31.03.2022 року становить, без урахування податків та інших встановлених обов`язкових платежів: 78323,45 грн., а саме: 2266,14 (2019 рік) + 44812,79 (2020 рік) + 8010,00 (2021 рік) + 7 961,45 (2022 рік) = 63050,38 грн. - 63050,38 грн. / 0,805 = 78323,45 грн. Розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні позивача з 01.04.2022 року по 30.09.2022 року, становить: 59 654,78 грн. У свою чергу, компенсація за затримку виплати заробітної плати з урахуванням індексу інфляції за період 01.04.2022 року по 07.07.2023 року (дата звернення до суду) дорівнює: 13783,24 грн. Розмір середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу при затримці видачі трудової книжки позивачу з вини власника за період з 01.04.2022 року по 07.07.2023 року, становить 150 730,78 грн. Просила суд стягнути з відповідача на її користь: заборгованість по заробітній платі у розмірі 78 323,45 грн.; середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 59 654,78 грн.; компенсацію за затримку виплати заробітної плати з урахуванням індексу інфляції у розмірі 13 783,24 грн.; середній заробіток за весь час вимушеного прогулу при затримці видачі трудової книжки з вини власника за період з 01.04.2022 року по 07.07.2023 року, у розмірі 150 730,78 грн.; компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 18 856,63 грн., а всього на загальну суму 321 348,88 грн. Позивач також просить суд зобов`язати відповідача видати їй трудову книжку та стягнути з відповідача судові витрати. Рішенням Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 20 червня 2025 року задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» на користь ОСОБА_1 : заборгованість по заробітній платі у розмірі 26 122,75 грн.; середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 59 654,78 грн.; компенсацію за затримку виплати заробітної плати з урахуванням індексу інфляції у розмірі 13 783,24 грн.; компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 18 856,63 грн. (без урахування податків та збору), а всього на загальну суму 118 417 (сто вісімнадцять тисяч чотириста сімнадцять) грн. 40 коп. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» на користь держави судовий збір у розмірі 1184 (одна тисяча сто вісімдесят чотири) грн. 17 коп. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» подало апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просили рішення суду в частині задоволення позову та прийняти в зазначеній частині нове рішення, яким у позові відмовити у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд в Рішенні вийшов за межі позовних вимог; позивачка, звернувшись до суду із даною позовною заявою 07.07.2023р., пропустила строк на звернення до суду; помилковий розрахунок Позивачкою ціни позову та загальна незгода з рішенням суду. Окрім цього, не погоджуючись із зазначеним рішенням суду представник ОСОБА_1 - Коваль М.О. подав апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду змінити у наступній частині: 1) Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 75 508,39 грн.; середній заробіток за весь час затримки видачі трудової книжки у розмірі 150 730,78 грн.; компенсацію за затримку виплати заробітної плати з урахуванням індексу інфляції у розмірі 13 783,24 грн.; компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 18 856,63 грн. (без урахування податків та збору), а всього на загальну суму 258 879,04 (двісті п`ятдесят вісім тисяч вісімсот сімдесят дев`ять) грн. 04 коп. 2) Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» (код ЄДРПОУ - 41973071, місцезнаходження: 69005, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 109, кв. 75) видати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) трудову книжку. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції був здійснений розрахунок заборгованості по заробітній платі без урахуванням доказів, що наявні у матеріалах справи, однак, на які безпосередньо посилався суд, а саме: відомості Пенсійного фонду України з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою ОК-5 та ОК-7, виписка по рахунку приватного клієнта № 264560-2022/1201 (розрахунковий період: з 01.04.2019 року по 01.12.2022 року), відкритому у ПАТ «Банк Восток» НОМЕР_2 , надані Відповідачем платіжні доручення щодо оплати заробітної плати Позивачці; зазначають про більш тривале порушення трудових прав Позивача викликане невидачею трудової книжки, тому, суд першої інстанції повинен був застосувати до спірних правовідносин положення статті 235 КЗпП України (див. постанову Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16), та стягнути з Відповідача середній заробіток за весь час затримки видачі трудової книжки у розмірі 150 730,78 грн. Додатковим рішенням Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 10 жовтня 2025 року задоволено частково заяву представника ОСОБА_1 - Коваля Максима Олеговича про ухвалення додаткового рішення. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 258,85 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» подало апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення суду скасувати в частині часткового задоволення заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 258, 85 грн. та прийняти в зазначеній частині нове рішення, яким частково задовольнити заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 925, 11 грн. Окрім цього, не погоджуючись із зазначеним рішенням суду представник ОСОБА_1 - Коваль М.О. подав апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким стягнути з Відповідача на користь позивачки витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 47 900,00 (сорок сім тисяч дев`ятсот) гривень. Додатковим рішенням Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 10 жовтня 2025 року задоволено частково заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки`про ухвалення додаткового рішення. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» подало апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення суду скасувати в частині часткового задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертнотехнічний центр промислової безпеки» про ухвалення додаткового рішення та стягнення з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн. та прийняти в зазначеній частині нове рішення, яким задовольнити заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» про ухвалення додаткового рішення у повному обсязі - 10 665 грн. Окрім цього, не погоджуючись із зазначеним рішенням суду представник ОСОБА_1 - Коваль М.О. подав апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду скасувати в частині часткового задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» про ухвалення додаткового рішення та стягнення з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн. та прийняти в зазначеній частині нове рішення, яким заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково стягнувши з ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000 грн. Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягає підлягають залишенню без задоволення, з огляду на наступне. За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає повною мірою. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджено наявність порушення відповідачем трудових права позивача з частині невиплати заробітної плати, несвоєчасного розрахунку при звільненні. Колегія суддів погоджується з такими рішеннями суду першої інстанції, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що22 березня 2019 року позивача ОСОБА_1 на підставі наказу № 24К від 22 березня 2019 року було прийнято на роботу до Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» на посаду інженера відділу технічної (а.с.105 т.1). На підставі наказу № 27 від 29 липня 2019 року позивача ОСОБА_1 було переведено з 01 серпня 2019 року на посаду заступника директора (а.с.106 т.1). 31 березня 2022 року позивача ОСОБА_1 було звільнено з посади заступника директора за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, відповідно до наказу № 01- 8/8к від 31 березня 2022 року (а.с.10 т.3), що фактично не оспорюється стороною відповідача. При цьому, розрахунковий лист позивач не отримала. Між тим,з цього приводу позивач ОСОБА_1 зверталася до Державної служби України з питань праці із скаргою про порушення трудового законодавства, допущених з вини роботодавця при звільнення з роботи, у якій просила у визначеному законом порядку призначити, організувати та провести позапланову перевірку відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» з питань дотримання законодавства про працю в частині невидачі довідки про заробітну плату, подальшої невиплати всіх сум, що належали працівнику в день звільнення 31.03.2022 року. Листом Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці № ПС-3/2517 ЗВ-23 від 31.10.2023 року було повідомлено ОСОБА_1 про те, що її звернення щодо можливих порушень вимог законодавства про працю керівництвом Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» було розглянуто, та з 24.10.2023 року по 25.10.2023 року на ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» проведено позаплановий захід державного нагляду (контролю) у формі перевірки з питань оплати праці та законності припинення трудових відносин. В ході перевірки було встановлено, що позивач скористалася правом розірвати трудовий договір за власним бажанням, попередивши директора ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» в усній формі телефонної розмови, спираючись на неможливість продовжувати роботу за основним місцем, а також у зв`язку з працевлаштуванням у ПрАТ «Черкаський шовковий комбінат» (м. Черкаси) за основним місцем роботи, що підтверджується поясненням директора. Наказом № 01-8/8К від 31.03.2022 року позивача ОСОБА_1 було звільнено згідно ст. 38 КЗпП, однак заява про звільнення в ході перевірки надана не була, що є підставою звільнення позивача з посади, що, у свою чергу, спричинило з боку підприємства порушення порядку звільнення за ініціативою працівника. Було також встановлено, що заробітна плата за відпрацьовані 22 дні на момент звільнення була нарахована позивачу 31.03.2022 року у сумі 8880 (без урахування податків та збору), відповідно до розрахункового листа за березень 2022 року, однак виплачена не в повному обсязі, а лише частково: 29.04.2022 року в сумі 5232,50 грн. Позивачу була нарахована грошова компенсація за невикористану відпустку в сумі 18856,63 (без урахування податків та збору) за 72 к.д., однак не виплачена в день звільнення, чим порушено вимоги ст. 116 КЗпП та ст. 24 Закону України «Про відпустки». За результатами проведеної перевірки ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки», з урахуванням пояснень керівництва та наданих документів, складено акт, керівнику внесений обов`язковий до виконання припис на усунення виявлених порушень (з.б.а.с.214, а.с.215 т.1). Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"). Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою. Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються. З огляду на приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб. Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року). У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії"). ЄСПЛ зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22, рішення ЄСПЛ у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03). Згідно зі сталою практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист. Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд. ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду. Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України). Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Згідно ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Положеннями ст. 115 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та ст. 24 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Однією з гарантій забезпечення прав громадян на працю є правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 5-1 КЗпП України). Згідно частини 1 статті 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника. Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно частини 1 статті 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (наведена позиція викладена в пунктах 67, 69, 70, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц). Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, у день звільнення. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України. Відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Згідно частини 2 статті 233 КЗпП України, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що під час роботи в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» позивач отримувала заробітну плату через АТ «УКРСИББАНК» та ПАТ «БАНК ВОСТОК». Відповідно до виписки по рахунку приватного клієнта № 264560-2022/1201 (розрахунковий період: з 01.04.2019 року по 01.12.2022 року), відкритому у ПАТ «Банк Восток» НОМЕР_2 на ім`я позивача ОСОБА_1 , відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» виплачувалася позивачу заробітна плата (а.с.20-32 т.1). Крім того, позивач одержувала заробітну плату на банківський рахунок НОМЕР_3 в AT «УКРСИББАНК», що підтверджується відомостями нарахування коштів (заробітна плата та аванси) (а.с.94-99 т.1). Відповідно до штатних розписів Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» були встановлені наступні посадові оклади: на 2019 рік інженер відділу технічної експертизи - 4173,00 грн., заступник директора - 5000,00 грн., начальник відділу технічної експертизи - 4173,00 грн., експерт технічний - 4173,00 грн.; на 2020 рік заступник директора: з 01 січня 2020 року - 5000,00 грн.та з 01 вересня 2020 року - 5200,00 грн., начальник відділу технічної експертизи: з 01 січня 2020 року - 4723,00 грн. та з 01 вересня 2020 року - 5100,00 грн., експерт технічний з промислової безпеки: - з 01 січня 2020 року - 4723,00 грн. та з 01 вересня 2020 року - 5100,00 грн.; на 2021 рік заступник директора - 6000,00 грн., начальник відділу технічної експертизи - 6000,00 грн., експерт технічний з промислової безпеки - 6000,00 грн. (а.с.100-103 т.1). Відповідно до довідки № 01-17/150 від 27.07.2023 року, сукупний дохід ОСОБА_1 за період з 22.03.2019 року по 31.03.2022 року становить 229201,80 грн. (а.с.104 т.1). Наказом № 28 від 29 липня 2019 року ОСОБА_1 , за її заявою, доручено виконання одночасно з її основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткової роботи за посадою начальника відділу технічної експертизи у порядку суміщення посад, без звільнення її від основної роботи на посаді заступника директора з доплатою 0,1 ставки окладу згідно штатного розпису з 01.08.2019 року. ОСОБА_1 , за її заявою, доручено виконання одночасно з її основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткової роботи за посадою експерт технічний у порядку суміщення посад, без звільнення її від основної роботи на посаді заступника директора з доплатою 0,1 ставки окладу згідно штатного розпису з 01.08.2019 року (а.с.107 т.1). Враховуючи зазначене, суд першої інстанції правильно встановив, що з матеріалів справи вбачається, що відповідач належним чином не сплачував позивачу заробітну плату, що підтверджується відомостями Пенсійного фонду України з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою ОК-5 та ОК-7 (а.с.119-125 т.3). Так, за звітний 2019 рік розмір заробітної плати становить: квітень - 4173,00; травень - 4173,00; червень - 4173,00; липень - 4173,00; серпень - 6078,00; вересень - 6078,00; жовтень - 5100,00; листопад - 7454,00; грудень - 7454,00; всього - 48856,00 грн. У свою чергу, протягом 2019 року відповідачем за період з 04.2019 - 12.2019 рік була сплачена заробітна плата у наступному розмірі: 44304,46 грн., а саме: 19.04.2019 - 2159,26 та 1000,00 грн., 10.06.2019 - 2359,26 грн., 01.07.2019 - 1600,00 грн., 29.07.2019 - 1759,26 грн., 02.08.2019 - 3359,26 грн., 09.08.2019 - 3359,26 грн., 03.09.2019 - 4892,79 грн., 20.09.2019 - 6000,00 грн., 21.10.2019 - 2000,00 грн., 05.11.2019 - 998,29 грн., 22.11.2019 - 550,00 грн., 27.11.2019 - 2000,00 грн., 06.12.2019 - 631,71 грн., 12.12.2019 - 4000,47 грн., 20.12.2019 - 550,00 грн., 24.12.2019 - 2000,00 грн., 10.01.2020 - 1084,43 грн., 20.01.2020 - 4000,47 грн. Таким чином, відповідачем переплачено заробітну за 2019 рік у розмірі 4975,38, а саме: 13201,75 грн. (48856,00 грн. - 19,5 % (18 % ПДФО та 1,5 % ВЗ) = 39329,08 грн. розмір за довідками ОК-5 та ОК-7 за вирахуванням податків 39329,08 грн. - 44304,46 грн. = -4975,38 грн. За звітний 2020 рік розмір заробітної плати становить: січень - 7454,00; лютий - 7453,42; березень - 10000,00; квітень - 14000,00; травень - 12425,00; червень - 19550,00; липень - 19550,00; серпень - 19550,00; вересень - 19550,00; жовтень - 19550,00; листопад - 19550,00; грудень - 19550,00; всього - 188 182,42 грн. У свою чергу, протягом 2020 року відповідачем була сплачена заробітна плата у наступному розмірі: 115148,42 грн., а саме: 22.01.2020 - 550,00 грн., 03.02.2020 - 3000,47 грн., 06.02.2020 - 4232,12 грн., 27.02.2020 - 2000,00 грн., 19.03.2020 - 4000,00 грн., 23.03.2020 - 2246,12 грн., 31.03.2020 - 5000,00 грн., 03.04.2020 - 3050,00 грн., 09.04.2020 - 1446,12 грн., 24.04.2020 - 2000,00 грн., 07.05.2020 - 9270,00 грн., 26.05.2020 - 2000,00 грн., 15.06.2020 - 2000,00 грн., 15.07.2020 - 4500,00 грн., 20.07.2020 - 5000,00 грн., 28.07.2020 - 6237,75 грн., 19.08.2020 - 4500,00 грн., 04.09.2020 - 5637,75 грн. та 1500,00 грн., 01.10.2020 - 10237,75 грн., 04.11.2020 - 13002,59 грн. та 15737,75 грн., 23.04.2021 - 8000,00 грн. Таким чином, заборгованість відповідача по заробітній платі за 2020 рік становить: 36338,43 грн. (188 182,42 грн. - 19,5 % (18 % ПДФО та 1,5 % ВЗ) = 151 486,85 грн. розмір за довідками ОК-5 та ОК-7 за вирахуванням податків 151 486,85 грн. - 115148,42 грн. = 36338,43 грн. За звітний 2021 рік розмір заробітної плати становить: січень - 7200,00; лютий - 13500,00; березень - 9450,00; квітень - 10000,00; травень - 10000,00; червень - 6000,00; липень - 6000,00; серпень - 8000,00; вересень - 8000,00; жовтень - 8000,00; листопад - 8000,00; грудень - 7500,00; всього - 101650,00 грн. У свою чергу, протягом 2021 року відповідачем була сплачена заробітна плата у наступному розмірі: 95 030,00 грн., а саме: 18.03.2021 - 3000,00 грн., 01.04.2021 - 20000,00 грн., 13.04.2021 - 5000,00 грн., 15.04.2022 - 20000,00 грн., 19.04.2021 - 8000,00 грн., 30.06.2021 - 10867,50 грн., 17.08.2021 - 4830,00 грн., 11.10.2021 - 4830,00 грн., 23.10.2021 - 2415,00 грн., 06.01.2022 - 3220,00 грн. (БАНК ВОСТОК) = 82 162,50 грн. 05.11.2021 - 7867,5 грн., 24.12.2021 - 5000,00 грн. (УКРСИББАНК) = 12 867,5 грн. Таким чином, відповідачем переплачено заробітну за 2021 рік у розмірі 13201,75, а саме: 13201,75 грн. (101650,00 грн. - 19,5% (18 % ПДФО та 1,5 % ВЗ) = 81828,25 грн. розмір за довідками ОК-5 та ОК-7 за вирахуванням податків 81828,25 грн. - 95 030,00 грн. = -13201,75 грн. Оскільки, за 2022 рік у довідках ОК-5 та ОК-7 відсутня інформація про будь-які нарахування оплати праці від підприємства, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що розрахунок заборгованості за 2022 рік необхідно здійснити з урахуванням інформації у наданій відповідачем до матеріалів справи довідки Вих. № 1-17/152 від 27.07.2023 року (а.с.7-8 т.3), відповідно до якої за період з 01.12.2021 року по 31.03.2022 року загальний розмір заробітної плати позивачки на місяць становив - 8880,00 грн. Так, за звітний 2022 рік розмір заробітної плати становить: січень - 8880,00; лютий - 8880,00; березень - 8880,00; всього - 26640,00 грн. У свою чергу, протягом 2022 року відповідачем була сплачена заробітна плата у наступному розмірі: 13 483,75 грн., а саме: 20.01.2022 - 3000,00 грн., 08.02.2022 - 3251,25 грн., 18.02.2022 - 2000,00 грн., 29.04.2022 - 5232,50 грн. (УКРСИББАНК). Таким чином, заборгованість відповідача по заробітній платі за 2022 рік становить: 7961,45 грн. (26640,00 грн. - 19,5% (18 % ПДФО та 1,5 % ВЗ) = 21445,20 грн. розмір за довідками ОК-5 та ОК-7 за вирахуванням податків 21445,20 грн. - 13483,75 грн. = 7961,45 грн. З зазначеного вбачається, що заборгованість по заробітній платі за період з 01.04.2019 року по 31.03.2022 року становить 26122,75 грн. (з відрахуванням переплат у 2019 та 2021 роках у загальному розмірі 18 177,13 грн.), що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Колегія суддів критично оцінює твердження апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» та представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , що офіційні відомості Пенсійного фонду України щодо розміру заробітної плати за формою ОК-5 відносно Позивачки підтверджують лише її страховий стаж та не можуть бути прийняті судом, як належні докази щодо розміру заробітної плати та розміру заборгованості по ній, оскільки судом першої інстанції здійснювався розрахунок заборгованості по заробітній платі на підставі довідки відповідачів Вих. № 1-17/152 від 27.07.2023 року та довідок ОК-5 та ОК-7, а не тільки на підставі довідок ОК-5 та ОК-7. Інших доводів щодо невідповідності розрахунку заборгованості по заробітній платі апеляційні скарги сторін не містять. Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів зазначає наступне. Частиною 1 статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. Така правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України 29 січня 2014 року у справі № 6-144ц13. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Пунктом 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року, визначено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому, враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року. Відповідно до п. 3 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Пунктом 8 розділу 4 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Встановлено, що позивача ОСОБА_1 було звільнено 31.03.2022 року, отже, місяцями, які враховуються для розрахунку середньоденного заробітку, є січень та лютий 2022 року, у яких було 19 та 20 робочих днів відповідно, сукупно 39 робочих днів. Відповідно до довідки Вих. № 1-17/152 від 27.07.2023 року (а.с.7-8 т.3), що була надана стороною відповідача, сукупний дохід позивача за січень та лютий 2022 року, повинен був становити 17760,00 грн. (8880,00 грн. х 2 місяці), а тому, середньоденний заробіток становить: 455,38 грн. (без урахування податків та інших встановлених обов`язкових платежів) 17760,00 / 39 = 455,38 грн. Таким чином, розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні позивача з 01.04.2022 року по 30.09.2022 року, становить: 59654,78 грн. (455,38 грн. х 131 робочий день (за період з 01.04.2022 року по 30.09.2022 року) = 59654,78 грн.), що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Колегія суддів визнає помилковими доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки», що зроблений судом розрахунок середньоденного заробітку Позивачки є таким, що не відповідає фактичним обставинами справи у зв`язку з не правильним визначенням двох останніх місяців роботи позивачки, оскільки при здійсненні розрахунку приймаються до уваги саме два повних місяці роботи. Щодо позовних вимог про компенсацію за затримку виплати заробітної плати з урахуванням індексу інфляції, колегія суддів зазначає наступне. Статтею 1 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Відповідно до ст. 33 Закону України «Про оплату праці», в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством. Індексація заробітної плати здійснюється на підставі Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17 липня 2003 року. Відповідно до статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Об`єктом індексації грошових доходів населення є оплата праці (грошове забезпечення) як грошовий дохід громадян, одержаний ними в гривнях на території України і який не має разового характеру (ч.1 ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»). У відповідності з положеннями ч. 5 ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»(далі - Закону) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі, оплата праці (грошове забезпечення). Структуру заробітної плати визначено у статті 2 Закону України «Про оплату праці», якою передбачено існування основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Суми виплат, пов`язаних з індексацією заробітної плати працівників, входять до складу фонду додаткової заробітної плати згідно з підпунктом 2.2.7 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року № 5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 р. за № 114/8713. Згідно п. 3 розділу ІІІ Виплати, що включаються у розрахунок середньої заробітної плати Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати, при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Отже, індексація заробітної плати є встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізмом (у контексті Постанови КМУ № 100-доплатою), а не компенсацією, підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг, а сума нарахованої індексації зарплати визначена як додаткова зарплата працівника і відноситься до джерел формування заробітної плати в цілому. Враховуючи викладене, колегія суддів в повній мірі погоджується з висновком суду першої інстанції, що компенсація за затримку виплати заробітної плати з урахуванням індексу інфляції за період 01.04.2022 року по 07.07.2023 року (дата звернення до суду) становить: 13783,24 грн. (59 654,78 грн. х 123,105 % (сукупний коефіцієнт індексу інфляції за період з 04.2022 року по 06.2023 року) = 73 438,02 грн. 73 438,02 грн. - 59 654,78 грн. = 13 783,24 грн.). Щодо стягнення на користь позивачки середнього заробіток за час затримки розрахунку після звільнення та затримки видачі трудової книжки та одночасного пред`явлення таких позовних вимог суд першої інстанції вірно зазначив, що враховуючи норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних при звільненні виплат. Відповідно до частини п`ятої статті 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Отже, положеннями статей 117, 235 КЗпП України передбачена відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування. Проте, як вірно висновував суд першої інстанції,за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16. Таким чином, правильним є висновок суду першої інстанції, що відсутні підстави для стягнення з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» на користь позивача ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, у зв`язку із затримкою видачі трудової книжки. Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивачки компенсації за невикористану відпустку у розмірі 18856,63 грн, слід звернути увагу на наступне. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей (ст. 24 цього Закону). Статтею 4 Закону України «Про відпустки» встановлено види відпусток і визначено, які саме відпустки відносяться до щорічних: - основна відпустка (ст. 6 цього Закону); - додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 цього Закону); - додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 цього Закону); - інші додаткові відпустки, передбачені законодавством. Якщо працівник з якихось причин не скористався своїм правом на щорічну відпустку за кілька попередніх років (у т.ч. і за 2, 3, 4 чи більше років), він має право використати їх, а в разі звільнення, незалежно від підстав, йому має бути виплачено компенсацію за всі невикористані дні щорічних відпусток, визначених п.1 ч.1 ст. 4 Закону України «Про відпустки». Законодавством не передбачено терміну давності, після якого працівник втрачає право на щорічні відпустки, воно не містить заборони надавати щорічні відпустки у разі їх невикористання. Відповідно до листа Міністерства праці та соціальної політики України від 22 лютого 2008 року № 33/13/116-08 відповідно до ст. 6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Як вбачається з листа Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці № ПС-3/2517 ЗВ-23 від 31.10.2023 року, в ході перевірки, зокрема було встановлено, що позивачу була нарахована грошова компенсація за невикористану відпустку у сумі 18856,63 (без урахування податків та збору) за 72 к.д., однак дану суму не було виплачено в день звільнення позивача, чим порушено вимоги ст. 116 КЗпП та ст. 24 Закону України «Про відпустки» (з.б.а.с.214, а.с.215 т.1). Таким чином, компенсація за невикористану відпустку становить у розмірі 18856,63 грн.(без урахування податків та збору), що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Колегія суддів критично оцінює доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» щодо виходу суду першої інстанції в цій частині за межі позовних вимог, оскільки матеріали справи містять додаткові пояснення по справі від 09 травня 2025 року в яких представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Коваль М.А., в яких остаточно уточнив позовні вимоги та надав обґрунтований розрахунок щодо наявної заборгованості (а.с.83-89 т.3). Суд першої інстанції також акцентував увагу, що відповідачем не було надано суду контррозрахунку щодо розрахунку позивача. Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача видати позивачу ОСОБА_1 трудову книжку, колегія суддів зазначає наступне. Як вбачається з пояснень директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» Рогінського М.Б., які були надані Південно-Східному міжрегіональному управлінню Державної служби з питань праці за вих. № 01-17/213 від 24.10.2023 року, позивач скористалася правом розірвати трудовий договір за власним бажанням, попередивши директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» в усній формі під час телефонної розмови, спираючись на неможливість продовжувати роботу за основним місцем, а також у зв`язку з працевлаштуванням у ПрАТ «Черкаський шовковий комбінат» (м. Черкаси) за основним місцем роботи. За усною домовленістю між сторонами, трудову книжку серії НОМЕР_4 , довідку про нараховану заробітну плату від 31.03.2022 року вих. № 01-17/103, наказ про звільнення від 31.03.2022 р. № 01-8/8К було направлено 06.04.2022 року до відділення «Нової пошти» № 8 у місті Черкаси (накладна № 59000807374827, яка отримана 08 квітня 2022 року) (а.с.4-6 т.3). Згідно експрес-накладної № 59000807374827 від 06.04.2022 року до відділення «Нової пошти» № 8 у місті Черкаси було оформлено відправлення вагою 0,5 кг Товариством з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» ОСОБА_3 (Відправник) на ім`я ОСОБА_1 (Одержувач) (а.с.11 т.3). Ухвалою Жовтневогорайонного суду міста Запоріжжя від 31 січня 2024 рокупідготовче провадження у цивільній справі було закрито,призначено справу до судового розгляду по суті, витребувано у Приватного акціонерного товариства «ЧЕРКАСЬКИЙ ШОВКОВИЙ КОМБІНАТ» (ЄДРПОУ 00306851; місцезнаходження: 18028, м. Черкаси, вул. В`ячеслава Чорновола, будинок № 170; адреса електронної пошти: csk@2upost.com наступні документи та інформацію: книгу обліку руху трудових книжок і вкладишів до них Приватного акціонерного товариства «ЧЕРКАСЬКИЙ ШОВКОВИЙ КОМБІНАТ» із записами про прийняття і видачу трудової книжки ОСОБА_1 ; книгу обліку бланків трудових книжок і вкладишів до них Приватного акціонерного товариства «ЧЕРКАСЬКИЙ ШОВКОВИЙ КОМБІНАТ» із записами щодо трудової книжки ОСОБА_1 ; відомості про реквізити (серія, номер, дата видачі) трудової книжки прийнятої від працівника ОСОБА_1 при влаштуванні на роботу, в тому числі наявну у ній інформацію про попереднє влаштування; відомості про оформлення і видачу ОСОБА_1 нової трудової книжки або дублікату трудової книжки, із вказівкою причини такої видачі; відомості про актуальне місцезнаходження трудової книжки ОСОБА_1 , а в разі її передачі/повернення працівнику або іншій особі - підстави для цього; за наявності на підприємстві копії трудової книжки ОСОБА_1 - її засвідчену копію; засвідчену копію особової справи ОСОБА_1 ; засвідчену копію Особової картки працівника ОСОБА_1 (а.с.85- 87 т.2). На виконання ухвали Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 31 січня 2024 року, Приватне акціонерне товариство «ЧЕРКАСЬКИЙ ШОВКОВИЙ КОМБІНАТ» листом № 420 від 14.05.2024 року надало інформацію та копії документів, які стосуються трудових правовідносин Приватного акціонерного товариства «ЧЕРКАСЬКИЙ ШОВКОВИЙ КОМБІНАТ» з позивачем ОСОБА_1 (а.с.126 т.2). У вказаному Листі зазначено, що Приватне акціонерне товариство «ЧЕРКАСЬКИЙ ШОВКОВИЙ КОМБІНАТ» не веде Книгу обліку бланків трудових книжок і вкладишів до них. Працівники, які працевлаштовуються, при відсутності у них трудової книжки придбають її або вкладиш до неї самостійно. В матеріалах особової справи ОСОБА_4 міститься копія трудової книжки НОМЕР_4 . Згідно записів у Книзі обліку руху трудових книжок і вкладишів до них ОСОБА_1 була надана, за її зверненням, друга трудова книжка (дублікат) серії НОМЕР_5 . У Приватного акціонерного товариства «ЧЕРКАСЬКИЙ ШОВКОВИЙ КОМБІНАТ» збереглася копія першої сторінки трудової книжки серії НОМЕР_5 . Записи про прийняття трудової книжки ОСОБА_1 та про видачу дублікату трудової книжки було зроблено начальником відділу кадрів ОСОБА_5 , яка звільнена 29.09.2023 року, наказ від 28.09.2023 року № 53-к. На прохання адміністрації Приватного акціонерного товариства «ЧЕРКАСЬКИЙ ШОВКОВИЙ КОМБІНАТ» надати письмові пояснення щодо причини видачі дублікату трудової книжки, ОСОБА_5 у телефонній розмові відмовилась від надання пояснень. Іншою інформацією щодо порушеного питання Приватне акціонерне товариство «ЧЕРКАСЬКИЙ ШОВКОВИЙ КОМБІНАТ» наразі не володіє. У матеріалах особової справи ОСОБА_6 з Приватного акціонерного товариства «ЧЕРКАСЬКИЙ ШОВКОВИЙ КОМБІНАТ» міститься копія трудової книжки серії НОМЕР_4 , де за записом № 53, зробленим Товариством з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки», зазначено, що 31.03.2022 року позивача звільнено з посади за власним бажанням, згідно ст. 38 КЗпП України, на підставі наказу № 01-8/8К від 31.03.2022 року (а.с.132-135 т.2). Наказом (розпорядженням) Приватного акціонерного товариства «ЧЕРКАСЬКИЙ ШОВКОВИЙ КОМБІНАТ» № 17-к від 05.05.2023 року ОСОБА_1 звільнено 05 травня 2023 року з посади начальника відділу праці відділу охорони Приватного акціонерного товариства «ЧЕРКАСЬКИЙ ШОВКОВИЙ КОМБІНАТ» (а.с.145 т.2). Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Відповідно ч.1, 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри". Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). Колегія суддів дійшла висновку, що з наявних в матеріалах справи доказів у сукупності вбачається, що позивачем було отримано вищевказану трудову книжку, у зв`язку з чим не підлягають задоволенню позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача видати позивачу ОСОБА_1 трудову книжку. Не заслуговують на увагу посилання в апеляційних скаргах на неналежну оцінку судом доказів по справі, оскільки, відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. А не зазначення в мотивувальній частині рішення мотивів, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, не може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду, якщо справа вирішена по суті правильно. Безпідставними є посилання заявників апеляційних скарг на судову практику Верховного Суду, оскільки висновки у зазначених справах, і у справі, яка переглядається, як і встановлені фактичні обставини, є різними, у кожній із цих справ суди виходили з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Інші твердження апеляційних скарг зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції. Докази та обставини, на які посилаються скаржники в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права. Щодо оскарження сторонами додаткового рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 10 жовтня 2025 року та додаткового рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 10 жовтня 2025 року колегія суддів зазначає наступне. Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу (частина перша статті 270 ЦПК України). Кожен має право на професійну правничу допомогу (частина перша статті 59 Конституції України). За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначають лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19). Одним із принципів цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, зокрема у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Водночас процесуальне законодавство передбачає критерії, які потрібно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу в судовому спорі. Так, за змістом частин першої та третьої статті 133 і частини другої статті 141 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу є одним з видів судових витрат, які розподіляють між сторонами залежно від результатів вирішення судової справи. Частиною другою статті 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, до яких відносять зокрема, витрати на професійну правничу допомогу покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини першої-третьої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі, гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Частина четверта цієї статті передбачає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України). Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Частиною четвертою цієї статті Кодексу визначено, що якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку. Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) обґрунтованість, 4) розумність і співмірність їх розміру відповідно до ціни позову, а також з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи, а також значення справи для сторін. Принцип змагальності під час вирішення цього питання знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21. Водночас у частинах третій - п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи. Наведені висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21. У постановах від 19 лютого 2022 року у справі № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення. Саме такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22. Згідно з пунктом 9 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Сторонами подано до суду першої інстанції докази повенесеення витрат пов`язаних з отриманням професійної правничої допомоги, заперечення на заяви одне одного щодо ухвалення додаткового рішення. Беручи до уваги викладене та зважаючи на зазначені положення законодавства, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, взявши до уваги умови договорів про надання правової допомоги, в якому сторонами визначено вартість наданих послуг, наявність заперечення на заяви про ухвалення додаткового рішення, часткове задоволення позовних вимог, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 258,85 грн та з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн. Доводи апеляційних скарг сторін не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів, оскільки не спростовують висновків суду та встановлені ним обставини, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку. Колегія суддів критично оцінює наведені в апеляційних скаргах розрахунки сторін, оскільки такі розрахунки зводяться до незгоди з рішенням суду, ґрунтуються на самостійному тлумаченні норм законодавства сторонами та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції. Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційних скарг, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та обставини справи, вважає, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, законними та обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи. Належних, достовірних та достатніх доказів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційні скарги не містять. Апеляційні скарги не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Наведені в апеляційних скаргах доводи фактично зводяться до незгоди сторін з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Ухвалюючи рішення у цій справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що вказані позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваних рішень та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для їх скасування не вбачається. Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,- УХВАЛИЛА: Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» залишити без задоволення. Рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 20 червня 2025 року, додаткове рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 10 жовтня 2025 року та на додаткове рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 10 жовтня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 12 лютого 2026 року. Головуючий Судді: