Постанова Вінницький апеляційний суд № 128/3643/25

Справа № 128/3643/25 Провадження № 33/801/169/2026 Категорія: 156 Головуючий у суді 1-ї інстанції Васильєва Т. Ю. Доповідач: Ковальчук О. В. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА 12 лютого 2026 рокум. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі судді Ковальчука О. В., розглянувши клопотання захисника ОСОБА_1 адвоката Тарасенко Дарини Юріївни про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Вінницького районного суду Вінницької області від 26 вересня 2025 року у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності за ст. 122-4, ст. 124, ч. 4 ст. 130 КУпАП, В С Т А Н О В И В: 26 вересня 2025 року постановою Вінницького районного суду Вінницької області ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік. 30 січня 2026 року, не погодившись із цією постановою, захисник ОСОБА_1 адвокат Тарасенко Д.Ю. подав апеляційну скаргу, у якій просить поновити строк на апеляційне оскарження зазначеної постанови суду, її скасувати, а провадження у справі закрити у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення. В обґрунтування поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження скаржник зазначив, що ОСОБА_1 участі у судовому засіданні не брав, при цьому вказує, що у матеріалах справи відсутні докази направлення повістки ОСОБА_1 про виклик до суду на адресу, вказану у протоколі про адміністративне правопорушення. Натомість зазначає, що про наявність оскаржуваної постанови ОСОБА_1 дізнався від знайомого працівника поліції, після чого звернувся за правовою допомогою. 09 січня 2026 року адвокат Тарасенко Д.Ю. ознайомилась із матеріалами справи та 19 січня 2026 року подала апеляційну скаргу, однак 26 січня 2026 року ухвалою Вінницького апеляційного суду таку скаргу було повернуто, через відсутність належних доказів, які б підтверджували представництво адвокатом інтересів ОСОБА_1 . Після чого апеляційну скаргу було подано повторно. На підставі викладеного, скаржник вважає, що причини пропущення строку на апеляційне оскарження поважні та його необхідно поновити. Оцінивши доводи заявленого клопотання, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції від 26 вересня 2025 року задоволенню не підлягає з огляду на таке. Варто зазначити, що при розгляді клопотання про поновлення пропущеного строку, апеляційний суд перевіряє тільки поважність причин пропуску строку і не може давати оцінку процесуальним діям та документам у справі або прийнятому судом рішенню. Так, порядок оскарження постанови судді у справі про адміністративне правопорушення регулюється ч. 2 ст. 294 КУпАП. За змістом цієї норми постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених ч. 5 ст. 7 та ч. 1 ст. 287 цього Кодексу. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено. Отже, початок відліку строку на апеляційне оскарження постанови суду пов`язаний з моментом прийняття такої постанови, а не отримання її копії. Судом апеляційної інстанції встановлено, що судом першої інстанції вживались заходи щодо повідомлення ОСОБА_1 про судові засідання у даній справі. 15 вересня 2025 року повістку про виклик до суду було надіслано ОСОБА_1 на його адресу, зазначену у протоколах про адміністративні правопорушення, - АДРЕСА_1 , повідомлену самим ОСОБА_1 (а.с. 1, 17, 27). Однак, 26 вересня 2025 року конверт із повісткою про виклик до суду, який адресувався ОСОБА_1 , повернувся до суду із довідкою про причини повернення, на якій міститься відмітка поштового відділення: «адресат відсутній за вказано адресою» (а.с. 38). Таким чином, доводи скаржника про те, що у матеріалах справи відсутні докази направлення повістки ОСОБА_1 про виклик до суду на адресу, вказану у протоколі про адміністративне правопорушення, є безпідставними. Також 30 вересня 2025 року судом першої інстанції було направлено рекомендованим повідомленням засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 за тією ж адресою копію постанови суду від 26 вересня 2025 року, яка повернулась до суду без вручення з відміткою пошти «адресат відсутній». Європейський суд з прав людини в рішенні «Рябих проти Росії» зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. У рішенні у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року Європейський суд з прав людини у п. 41 зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків. Крім того, відповідно до правових висновків Європейського суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21 грудня 2010 року, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (п. п. 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява №23436/03). В свою чергу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо нього, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (п. 109 рішення у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року). Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, «…сторони в розумінні інтервалу часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (mutatis mutandis, рішення у справі «Олександр Шевченко проти України», заява № 8371/02, п. 27, рішення від 26.31.2007 року, та «Трух проти України», заява № 50966/99 від 14.10.2003 року). Вищенаведені обставини свідчать про те, що суд першої інстанції своєчасно інформував особу, яка притягується до адміністративної відповідальності, про наявність судового провадження щодо нього, однак ОСОБА_1 на це не реагував та не цікавився станом розгляду протоколів про адміністративне правопорушення в суді, про які йому було достеменно відомо. Крім того, як вбачається із Єдиного державного реєстру судових рішень, оскаржувану постанову суду першої інстанції надіслано судом до цього реєстру 29 вересня 2025 року, а забезпечено надання загального доступу 01 жовтня 2025 року. Отже, звертаючись вперше 19 січня 2026 року та вдруге 30 січня 2026 року із апеляційною скаргою на постанову суду від 26 вересня 2025 року, тобто із значним пропуском строку на апеляційне оскарження, апелянт не надав достатніх доказів поважності причин пропуску встановленого законом строку на апеляційне оскарження, а його твердження про те, що такий строк підлягає поновленню з огляду на те, що про наявність оскаржуваної постанови ОСОБА_1 дізнався від знайомого працівника поліції та 09 січня 2026 року адвокат Тарасенко Д.Ю. ознайомилась із матеріалами справи, не є таким доказом. При цьому доводи скаржника про те, що строк на апеляційне оскарження постанови місцевого суду необхідно рахувати з моменту ознайомлення із текстом постанови, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки ст. 294 КУпАП пов`язує обчислення строку на оскарження саме з днем прийняття постанови, а не з днем отримання її копії. За таких обставин, враховуючи, що апеляційна скарга подана після закінчення встановленого законом десятиденного строку на апеляційне оскарження постанови, та поважних причин пропуску цього строку скаржником не наведено, апеляційний суд вважає, що такий строк не може бути поновленим, а апеляційна скарга підлягає поверненню особі, яка її подала. Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: У поновленні строку ОСОБА_1 на апеляційне оскарження постанови Вінницького районного суду Вінницької області від 26 вересня 2025 року у даній справі відмовити, а апеляційну скаргу повернути особі, яка її подала. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя О. В. Ковальчук