Ухвала КЦС ВС № 553/160/25

УХВАЛА 12 лютого 2026 року м. Київ справа № 553/160/25 провадження № 61-1704ск26 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Коломієць Г. В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 18 червня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 21 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна, Головного управління Національної поліції в Полтавській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, ВСТАНОВИВ: У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом до Держави Україна, Головного управління Національної поліції в Полтавській області (далі - ГУ НП в Полтавській області), Державної казначейської служби України (далі - ДКС України), в якому просив суд стягнути з державного бюджету України через ДКС України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 30 000 000,00 Євро, що є еквівалентом 1 326 000 000,00 грн та майнової шкоди в розмірі 30 000 000,00 Євро, що є еквівалентом 1 326 000 000,00 грн. Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 18 червня 2025 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 21 січня 2026 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Держави Україна, ГУ НП в Полтавській області, ДКС України про відшкодування шкоди відмовлено. Судові витрати віднесено за рахунок держави. 10 лютого 2026 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Київського районного суду м. Полтави від 18 червня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 21 січня 2026 року (надійшла до суду 11 лютого 2026 року), в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просив суд скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження з огляду на наступне. Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Касаційна скарга ОСОБА_1 не відповідає зазначеним вище вимогам закону. Так, у касаційній скарзі представник заявника узагальнено посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права та цитує статтю 389 ЦПК України, проте не зазначає конкретні обов`язкові підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, що унеможливлює відкриття касаційного провадження. За таких обставин, відповідно до вимог частини другої, четвертої статті 392 ЦПК України, заявнику необхідно надати суду уточнену редакцію касаційної скарги з посиланням на підставу (підстави) касаційного оскарження, передбачену (передбачені) частиною другою статті 389 ЦПК України та надіслати копії уточненої редакції касаційної скарги і доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи. Відповідно до вимог частин другої, третьої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала. Ураховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення їх недоліків. Керуючись статтями 185, 389, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 18 червня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 21 січня 2026 року залишити без руху та надати строк для виконання вимог ухвали, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали настануть наслідки, передбачені законом. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Г. В. Коломієць