Ухвала КЦС ВС № 761/45621/23

УХВАЛА 12 лютого 2026року м. Київ справа № 761/45621/23 провадження № 61-1578ск26 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Сандугей Ігор Вікторович, на постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кара Олександра Олександрівна, про визнання недійсним правочину, ВСТАНОВИВ: У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ПН КМНО Кара О. О. про визнання недійсним правочину, а саме просив визнати недійсним шлюбний договір від 21 липня 2023 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений ПН КМНО Карою О. О., зареєстрований у реєстрі за №4475. Позовна заява мотивована тим, що 07 жовтня 2016 року між сторонами укладено шлюб. Перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, він прийняв рішення щодо купівлі земельної ділянки кадастровий № 3222482001:01:006:5179, площею 0,015 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 11 грудня 2018 року він уклав договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки. Того ж дня ним укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Київської області Герасимів Ю. В. та зареєстрований в реєстрі за № 44527307, загальною площею 124,8 кв. м, щорозташований за адресою: АДРЕСА_1 . Тобто житловий будинок розташований на вищевказаній земельній ділянці. Для придбання вказаних об`єктів нерухомості 11 грудня 2018 року уклав з АТ КБ «Приватбанк» договір про іпотечний кредит № KID4GB0040300002, виконання зобов`язань за яким забезпечено іпотекою вказаного будинку та земельної ділянки. 01 листопада 2022 року, також перебуваючи у шлюбі, він придбав автомобіль Hyundai Kona, д.н.з. НОМЕР_1 , 2022 року випуску та зареєстрував на своє ім`я. 04 листопада 2022 року уклав з АТ «Державний ощадний банк України» договір споживчого кредиту № 1587_0104 для фінансування цієї покупки. Станом на теперішній час за кредитним договором існує непогашена заборгованість ? близько половини отриманої суми. Вказував, що з літа 2023 року стосунки між подружжям погіршилися. Під психологічним тиском з боку відповідачки він 21 липня 2023 року підписав шлюбний договір, посвідчений ПН КМНО Карою О. О., зареєстрований у реєстрі за № 4475. Відповідно до умов цього договору житловий будинок, земельна ділянка та автомобіль були визнані особистою приватною власністю відповідачки, тоді як зобов`язання щодо сплати обох кредитів покладено виключно на нього. Крім того, пунктом 3 шлюбного договору встановлено, що у разі розірвання шлюбу він зобов`язаний сплачувати відповідачці щомісячно по 100 000 грн пожиттєво, не пізніше 15 числа кожного місяця. Зазначав, що через постійний тиск він звернувся за допомогою до психіатра та відповідно до консультативного висновку від 26 липня 2023 року йому встановлено діагноз «гостра реакція на стрес» (F43.00). Попри підписання договору, агресивна поведінка відповідачки не припинилася ? 12 вересня 2023 року вона напала на нього з ножом, у зв`язку з чим відносно неї було складено протокол про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 173-2 Кодексу України про адміністративне правопорушення. Заборонним приписом серії АА №441701 від 12 березня 2023 року її дії були обмежені, а постановою Києво-Святошинського районного суду від 30 жовтня 2023 року у справі № 369/16622/23 ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні домашнього насильства. Незважаючи на це, психологічний тиск продовжувався. 18 жовтня 2023 року він потрапив до лікарні з діагнозом «отруєння карбамазепіном, помірний депресивний розлад із суїцидальною спробою», що підтверджується випискою з медичної карти стаціонарного хворого №7645. Згідно з медичним висновком причиною спроби стали тяжкі душевні переживання через конфлікти з дружиною. 20 жовтня 2023 року він змушений був залишити спільний будинок і переїхати у тимчасове житло. Під час однієї зі сварок ОСОБА_2 порвала майже всі правовстановлюючі документи на майно, кредитні договори та примірник шлюбного договору, у зв`язку з чим у нього залишилися лише дублікати. Стверджує, що шлюбний договір від 21 липня 2023 року укладено проти його справжньої волі, внаслідок фізичного та психічного тиску з боку відповідачки, його зміст суперечить законодавству України та моральним засадам суспільства і ставить чоловіка у надзвичайно невигідне матеріальне становище. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 лютого 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено повністю. ПостановоюКиївського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , підписану адвокатом Сандугеєм І. В., задоволено частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 лютого 2025 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним шлюбний договір між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який посвідчений ПН КМНО Карою О. О., зареєстрований в реєстрі № 4475 від 21 липня 2023 року, в частині пункту 1 вказаного договору такого змісту: "

1. Подружжя визначає такий правовий режим майна в їхньому шлюбі: 1.1. житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 124,8 кв.м, житловою площею 73 кв.м, та земельна ділянка, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,015 га., кадастровий номер 3222482001:01:006:5179, вважається особистою приватною власністю дружини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб - платників податків НОМЕР_2 , подальше володіння, розпорядження і користування ними здійснюється самостійно, на власний розсуд і не потребує будь-якого погодження. 1.2. Транспортний засіб, належний на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , виданого 01.11.2022 року ТСЦ 8041, реєстраційний номер НОМЕР_4 , марка HYUNDAI, комерційний опис KONA, ідентифікаційний номер транспортного засобу номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_5 , випуск 2022 року, колір СИНІЙ, тип OS/F5E21/Е11 ІЗ 11, зареєстрований 01.11.2022 року, дата першої реєстрації на території України 01.11.2022 року, вважається особистою приватною власністю дружини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб - платників податків НОМЕР_2 , подальше володіння, розпорядження і користування транспортним засобом здійснюється самостійно, на власний розсуд і не потребує будь-якого погодження." В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Задовольняючи позов частково, суд апеляційної інстанції виходив з того, що за умови пунктів 1.1, 1.2 спірного шлюбного договору суперечать частині п`ятій статті 93 СК України, що є підставою для визнання вказаних пунктів недійсними з підстав, встановлених частинами першими статей 203, 215 ЦК України. Відмовляючи в задоволені іншої частини позову суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що спірний договір ставить його у надзвичайно невигідне матеріальне становище. 05 лютого 2026 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Сандугей І. В., через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року (повний текст постанови складено 29 січня 2026 року) скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог і постановити нове судове рішення в цій частині, яким задовольнити позовні вимоги повністю та визнати недійсним шлюбний договір від 21 липня 2023 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений ПН КМНО Карою О. О., зареєстрований в реєстрі №4475, цілком. Підставами касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 755/19197/18 та від 14 вересня 2021 року у справі № 910/14452/20. У касаційні скарзі заявник зазначає про те, що суд апеляційної інстанції невірно застосував норму частини четвертої статті 93 СК України, не врахував того, що умовами спірного договору передбачено передання дружині всього нерухомого майна та одного з двох автомобілів, придбаних у період зареєстрованого шлюбу за кредитні кошти, в той час як зобов`язання по погашенню кредиту покладаються лише на нього. Крім того, за умовами оспорюваного договору, у випадку розірвання шлюбу між сторонами, на нього покладається обов`язок сплачувати відповідачці 100 000 грн, щомісячно з дня розірвання шлюбу пожиттєво, однак судом апеляційної інстанції не враховано, що матеріали справи не містять жодних доказів необхідності дружини в утриманні та на що така цифра спирається, як і не містять доказів того, що він має можливість надавати їй матеріальну допомогу у визначеному розмірі. Вказує, що дружина не є такою, що потребує догляду або утримання, спільні діти відсутні. Зазначає, що суд апеляційної інстанції не дослідив вказаних обставин у взаємозв`язку з фактами психологічного тиску зі сторони відповідачки на нього з метою укладення шлюбного договору на умовах, що ставлять його у надзвичайно невигідне матеріальне становище. Відповідно до статті 3 Цивільного процесуального кодексу України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження (відмову у відкритті касаційного провадження) вирішується колегією у складі трьох суддів. Оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд вже викладав у своїх постановах висновки щодо питань застосування норм права у подібних правовідносинах, порушених в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків. За змістом частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 07 жовтня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб. 11 грудня 2018 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний кредит № KID4GB0040300002, відповідно до якого кредитор зобов`язується надати позичальнику на умовах цього договору грошові кошти в сумі 896 500,00 грн у вигляді невідновлювальної кредитної лінії на цілі придбання нерухомості та сплату страхових платежів, а позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використати та повернути кредит, платежі в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором, у тому числі відсотки за користування кредитом в строки, визначені цим договором у наступному розмірі: 17,9% річних - розмір реальної річної відсоткової ставки за користування кредитом, що встановлений кредитором з дня підписання договору та діє протягом усього часу кредиту, окрім випадків, встановлених цим договором; позичальник зобов`язується повернути кредитору відповідно до умов цього договору кредит не пізніше 11 грудня 2038 року. Кредит надається на придбання об`єкту нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки площею 0,015 га, кадастровий номер 3222482001:01:006:5179. 11 грудня 2018 року ОСОБА_1 придбано земельну ділянку, кадастровий номер 3222482001:01:006:5179, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та житловий будинок, загальною площею 124,8 кв.м, що знаходиться на вказаній земельній ділянці, що підтверджується даними інформаційної довідки №352531412 від 31 жовтня 2023 року. 01 листопада 2022 року ОСОБА_1 придбано транспортний засіб Hyundai Kona, д.н.з. НОМЕР_1 , що підтверджується даними свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 . 04 листопада 2022 року між АТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 1587_0104, відповідно до якого банк зобов`язується надати позичальнику на умовах цього договору, а позичальник має право отримати та зобов`язується належним чином використати і повернути в передбачені цим договором строки кредит, сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі у порядку та на умовах, визначених цим договором. Згідно з пунктами 2.2.-2.3. договору кредит надається у загальному розмірі 863 760,00 грн на строк 24 місяців з терміном остаточного повернення кредиту не пізніше 03 листопада 2024 року. Кредит надається для придбання транспортного засобу за договором купівлі-продажу. Згідно з довідкою № 1774 від 26 жовтня 2023 року, виданою АТ «Державний ощадний банк України», заборгованість по кредиту станом на 26 жовтня 2023 року становить 480 657,97 грн. За час користування кредитом ОСОБА_1 сплачено 383 102,03 грн - кредиту, 37 967,02 гривень - відсотки. 21 липня 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюбний договір, посвідчений ПН КМНО Карою О. О., зареєстрований в реєстрі за № 4475, відповідно до умов якого подружжя визначило такий правовий режим майна в їхньому шлюбі, а саме: 1.1. житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 124,8 кв.м, житловою площею 73 кв.м, та земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,015 га, кадастровий номер 3222482001:01:006:5179, вважається особистою приватною власністю дружини, ОСОБА_2 , подальше володіння, розпорядження і користування ними здійснюється самостійно, на власний розсуд і не потребує будь-якого погодження. 1.2. Транспортний засіб, належний на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , видане 01.11.2022 року ТСЦ 8041, реєстраційний номер НОМЕР_4 , марка HYUNDAI, комерційний опис KONA, ідентифікаційний номер транспортного засобу номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_5 , випуск 2022 року, колір СИНІЙ, тип OS/F5E21/Е11 ІЗ 11, зареєстрований 01 листопада 2022 року, дата першої реєстрації на території України 01 листопада 2022 року, вважається особистою приватною власністю дружини, ОСОБА_2 , подальше володіння, розпорядження і користування транспортним засобом здійснюється самостійно, на власний розсуд і не потребує будь-якого погодження. Пунктом 3 договору визначено, що у випадку розірвання шлюбу, в якому вони перебувають, чоловік зобов`язується платити дружині суму у розмірі 100 000,00 грн, щомісяця не пізніше 15 (п`ятнадцятого) числа кожного місяця з дня розірвання шлюбу пожиттєво. Згідно з пунктом 10 договору зміст статей 215, 236, 319, 355, 362,364 ЦК України та статей 57-74, 92,103 СК України нотаріусом роз`яснено. Відповідно до консультативного висновку лікаря-психіатра від 26 липня 2023 року, ОСОБА_1 встановлено основний діагноз F43.0, супутній діагноз F65.9. Матеріали справи містять результати огляду лікаря-психіатра від 19 жовтня 2023 року, за результатом огляду, лікарем встановлено діагноз, помірний депресивний розлад із суїцидальною спробою. Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 жовтня 2023 року ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 173-2 КУпАП (протокол серії ВАВ №933096 від 12 вересня 2023 року про адміністративне правопорушення) та накладено штраф у розмірі 20 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 340,00 гривень на користь держави. Згідно з частинами першою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства. Частиною другою статті 7 СК України визначено, що сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Стаття 9 СК України визначає загальні межі договірного регулювання відносин між подружжям, а саме: така домовленість не повинна суперечити вимогам СК України, іншим законам та моральним засадам суспільства. Під вимогами законів у цьому випадку слід розуміти імперативні норми, що встановлюють заборону для договірного регулювання відносин подружжя. Відповідно до частини першої статті 64 СК України дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Оскільки договір, зокрема, шлюбний договір, насамперед, є категорією цивільного права, то відповідно до статті 8 СК України у випадках договірного регулювання сімейних відносин підлягають застосуванню загальні норми статей 3, 6 ЦК України щодо свободи договору, а також глав 52, 53 ЦК України щодо поняття та умов договору, його укладення, зміни і розірвання. Відповідно до частини третьої статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Таким чином, особам надається право вибору: використати існуючі норми законодавства для регулювання своїх стосунків або встановити для цих стосунків власні правила поведінки. Принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше, можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом. Отже, сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини лише у випадках, якщо існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; заборона випливає зі змісту акта законодавства; така домовленість суперечить суті відносин між сторонами. Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків. Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов`язки. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації (частини перша, четверта, п`ята статті 93 СК України). Відповідно до статті 94 СК України шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. Відповідно до статті 96 СК України у шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов`язків. У шлюбному договорі може бути встановлена чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу. Згідно зі статтею 97 СК України у шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім`ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв`язку з реєстрацією шлюбу. Сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу. У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства. Частино першою статті 99 СК України визначено, що сторони можуть домовитися про надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі на умовах, визначених шлюбним договором. Відповідно до статті 103 СК України шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Згідно з положеннями статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Отже, принцип свободи договору відповідно до статті 6, частини першої статті 626, статті 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом. Разом з тим, сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини лише у випадках, якщо існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства, заборона випливає зі змісту акта законодавства, така домовленість суперечить суті відносин між сторонами. Виходячи зі змісту статей 9, 103 СК України, статей 203, 215 ЦК України, підставою недійсності шлюбного договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) таких вимог: 1) зміст шлюбного договору не може суперечити законодавству України, а також моральним засадам суспільства; 2) волевиявлення кожного із подружжя при укладенні шлюбного договору має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 3) шлюбний договір має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Суд апеляційної інстанції встановивши, що за умовами пунктів 1.1, 1.2 спірного договору передається в особисту приватну власність дружини нерухоме та рухоме майно, право на яке підлягає державній реєстрації, тобто передбачає перехід права власності від одного власника до іншого на нерухоме та рухоме майно, яке підлягає державній реєстрації, дійшов мотивованого висновку, що такі пункти шлюбного договору суперечать приписам частини п`ятої статті 93 СК України, що є підставою для визнання цих пунктів шлюбного договору недійсними з підстав, встановлених частинами першими статей 203, 215 ЦК України. Подібні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/25760/16. Разом з тим, встановивши, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження свого матеріального становища, зокрема на підтвердження неможливості виконання умов шлюбного договору, суд апеляційної інстанції дійшов достатньо обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання недійсним шлюбного договору в іншій частині. У пункті 3 шлюбного договору сторони врегулювали свої відносини на майбутнє, залежно від настання певної події, що не суперечить, зокрема приписам частини першої статті 99 СК України. Шлюбний договір є особливим способом урегулювання наявних між подружжям майнових відносин або майнових відносин, що можуть виникнути в майбутньому, засобом захисту майнових прав подружжя, а також засобом здійснення майнових обов`язків, тому відповідно до статті 8 СК України у випадках договірного регулювання сімейних відносин повинні застосовуватися загальні норми статей 3, 6 ЦК України щодо свободи договору. Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 17 червня 2020 року у справі № 761/46925/18. Колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги про те, що шлюбний договір поставив позивача у надзвичайно невигідне матеріальне становище та те, що судом апеляційної інстанції не досліджувалися питання необхідності відповідачки в утриманні і матеріальний стан позивача, наявність, наявність у нього можливості надавати дружині матеріальну допомогу, у тому числі у визначеному договором розмірі, оскільки як наявність підстав для визнання оспорюваного шлюбного договору (чи його частини) недійсним, так і порушення (не визнання або оспорювання) суб`єктивного приватного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного шлюбного договору. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 10 травня 2022 року у справі № 755/5802/20. Категорія «надзвичайно невигідне матеріальне становище», вжита у частині четвертій статті 93 СК України, має оціночний характер і підлягає доведенню стороною відповідно до частини 3 статті 12 ЦПК України, та ці докази повинні бути оцінені судом відповідно до норм цивільного процесуального права. Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 28 січня 2015 року у справі № 6-230цс14, Верховного Суду у справі № 201/4255/16-ц, провадження № 61-9533св19. Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що до моменту укладення шлюбного договору щодо позивача систематично вчинялося психологічне чи фізичне насильство, яке б позбавляло його можливості вільно формувати та реалізовувати свою волю. За таких обставин встановивши, що шлюбний договір між сторонами укладено 21 липня 2023 року, а звернення позивача за психіатричною допомогою та встановлення відповідних діагнозів, а також притягнення відповідачки до адміністративної відповідальності за статтею 173-2 КУпАП мали місце після укладення договору, суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що доводи позивача щодо укладання оспорюваного договору відбулось під фізичним та психологічним тиском є необґрунтованими. Для визнання правочину недійсним через вчинення його під впливом насильства або погрози необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину, що і має бути доведено позивачем (вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 907/113/18) Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Таким чином, Верховний Суд у цій справі дійшов переконання, що висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, застосовано правильно, під час розгляду справи апеляційний суд не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Аналіз касаційної скарги та постанови апеляційного суду свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїх постановах, які вказані вище, висновок щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, і суд апеляційної інстанції постановив судове рішення відповідно до таких висновків. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що касаційна ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Сандугей І. В., на постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року не може вважатись обґрунтованою. Отже у відкритті касаційного провадження слід відмовити. Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Сандугей Ігор Вікторович, на постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кара Олександра Олександрівна, про визнання недійсним правочину. Копію ухвали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та оскарженню не підлягає. Судді Є. В. Синельников О. М. Осіян В. В. Шипович