Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/18749/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/18749/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Окис Тетяна Олександрівна Суддя-доповідач - Граб Л.С. 12 лютого 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Граб Л.С. суддів: Матохнюка Д.Б. Сторчака В. Ю. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частина НОМЕР_1 ) на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частина НОМЕР_1 ), в якому просила: -визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 05.10.2021 по день фактичного розрахунку 10.07.2025; -зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за весь за час затримки розрахунку при звільненні з 05.10.2021 по день фактичного розрахунку 10.07.2025. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 05.11.2025 позов задоволено частково: -визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; -стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.10.2021 по 10.07.2025 в сумі 91 052,55 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з судовим рішенням в частині задоволення позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено про не повне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору. За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходила військову службу в органах Державної прикордонної служби Укрраїни. Наказом голови Державної прикордонної служби України від 10.09.2021 за №916-ОС капітана ОСОБА_1 звільнено у запас за підп. «б» (за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час або обмежену придатність у воєнний час) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону в запас. 04.10.2021 наказом Голови Державної прикордонної служби України від 04.10.2021 за №1004-ОС капітана ОСОБА_1 виключено із списків особового складу та усіх видів забезпечення. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 12.11.2024 по справі №240/24157/23, зокрема, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 04.10.2021 грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, усі щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення), грошову допомогу для оздоровлення, грошову допомогу для вирішення соціально-побутових питань, одноразову грошову допомогу при звільненні, компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки, компенсацію за 70 невикористаних календарних днів додаткової відпустки для військовослужбовців, які мають дітей до 15 років, із розрахунком місячного грошового забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум. На виконання вказаного рішення суду відповідачем проведено виплату коштів на рахунок позивача в сумі 134 539,18 грн. - 11.07.2025. В подальшому, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про стягнення з відповідача середнього заробітку за невчасний розрахунок при звільненні. Приймаючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку про часткову обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. За змістом статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин; далі Закон № 2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Визначаючись щодо стягнення середнього заробітку за несвоєчасну виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 05.10.2021 по 18.07.2022, колегія суддів вказує на наступне. Так, судом першої інстанції встановлено, що згідно рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12.11.2024 по справі №240/24157/23, при звільненні позивача з військової служби з ним не в повному обсязі проведено розрахунок. Кошти за вказаним судовим рішеннями у сумі 134 539,18 грн. були перераховані відповідачем на розрахунковий рахунок позивача, що підтверджено матеріалами справи, тобто, остаточний розрахунок відповідачем з позивачем проведено 11.07.2025. Крім того, згідно особистої картки грошового забезпечення при звільненні позивачу нараховано 285 511,46 грн. Отже, загальна сума, яка належала позивачу при звільненні становить 420 050,64 грн (285 511,46 грн. + 134 539,18 грн.) При цьому, суд першої інстанції виходив із того, що істотність частки несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення від загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат становить 32,02% (134 539,18 * 100/420 050,64). Відтак, виходячи з принципу пропорційності, на користь позивача (за період з 05.10.2021 по 18.07.2022) необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 55 482,13 грн. (32,02% від 173 273,38 грн.). Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що з врахуванням принципу справедливості та співмірності, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 55 482,13 грн. В свою чергу, колегія суддів зазначає, що застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та у постановах Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 та від 28.01.2021 у справі №580/2427/19. Про необхідність врахування розміру недоплаченої суми, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, вказано і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17. Колегія суддів звертає увагу, що виходячи із правових позицій Верховного Суду щодо визначення істотності частки порівняно із середнім заробітком та визначення співмірності такої, не існує якоїсь єдиної методики розрахунку. У постанові від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 Верховний Суд, зазначив, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц. Що стосується періоду з 19.07.2022 по 10.07.20255, колегія суддів, виходячи із висновків Великої Палати Верховного суду від 08.10.2025 у справі №489/6074/23, погоджується з сумою середнього заробітку, визначеного судом першої інстанції, з урахуванням принципу пропорційності, що становить 35 570,42 грн. (32,02% від 603,74 грн. х 184 календарних днів). Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення може бути різною в залежності від характеру рішення. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд У Х В А Л И В : апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає. Головуючий Граб Л.С. Судді Матохнюк Д.Б. Сторчак В. Ю.