Постанова 4857 № 140/10621/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 140/10621/24 пров. № А/857/23073/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Заверухи О.Б., суддів Гінди О.М., Мандзія О.П., розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Волинської митниці на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства «ІЗІБАЙ» до Волинської митниці про визнання протиправним та скасування рішення, суддя (судді) в суді першої інстанції Волдінер Ф.А., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Луцьк, дата складання повного тексту рішення не зазначено, В С Т А Н О В И В: 30 вересня 2024 року приватне підприємство «ІЗІБАЙ» (далі ПП «ІЗІБАЙ») звернулось в суд з адміністративним позовом до Волинської митниці, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення від 13.09.2024 № UA205150/2024/000014/1 про коригування митної вартості товарів. На обґрунтування позовних вимог зазначає, що з метою здійснення митного оформлення товару (трактору марки JOHN DEERE, моделі 8430, ідентифікаційний номер (номер кузова) НОМЕР_1 ), декларантом подано до Волинської митниці митну декларацію 24UA205150013674U5, у якій визначено загальну вартість товару 43800,00 євро. На підтвердження обґрунтованості заявленої у митній декларації 24UA205150013674U5 митної вартості товарів та обраного методу її визначення, разом з декларацією декларант надав митному органу документи, які посвідчують підстави придбання товару, його кількісні та якісні характеристики, цінове та вартісне обґрунтування. Однак, 13.09.2024 Волинською митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів № UA205150/2023/000014/1, визначено вартість товарів за резервним методом та видана картка відмови №UA205150/2024/000891 в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Не погоджується із вказаним рішенням, оскільки надані декларантом документи є достатніми для визначення митної вартості товару за ціною договору та в повній мірі підтверджують заявлену декларантом митну вартість товару. Вказує, що в рішенні про коригування митної вартості товарів митним органом не було наведено належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребовування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 06 травня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Волинської митниці про коригування митної вартості товару від 13.09.2024 №UA205150/2023/000014/1. Стягнуто на користь приватного підприємства «ІЗІБАЙ» за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці судовий збір у розмірі 6770 гривень 42 копійки та витрати на правничу допомогу в розмірі 3000 гривень 00 копійок. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що постановка на облік транспортного засобу, знятого з реєстрації в установленому законом порядку, з метою його реалізації, не є обов`язком особи, яка його придбала, а підтвердженням правомірності розпоряджання даним майном, в т.ч. його подальшої реалізації є інші, передбачені законом документи, зокрема, але не виключно договір купівлі-продажу. Це саме стосується транспортних засобів, які зняті з обліку і вивозяться за межі Європейського союзу. Таким чином, твердження митного органу щодо наявності розбіжностей в поданих декларантом не може слугувати підставою для відмови у прийнятті митної декларації. Показник статистичної вартості в митній декларації країни відправлення та показник фактурної вартості в інвойсі апріорі можуть не збігатись, оскільки це різні показники. З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач безпідставно відмовив у визнанні заявленої митної вартості спірного товару, оскільки позивач надав передбачені чинним законодавством документи, які підтверджують митну вартість товару, що ввозиться, та дають можливість визначити митну вартість товару за ціною договору шляхом застосування першого методу, оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів є необґрунтованим та таким, що не відповідає вказаним вище нормам МК України, у зв`язку із чим позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення належить задовольнити. Враховуючи складність справи (справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження), значення справи для сторін, час, який об`єктивно був витрачений адвокатом на надання послуг, та їх обсяг, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці необхідно стягнути 3000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Не погодившись з прийнятим рішенням, Волинська митниця подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що під час перевірки документів, поданих декларантом в митних цілях, встановлено розбіжності та неточності, відтак у митного органу виникли сумніви щодо достовірності заявленої митної вартості товару. Оскільки позивачем не було надано достатніх документів на запит митного органу, які б підтверджували або визначили кількісно і достовірно складові митної вартості, митна вартість не могла бути визначена за основним методом визначення митної вартості. У зв`язку з цим декларанта повідомлено про намір прийняття рішення про коригування митної вартості товару та після проведення консультацій із декларантом, зважаючи на неможливість застосування наступних методів визначення митної вартості з причини відсутності у митного органу та декларанта відповідної інформації, митну вартість згідно зі статтею 64 Митного кодексу України визначено за резервним методом. Зауважує, що митну вартість ввезеного позивачем товару визначено за резервним методом згідно зі ст.64 МК України на підставі цінової інформації наявної в митного органу в ЄАІС, рівень митної вартості становить: товар 1 на рівні 82584.61 євро/од за МД № UA205050/2024/028084 від 06.08.2024 з врахуванням положень статті 64 Митного кодексу України. Вказує, що документи, надані на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу не дозволяють пересвідчитись яка вартість наданих послуг та умов оплати. Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Вказує, що по своїй суті розбіжність у вартості є лише наслідком застосування різних курсів валют експортером. Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, 20.09.2023 між ПП «ІЗІБАЙ» (Покупець) та Компанією «MULTUM S.R.L.» (Продавець) укладено контракт № 03/23-MLT/IZI, за умовами якого Продавець зобов`язується поставити, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити згідно інвойсів автомобілі легкові нові та бувші у використанні, сідельні тягачі нові та бувші у використанні, причіпи, напівпричіпи нові та бувші у використанні, спеціальну будівельну техніку нову та бувшу у використанні, спеціальну сільськогосподарську техніку нову та бувшу у використанні, мотоцикли, квадроцикли та іншу мототехніку нову та бувшу у використанні, нові та бувші у використані автобуси та мікроавтобуси (надалі - «Товар»). Відповідно до п. 2.2 Контракту № 03/23-MLT/IZI встановлено, що Ціна на Товар визначена у відповідному інвойсі (та/або проформі інвойс) і встановлюються в Євро або в доларах США. На виконання вказаного пункту сторонами погоджено інвойс № 202400288 від 07.09.2024, згідно з якою узгоджено сторонами вартість Товару трактору марки JOHN DEERE, моделі 8430, ідентифікаційний номер (номер кузова) НОМЕР_1 , вартістю 43800,00 Євро. З метою здійснення митного оформлення Товару, що постачався згідно з вищевказаним контрактом, декларантом подано до Волинської митниці митну декларацію 24UA205150013674U5, у якій декларантом визначено загальну вартість товару 43800,00 Євро. На підтвердження обґрунтованості заявленої у митній декларації 24UA205150013674U5 митної вартості товарів та обраного методу її визначення, разом з декларацією декларант надав митному органу документи, які посвідчують підстави придбання товару, його кількісні та якісні характеристики, цінове та вартісне обґрунтування, а саме: - проформа № PROF/1807-9/MULT/24 від 18.07.2024; - інвойс №202400288 від 07.09.2024 року; - міжнародну товарно-транспортну накладну; - свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу DR/BAU2537113 від 04.06.2024; - копія платіжної інструкції в іноземній валюті № 203 від 19.07.2024; - копія дослідження (оцінки) № 34 від 10.09.2024; - Контракт № 03/23-MLT/IZI від 20.09.2023; - Додаткова угода №1; - Додаткова угода №2; - лист експортера; - митна декларація країни відправлення. Відповідач повідомив повідомленням, що митна вартість товарів, які ввозяться на митну територію України, не може бути визнана у зв`язку з тим, що документи, які подані для підтвердження митної вартості, не містять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом обраним декларантом, та містять наступні розбіжності:

1. Оплата за товар здійснена 19.07.2024, проте незважаючи на наявність рахунка-проформи від 18.07.2024 №PROF/1807-9/MULT/24, в призначенні платежу банківського платіжного документа від 19.07.2024 № 203 зазначено, що здійснюється передоплата за автомобілі згідно Контракту 03/23-MLT/IZI від 20.09.2023, що не дає можливості ідентифікувати оплату за товар даної поставки;

2. Відповідно рахунку-фактури від 07.09.2024 №202400288 продавцем (власником) транспортного засобу є MULTUM S.R.L., що суперечить зазначеному власнику, вказаному в свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу від 04.06.2024 № НОМЕР_2 ;

3. Згідно рахунка-фактури від 07.09.2024 №202400288 вартість товару становить 43800 євро, що суперечить вартості, зазначеній в копії митної декларації країни відправлення від 07.09.2024 №24PL301010E1088150 187596,00 (згідно курсу станом на 07.09.2024 складає 43771,60 євро).

4. Вимога надати документи. Додатково на вимогу митного органу позивачем надано пояснення, а також надано додаткові документи, зокрема: - лист з банку № 201-83 від 12.09.2024 на підтвердження здійснення оплати по цій платіжній інструкції саме по цій проформі і імпортованому товару. Відповідачем, не взято до уваги пояснення та документи надані декларантом і прийнято рішення від 13.09.2024 № UA 205150/2023/000014/1 про коригування митної вартості товарів. Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно ч. 1 ст. 246 МК України, метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів. Положеннями ч. 1 ст. 248 МК України передбачено, що митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію. Згідно з частинами 1, 2 та 6 ст. 257 МК України, декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи. Електронне декларування здійснюється з використанням електронної митної декларації, на яку накладено електронний підпис, та інших електронних документів або їх реквізитів у встановлених законом випадках, а також електронних (сканованих) копій паперових документів, на які накладено електронний підпис декларанта або уповноваженої ним особи. Умови та порядок декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються цим Кодексом та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Положення про митні декларації та форми цих декларацій затверджуються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення таких декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, - центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Крім цього, ч. 3 ст. 318 МК України встановлено, що митний контроль має передбачати виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи. Відповідно до ст. 49 та п. 1 ч. 1 ст. 50 МК України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів. Згідно з ч. 1 ст. 51 та частин 1 та 2 ст. 52 МК України, митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII та Главою 8 розділу ІІІ МК України. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації. Згідно з частинами 1-3 ст. 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний Контракт (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. Відповідно до ч. 3 ст. 53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) Контракт (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський Контракт покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Згідно з частинами 1-3 ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у ч. 1 ст. 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень ст. 55 цього Кодексу. В оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості вказано, що оплата за товар здійснена 19.07.2024, проте незважаючи на наявність рахунка-проформи від 18.07.2024 №PROF/1807-9/MULT/24, в призначенні платежу банківського платіжного документа від 19.07.2024 № 203 зазначено, що здійснюється передоплата за автомобілі згідно Контракту 03/23-MLT/IZI від 20.09.2023, що не дає можливості ідентифікувати оплату за товар даної поставки. Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем надано відповідачу лист з банку № 201-83 від 12.09.2024 на підтвердження здійснення оплат по цій платіжній інструкції саме по цій проформі і імпортованому товару, що спростовує відповідні твердження митниці. Щодо встановленого порушення про те, що відповідно рахунку-фактури від 07.09.2024 №202400288 продавцем (власником) транспортного засобу є MULTUM S.R.L., що суперечить зазначеному власнику, вказаному в свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу від 04.06.2024 № НОМЕР_2 суд апеляційної інстанції зазначає таке. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України за №1200 від 11.11.2009 «Про затвердження Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери» (далі - Порядок), визначено механізм провадження торговельної діяльності у сфері оптової та роздрібної торгівлі автомобілями. Облік суб`єктів господарювання, які здійснюють оптову та роздрібну торгівлю автомобілями здійснює головний сервісний центр МВС. Суб`єкти господарювання зобов`язані стати на облік відповідно у Головному сервісному центрі МВС. Відповідно до п.8 вище згадуваного Порядку зазначено, що суб`єкти господарювання здійснюють продаж транспортних засобів, зокрема укладення договорів купівлі-продажу транспортних засобів. Пунктом 9 Порядку визначено, що транспортні засоби та їх складові частини, що мають ідентифікаційні номери, які ввозяться на митну територію України для продажу, підлягають митному оформленню в порядку, встановленому законодавством. Згідно Пункту 34 Порядку у разі продажу транспортного засобу, що ввезений з-за кордону, суб`єкт господарювання видає споживачеві копію митної декларації. Згідно Пункту 33 Порядку на продані нові транспортні засоби, що підлягають першій державній реєстрації в Україні, та їх складові частини, що мають ідентифікаційні номери, суб`єкти господарювання, поставлені на облік у Головному сервісному центрі МВС, видають покупцеві примірник договору купівлі-продажу транспортного засобу, підписаного уповноваженою особою суб`єкта господарювання і скріпленого печаткою (за її наявності), сертифікат відповідності, виданий згідно з порядком затвердження конструкції транспортних засобів, їх частин та обладнання, акт огляду реалізованого транспортного засобу, сервісну книжку, експлуатаційну документацію, розрахунковий документ, який засвідчує факт купівлі, акт приймання-передачі транспортного засобу від виробника. Відповідно до чинного законодавства України, постановка на облік транспортного засобу, придбаного з метою подальшої реалізації не є обов`язковою. Зокрема, як зазначалося в «Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів» в редакції до 01.09.2018 року: У разі коли транспортний засіб знімається з обліку у зв`язку з його відчуженням, у свідоцтві про реєстрацію (технічному паспорті) або на копії реєстраційної картки, що додається до свідоцтва про реєстрацію на пластиковій основі, робиться запис: «Транспортний засіб знято з обліку для реалізації». Норми аналогічного змісту наявні і в законодавстві Європейських країн. Таким чином, постановка на облік транспортного засобу, знятого з реєстрації в установленому законом порядку, з метою його реалізації, не є обов`язком особи, яка його придбала, а підтвердженням правомірності розпоряджання даним майном, в т.ч. його подальшої реалізації є інші, передбачені законом документи, зокрема, але не виключно договір купівлі-продажу. Це саме стосується транспортних засобів, які зняті з обліку і вивозяться за межі Європейського союзу. Таким чином, обгрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що твердження митного органу щодо наявності розбіжностей в поданих декларантом не може слугувати підставою для відмови у прийнятті митної декларації. Щодо твердження відповідача про те, що в рахунку-фактурі від 07.09.2024 №202400288 вартість товару становить 43800 євро, що суперечить вартості, зазначеній в копії митної декларації країни відправлення від 07.09.2024 №24PL301010E1088150 187596,00 згідно курсу станом на 07.09.2024 складає 43771,60 євро, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому будь які можливі порушення, помилки чи описки, вчинені постачальником (а саме ним формувалась митна декларація країна відправлення) не може бути підставою для висновку про порушення декларантом якихось норм чи намагання задекларувати недостовірні відомості під час митного оформлення, а відтак не може слугувати самостійною і достатньою підставою для коригування митної вартості. Відповідно до Керівництва із заповнення єдиного адміністративного документу (далі - ЄАД), розроблене Генеральним Директоратом TAXUD (номер документу TAXUD/1619/08) графа 46 «статистична вартість» ЄАД має містити статистичну вартість. Разом з тим в інвойсі зазначається фактурна вартість товару. Таким чином, показник статистичної вартості в митній декларації країни відправлення та показник фактурної вартості в інвойсі можуть не збігатись, оскільки це різні показники. Вказана робіжність, на переконання суду апеляційної інстанції, є по своїй суті наслідком застосування різних курсів валют експортером. Верховний Суд у постанові від 03 травня 2023 року у справі №140/6689/20 вказав, що оскільки конвертація валют здійснювалася на території Євросоюзу та на основі даних банківської системи Євросоюзу й вказувалася відправником товару або митним агентством, яке здійснює оформлення (відкриття) експортної декларації, то митний орган не може вказувати на неточності щодо заявлення митної вартості позивачем, яка визначена ним на підставі рахунка-фактури Щодо вимог надати документи слід зазначити наступне. Щодо договору (угоди, контракту) із третіми особами, пов`язаного з договором (угодою, контрактом) про поставку, митна вартість яких визначається; - рахунків про здійснення платежів третім особам на користь продавця; - рахунків про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаний із виконанням умов договору (угоди, контракту). Умовами поставки транспортного засобу були DAP. Згідно міжнародних умов «Інкотермс 2020» при умовах поставки DAP Продавець виконав своє зобов`язання з постачання тоді, коли він надав покупцеві товар, випущений в митному режимі експорту та готовий до розвантаження з транспортного засобу, який прибув у вказане місце призначення. Умови постачання DAP покладають на продавця обов`язки нести всі витрати й ризики, пов`язані з транспортуванням товару в місце призначення, включаючи будь-які збори для експорту з країни відправлення. Це в свою чергу виключає необхідність укладання інших окрім наданих договорів стосовно поставки товару до моменту його поставки на митну територію України, а також співпрацю декларанта з організаціями по доставці, страхуванню тощо, а отже відсутня необхідність оплати третім особам до моменту митного очищення, а всі інші витрати не відносяться до складу митної вартості. Відповідно до норм митного законодавства, це означає що вартість транспортування, а також інші можливі витрати експортера вже включені до митної вартості товару згідно виставленого інвойсу, що позбавляє необхідності підтвердження цих витрат декларантом. Виписка з бухгалтерської документації щодо формування відпускної ціни товару це документи які належать і формуються експортером (продавцем товару). Оскільки чинним законодавством, а також умовами договору не передбачено обов`язку надання цих документів, а також враховуючи, що вони можуть містити ознаки комерційної таємниці, дана документація не була надана експортером. Отже дана вимога не може бути виконана підчас митного оформлення товару, не може носити обов`язковий характер, а відтак не може бути причиною відмови у митному оформлені за поданими документами. Щодо транспортних (перевізних) документів колегія суддів зазначає наступне. До митного оформлення надано автотранспортну накладну від 07.09.2024 №б/н, жодних інших документів надати не має можливості в зв`язку із їх відсутністю. Щодо каталогів, специфікацій, прейскурантів (прайс-листи) виробника товару варто відзначити що продавець товару не є виробником а відтак жодних документів від виробника апріорі не можливо надати. Щодо належної якості додатки до висновку про вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями №34 від 10.09.2024. З матеріалів справи слідує, що митному органу надано якісні копії. Отже, відсутність таких документів у декларанта, при чому на законних підставах, як таких що не створювались і не мали бути створені, а відтак така вимога митниці не може вважатись не виконаною декларантом, а відтак не може бути підставою для відмови у прийнятті митної декларації за заявленою декларантом митною вартістю та прийняття рішення про коригування митної вартості. Оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів не відповідає вимогам пунктів 2 та 4 ч. 2 ст. 55 МК України, оскільки не містить наявної в митного органу інформації (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішень про коригування митної вартості, заявленої декларантом, та у них відсутнє належне обґрунтування числового значення митної вартості товару, скоригованої відповідачем, та фактів, які вплинули на таке коригування. Відповідач не виконав обов`язку щодо наведення у рішеннях про коригування митної вартості товарів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом. Згідно з ч. 1 ст. 55 МК України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених ч. 6 ст. 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Статтею 57 Митного кодексу України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 (визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів) і 60 (визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів) Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до ст. 62 (визначення митної вартості на основі віднімання вартості) Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до ст. 63 (визначення митної вартості товарів на основі додавання вартості (обчислена вартість) Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених ст. 64 цього Кодексу. Частинами 2-5 ст. 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи. Митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця. Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 64 МК України, у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях. 10.04.2008 Законом України «Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі» було ратифіковано відповідний Протокол та задекларовано приєднання України до угоди про Світову організацію торгівлі. Визначення митної вартості оцінюваних товарів з використанням резервного методу має відповідати принципам та положенням ст. VII GATT «Оцінка товару для митних цілей» та Угоди про застосування ст. VII GATT. Відповідно до п. 2 (а) - п. 2 (с) ст. VІІ GATT оцінка імпортованого товару для митної мети повинна ґрунтуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито, або подібного товару і не повинна ґрунтуватися на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості. Під «дійсною вартістю» слід розуміти ціну, за яку, під час та в місці, визначеними законодавством імпортуючої країни, такий чи подібний товар продається або пропонується до продажу при звичайному ході торгівлі за умов повної конкуренції. У тому ступені, в якому на ціну такого чи подібного товару впливає кількість окремої трансакції, ціна, що розглядається, повинна єдиним способом пов`язуватися або i) з порівнюваними кількостями, або ii) з кількостями, не менш сприятливими для імпортерів, ніж ті, в яких більший обсяг товарів продається у торгівлі між країнами експорту та імпорту. Якщо дійсна вартість не може бути визначена відповідно до підпункту b) цього пункту, оцінка для митних цілей повинна ґрунтуватися на найближчому еквіваленті такої вартості, який можна визначити. Відповідно до додатку 1 до ст. VII GATT, формулювання підпунктів «a» і «b» дозволяє стороні визначати вартість для митних цілей єдиним способом чи то (1) на базі цін, які певний експортер встановлює за імпортований товар, чи (2) на базі загального рівня цін на подібний товар. Отже, аналіз ст. VII GATT дозволяє стверджувати, що для цілей митного оформлення товару за резервним методом під митною вартістю товару розуміється ціна такого товару, за яку він продається чи пропонується до продажу в імпортуючій країні. Відповідно до пункту 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України №598 від 24.05.2012, у графі 33 рішення про коригування «Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості» митний орган у даній графі вказує про проведення процедури консультацій з декларантом з метою обґрунтованого вибору методів визначення митної вартості товарів відповідно до вимог статей 59-61 МК України. Результати проведеної консультації, а також причини, через які не можуть бути застосовані методи визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо ідентичних, подібних (аналогічних) товарів (наприклад, відсутня інформація щодо вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів), фіксуються у графі. Окрім того, поряд з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо. Також у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні. З рішення про коригування митної вартості товарів, що оскаржується, слідує, що відповідач обмежився виключно вказівкою на номер та дату митних декларацій, що була взяті ним за основу для визначення митної вартості товарів. Митним органом не враховано, що у рішенні про коригування заявленої митної вартості, необхідно навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу. Не доведення відповідачем ознак подібності товарів та умов імпорту не дозволяє прирівнювати показники митної вартості таких товарів. Відтак, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідач безпідставно відмовив у визнанні заявленої митної вартості товару, оскільки позивач надав передбачені чинним законодавством документи, які підтверджують митну вартість товару, що ввозиться, та дають можливість визначити митну вартість товару за ціною договору шляхом застосування першого методу, оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів є необґрунтованим та таким, що не відповідає вказаним вище нормам МК України, у зв`язку із чим позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення належить задовольнити. Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. За приписами частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Отже, аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Разом з цим при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 08.02.2022 у справах № 640/3098/20 та №160/6762/21 відповідно, від 18.08.2022 у справі №540/2307/21. На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16. У постанові Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №826/2689/15 міститься правова позиція щодо застосування частини третьої статті 134 КАС України, відповідно до якої чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів, що відповідачем не здійснено. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід, надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення. Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони. Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення в постановах Верховного Суду від 02.10.2019 (справа №815/1479/18), від 15.07.2020 (справа №640/10548/19), від 21.01.2021 (справа №280/2635/20), від 03.08.2022 (справа №280/4264/21). Разом з тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.08.2022 у справі №520/6658/21). На підтвердження витрат на правничу допомогу представник позивача надав: договір №18/09-24 від 18.09.2024 про надання правничої допомоги, укладений між позивачем та Адвокатським об`єднанням «Бона Фіде»; детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних Адвокатським об`єднанням «Бона Фіде», та здійснених витрат, необхідних для надання правничої допомоги за договором про надання правової допомоги №18/09-24 від 18.09.2024 станом на 30.09.2024. При цьому, пунктом 3.1 вказаного договору визначено фіксовану суму гонорару - 3500,00 грн. Із наведеного детального опису робіт (наданих послуг) слідує, що Адвокатське об`єднання «Бона Фіде» надало позивачу наступні послуги:

1. Підписання договору правової допомоги, в т. ч. (1,5 год): консультація клієнта, вивчення наданих документів та їхній аналіз (1 год); формування договору та адвокатського досьє (0,5 год);

2. Підготовка позовної заяви (8 год): аналіз актуальної судової практики (1 год); написання позовної заяви (6 год.); належне оформлення позовної заяви та додатків до неї (1 год.);

3. Підготовка детального опису робіт (0,5 год), всього 10 год. Суд першої інстанції правильно зазначив, що окремі види послуг, наведені у детальному описі робіт (наданих послуг) за договором №18/09-24 від 18.09.2024 станом на 30.09.2024, не є видами правової допомоги та не можуть бути відшкодовані ( підписання договору, формування договору та адвокатського досьє). Враховуючи складність справи (справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження), значення справи для сторін, час, який об`єктивно був витрачений адвокатом на надання послуг, та їх обсяг, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці необхідно стягнути 3000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Колегія суддів зазначає, що Волинською митницею в апеляційній скарзі не доведено необхідності зменшення розміру вказаної суми. Враховуючи вищенаведене, з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн відповідно до вимог ст. 139 КАС України. Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Волинської митниці залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06 травня 2025 року у справі № 140/10621/24 без змін. Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді О. М. Гінда О. П. Мандзій