Постанова 4852 № 160/25892/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 13 січня 2026 року м. Дніпросправа № 160/25892/24 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач), суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.08.2025 року (головуючий суддя Рянська В.В.) в адміністративній справі №160/25892/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні діі,- ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся 26.09.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просив: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо незарахування ОСОБА_1 до його загального страхового стажу періоду роботи з 04.05.1988 до 19.04.1993 та здійснення розрахунку пенсії за віком з 13.06.2024 із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) працівників, зайнятих в галузях економіки України, за три останні календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2016-2018 роки; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 04.05.1988 до 19.04.1993 та здійснити перерахунок пенсії з 13.06.2024; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити розрахунок пенсії за віком ОСОБА_1 з 13.06.2024 із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) працівників, зайнятих в галузях економіки України, за три останні календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2021-2023 роки. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з 13.06.2019 та отримує пенсію за вислугу років відповідно до п. «а» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ. 13.06.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV. На підставі зазначеної заяви позивача було переведено на пенсію за віком, однак при розрахунку пенсії відповідачем не враховано показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передували року звернення за призначенням пенсії, тобто за 2021-2023 рр. У листі відповідача № 0400-010307-8/188001 від 17.09.2024, яким надано відповідь на запит представника позивача, було зазначено, що до загального страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 04.05.1988 до 19.04.1993, оскільки на печатці, якою завірено запис про звільнення, неможливо визначити назву підприємства, що не відповідає вимогам Інструкції. Для обчислення розміру пенсії відповідачем застосовано показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2014-2016 рр. (3764,00 грн), збільшений на коефіцієнти 1,17, 1,11, 1,11, 1,14, 1,197 та 1,0796, що становить 7994,47 грн. Позивач вважає, що відповідачем безпідставно не зараховано до його загального страхового стажу період роботи з 04.05.1988 до 19.04.1993. Позивач не може зазнавати негативних наслідків через вказаний відповідачем недолік заповнення його трудової книжки, яка містить записи про спірний період роботи. Позивач звертався до архівних установ з метою отримання довідок для підтвердження зазначеного періоду, однак його було повідомлено про те, що документи Дніпропетровського обласного транспортно-експедиційного підприємства 41295 на зберігання не передавались. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.08.2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо незарахування до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоду його роботи з 04.05.1988 до 19.04.1993. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо застосування показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2014, 2015, 2016 роки при призначенні ОСОБА_1 з 13.06.2024 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області: - зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи з 04.05.1988 до 19.04.1993; - здійснити з 13.06.2024 перерахунок та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з урахуванням періоду роботи з 04.05.1988 до 19.04.1993 та відповідно до ч.1 ст. 27, ч.ч. 1, 2 ст.40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням для обчислення пенсії показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за 2021, 2022, 2023 роки, з урахуванням раніше проведених виплат. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Свою позицію суд першої інстанції обґрунтував тим, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що трудова книжка позивача НОМЕР_1 містить неправдиві або недостовірні відомості щодо періодів трудової діяльності ОСОБА_1 , тому зазначений відповідачем недолік, а саме неможливість визначення на печатці, якою засвідчено запис про звільнення, назви підприємства, не може бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні періоду трудової діяльності позивача з 04.05.1988 до 19.04.1993 згідно з вказаною трудовою книжкою до загального страхового стажу, що враховується при обчисленні пенсії. Дійшов висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області протиправно не зараховано до загального страхового стажу позивача період його роботи з 04.05.1988 до 19.04.1993. Суд першої інстанції дійшов висновку про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо незарахування до загального страхового стажу позивача періоду роботи з 04.05.1988 до 19.04.1993, зобов`язання відповідача зарахувати такий період до його загального страхового стажу та з урахуванням вказаного періоду роботи провести перерахунок пенсії позивача з дати її призначення 13.06.2024. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Вказує, що право на призначення пенсії було використано Позивачем ще в 2019 році (призначення пенсії за вислугу років), то для проведення перерахунку пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують даті подання заяви від 13.06.2024- підстави відсутні. Таким чином, при переведенні з пенсії за вислугу років на пенсію за віком показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року звернення за призначення пенсії (частина 2 статті 40 Закону) не застосовується. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за вислугу років, призначену з 13.06.2019 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення». Згідно з розрахунком пенсії за вислугу років для її обчислення було застосовано показник середнього заробітку за 2016-2018 рр. (3764,40 грн), збільшений на коефіцієнт. 13.06.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою про перехід на інший вид пенсії. Згідно з відомостями ППВП ПФУ на підставі рішення відповідача про перерахунок пенсії № 045750005440 від 05.07.2024 ОСОБА_1 з 13.06.2024 призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відповідно до розрахунку пенсії за віком для її обчислення було застосовано показник середнього заробітку за 2016-2018 рр. (3764,40 грн), збільшений на коефіцієнт. Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 40322-29121/В-01/8-0400/24 від 15.07.2024 на звернення позивача від 25.06.2024 повідомлено, що згідно з особистою заявою від 13.06.2024 його було переведено з пенсії за вислугу років на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відповідно до частини 3 статті 45 цього Закону переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. Середньомісячний заробіток для обчислення пенсії з урахуванням середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях національної економіки, обчисленої як середній показник за 2016, 2017, 2018 роки, із застосуванням коефіцієнтів збільшення в розмірі 1,17; 1,11; 1,11; 1,14; 1,197; 1,0796 становить 16751,77 грн (3764,40 грн х 1,17 х 1,11 х 1,11 х 1,14 х 1,197 х 1,0796 = 7994,47 грн х 2,09542). Розмір пенсії станом на 01.07.2024 - 5918,90 грн, у тому числі (16751,77 грн х 0,35333). Підстави для застосування показника середньої заробітної плати (доходу) по Україні за 2021-2023 роки відсутні. Позивач вважає протиправними дії відповідача щодо не застосування при призначенні пенсії за законом №1058 показника середньої заробітної плати за три останні календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2021-2023 роки. Суд першої інстанції позов задовольнив частково. Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи. Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України. Згідно із ч. 1 ст. 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором (ч. 1 ст. 10 Закону № 1058-IV). Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років. Згідно з ч. 1 ст. 27 цього Закону розмір пенсії за віком визначається за формулою: П = Зп х Кс, де: П - розмір пенсії, у гривнях; Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях; Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону. Відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону № 1058-IV заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Тимчасово, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, заробітна плата (дохід) для призначення пенсії визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 роки; Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз1 + Кз2 + Кз3 + ... + Кзn ); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи. Згідно з пунктами 2, 16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону. До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Пунктом 1 частини 1 статті 45 Закону №1058-IV передбачено, що пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Частиною 3 статті 45 Закону №1058-IV визначено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині 1 статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії. З аналізу положень ч. 3 ст. 45 Закону № 1058-IV вбачається, що нею врегульовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за Законом №1058-IV, на інший вид пенсії, визначеної Законом № 1058-IV. Тобто показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, а саме таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Верховний Суд неодноразово висловлював позицію, що у випадку призначення особі пенсії за одним законом, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV, має місце саме призначення пенсії за віком вперше, а не переведення на інший вид пенсії згідно з ч. 3 ст. 45 Закону №1058-IV (постанова від 31.01.2019 у справі № 639/2751/17, від 11.07.2019 у справі № 264/6292/16-а, від 17.01.2020 у справі № 591/5266/16-а). Та обставина, що механізм і порядок обчислення та виплати пенсій за вислугу років з 01 січня 2004 року здійснюється на підставі Закону №1058-IV за формулою, що встановлена для пенсії за віком, не впливає на те, що призначення пенсії за вислугу років передбачено положеннями Закону № 1788-XII. При цьому статтею 9 Закону №1058-ІV не передбачено такого виду пенсії, як пенсія за вислугу років. Разом з тим, ч.3 ст. 45 зазначеного Закону регламентує порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший. Отже, при зверненні особи, якій було призначено пенсію за вислугу років у порядку Закону № 1788-XII, до територіальних органів ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком на підставі Закону №1058-IV, має місце саме призначення такого виду пенсії, а не переведення згідно з ч.3 ст. 45 Закону № 1058-IV. Такий висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 876/5312/17. Для визначення розміру пенсії за віком позивача мають застосовуватися формули, які використовуються при призначенні пенсії вперше за Законом №1058-IV, а не формули, які використовуються при переході із одного виду пенсії, призначеної за Законом № 1058-IV, на інший. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 12.06.2020 у справі № 400/293/19. Враховуючи викладене, після звернення позивача 13.06.2024 із заявою про призначення пенсії за віком, відповідач повинен був призначити йому пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а не вирішувати питання щодо переведення з пенсії за вислугу років, призначеної за нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення», на пенсію за віком, передбачену Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та при обчисленні пенсії за віком відповідно до ч. 2 ст.40 Закону №1058-ІV застосувати показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якого сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за 2021, 2022 та 2023 роки. Суд відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, з метою ефективного захисту порушеного права позивача, дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправними дій відповідача щодо застосування показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2014, 2015, 2016 роки при переведенні ОСОБА_1 з 13.06.2024 на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та зобов`язання відповідача здійснити з 13.06.2024 перерахунок та виплату позивачу пенсії за віком відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням для обчислення пенсії показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за 2021, 2022, 2023 роки, з урахуванням раніше проведених виплат. Щодо задоволення позовних вимог в частині зарахування до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 04.05.1988 до 19.04.1993, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до розрахунку стажу позивача (форма РС-право) страховий стаж ОСОБА_1 , становить 35 років 4 місяці 4 дні. При цьому, до страхового стажу не зараховано період роботи з 04.05.1988 до 19.04.1993. Слід взяти до уваги, що трудова книжка позивача НОМЕР_1 , заповнена вперше 02.09.1981 та містить такі записи про роботу позивача: запис №10 04.05.1988 прийнятий в Дніпропетровську вантажну автостанцію Дніпропетровського обласного транспортно-експедиційного підприємства 41295 кранівником козлового крану 4 розряду (наказ № 30-к від 04.05.1988); запис №11 19.04.1993 звільнений на підставі ст. 38 КЗпП УРСР за власним бажанням (наказ № 46-к від 19.04.1993). На запит представника позивача листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №0400-010307-8/188001 від 17.09.2024 було повідомлено, що до страхового стажу не зараховано період роботи з 04.05.1988 до 19.04.1993, оскільки на печатці, якою завірено запис про звільнення, неможливо визначити назву підприємства, що не відповідає вимогам Інструкції. Відповідно до ст.1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески. Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Наведене кореспондується положеннями ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV, за якими страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Згідно з частиною 1 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Згідно статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. В силу статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Відповідно до пункту 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162, діяла на час внесення записів про роботу позивача з 04.05.1988 до 19.04.1993, всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу. Згідно з пунктом 2.26 Інструкції запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з дотриманням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 дата звільнення; у графі 3 причина звільнення; у графі 4 зазначається, на підставі чого внесено запис, - наказ (розпорядження), його дату та номер. Днем звільнення вважається останній день роботи. Відповідно до пункту 4.1 Інструкції при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. З 29.07.1993 порядок ведення трудових книжок регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (Інструкція №58 від 29.07.1993), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України

17. Водночас, за приписами пункту 1.1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» передбачено, що заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Пунктом 1.2 Інструкції № 58 передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають. Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Згідно з п.4.1 Інструкції № 58 від 29.07.1993 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця. Вказане також дає підстави для висновку, що працівник не може нести відповідальність за заповнення його трудової книжки. Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (Порядок №637), встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Отже, основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Водночас, підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів. Вищенаведені норми встановлюють виключний пріоритет трудової книжки перед іншими документами для визначення страхового стажу. Записи трудової книжки позивача НОМЕР_1 підтверджують стаж роботи позивача, зокрема, у трудовій книжці зазначено період роботи з 04.05.1988 до 19.04.1993, вказано підставу внесення записів, при цьому, запис про звільнення засвідчений підписом уповноваженої особи із зазначенням посади і прізвища. Натомість відповідач зазначає, що відбиток печатки, яким засвідчено запис про звільнення у трудовій книжці, непридатний до читання. З цього приводу колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, і право на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. Обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки (зокрема і відбиток печатки) покладається на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця. Працівник не може нести відповідальність за заповнення його трудової книжки (зокрема і відбитку печатки). Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення конституційного права на соціальний захист. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що трудова книжка позивача НОМЕР_1 містить неправдиві або недостовірні відомості щодо періодів трудової діяльності ОСОБА_1 , тому зазначений відповідачем недолік, а саме неможливість визначення на печатці, якою засвідчено запис про звільнення, назви підприємства, не може бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні періоду трудової діяльності позивача з 04.05.1988 до 19.04.1993 згідно з вказаною трудовою книжкою до загального страхового стажу, що враховується при обчисленні пенсії. Як наслідок, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області протиправно не зараховано до загального страхового стажу позивача період його роботи з 04.05.1988 до 19.04.1993. Зокрема, матеріали справи не містять (відповідач не надав суду) беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності незарахування до страхового стажу позивача зазначеного періоду його роботи. Отже, наявні підстави для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо незарахування до загального страхового стажу позивача періоду роботи з 04.05.1988 до 19.04.1993. Ефективним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача зарахувати цей період до загального страхового стажу позивача та, з урахуванням вказаного періоду роботи, провести перерахунок пенсії позивача з дати її призначення 13.06.2024 із застосуванням для обчислення пенсії показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за 2021, 2022, 2023 роки, з урахуванням раніше проведених виплат. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову. Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи відповідача спростовуються доводами, викладеними позивачем та нормами законодавства, що регулює дані правовідносини. Доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування. Керуючись 241-245, 250, 311, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.08.2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття 13.01.2026 та в силу ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова суддя Л.А. Божко суддя О.М. Лукманова