Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 340/7838/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 05 лютого 2026 року м. Дніпросправа № 340/7838/25 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Баранник Н.П., Щербака А.А., розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну ОСОБА_1 на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року (суддя 1-ї інстанції Черниш О.А.) в адміністративній справі №340/7838/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: 20.11.2025 ОСОБА_1 , через представника ОСОБА_2 , звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просить: - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати в періоди з 08.02.2023 року по 20.05.2023 року його грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 року "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004 року; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення за період з 08.02.2023 року по 20.05.2023 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 року "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 року. Ухвалою судді від 24.11.2025 року позовну заяву залишено без руху та на підставі частини 1 статті 123 КАС України надано позивачу 10-денний строк для усунення недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду, в якій вказати інші підстави для поновлення строку. До суду 26.11.2025 року через підсистему "Електронний суд" надійшла заява адвоката Єрьоміної В.А. про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій вона стверджує, що позивач не пропустив строк звернення до суду з цим позовом, адже отримав достовірну та документально підтверджену інформацію щодо обсягу і характеру виплачених йому сум при звільненні лише 22.09.2025 року, тобто з дня надходження відповіді на адвокатський запит. Вказана дата є початком перебігу тримісячного строку для звернення до суду з вимогами про вирішення трудового спору. Ухвалою суду від 03.12.2025 позовну заяву повернуто позивачу. Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, позивач оскаржив її в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі скаржник посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати її, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. У скарзі позивачем зазначено, що саме з отриманої інформації від військової частини дізнався про порушення своїх прав щодо належних сум нарахуваних та виплачених йому грошового забезпечення під час проходження служби, а отже звернувся до суду з позовом з моменту коли військовослужбовець дізнався про порушення своїх прав. Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п.1 ч.1 ст. 311 КАС України. З матеріалів справи вбачається, що на виконання ухвали суду першої інстанції від 28.07.2025 та 13.10.2025 про залишення позову без руху та надання позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду, представник позивача подав суду заяву про поновлення процесуального строку звернення до суду. У заяві зазначено, що до суду з позовом ОСОБА_1 звернувся коли отримав достовірну та документально підтверджену інформацію щодо обсягу і характеру виплачених йому сум при звільненні, а саме 22.09.2025 року, а отже просить поновити строк звернення до суду. Суд першої інстанції ухвалою від 03.12.2025 визнав викладені обставини у клопотанні про поновлення строків звернення до адміністративного суду не поважними, повернув позов. Апеляційний суд, переглядаючи ухвалу суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, доходить наступних висновків. Частиною 1 ст. 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у ч. 2 ст. 122 цього Кодексу. Так є спірним питання дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, предметом якого є порушення відповідачем законодавства про оплату праці та невиплата в повному обсязі належного позивачу грошового забезпечення за період з 08.02.2023 по 20.05.2023 та грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Верховний Суд у постанові від 25.04.2023 у справі №380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення ст. 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч. 5 ст. 122 КАС України. Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини 1 та 2 ст. 233 КЗпП України викладено в такій редакції: "Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)". З метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України, судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду здійснила перегляд судового рішення у справі №460/21394/23. У постанові від 21.03.2025 судова палата касаційного адміністративного суду відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій Касаційного адміністративного суду, зокрема, від 29.01.2025 у справі №500/6880/23 та від 28.08.2024 у справі №580/9690/23, у яких Верховним Судом до правовідносин щодо перерахунку індексації грошового забезпечення військовослужбовця за 2016-2018 роки застосовано статтю 233 КЗпП України у редакції, що набула чинності з 19.07.2022, оскільки саме вона була чинною на момент звернення позивачів до суду із позовом (жовтень 2023 року); У зазначеній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону №2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ). Отже Судова палата касаційного адміністративного суду сформувала єдиний підхід до нових змін в законодавстві, які обмежують термін звернення до суду з трудовими спорами до трьох місяців, а саме: такі зміни не поширюються на події, які мали місце до 19.07.2022. Зокрема, для стягнення заробітної плати, яка належить працівнику за період до цієї дати, залишається можливість звернення без обмежень у часі, згідно з попередньою редакцією закону. Проте Верховний Суд у числених судових рішення неодноразово звертав увагу судів на те, що для обчислення строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України, у редакції Закону №2352-IX, обставина завершення карантину підлягає обов`язковому врахуванню, проте ключовим для визначення початку відліку строку, передбаченого частиною першою зазначеної статті, є день, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Основним орієнтиром, який дозволив би однозначно визначати момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату належного йому розміру грошового забезпечення, є дата ознайомлення військовослужбовця з документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат. Такий висновок узгоджується з висновками Судової палати у згаданій вище постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23. Чинне законодавство не передбачає форми такого документа та способу його доведення військовослужбовцю. Водночас такими документами можуть бути розрахункові листи, відомості про нараховане і виплачене грошове забезпечення, фінансові повідомлення або інші документи, які б розкривали зміст виплати грошового забезпечення (складові, їх розміри, утримання), які роботодавець зобов`язаний надати під час виплати грошового забезпечення та з яких працівник (військовослужбовець) може об`єктивно встановити розмір виплаченої йому суми, її складові та можливу неповноту виплат. Саме з моменту ознайомлення з відповідним документом у військовослужбовця виникає реальна можливість і об`єктивна необхідність оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити допущені порушення, що і буде усвідомленим сприйняттям особи наявності/відсутності порушеного права щодо належних виплат. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірних правовідносин або коли про це йдеться у спеціальному законі. Спеціальне законодавство не встановлює обов`язку роботодавця інформувати військовослужбовця про суму нарахованого та виплаченого грошового забезпечення з розшифруванням за видами виплат. Саме тому, з огляду на відсутність такого регулювання у спеціальних нормах, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи загального трудового законодавства, які покладають на роботодавця відповідний обов`язок. Таким чином, для встановлення дат, з якими ч. 1 ст. 233 КЗпП України пов`язує початок обчислення строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 08.02.2023 по 20.05.2023, суд повинен з`ясувати, чи виконав відповідач обов`язок щодо позивача (якщо так, то в якій формі), та коли позивач набув документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення за кожен місяць зазначеного періоду та грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги. Водночас суд першої інстанції, дійшовши висновку щодо пропуску строку звернення до суду не зазначив, не з`ясував дати, з якими ч. 1 ст. 233 КЗпП України пов`язує початок обчислення строку звернення до суду з позовними вимогами за відповідний період. Викладене в сукупності дає підстави для висновку про неповне з`ясування обставин справи, неправильне застосування положень ст. 233 КЗпП України, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про недотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом. З урахуванням викладеного, та враховуючи приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, апеляційна скарга підлягає задоволенню. Згідно з вимогами ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Розподіл судових витрат не здійснюється у відповідності до норм ст. 139 КАС України. Керуючись ст. ст. 308, 315, 317, 320, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року в адміністративній справі №340/7838/25 - скасувати, матеріали справи направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення на не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий - суддя Н.І. Малиш суддя Н.П. Баранник суддя А.А. Щербак