Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/56188/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/56188/24 Суддя першої інстанції: Жукова Є.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Файдюка В.В. суддів: Карпушової О.В., Мєзєнцева Є.І., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В : У листопаді 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач, ГУ ПФ у Вінницькій області) про: - визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФ у Вінницькій області від 11.10.2024 №103650013225 про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах ОСОБА_1 ; - зобов`язання ГУ ПФ у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах з 24.06.1991 по 30.09.1991, з 20.07.1992 по 30.09.1992, з 11.08.1993 по 31.12.1998 та до пільгового стажу з 24.06.1991 по 30.08.1991, з 20.07.1992 по 30.09.1992, з 28.02.1993 по 29.04.1993, з 11.08.1993 по 16.10.2001 згідно з пільговими довідками від 09.11.2015 №13.2-36-12-3829 та №13.2-36-12-3829, виданими Міністерством енергетики та вугільної промисловості державним підприємством «Сніжнеантрацит»; - зобов`язання ГУ ПФ у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.10.2024 №11738 про призначення пенсії на пільгових умовах та прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням рішення суду у цій справі. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18.06.2025 позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що із прийняттям Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 до спірних правовідносин підлягають норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та які передбачають пенсійний вік для чоловіків 50 років безвідносно до положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», аналогічна норма якого неконституційною не визнавалася. Суд підкреслив, що працівник не несе відповідальності за правильність заповнення трудової книжки, а тому окремі її формальні недоліки не можуть мати негативних наслідків для особи. Крім того, суд наголосив, що видача документів підприємством, розташованим на тимчасово окупованій території України, та неможливість у зв`язку з цим проведення зустрічної перевірки не може бути перешкодою для реалізації особою права на пенсійне забезпечення з огляду на Намібійські винятки. Не погоджуючись з указаним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Свою позицію обґрунтовує тим, що судом не було враховано, що наданими позивачем документами підтверджується право останнього на призначення пенсії із зниженням пенсійного віку на п`ять років, а окремі періоди роботи не зараховані до страхового і пільгового стажу з огляду на те, що записи до трудової книжки внесені до дати її заповнення, а довідки видані підприємством, зареєстрованим на непідконтрольній Україні території. Окремо звертає увагу, що позивачу було роз`яснено право підтвердження пільгового стажу відповідною комісією. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2025 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції. Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.02.2026 продовжено строк розгляду справи та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження з 10.02.2026. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, виходячи з такого. Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №1, до якої додав, зокрема, копію трудової книжки серії НОМЕР_1 , копію довідок Державного підприємства «Сніжнеантрацит» від 09.11.2015 №13.2-36-12-3829 та №13.2-36-12-3819. За принципом екстериторіальності розгляд заяви здійснювало ГУ ПФ у Вінницькій області, яке рішенням від 11.10.2024 №103650013225 відмовило ОСОБА_1 у призначення пенсії за віком на пільгових умовах з підстав відсутності необхідного пільгового стажу. У згаданому рішенні зазначено, що страховий стаж позивача з урахуванням кратності становить 30 р. 05 м. 02 д. Пільговий стаж особи становить 05р. 09м. 18д. (що дає право на зниження пенсійного віку на 5 років). У свою чергу, за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи заявника, зазначені в трудовій книжці НОМЕР_2 , дата заповнення 29.01.1999 року, з 24.06.1991 по 30.08.1991, з 20.07.1992 по 30.09.1992, з 11.08.1993 по 31.12.1998, оскільки записи внесенні в трудову книжку до дати її заповнення, чим порушено вимоги Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України № 58 від 29.07.1993. Крім того, за доданими документами до пільгового стажу не зараховано періоди роботи з 24.06.1991 по 30.08.1991, з 20.07.1992 по 30.09.1992, з 28.02.1993 по 29.04.1993, з 11.08.1993 по 16.10.2001 згідно пільгових довідок №13.2-36-12-3829 та 13.2-36-12-3829 від 09.11.2015, виданих ДП «Сніжнеатрацит», оскільки відповідно до ч. 2-3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод та правовий режим на тимчасово окупованій території України» довідки видані підприємствами, які зареєстровані на території не підконтрольні Українській владі, не створюють правових наслідків. Не погоджуючись з указаним рішенням ГУ ПФ у Вінницькій області та вважаючи його протиправним, ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом за захистом своїх прав. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів враховує таке. Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (норми якого в силу рішення Конструкційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 підлягають застосуванню до спірних правовідносин) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Матеріали справи свідчать, що на момент звернення до органу Пенсійного фонду України із заявою від 04.10.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 досягнув необхідних 50 років. Водночас, як було встановлено вище, підставою для відмови у призначенні позивачу пенсії на пільгових умовах відповідач визначив відсутність необхідного стажу. У цьому контексті колегія суддів зазначає, що згідно із ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Статтею 48 Кодексу законів про працю України визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться. Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637). Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. Відповідно до п. 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Згідно з п. 18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника. Відповідно до п. 20 вказаного Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Отже основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відсутності записів у ній, наявності неправильних чи неточних записів у трудовій книжці відповідач вправі вимагати від заявника подання додаткових документів на підтвердження страхового стажу. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі №234/13910/17 та від 20.01.2021 у справі №588/647/17. За приписами п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» визначено, що, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Пунктом 1.2 Інструкції №58 передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають. Відповідно до п. 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Згідно з п. 2.6 Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу. За приписами п. 2.8 Інструкції №58 якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Відповідно до п. 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Таким чином, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника та сплати єдиного внеску покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця. Так, Верховний Суд у постановах від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а та від 25.04.2019 у справі №593/283/17, висловив позицію, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду України для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Крім того, Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 сформував правову позицію, відповідно до якої, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці; неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком. Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 31.01.2025 у справі № 120/8471/23. Окрім того, Верховний Суд у постанові від 11.11.2020 у справі № 677/831/17 зазначив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Також Верховний Суд у постанові від 17.09.2025 у справі №300/6565/23 наголосив, що відповідальною особою за правильність та повноту ведення трудових книжок є керівник підприємства, установи, організації або уповноважена ним особа, а не працівник. Тому позивач не може нести відповідальність за порушення вимоги ведення трудових книжок третіми особами (за неповноту вказаної інформації). Як встановлено судом першої інстанції, ГУ ПФ у Вінницькій області відмовило у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи, зазначених у трудовій книжці з 24.06.1991 по 30.08.1991, з 20.07.1992 по 30.09.1992, з 11.08.1993 по 31.12.1998, з тих підстав, що вони передують даті заповнення трудової книжки серії НОМЕР_2 - 29.01.1999. Разом з тим, на переконання колегії суддів, указані неточності за наведеного вище правового регулювання та позиції Верховного Суду щодо правозастосування не можуть бути перешкодою для зарахування згаданих періодів роботи позивача до його страхового стажу, оскільки будь-яких зауважень до змісту відповідних записів та правильності їх вчинення відповідачем не висловлено. Більше того, як правильно підкреслив суд першої інстанції, записи за згадані вище спірні періоди пов`язані між собою хронологічно, містять реквізити наказів щодо прийняття, переведення та звільнення працівника, а також скріплені відповідними печатками. Отже, зазначені пенсійним органом помилки в оформленні трудової книжки позивача не можуть слугувати підставою для неврахування вказаних періодів роботи до страхового стажу. Крім того, ч. 3 ст. 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що органи пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. Згідно з п.п. 2 п. 6 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, Головне управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на головне управління Фонду завдань. Таким чином, законодавець не тільки наділив відповідача правом на перевірку відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, а й зобов`язав витребовувати в установленому законодавством порядку відомості, необхідні для здійснення покладених на Головне управління Фонду завдань та сприяти особам, що звернулись за призначенням пенсії, в одержанні відсутніх у них документів для призначення пенсії. Отже, якщо поданих позивачем документів було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставин, водночас, як свідчать матеріали справи, вказаний дій відповідачем здійснено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції погоджується з позицією суду першої інстанції щодо безпідставності висновків ГУ ПФ у Вінницькій області про незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 24.06.1991 по 30.09.1991, з 20.07.1992 по 30.09.1992, з 11.08.1993 по 31.12.1998. Щодо незарахування відповідачем до пільгового стажу позивача періодів роботи з 24.06.1991 по 30.08.1991, з 20.07.1992 по 30.09.1992, з 28.02.1993 по 29.04.1993, з 11.08.1993 по 16.10.2001, на протиправності чого наголосив суд першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. Мотивами такого рішення відповідача стало те, що довідки від 09.11.2015 №13.2-36-12-3829 та №13.2-36-12-3819, видані ДП «Сніжнеантрацит», а в силу ч. 2-3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» довідки, видані підприємствами, зареєстрованими на території, не підконтрольній українській владі, не створюють правових наслідків. Погоджуючись у цілому з такою позицією відповідача, колегія суддів водночас зауважує, що ГУ ПФ у Вінницькій області не було враховано, що, як підкреслено Верховним Судом, зокрема, у постанові від 22.10.2018 у справі №235/2357/17, до вказаних правовідносин застосуванню підлягають так звані «Намібійські винятки» Міжнародного суду ООН: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. У 1971 році Міжнародний суд Організації Об`єднаних Націй у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів». Європейський суд з прав людини розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). «Зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать». При цьому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій, ніяким чином не легітимізує таку владу. Крім того, судова колегія звертає увагу, що інформація, яка міститься у згаданих вище довідках, отримана з відомостей за 1991-2001 роки. Тобто, інформація, які зафіксована у довідці, випливає із змісту документів, які були складені до моменту тимчасової втрати контролю Україною над указаною територією. При цьому доказів щодо їх недостовірності відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, який заперечує проти адміністративного позову, не надано. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» від 23.02.2016 було констатовано, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами. За таких обставин колегія суддів не може не погодитися з висновками суду першої інстанції про те, що позивач не може бути позбавлений свого права, що стосується предмету позову, через неможливість перевірки достовірності видачі зазначених вище довідок. З огляду на викладене, а також зважаючи на гарантоване ст. 46 Конституції України право громадян на соціальний захист, суд апеляційної інстанції вважає правильною позицію суду першої інстанції про наявність правових підстав для зобов`язання ГУ ПФ у Вінницькій області зарахувати до пільгового страхового стажу ОСОБА_1 , періодів роботи з 24.06.1991 по 30.08.1991, з 20.07.1992 по 30.09.1992, з 28.02.1993 по 29.04.1993, з 11.08.1993 по 16.10.2001 згідно з пільговими довідками від 09.11.2015 №13.2-36-12-3829 та №13.2-36-12-3829, виданими Міністерством енергетики та вугільної промисловості державним підприємством «Сніжнеантрацит». Наведене, з огляду на протиправність спірного у цій справі рішення про відмову у призначенні пенсії, свідчить і про обґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо необхідності покладення на відповідача обов`язку з повторного розгляду поданої позивачем заяви з урахуванням висновків суду у цій справі. Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 263, п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Суддя-доповідач В.В. Файдюк Судді О.В. Карпушова Є.І. Мєзєнцев Повне судове рішення виготовлено 10 лютого 2026 року.