Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/7305/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 29 січня 2026 року м. Дніпросправа № 160/7305/25 Головуючий суддя І інстанції Лозицька І.О. Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Іванова С.М. (доповідач), суддів: Чередниченка В.Є., Шальєвої В.А., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.05.2025 в адміністративній справі № 160/7305/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просив: - визнати протиправними дії Головних управлінь Пенсійного фонду України Дніпропетровській та Чернігівській областях щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті пенсії за віком, яка оформлена рішенням про відмову у призначенні пенсії №047250023740 від 19.12.2024; - визнати право ОСОБА_1 на пенсію за віком з 19.12.2024; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 для призначення пенсії в якості стажу, що дає право на пенсію за віком періоди його роботи: з 09.08.1984 по 10.10.1984; з 19.12.1986 по 26.03.1987; з 27.03.1987 по 29.12.1989; з 06.04.1994 по 26.04.1994; з 27.04.1994 по 03.04.1995; з 14.06.1995 по 13.06.1996; з 15.07.2013 по 15.03.2014; з 16.06.2014 по 07.06.2019; з 01.07.2019 по 31.12.2020; з 01.08.2021 по 31.12.2021; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити і виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 19.12.2024 та виплатити заборгованість, що утворилася з 19.12.2024. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.05.2025 року, адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 19.12.2024 року №047250023740, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 09.08.1984 по 10.10.1984; з 19.12.1986 по 26.03.1987; з 27.03.1987 по 29.12.1989; з 06.04.1994 по 26.04.1994; з 27.04.1994 по 03.04.1995; з 14.06.1995 по 13.06.1996; з 15.07.2013 по 15.03.2014; з 16.06.2014 по 07.06.2019. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.12.2024 про призначення пенсії за віком на підставі статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду у цій справі. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, звернулось з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати вищезазначене рішення, як незаконне та прийняти нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що позивач не має необхідного страхового стажу для призначення пенсії за віком. При цьому, підстав для зарахування до страхового стажу періодів роботи з 09.08.1984 по 10.10.1984; з 19.12.1986 по 26.03.1987; з 27.03.1987 по 29.12.1989; з 06.04.1994 по 26.04.1994; з 27.04.1994 по 03.04.1995; з 14.06.1995 по 13.06.1996; з 15.07.2013 по 15.03.2014; з 16.06.2014 по 07.06.2019 не має, оскільки Україна вийшла з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення. Зазначений міжнародний договір України припинив свою дію для України 19.06.2023. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження на підставі ст. 311 КАС України. Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як було встановлено судом першої інстанції, 13.12.2024 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком на підставі статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Рішенням про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 19.12.2024 №047250023740 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 31 рік. У рішенні зазначено, що вік заявника становить 60 років, страховий стаж 25 років 5 місяців 10 днів. До страхового стажу не зараховано періоди роботи в російській федерації: з 09.08.1984 по 10.10.1984, оскільки на запису про звільнення не читається печатка та відсутнє повідомлення щодо нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначений період; з 19.12.1986 по 26.03.1987, оскільки запис про звільнення не завірено печаткою та відсутнє повідомлення щодо нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначений період; з 27.03.1987 по 29.12.1989, оскільки відсутнє повідомлення щодо нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначений період; з 06.04.1994 по 26.04.1994, з 27.04.1994 по 03.04.1995, з 14.06.1995 по 13.06.1996, з 15.07.2013 по 15.03.2014, з 16.06.2014 по 07.06.2019, оскільки з 19.06.2023 припинена дія Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992. Для зарахування до страхового стажу періодів роботи з 09.08.1984 по 10.10.1984 та з 19.12.1986 по 26.03.1987 необхідно надати уточнюючі довідки з посиланням на первинні документи та довідки про реорганізацію. Довідки мають бути засвідчені апостилем компетентного органу держави, в якій був складений документ (а.с. 13). Разом з тим, у позовній заяві позивач зазначає, що згідно розрахунку стажу позивача (форма РС-право) відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача періоди його роботи у Республіці Польща з 01.07.2019 по 31.12.2020; з 01.08.2021 по 31.12.2021. Не погодившись із такими діями та рішенням №047250023740 ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом. Вирішуючи спір між сторонами та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що пенсійний орган протиправно не зарахував до страхового стажу періоди роботи ОСОБА_1 з 09.08.1984 по 10.10.1984; з 19.12.1986 по 26.03.1987; з 27.03.1987 по 29.12.1989; з 06.04.1994 по 26.04.1994; з 27.04.1994 по 03.04.1995; з 14.06.1995 по 13.06.1996; з 15.07.2013 по 15.03.2014; з 16.06.2014 по 07.06.2019, як наслідок прийняв протиправне рішення №047250023740. Суд апеляційної інстанції погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Частиною 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV встановлено, що починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року не менше 31 року. Відповідно до частини 2 статті 24 Закону № 1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог нього Закону за даними, що містяться в системі, персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Згідно із ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідні положення містить і постанова Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Так, у п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» за №637 від 12.08.1993 (далі Порядок №637) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у п. 3 Порядку №637. З матеріалів справи видно, що належна ОСОБА_1 трудова книжка від 27.07.1983 серії НОМЕР_1 містить наступні записи за спірний період: - 09.08.1984 року прийнятий до будівельно-монтажного потягу №16 водієм 3 класу згідно наказу №91 від 09.08.1984 року (запис №3); - 10.10.1984 року звільнений у зв`язку з призовом в Радянську Армію згідно наказу №119 від 12.10.1984 року (запис №4); - 19.12.1986 року прийнятий до УММ треста Абаканвагонстрой шофером 3 класу дільниці 3 на автобус згідно наказу №11 від 15.12.1986 року (запис №6); - 26.03.1987 звільнений у зв`язку з переведенням згідно наказу №59 від 30.03.1987 року (запис №7); - 26.03.1987 року прийнятий до УПТК треста Абаканвагонстрой водієм 3 класу на а/м ЄВРАЗ згідно наказу №52-к від 26.03.1987 року (запис №8); - 29.12.1989 року звільнений з підстав зміни місця проживання згідно наказу №157к від 18.12.1989 року (запис №12); - 06.04.1994 року прийнятий до 16-го автобусного парку ММПО Мосгортранса на тимчасову роботу водієм 1 класу згідно наказу №66к від 13.04.1994 року (запис №17); - 26.04.1994 року звільнений у зв`язку із закінченням терміну тимчасової роботи згідно наказу №74к від 26.04.1994 року (запис №18); - 27.04.1994 року прийнятий до Мехколонни №44 треста «Центростроймеханізація» водієм а/м першого класу на період будівництва об`єкта «Люблінські поля» згідно наказу №26 від 27.04.1994 року (запис №19); - 03.04.1995 року звільнений за власним бажанням згідно наказу №25 від 03.04.1995 року (запис №20); - 14.06.1995 року прийнятий до 10 автобусного парку м. Москви водієм 1 класу за контрактом згідно наказу №26/н від 13.06.1996 (запис №21); - 13.06.1996 року звільнений з закінченням контракту згідно наказу №213 від 11.06.1996 року (запис №22); - 15.07.2013 року прийнятий до ТОВ «Компанія Фарн» (російська федерація, магаданська область, п. омсукчан) водієм а/м КамАЗ, зайнятим на транспортуванні гірничої маси згідно наказу №61-к від 15.07.2013 року (запис №29); - 15.03.2014 року звільнений у зв`язку із закінченням строку трудового договору (запис №30); - 16.06.2014 року прийнятий до ТОВ «Компанія Фарн» (російська федерація, магаданська область, п. омсукчан) водієм а/м КамАЗ, зайнятим на транспортуванні гірничої маси згідно наказу №097-к від 16.06.2014 року (запис №31); - 07.06.2019 року звільнений за власним бажанням згідно наказу №58 від 05.06.2019 року (запис №32). Крім того, на підтвердження трудової діяльності позивачем надано копії довідок про доходи фізичної особи за 2013 рік №39, за 2014 рік №50, за 2015 рік №45, за 2016 рік №48, за 2017 рік №48, за 2018 рік б/н, за 2019 рік б/н від 19.03.2020 року, видані ТОВ «Компанія Фарн», а також довідку про доходи за період з 01.07.2019 року по 31.12.2019 року, видану компанією Poll-Nussbaumer Sp.z.o.o. Щодо доводів пенсійного органу про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу періодів роботи ОСОБА_1 з 09.08.1984 по 10.10.1984, оскільки на запису про звільнення не читається печатка; з 19.12.1986 по 26.03.1987, оскільки запис про звільнення не завірено печаткою, колегія суддів зазначає наступне. До 1993 року була чинна Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальним питанням від 20.06.1974 року №162 (далі Інструкція №162). Згідно з п.1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників державних, кооперативних та громадських підприємствах, установах та організаціях, які пропрацювали понад п`ять днів, у тому сезонних та тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню. Згідно з п.2.2 Інструкції №162 встановлено, що до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення. Відповідно до п.2.3 Інструкції №162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, пір`яною або кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору. У разі виявлення неправильного чи неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та ін. виправлення проводиться адміністрацією того підприємства, де було внесено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов`язана надати працівникові у цьому необхідну допомогу (п.2.5 Інструкції №162). Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист. Вказані правові висновки також відповідають правовим позиціям Верховного Суду, викладеним в постановах від 09.08.2019 року по справі № 654/890/17 та від 21.02.2018 у справі №687/975/17, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України. Враховуючи те, що записи трудової книжки позивача є логічним та відповідають послідовності записам трудової книжки, при цьому відповідачем не надано доказів того, що ці записи зроблені за відсутності законних підстав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що такі записи є належними та допустимими доказами підтвердження трудового стажу позивача. Щодо доводів пенсійного органу про припинення з 19.06.2023 дії Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992, колегія суддів зазначає наступне. Частиною першою статті 4 Закону № 1058-IV передбачено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року № 1906-IV укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід`ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України. 13 березня 1992 року в місті Москва підписано Азербайджаном, Російською Федерацією, Білоруссю, Таджикистаном, Вірменією, Туркменістаном, Казахстаном, Узбекистаном, Киргизстаном, Україною та Молдовою Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка базується на територіальному принципі. Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (далі Угода від 13 березня 1992 року) визначено, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Статтею 5 Угоди від 13 березня 1992 року встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод. Згідно зі статтею 6 Угоди від 13 березня 1992 року призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільговій основі і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, отриманий на території будь-якої із цих країн, а також на територіях колишнього СССР за час до вступу в силу даної Угоди (пункти 1, 2 статті 6). Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах-учасницях Угоди введена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії (пункт 3 статті 6 вказаної Угоди). Крім того, відповідно до положень Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, від 14 січня 1993 року (далі Угода від 14 січня 1993 року), а саме статті 6, працівники Сторони виїзду, які працюють на території Сторони працевлаштування, користуються правами та виконують обов`язки, що встановлені трудовим законодавством Сторони працевлаштування (включаючи питання трудових відносин, колективних договорів, оплати праці, режиму робочого часу та часу відпочинку, охорони та умов праці та інші). Трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво та інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації. Статтею 7 Угоди від 14 січня 1993 року встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі. Статтею 11 цієї ж Угоди встановлено, що необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації. Відповідно до частини третьої статті 6 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15 квітня 1994 року, ратифікованої Законом України № 290/95-ВР від 11 липня 1995 року, працівники користуються правами і виконують обов`язки, встановлені трудовим законодавством сторони працевлаштування. Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав № 01-1/2-07 від 26 березня 2008 року визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди від 13 березня 1992 року встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди. Отже, наведенні положення Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, гарантуючи захист прав громадян у сфері пенсійного забезпечення, стосуються призначення пенсії та передбачають, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються лише при призначенні пенсії. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі №676/6166/16-а, від 16 квітня 2020 року у справі №555/2250/16-а від 17 червня 2020 року у справі №646/1911/17, від 21 лютого 2020 року у справі № 291/99/17 та від 06 липня 2020 року у справі № 345/9/17. Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 у м. Москві. Разом з тим, не зарахований відповідачем до страхового стажу період роботи в Російській Федерації відноситься до періоду, коли приведені вище угоди були чинними для України, а тому доводи пенсійного органу про припинення дії Угоди з 19.06.2023 не можуть бути підставою для не зарахування до страхового стажу спірних періодів роботи позивача. Щодо доводів пенсійного органу про відсутність повідомлення щодо нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначений період, як підстави для не зарахування спірних періодів роботи позивача до страхового стажу, колегія суддів зазначає наступне. Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Згідно з підпунктом 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1 (в редакції чинній на час виникнення спірних відносин) особи, яким пенсія відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення призначається з урахуванням заробітної плати, отриманої за періоди роботи на територіях держав-учасниць міжнародних договорів (угод), надають довідки про заробітну плату для призначення пенсії (з розбивкою по місяцях), видані підприємствами, установами чи організаціями (їх правонаступниками), де працювала особа, або архівними установами. Відповідно до приписів підпункту 9 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1 заява в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта (для призначення пенсій громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації). Орган, що призначає пенсію, додає одержаний на запит документ про те, що особа не перебуває на обліку в органах пенсійного забезпечення Російської Федерації як одержувач пенсії. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та Російської Федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації підтверджується повідомленням про це органу, що призначає пенсію, в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії (для осіб, зазначених у пункті 14-4 розділу XV Закону). Таким чином, суд апеляційної інстанції зауважує, що вимога з надання повідомлення про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації поширюється на осіб, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя. Однак, матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач проживає чи проживав на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, має статус внутрішньо-переміщеної особи чи інше, а відтак, вимога пенсійного органу із надання повідомлення про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації є безпідставною. Крім того, колегія суддів зауважує на тому, що згідно з п. 1.8 розділу І Порядку №22-1 у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія. Згідно з п.4.2 розділу IV Порядку №22-1 при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів. Колегія суддів встановила та скаржником не спростовано, що доказів повідомлення пенсійним органом позивача у визначений Порядком № 22-1 спосіб про необхідність подання додаткових документів, в тому числі повідомлення про нездійснення іншою державою пенсійних виплат, матеріали справи не містять. Безпідставними колегія суддів вважає і доводи пенсійного органу у рішенні №047250023740 про те, що для зарахування до страхового стажу періодів роботи з 09.08.1984 по 10.10.1984 та з 19.12.1986 по 26.03.1987 необхідно надати уточнюючі довідки з посиланням на первинні документи та довідки про реорганізацію засвідчені апостилем компетентного органу держави, в якій був складений документ, оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» від 04.02.2023 № 107 під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24.02.2022 такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області не доведено, що подані позивачем для призначення пенсії документи станом на 24.02.2022 не приймалися на території України без спеціального посвідчення. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність не зарахування відповідачем до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 09.08.1984 по 10.10.1984; з 19.12.1986 по 26.03.1987; з 27.03.1987 по 29.12.1989; з 06.04.1994 по 26.04.1994; з 27.04.1994 по 03.04.1995; з 14.06.1995 по 13.06.1996; з 15.07.2013 по 15.03.2014; з 16.06.2014 по 07.06.2019, як наслідок рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області №047250023740 від 19.12.2024 є протиправним та підлягає скасуванню. При цьому, суд апеляційної інстанції враховує те, що позивачем не оскаржується рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову щодо зарахування до страхового стажу періоду роботи ОСОБА_1 у Республіці Польща з 01.07.2019 по 31.12.2020, з 01.08.2021 по 31.12.2021, а тому судом апеляційної інстанції не надається оцінка цим позовним вимогам. Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.05.2025 в адміністративній справі № 160/7305/25 залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий - суддя С.М. Іванов суддя В.Є. Чередниченко суддя В.А. Шальєва