Постанова 4818 № 645/7350/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 лютого 2026 року м. Харків справа № 645/7350/21 провадження № 22-ц/818/727/26 Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Тичкової О.Ю., суддів Маміної О.В., Мальованого Ю.М. за участю секретаря судового засідання Волобуєва О.О. сторони справи: позивач ОСОБА_1 відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків апеляційну скаргу апеляційну скаргу Бієнко Світлани Миколаївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 01 травня 2025 року у складі судді Мартинової О.М.,- ВСТАНОВИВ: У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 згідно вимог якої позивач просить визнати недійсним договір купівлі-продажу від 09 листопада 2018 року, укладений між ОСОБА_3 , яка діяла від імені ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 , квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 317 м2, житловою площею 16,4 м2, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чепа М.В. та скасувати державну реєстрацію на ім`я ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 317 м2, житловою площею 16,4 м2, відповідно до договору купівлі- продажу від 09 листопада 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чепа М.В. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що йому на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого приватним нотаріусом ХМНО Бідонько Л.Л. від 21.05.2015 року, реєстраційний №495, належала на праві власності квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 317 м2, житловою площею 16,4 м2. При цьому позивач вказав, що з 2011 року він перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4 , який був розірваний рішенням Червонозаводського районного суду м.Харкова від 05.01.2021 року. Від шлюбу вони мають неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на теперішній час проживає разом із матір`ю. Зазначив, що в 2015 році дружина ініціювала їхнє переселення до Російської Федерації, на що позивач погодився, намагаючись зберегти сім`ю, вони переїхали до РФ і навіть подали документи на оформлення громадянства РФ. Син був влаштований до дитячого садочку, сім`я орендувала житло для проживання та приміщення для здійснення дружиною підприємницької діяльності. В 2018 році ОСОБА_1 приїхав до м.Харкова для отримання диплома про вищу освіту, і одночасно за наполяганням дружини, 12.09.2018 видав на ім`я бабусі дружини ОСОБА_3 довіреність для продажу належної позивачу квартири, на виручені гроші від продажу подружжя хотіло оформити іпотеку на житло. Після чого, коли ОСОБА_1 приїхав до сім`ї, дружина йому повідомила, що вона не має намір проживати з ним, має іншого чоловіка, і він вимушений був повернутися до м.Харкова. В подальшому ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса із наміром відмінити надану ним на ім`я ОСОБА_3 довіреність, і від нотаріуса йому стало відомо, що ОСОБА_3 оформила договір купівлі-продажу квартири на ім`я своєї онуки ОСОБА_2 , яка є рідною сестрою дружини. Разом з тим позивач наголосив, що про намір оформити договір на ім`я своячки його ніхто не повідомляв, бо він був би проти. Сама угода носила формальний характер, до квартири ОСОБА_2 не вселялася, не реєструвалася в ній, сума продажу з позивачем не була узгоджена, і грошей від, так названого продажу, йому не передавали. При цьому ОСОБА_1 вказав, що сім`єю ОСОБА_6 була спланована і організована зловмисна змова для заподіяння йому матеріальної та моральної шкоди, шляхом присвоєння належної йому квартири. Разом з тим, ОСОБА_1 наголосив, що доказом того, що він не схвалював дану угоду є його намір скасувати видану довіреність, але на той час угода вже була оформлена. Також позивач вказав, що в рішенні Червонозавдського районного суду м.Харкова про розірвання шлюбу, зазначені обставини, на які він посилається. ОСОБА_1 вважає, що договір купівлі-продажу від 09.11.2018 року, укладений представником ОСОБА_3 на користь своєї доньки, вчинений проти його інтересів, оскільки не був схвалений ним, не узгоджений ціною, оскільки продаж фактично і не відбувався, тобто між представником та покупцем існувала зловмисна домовленість. ОСОБА_1 вважає, що угода була укладена між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за його відсутності, оскільки останні були попередженні його колишньою дружиною позивача, що він повертається до м. Харкова. Окремо позивач звернув увагу, що ціна квартири, визначена у договорі купівлі-продажу 366000 гривень, не відповідає її ринкової вартості. ОСОБА_1 наголосив, що сукупність доказів свідчать про наявність зловмисної домовленості ОСОБА_3 , яка діяла за довіреністю від його імені, з іншою особою онукою ОСОБА_2 , при укладанні договору купівлі-продажу належної йому квартири, оскільки про це свідчить те, що договір укладався близьким родичем, а кошти за договором не буди передані. В зв`язку з зазначеними обставинами позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх прав. Рішенням Немишлянського районного суду м. Харкова від 01 травня 2025 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення мотивовано тим, що матеріали справи не містять доказів наявності в діях відповідачів умислу на вчинення правочину всупереч інтересам довірителя та виникнення несприятливих наслідків для довірителя, які вказували б на неправомірність дій представника чи вчинення представником дій поза межами повноважень, якими його наділив довіритель відповідно до вказаної вище довіреності та які б могли бути підставою для визнання договору недійсним. Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_7 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд неповно встановив обставини у справі та надав неналежну оцінку наданим позивачем доказам, що призвело до ухвалення незаконного рішення. Судом не враховано, що ОСОБА_3 , як представник позивача за довіреністю, продаючи квартиру усвідомлювала, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та свідомо допускала настання несприятливих наслідків для позивача. Пункт договору про розрахунок між сторонами до укладання договору, свідчить про відсутність розрахунку між сторонами. Доказів передачі позивачу грошей ОСОБА_3 не надала. Згідно відповіді провоохороних органів щодо ОСОБА_2 порушувалась кримінальна справа про заволодіння нею грошима, а саме авансу в розмірі 1000 дол США, яку остання не збиралась повертати. Позивач звертався до суду з клопотання про витребування додаткових доказів з матеріалів розслідування, проте судом безпідставно відмовлено. Зазначив, що факт родинних відносин між відповідачами має важливе значення і підтверджує зловмисність договору та переслідування власних інтересів. Доказами що позивач не схвалював угоду підтверджується наміром скасувати видану довіреність, але на той час угода вже була оформлена. Крім того, ціна квартири визначена в договорі купівлі-продажу не відповідає її ринкової вартості. Спірна квартира налажала позивачу на праві спадкування, іншого житла не має, в квартирі залишилися особисті речі. ОСОБА_2 до квартири не проживала, комунальні послуги не оплачувала. Відповідачі знаходяться за кордоном та намір повертатися не мають. 17.11.2025 представник ОСОБА_8 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу в якій просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін. Зазначила, що ОСОБА_2 правомірно, відплатно придбала квартиру. Відповідач свій обов`язок по сплаті коштів за придбану квартиру виконала у повному обсязі. Відповідно до частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін у справі, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що згідно свідоцтва про права на спадщину за заповітом від 21.05.2015 року на підставі заповіту, посвідченого Комар О.Ю., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, 12.09.2014 року, зареєстрованого у реєстрі за №1365, спадкоємцем квартири АДРЕСА_1 , яка складається з однієї житлової кімнати, загальною площею 31,7 кв.м., житловою площею 16,4 кв.м. є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1 а.с. 10-11). Згідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №37873647 від 21.05.2015 року, ОСОБА_1 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 . (т.1 а.с. 17) 12 вересня 2018 року ОСОБА_1 надав письмову, нотаріально посвідчену довіреність на ім`я ОСОБА_3 , якою уповноважив ОСОБА_3 продати за ціну та на умовах за її власним розсудом належну ОСОБА_1 на праві приватної власності квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 . Для цього представнику надав право представляти його інтереси в усіх державних, громадських, господарських організаціях та інших підприємствах, установах, організаціях незалежно від їх організаційної форми та підпорядкованості, в органах нотаріату, у відповідних органах реєстрації права власності, з питань замовлення та отримання документів, необхідних для оформлення договору купівлі продажу. Довіреність видана на підставі усного договору доручення, укладеного між сторонами та дійсна три роки, тобто до 20.09.2021 року (т.1 а.с. 12-13). 09 листопада 2018 року між ОСОБА_1 , від імені якого діяла ОСОБА_3 на підставі довіреності посвідченої 12.09.2018 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Синельниковою Є.Є., за р.№1309, та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 14-16). Згідно п. 2.1. Договору купівлі-продажу квартири, продаж вищезазначеної квартири, за домовленістю сторін, продається за 366500,00 грн., які отримані продавцем (через представника) від покупця повністю, ще до підписання цього договору. Разом з цим, положенням п. 2.2. зазначеного договору, сторони підтверджують факт повного розрахунку за продану квартиру яка зазначена у п.1.2. цього договору та свідчать, що ціна продажу квартири є реальною. Відповідно до змісту звіту про експертну оцінку Товариства з обмеженою відповідальністю «Консулат» від 08.11.2018 року ринкова вартість однокімнатної квартири АДРЕСА_3 становить 366500,00 гривень (без ПДВ) (т.1 1 а.с. 85-86). Листом Головного управління Національної поліції в Харківській області Харківського районного управління поліцій№ 2 №3а-3/119-67/01 повідомлено, що ОСОБА_1 було викликано в рамках кримінального провадження, за фактом заволодіння грошовими коштами у сумі 1000 дол. США. У вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_1 було допитано в якості свідка. Заяв щодо шахрайських дій ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відносно продажу квартири АДРЕСА_1 не надходило (т.2 а.с. 18). Згідно з частинами першою, третьою статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акту органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Представництво характеризується такими ознаками: цивільні права та обов`язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє. Відповідно до статті 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом. Статтею 239 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє. Відповідно до статті 240 ЦК України представник зобов`язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє. Представник, який передав своє повноваження іншій особі, повинен повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані відповідні повноваження (замісника). Невиконання цього обов`язку покладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника як за свої власні. Правочин, вчинений замісником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє. Відповідно до частин першої та другої статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Згідно з частинами першою, третьою статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами. Згідно з частинами першою статті 249 ЦК України особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. За загальним правилом довірена особа, яка виступає від імені довірителя, зобов`язана діяти в її інтересах добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Статтею 1000 ЦК України визначено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя. У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними (стаття 1003 ЦК України). Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що договір доручення може посвідчуватися довіреністю та є різновидом представництва інтересів особи-довірителя, що виникає на підставі договору. Відповідно до частини першої статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. За змістом зазначеної норми закону необхідними ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою є: 1) наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і іншої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди; 2) виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками; 3) вчинення представником дій в межах наданих йому повноважень. Верховний Суд України в пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначив, що для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю. Зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин. У визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не відсутність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання. Для задоволення позовних вимог за статтею 232 ЦК України необхідно на підставі певних доказів встановити, що представник за правочином вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діє при цьому у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку представляє. Таким чином має бути доведена і домовленість з боку іншої сторони правочину. Критерій «зловмисності» не залежить від того, чи був направлений умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розходження волі довірителя та волевиявленням повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що є неприйнятними для довірителя. У постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 522/15095/15-ц (провадження № 61-11797св18) зроблено висновок щодо застосування статті 232 ЦК України та вказано, що «під зловмисною домовленістю необхідно розуміти умисну змову однієї сторони із представником іншої, проти інтересів особи, яку представляють. Зловмисна домовленість представника з контрагентом особи, що представляють, створює правову ситуацію, коли дійсна воля довірителя, яку повинен утілювати представник, замінюється його власною волею, що суперечить волі довірителя. Саме підміна волі довірителя волею представника і слугує підставою для визнання такого правочину недійсним. Тобто в основу зловмисної домовленості покладено умисні дії представника, який усвідомлював, що вчиняє правочин усупереч інтересам довірителя та бажав (або свідомо допускав) їх настання. При цьому не має значення, від кого виходила ініціатива здійснити змову - від представника чи від другої сторони правочину. Головне, що характеризує цей правочин, наявність усвідомленості і волі другої сторони правочину та представника на здійснення дій усупереч інтересам особи, яку він представляє. Кваліфікація правочину, як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості, зумовлює встановлення, що: від імені однієї із сторін правочину виступав представник, хоча й не виключаються випадки, коли від імені обох сторін виступають представники; зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника; існував умисел в діях представника щодо зловмисної домовленості; настали несприятливі наслідки для особи, яку представляють; існує причинний зв`язок поміж зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють». Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. 12 вересня 2018 року ОСОБА_1 довіреністю виданою приватним нотаріусом Синельниковою Є.Є. уповноважив ОСОБА_3 продати за ціну та на умовах за її власним розсудом належну ОСОБА_1 на праві приватної власності квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 . Для цього представнику надав право представляти його інтереси в усіх державних, громадських, господарських організаціях та інших підприємствах, установах, організаціях незалежно від їх організаційної форми та підпорядкованості, в органах нотаріату, у відповідних органах реєстрації права власності, з питань замовлення та отримання документів, необхідних для оформлення договору купівлі продажу. Зазначена довіреність видана на підставі усного договору доручення, укладеного між сторонами та дійсна три роки, тобто до 20.09.2021 року. 09 листопада 2018 року між ОСОБА_1 , від імені якого діяла ОСОБА_3 на підставі довіреності посвідченої 12.09.2018 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Синельниковою Є.Є., за р.№1309, та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . В супереч вимог ст.12, 81 ЦПК України позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 діяла усупереч інтересам довірителя, ОСОБА_1 та що укладення нею договору купівлі продажу зі ОСОБА_9 призвело до несприятливих наслідків для довірителя. Нотаріально посвідчену довіреність, яка передбачала можливість передоручення на продаж квартири без обов`язкового повідомлення довірителя, позивач видав добровільно. Вказана довіреність у встановленому законом порядку не скасована, її дійсність позивачем не оспорювалася та судом недійсною не визнавалася. З огляду на зазначене колегія суддів доходить до висновку, що ОСОБА_1 не доведено обставини, які б давали підстави для визнання договору купівлі-продажу недійсним. Доводи позивача щодо наявності зловмисної домовленості між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є необґрунтованими та не підтверджені належними і допустимими доказами, наявними в матеріалах справи. Сам по собі факт родинних зв`язків між зазначеними особами, а саме те, що ОСОБА_3 є бабусею ОСОБА_2 , не може свідчити про існування між ними зловмисної домовленості та не є доказом такої обставини. Водночас у разі неналежного виконання повіреним свого обов`язку за договором доручення позивач не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_3 грошових коштів отриманих від продажу квартири. За таких обставин апеляційний суд погоджується з висновком суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог і доводи апеляційної скарги не є підставою для скасування даного судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, питання щодо перерозподілу судових витрат відповідно до статті 141 ІІПК України та Закону України «Про судовий збір» не вирішувалося. Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_7 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 01 травня 2025 року- залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий О.Ю.Тичкова Судді О.В.Маміна Ю.М. Мальований