Ухвала КАС ВС № 340/2365/25

УХВАЛА про відмову у відкритті касаційного провадження 03 лютого 2026 року м. Київ справа №340/2365/25 адміністративне провадження № К/990/2939/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Стародуба О.П. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року у справі №340/2365/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: У квітні 2025 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, в якому просив: - застосовуючи наведений принцип офіційності, активної позиції суду, визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області щодо відмови йому у здійсненні перерахунку та виплати пенсії на підставі оновленої довідки №21/6 від 07 березня 2025 року Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони південного регіону (як органу, з якого був звільнений зі служби); - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області нарахувати та виплатити йому пенсію відповідно до оновленої довідки про розмір грошового забезпечення №21/6 від 07 березня 2025 року, без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, відповідно до вимог частини третьої статті 51, частини другої статті 55, статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-ХII, статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII з обов`язковим, погашенням виниклої заборгованості з вини відповідача, яка утворилася з 01 березня 2019 року. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06 червня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії на підставі довідки №21/6 від 07 березня 2025 року, виданої Спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони південного регіону. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області провести з 13 березня 2024 року перерахунок пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки №21/6 від 07 березня 2025 року, виданої Спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони південного регіону та виплатити різницю між фактично отриманими та належними до сплати сумами пенсії. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року змінено рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06 червня 2025 року. В абзаці третьому резолютивної частини рішення слова та цифри «провести з 13.03.2024 року» замінено словами та цифрами «провести з 01.04.2019 року». В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 15 січня 2026 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду. Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного. Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження. Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин. Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг. Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності. Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. За правилами пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв`язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Водночас обов`язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою. Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання. Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб. Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин. Скаржником наведено наступні підстави для касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №340/2365/25, які передбачені частинами четвертою і п`ятою статті 328 КАС України: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі №826/2042/16, від 10 квітня 2019 року у справі №9901/2/19 та у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №826/12123/16, від 06 березня 2019 року у справі №826/8917/17, від 11 лютого 2020 року у справі №520/9708/18, від 06 серпня 2021 року у справі №805/1692/17-а, від 11 серпня 2023 року у справі №380/103/22; касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для позивача; суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Перевіряючи наведені позивачем висновки на предмет їх обґрунтованості та застосовності в межах цієї справи, колегією суддів встановлено, що висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 04 грудня 2018 року у справі №826/2042/16, від 10 квітня 2019 року у справі №9901/2/19, а також висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 06 березня 2019 року у справі №826/8917/17, від 30 січня 2019 року у справі №826/12123/16, від 11 лютого 2020 року у справі №520/9708/18, в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутні, що свідчить про помилковість посилань скаржника на вказані джерела та унеможливлює їх врахування як релевантних правових висновків Верховного Суду при вирішенні цього спору. Так у справі №826/2042/16 взагалі відсутня постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року. У справі №9901/2/19 відсутня постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року, водночас у постанові від 24 жовтня 2019 року відсутній висновок про те, що суди зобов`язані забезпечити ефективний засіб юридичного захисту, який реально відновлює порушене право, а створює ілюзію судового контролю. У справі №826/8917/17 відсутня постанова Верховного Суду від 06 березня 2019 року, водночас у постанові від 08 вересня 2021 року відсутній висновок про те, що принцип офіційності зобов`язує суд самостійно з`ясувати повний обсяг порушення права та визначити належний спосіб його відновлення. У справі №826/12123/16 відсутня постанова Верховного Суду від 30 січня 2019 року, водночас у постанові від 20 грудня 2018 року відсутній висновок про те, що суд не може відмовляти у захисті права з підстав формального обмеження меж позову, якщо з матеріалів справи вбачається наявність порушеного права та визначений законом спосіб його захисту. У справі №520/9708/18 взагалі відсутня постанова Верховного Суду від 11 лютого 2020 року. Тобто, зазначені у касаційній скарзі номери справ та дати ухвалення постанов є вигаданими, а посилання на сформовані висновки - неправдивими. Суд зазначає, що аналогічна за змістом ситуація, пов`язана з використанням скаржником неіснуючої судової практики та вигаданих номерів справ, вже була предметом процесуальної оцінки Верховного Суду, зокрема в ухвалі від 15 січня 2026 року у справі №240/14153/24. У вказаній ухвалі Верховний Суд звернув увагу, що характер таких посилань може свідчити про використання учасником справи допоміжних інструментів автоматизованої генерації тексту (штучного інтелекту) без належної перевірки достовірності отриманого результату, що, у свою чергу, призводить до наведення неточної або хибної інформації. Незалежно від способу підготовки процесуального документа, відповідальність за достовірність наведених у ньому відомостей покладається виключно на особу, яка звертається до суду. Подання до суду касаційної скарги з посиланням на неіснуючі судові рішення свідчить про недобросовісне користування процесуальними правами та є порушенням статті 45 КАС України. Колегія суддів також відхиляє посилання скаржника на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 06 серпня 2021 року у справі №805/1692/17-а, оскільки такий висновок сформований за відмінних із цією справою фактичних обставин, у різні періоди часу та з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування, що в свою чергу не дозволяє аналогічно застосувати ті ж самі положення законодавства та відповідні правові позиції у справі №340/2365/25. У справі №805/1692/17-а предмет спору стосувався визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким застосовано штрафні санкції за недотримання граничних термінів реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних. Натомість у цій справі предметом спору є вимоги про визнання протиправними дії щодо відмови йому у здійсненні перерахунку та виплати пенсії на підставі оновленої довідки та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області нарахувати та виплатити пенсію відповідно до оновленої довідки про розмір грошового забезпечення, без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів та з обов`язковим погашенням виниклої заборгованості з вини відповідача, яка утворилася з 01 березня 2019 року. Суд наголошує, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, їхніх повноважень, об`єкта, предмета правового регулювання відносин, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їхньої подібності визначається обставинами кожної конкретної справи. Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i в якій подається касаційна скарга). Таким чином, з огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а також враховуючи, що наведений позивачем висновок Верховного Суду та оскаржувана постанова, прийняті з урахуванням різних фактичних обставин справи, у різні періоди часу та з урахування різного законодавчого регулювання та його застосування, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги в частині вимог про необхідність зобов`язання відповідача здійснити перерахунок пенсії з 01 березня 2018 року - з дати прийняття постанови КМУ №704, якою визначені розміри основних та додаткових видів грошового забезпечення для військовослужбовців та деяких інших осіб, в тому числі для посади, на якій працював позивач, суд виходив з того, що вказана вимога не відповідає вимогам позову, оскільки в позовній заяві строк перерахунку пенсії визначений позивачем з 01 березня 2019 року. Водночас КАС України не передбачає зміну позовних вимог на стадії апеляційного оскарження. На переконання позивача, суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11 серпня 2022 року у справі №380/103/22, у якому зазначено, що перерахунок пенсії позивачу на підставі довідки необхідно здійснити з 01 січня 2018 року, а не з моменту набрання 05 березня 2019 року законної сили рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року у справі №826/3858/18. З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне застосувати правовий підхід Верховного Суду, викладений у постановах від 13 квітня 2023 року у справі №757/30991/18-а, від 12 жовтня 2023 року у справі №160/21190/21, від 15 лютого 2024 року у справі №520/27906/21, від 17 квітня 2024 року у справі №300/3779/23, у яких наголошено, що в адміністративному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог. Цей принцип також передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах від 29 травня 2018 року у справі №800/341/17 та від 12 листопада 2019 року у справі №9901/21/19 зазначила, що вказаний принцип знайшов своє відображення у частині другій статті 9 КАС України, якою визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до КАС України, у межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин, про захист яких вони просять, від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У постанові від 22 лютого 2024 року у справі №990/150/23 Велика Палата Верховного Суду нагадала усталені підходи, сформовані судовою практикою, що за змістом зазначеної норми це право (вийти за межі позовних вимог) суд може здійснити за результатом розгляду справи за наявності на це підстав. Тобто процесуальний закон надає право (не обов`язок) суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Відповідно, право особи звернутися до суду із самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов`язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог. Відхилення від такого правила є можливим лише задля ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (постанови Верховного Суду від 13 квітня 2023 року у справі №757/30991/18-а, від 12 жовтня 2023 року у справі №160/21190/21, від 17 квітня 2024 року у справі №300/3779/23, від 15 лютого 2024 року у справі №520/27906/21). Мотиви суду апеляційної інстанції, якими він керувався ухвалюючи постанову, якою визнав відсутніми підстави для зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії з 01 січня 2018 року, відповідають вищенаведеним правовим підходам Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, щодо правильного застосування норм права, питання застосування яких стояло перед судами першої і апеляційної інстанцій. Таким чином, Суд зазначає, що постанова суду апеляційної інстанції є законною, обґрунтованою та такою, що ухвалена відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у подібних правовідносинах. Крім того, станом на день винесення цієї ухвали, Верховний Суд від згаданих висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах із застосуванням виняткового механізму, закріпленого частиною першою статті 346 КАС України, не відступав і колегія суддів також не вважає за потрібне ініціювати питання про відступлення від зазначених висновків. Колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Колегія суддів також відхиляє твердження скаржника про те, що справа має для нього виняткове значення, оскільки оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі скаржник належних обґрунтувань не наводить. Крім того, використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», або «суспільний інтерес» тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». Щодо тверджень скаржника про те, що справа становить значний суспільний інтерес Суд зауважує, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей знецінення та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо. Разом з тим, касаційна скарга, окрім загального посилання на підставу про помилкове віднесення судом першої інстанції справи до категорії справ незначної складності, не містить належної мотивації, яка б дозволяла колегії суддів встановити у чому саме полягає порушення норм процесуального права при визначенні особливостей спрощеного позовного провадження. Варто наголосити, що процесуальний закон не відносить категорію спорів про перерахунок пенсії до справ, які обов`язково мають розглядатися за правилами загального позовного провадження. З огляду на вищевказане, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не містить вагомих аргументів, які б свідчили про помилкове віднесення судом першої інстанції справи до категорії справ незначної складності, про значний суспільний інтерес саме щодо цієї конкретної справи й вказували на те, що розгляд такої справи матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення. Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що склалася з приводу спорів цієї категорії, непоодинока кількість справ з подібними позовними вимогами, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, також дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі №340/2365/25, як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню. На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, а виключних підстав для касаційного оскарження судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, передбачених частинами четвертою і п`ятою статті 328 КАС України скаржником у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовано, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити. Аналогічна позиція щодо віднесення вказаної категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом, зокрема в ухвалах від 22 грудня 2025 року у справі №240/20559/25, від 30 грудня 2025 року у справі №560/11442/25, від 19 січня 2026 року у справі №560/9962/23. Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359 КАС України, Суд ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року у справі №340/2365/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Я.О. Берназюк Судді О.П. Стародуб В.М. Шарапа