Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/5426/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 460/5426/25 пров. № А/857/24200/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії : судді-доповідача: Судової-Хомюк Н.М., суддів: Глушка І.В., Затолочного В.С., розглянувши у порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 травня 2025 року у справі № 460/5426/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про зобов`язання вчинити певні дії, суддя у І інстанції Щербаков В.В., час ухвалення рішення - не зазначено, місце ухвалення рішення - м. Рівне, дата складення повного тексту рішення 22 травня 2025 року, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі також позивач) звернулась у Рівненський окружний адміністративний суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі також відповідач), в якому просила суд визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за віком та зобов`язати відповідача призначити пенсію з 20.02.2025 відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до стажу роботи періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 04.11.1982 року: з 18.08.1981-02.12.1981 та з 02.12.1981-31.07.1982, та періоди здійснення підприємницької діяльності з 05.05.2001 по 31.12.2003. Позивач в обґрунтування позову зазначає, що має право на пенсію. Проте, відповідач безпідставно відмовив їй у призначенні пенсії через недостатність страхового стажу. Крім того, позивач вказує, що надала всі необхідні документи для призначення пенсії. Однак, відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу період роботи з періоди роботи згідно трудової книжки: з 18.08.1981-02.12.1981 та з 02.12.1981-31.07.1982, оскільки дата наказу про звільнення з роботи не відповідає даті звільнення та через наявні виправлення в трудовій книжці, а також періоди здійснення підприємницької діяльності з 05.05.2001 по 31.12.2003. На підставі вищенаведеного, просив суд задовольнити позовні вимоги повністю. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 22 травня 2025 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії №204050010058 від 27.02.2025. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 20.02.2025 року, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 18.08.1981 по 02.12.1981, з 02.12.1981 по 31.07.1982, з 05.05.2001 по 31.12.2003. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судовий збір у розмірі 1211,20 грн. Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що підстав для призначення позивачу пільгової пенсії немає, оскільки первинними документами не підтверджено, що позивач має необхідний страховий стаж. Таким чином, відповідач стверджує, що у спірних правовідносинах діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 травня 2025 року та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження згідно положень статті 311 КАС України. Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 20.02.2025 позивач звернулась до органів ПФУ з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Згідно принципу екстериторіальності, заяву позивача передано на розгляд до ГУ ПФУ в Рівненській області. За результатами розгляду заяви, рішенням ГУ ПФУ в Рівненській області №204050010058 від 27.02.2025 відмовлено у призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного страхового стажу 31 рік (наявний страховий стаж 29 років 04 місяці 8 днів) Додатково повідомлено позивача щодо не зарахування страхового стажу згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 04.11.1982 року: - 18.08.1981 - 02.12.1981, оскільки міститься виправлення в даті звільнення та даті наказу на звільнення; - 02.12.1981 - 31.07.1982, оскільки дата звільнення не відповідає даті наказу на звільнення. Крім того, як зазначає позивач, відповідно до Форми РС-право до страхового стажу Позивачки не було зараховано період здійснення підприємницької діяльності з 05.05.2001 року по 31.12.2003 рік. Не погоджуюсь з правомірністю такої відмови, позивач звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову шляхом визнання протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії №204050010058 від 27.02.2025 та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 20.02.2025 року, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 18.08.1981 по 02.12.1981, з 02.12.1981 по 31.07.1982, з 05.05.2001 по 31.12.2003. Надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-XII) та Законом №1058-ІV. Умови призначення пенсії за віком врегульовані статтею 26 Закону №1058-IV. Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною 1 цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року (ч. 2 ст. 26 Закону №1058-IV). Статтею 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), а саме, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Відповідно до статті 48 Кодекс законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. За змістом статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-ХІІ) основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено «Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі Порядок №637). Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. У разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи. Суд апеляційної інстанції зазначає, що на момент заповнення Трудової книжки позивача, діяла «Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях», затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (далі Інструкція №162). У подальшому діяла Інструкція №58. За правилами пунктів 2.2, 2.3 Інструкції №162 було передбачено, що заповнення трудової книжки вперше виробляється адміністрацією підприємства у присутності працівника пізніше тижневого терміну від часу прийому працювати. У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження та заохочення: нагородження орденами та медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи у роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження та заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку та статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видано дипломи, про використані винаходи та раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права. Відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я, по батькові (повністю, без скорочень чи заміни імені і по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорта чи свідоцтва про народження (пункт 2.10 глави 2 Інструкції № 162). Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка (пункт 2.11 глави 2 Інструкції № 162). В постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком. Окрім того, Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Як встановлено, відповідачем не зараховано позивачу до страхового стажу періоди роботи з 18.08.1981 по 02.12.1981 - оскільки міститься виправлення в даті звільнення та даті наказу на звільнення; з 02.12.1981 по 31.07.1982, оскільки дата звільнення не відповідає даті наказу на звільнення. Разом з тим, зі змісту записів Трудової книжки вбачається, що такі між собою пов`язані хронологічно, містять реквізити рішень (їх дату та номер) про призначення на посаду, переведення з посади та звільнення з посади того органу, який їх видав, та завірені його печаткою. Записи про періоди роботи не містять жодних виправлень. Докази визнання недостовірними записів у трудовій книжці відсутні (з 18.08.1981 - 02.12.1981 працювала на посаді касира (запис №1-2); з 02.12.1981 - 31.07.1982 працювала в колгоспі робочим (запис №3-4)). Вказані відповідачем недоліки Трудової книжки не можуть бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист з огляду на те, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у її трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем. Позивач жодним чином не впливала на дотримання роботодавцем порядку заповнення трудової книжки та не може нести негативні наслідки за окремі її недоліки. Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки. До того ж, підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. В той же час, позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, та ці записи є належними та допустимим доказами для підтвердження його трудового стажу у спірні періоди. Більше того, суд апеляційної інстанції погоджується із твердженням суду першої інстанції в частині того, що відповідач має право, зокрема, у разі виникнення певних сумнівів щодо достовірності записів трудової книжки, чи відсутності окремих документів у архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять відомості про періоди роботи, проте, як встановлено із матеріалів справи, пенсійний орган таким правом не скористався. Щодо наявності підстав у пенсійного органу щодо незарахування до страхового стажу періоду ведення підприємницької діяльності до 01.01.2004, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до листа Головного управління ДПС у Харківській області від 19.09.2024, позивач зареєстрована та здійснює підприємницьку діяльність як ФОП з 01.01.2001 по даний час. Вказаний період по 01.01.2004 не зараховано до страхового стажу позивача. Згідно з підпункту 3 підпункту 3-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV, до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди: 1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску). Відповідно до статті 1 Указу Президента України Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва №727/98 від 03.07.1998, спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується, зокрема, для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень. Відповідно до розділу II пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, з 01 липня 2000 року підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01 січня 2004 року - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Для визначення права на призначення пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування за період ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку з 01 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно надається довідка про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності. Постановою Кабінету Міністрів України Про внесення зміни до пункту 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній №793 від 03.10.2018 внесено зміни до п. 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого постановою кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993, пункт 4 доповнено абзацом наступного змісту: Періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів. Таким чином, обов`язковою умовою для зарахування до страхового стажу періоду здійснення особою підприємницької діяльності є сам лише факт сплати за такий період внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (єдиного соціального внеску) незалежно від їх розміру. На підставі аналізу наведених правових норм слідує, що до страхового стажу включаються період здійснення особою підприємницької діяльності за таких умов: - до 01 травня 1993 року час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків; - до 01 січня 1998 року підтверджується спеціальним торговим патентом, патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків; - з 01 січня 1998 року до 01 січня 2004 року періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців, якщо вони підтвердженні довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності та застосування спрощеної системи оподаткування; - з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування зараховуються до страхового стажу за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів. При цьому перебуваючи на обліку в податковому органі як суб`єкт підприємницької діяльності, позивач подавав відповідну звітність та сплачував податки по фіксованому патенту як особа, яка перебувала на спрощеної системи оподаткування Таким чином, періоди провадження підприємницької діяльності позивача з 05.05.2001 по 31.12.2003 підлягають зарахуванню до страхового стажу. Щодо задоволених позовних вимог в частити зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», колегія суддів зазначає, що оскільки апелянт не наводить жодних заперечень щодо задоволених позовних вимог в цій частині, суд апеляційної інстанції не переглядає таке рішення, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи ), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 травня 2025 року у справі № 460/5426/25 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді І. В. Глушко В. С. Затолочний