Постанова 4857 № 569/16234/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 569/16234/25 пров. № А/857/42106/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Заверухи О.Б., суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В., за участю секретаря судового засідання Тучапської Д.Р., представника відповідача Олексія В.В., розглянувши у судовому засіданні (в режимі відеоконференції) в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 02 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про скасування постанови, суддя (судді) в суді першої інстанції Панас О.В., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Рівне, дата складання повного тексту рішення 02 жовтня 2025 року, В С Т А Н О В И В: 05 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕНА № 5338090 від 28.07.2025, винесену поліцейським відділу поліції № 1 (м. Мукачево) Мукачівського РУП ГУНП в Закарпатській області старшим сержантом поліції Олесінь Іваном Івановичем про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КупАП), у виді штрафу в розмірі 510 грн. На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 28.07.2025 поліцейським відділу поліції № 1 (м. Мукачево) Мукачівського РУП ГУНП в Закарпатській області старшим сержантом поліції Олесінь І.І. прийнято щодо нього постанову серії ЕНА № 5338090, якою його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП. В оскаржуваній постанові вказано, що 28.07.2025 року о 18.23 год. на трасі М24 30 км водій керував транспортним засобом - автомобілем SKODA FABIA номерний знак НОМЕР_1 без ввімкненого ближнього світла фар поза межами населеного пункту, чим порушив п. 9.8 Правил дорожнього руху, та накладено штраф у розмірі 510 грн. Ним не заперечується факт керування транспортним засобом - автомобілем SKODA FABIA номерний знак НОМЕР_1 на трасі М24 28.07.2025 о 18.23 год. М24 30 км без ввімкненого ближнього світла фар. Вказує, що рухався автомобілем з міста Рівне до міста Берегове Закарпатської області, черговим населеним пунктом по дорозі було місто Мукачево. Зауважує, що початок населеного пункту - міста Мукачево - був позначений знаком 5.49, в місті він вимкнув ближнє світло фар, надалі рухався містом, знаку 5.50, який позначає кінець населеного пункту, не було, тому він і не вмикав ближнє світло фар. Вважає, що твердження інспектора поліції про порушення ним Правил дорожнього руху є безпідставним з огляду не неповне з`ясування всіх обставин справи. За наведеного вважає, що в його діях відсутній склад правопорушення за ч.2 ст. 122 КУпАП, а тому зазначена постанова є протиправною і підлягає скасуванню. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 02 жовтня 2025 року позовну заяву задоволено. Скасовано постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серії ЕНА № 5338090 від 28.07.2025 року винесену поліцейським відділу поліції №1 (м. Мукачево) Мукачівського РУП ГУНП в Закарпатській області старшим сержантом поліції Олесінь І.І. про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.2 ст.122 КУпАП, у вигляді штрафу в розмірі 510,00 грн. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що з оглянутого судом відеозапису, зафіксованого за допомогою службового відеореєстратора та наданого представником відповідача слідує, що вказаний відеозапис не містить відображення вчиненого правопорушення, а лише містить розгляд справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , який відбувся на трасі. Суд першої інстанції прийшов до висновку, що належних та допустимих доказів порушення ОСОБА_1 правил дорожнього руху, яке виразилось в тому, що він керував транспортним засобом без ввімкненого ближнього світла фар поза межами населеного пункту, суду не надано, а судом таких доказів встановлено не було. Враховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до висновку, що постанова інспектора за таких обставин підлягає скасуванню, оскільки вона винесена без достатніх доказів, факт порушення позивачем вимог Правил дорожнього руху належним чином не доведений і не встановлений. Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Національної поліції в Закарпатській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що 28.07.2025 о 18 год. 53 хв., на трасі М24 30 км. водій ОСОБА_1 керував ТЗ без ввімкненого ближнього світла фар поза населеним пунктом, чим порушив п.9.8. ПДР та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною 2 ст.122 КУпАП. Вказує, що оскаржувана постанова складена відповідно до норм Кодексу України про адміністративні правопорушення, Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС від 07.11.2015 № 1395. Зауважує, що на місці вчинення адміністративного правопорушення, поліцейським ВП№1 Мукачівського РУП ГУНП в Закарпатській області старшим сержантом поліції Олесінь І.І., було здійснено відеофіксацію події, де позивачем визнається провина в зазначеному правопорушенні, а саме що позивач керував транспортним засобом без ввімкненого ближнього світла фар поза населеним пунктом по автошляху М 24 що є автомобільним шляхом міжнародного значення, що в розумінні статті 251 КУпАП є доказом в справі про адміністративне правопорушення. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Вказує, що суд першої інстанції повно та всебічно перевірив обставини справи, та дійшов правильного висновку про наявність підстав для скасування постанови про адміністративне правопорушення. У судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, в своїх поясненнях покликався на доводи в ній викладені. Позивач в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи без його участі, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, що відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 3 ст. 268, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, постановою серії ЕНА № 5338090 від 28.07.2025 ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП і накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 грн. Відповідно до змісту оскаржуваної постанови: « 28.07.2025 року о 18.23 год. на трасі М24 30 км водій керував транспортним засобом - автомобілем SKODA FABIA номерний знак НОМЕР_1 без ввімкненого ближнього світла фар поза межами населеного пункту, чим порушив п. 9.8 Правил дорожнього руху». Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серії ЕНА № 5338090 від 28.07.2025. Колегія суддів частково погоджується з обгрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Згідно із ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП) адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Згідно ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Згідно із ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. В свою чергу, згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Зазначена норма встановлює обов`язок суб`єкта владних повноважень щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності. Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача. Зазначена норма вказує на те, що саме на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок по доведенні правомірності своїх дій/рішень. При цьому суб`єкт владних повноважень при винесенні постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності має чітко дотриматися вимог КУПАП. Згідно із ч. 1, 2 ст. 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення розгляд справ про правопорушення, передбачені зокрема ч. 2 ст. 122 цього Кодексу, покладено на органи внутрішніх справ (Національну поліцію). Від імені органів внутрішніх справ (Національної поліції) розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право уповноважені працівники підрозділів патрульної служби Національної поліції, які мають спеціальні звання. Відповідно до ч. 4 ст. 258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу. Згідно з ч. 1, 2, 3 ст. 283 КУпАП України, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» визначається Правилами дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями) (далі ПДР України). Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. За пунктом 1.3. ПДР України учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Згідно із п. 1.9 ПДР України особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Положеннями частини 2 статті 122 КУпАП передбачена відповідальність за порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди. Згідно з пунктом 9.8. Правил дорожнього руху, під час руху механічних транспортних засобів у світлу пору доби з метою позначення транспортного засобу, що рухається, ближнє світло фар повинно бути увімкнене. На всіх механічних транспортних засобах поза населеними пунктами повинні бути ввімкнені денні ходові вогні, а в разі їх відсутності в конструкції транспортного засобу - ближнє світло фар. Згідно з п. 8.4. Правил дорожнього руху - Дорожні знаки (додаток 1) - поділяються, зокрема, на групи: ґ) інформаційно-вказівні знаки. Запроваджують або скасовують певний режим руху, а також інформують учасників дорожнього руху про розташування населених пунктів, різних об`єктів, територій, де діють спеціальні правила; Правила дорожнього руху містять розділ 33 «Дорожні знаки», пункт 5 «Інформаційно- вказівні знаки». Так, згідно наступних пунктів: «Початок населеного пункту» - Найменування і початок забудови населеного пункту, в якому діють вимоги цих Правил, що визначають порядок руху в населених пунктах. «Кінець населеного пункту». - Місце, з якого на даній дорозі втрачають чинність вимоги цих Правил, що визначають порядок руху в населених пунктах. Знаки 5.49 і 5.50 установлюються на фактичній межі забудови, яка прилягає до дороги. Суд апеляційної інстанції зауважує, що притягнення до адміністративної відповідальності можливе лише за умови підтвердження факту вчинення правопорушення належними і допустимими доказами. Згідно ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до ч. 1 ст. 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Статтями 75, 76 КАС України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування Як слідує з матеріалів справи, на підтвердження правомірності притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення пункту 9.8 ПДР України ГУ НП в Закарпатській області ДПП додано до відзиву на позовну заяву відеозапис. Проте, колегія суддів зазначає, що в графі 7 «до постанови додаються» постанови серії ЕНА № 5338090 від 28 липня 2025 року відсутні будь-які відомості Приписами ч. 3 ст. 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов`язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. У разі відсутності в оскарженій постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено фотофіксацію чи відеозапис, така фотофіксація чи відеозапис, згідно з вимогами статті 74 КАС України, не можуть вважатися належними та допустимими доказами вчинення адміністративного правопорушення. Вищезазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2020 року у справі № 524/9716/16-а. Таким чином, поданий до суду першої інстанції відеозапис є недопустимим доказом у справі про адміністративне правопорушення, оскільки постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не містить посилання на такий доказ. При цьому, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що правопорушення, зазначене в оскаржуваній постанові про накладення адміністративного стягнення, вказаним відеозаписом не зафіксоване, він лише містить розгляд справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 . Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відеозаписом не підтверджено, що позивач керував транспортним засобом - автомобілем SKODA FABIA номерний знак НОМЕР_1 без ввімкненого ближнього світла фар поза межами населеного пункту. Таким чином, фактично єдиним доказом вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 122 КУпАП, є постанова про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА № 5338090 від 28 липня 2025 року. Колегія суддів зазначає, що постанова про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА № 5338090 від 28 липня 2025 року не є достатнім доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 122 КУпАП, оскільки зазначена постанова є предметом спору між сторонами та не може розглядатися, як доказ, за відсутності інших належних доказів на підтвердження обставин, вказаних у постанові. Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» роз`яснено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283, 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. Проте, в оскаржуваній постанові не наведено жодного доказу винуватості позивача у скоєнні правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 122 КУпАП. Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі. Оскільки позивач проти вчинення адміністративних правопорушень заперечував, з чим не погоджувався відповідач, останній зобов`язаний подати докази на спростування таких заперечень. Будь-яких доказів, що свідчили б про вчинення позивачем адміністративних правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 122 КУпАП, крім оскаржуваної постанови, відповідачем не надано. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що складення постанови з дотриманням вимог статті 283 КУпАП не є достатнім доказом підтвердження вчиненого особою правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова за своєю правовою природою є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення. Наведений висновок узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26 квітня 2018 року у справі № 338/1/17. Лише фіксація вчинення адміністративного правопорушення позивача підтверджує правомірність накладення відповідачем адміністративного стягнення та буде вважатися належним доказом по справі, однак в цій справі відсутні будь-які відеозаписи чи фотофіксація правопорушення, а, отже, судом неможливо встановити, що позивачем справді було порушено ПДР. Візуальне спостереження за дотриманням ПДР працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. Отже, уповноважена особа має всебічно, повно і об`єктивно з`ясувати обставини справи, зокрема, на підставі належних доказів, які підтверджують факт вчинення особою адміністративного правопорушення. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності прийняття відповідачем оскаржуваної постанови про притягнення до адміністративної відповідальності серії ЕНА № 5338090 від 28 липня 2025 року та наявності підстав для її скасування. Разом з тим, згідно вимог частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено. Таким чином, вказаною нормою процесуального закону передбачені повноваження суду щодо скасування рішення суб`єкта владних повноважень та одночасного вирішення питання про закриття справи про адміністративне правопорушення. Наведені вимоги в цьому випадку судом першої інстанції не дотримані, оскільки рішення про закриття справи про адміністративне правопорушення за частиною другою статті 122 КУпАП не прийнято. Згідно із частиною четвертою статті 317 КАС зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно по суті вирішив спір у цій справі, однак за наслідками розгляду справи не вирішив питання про закриття справи про адміністративне правопорушення, через що оскаржуване рішення суду необхідно змінити, доповнивши резолютивну частину рішення відповідними положеннями про закриття справи про адміністративне правопорушення. У решті рішення суду першої інстанції прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків прийнятого судом рішення, а тому підстави для його скасування чи зміни у цій частині відсутні. Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 317 КАС України). За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку про необхідність зміни резолютивної частини рішення суду шляхом її доповнення, частково задовольнивши апеляційну скаргу. Керуючись ст. 243, ст. 287, ст. 308, ст. 310, ст. 315, ст. 317, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області задовольнити частково. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 02 жовтня 2025 року у справі № 569/16234/25 змінити. Доповнити резолютивну частину рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 02 жовтня 2025 року у справі № 569/16234/25 після абзацу другого абзацом такого змісту: «Закрити справу про адміністративне правопорушення». В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена. Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді О. М. Гінда В. В. Ніколін