Постанова 4851 № 440/13668/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 лютого 2026 р. Справа № 440/13668/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Чалого І.С., Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: Н.Ю. Алєксєєва) від 04.11.2025 по справі № 440/13668/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі відповідач, ГУ ПФУ в Полтавській області), в якому просить суд: визнати протиправною відмову в призначенні пенсії, оформлену рішенням від 01.08.2025 № 262140016468; зобов`язати ГУ ПФУ у Полтавській області зарахувати до страхового стажу період роботи, навчання та військової служи: з 29.06.1978 по 31.05.1982 на посаді контролера станочних та слюсарних робіт у Снежнянський машинобудівний завод; з 19.07.1982 по 16.10.1984 - учениці швачки мотористки у Кроматорське виробниче швейне об`єднання Сняжнянська швейна фабрика; з 15.11.1998 по 31.12.1999 на посаді працівника лазні у ТОВ «Причал»; зобов`язати ГУ ПФУ у Полтавській області взяти до уваги трудову книжку НОМЕР_1 ; свідоцтва про шлюб НОМЕР_2 ; свідоцтва про народження дітей НОМЕР_3 , та НОМЕР_4 ; витяг про реєстрацію місця проживання; дані Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового соціального страхування; зобов`язати ГУ ПФУ у Полтавській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 04.11.2025 частково задоволено вимоги ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Полтавській області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Визнано протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Полтавській області від 01.08.2025 № 262140016468. Зобов`язано ГУ ПФУ в Полтавській повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.07.2025 про призначення пенсії, зарахувавши до загального страхового стажу позивача періоди роботи з 29.06.1978 по 31.05.1982, з 19.07.1982 по 16.10.1984, з 15.11.1998 по 31.12.1999, та прийняти вмотивоване рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 605,60 грн. (шістсот п`ять гривень шістдесят копійок). Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив, що правомірно прийняв рішення про відмову в проведенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу. До загального страхового та пільгового стажу не зараховано період роботи, навчання та військової служи: з 29.06.1978 по 31.05.1982 на посаді контролера станочних та слюсарних робіт у Снежнянський машинобудівний завод; з 19.07.1982 по 16.10.1984 - учениці швачки мотористки у Кроматорське виробниче швейне об`єднання Сняжнянська швейна фабрика; з 15.11.1998 по 31.12.1999 на посаді працівника лазні у ТОВ «Причал». Позивачка по справі не скористалася правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивачка ОСОБА_1 , звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою від 24.07.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". За результатами розгляду заяви позивачки ГУ ПФУ у Полтавській області прийняло рішення від 01.08.2025 № 262140016468 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи. Зі змісту вказаного рішення встановлено, що загальний страховий стаж - відсутній. До уваги не взято трудову книжку НОМЕР_1 від 15.02.1978, свідоцтво про шлюб НОМЕР_2 від 07.05.1980, свідоцтва про народження дітей НОМЕР_5 від 29.04.1983 та НОМЕР_6 від 20.07.1990, витяг про реєстрацію місця проживання та дані Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, оскільки в вищезазначених документах по-батькові " ОСОБА_2 " не відповідає паспортним даним " ОСОБА_2 ". Крім того, після дооформления документів до загального стрхового стажу неможливо зарахувати періоди роботи згідно трудової книжки: - з 29.06.1978 по 31.05.1982, оскільки наказ про прийняття на роботу не проглядається в повному обсязі; - з 19.07.1982 по 16.10.1984, оскільки печатка, якою завірено запис про звільнення з роботи не проглядається в повному обсязі; - з 15.11.1998 по 31.12.1999, оскільки відсутній номер та дата наказу про прийняття на роботу. У зв`язку із зазначеним, управлінням прийнято рішення від 01.08.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком. Позивачка, не погодившись із вищевказаним, звернулася до суду з позовом в цій справі. Частково задовольняючи вимоги, суд першої інстанції виходив про визнання протиправним рішення ГУ ПФУ в Полтавській області від 01.08.2025 №262140016468. У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання ГУ ПФУ в Полтавській повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.07.2025 про призначення пенсії, зарахувавши до загального страхового стажу позивача періоди роботи з 29.06.1978 по 31.05.1982, з 19.07.1982 по 16.10.1984, з 15.11.1998 по 31.12.1999, та прийняти вмотивоване рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо зобов`язання ГУ ПФУ в Полтавській області взяти до уваги свідоцтва про шлюб НОМЕР_2 ; свідоцтва про народження дітей НОМЕР_3 , та НОМЕР_7 ; витяг про реєстрацію місця проживання; дані Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового соціального страхування щодо ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що внесення змін до відомостей реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного пенсійного страхування щодо ОСОБА_1 , про період її трудової діяльності, в частині внесення даних про вірне прізвище, ім`я, по батькові, не є предметом розгляду у даній справі. Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в частині задоволення позову. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За приписами ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Умови призначення пенсії визначені статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відповідно до ст. 8 Закону № 1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Частиною 2 ст. 24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Відповідно до частин першої та четвертої статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року. Згідно з ч.ч.1 та 2 ст. 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно вимог ч. 4 ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Визначення поняття "трудовий стаж" чинне законодавство не містить, однак з аналізу норм Закону № 1058-IV можна дійти висновку, що це періоди офіційної трудової діяльності особи до 01.01.2004, що підтверджуються записами у трудовій книжці. При цьому періоди трудової діяльності до 01.01.2004, які зараховуються до страхового стажу, визначаються законодавством, яке діяло до прийняття Закону № 1058-IV, а саме - статтею 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення". Тобто, весь трудовий стаж, набутий до 01.01.2004, враховується до страхового стажу на умовах раніше діючого законодавства, а з 01.01.2004 - до страхового стажу зараховуються лише ті періоди, протягом яких сплачувалися страхові внески, і в розмірах пропорційно сплаченим внескам. У статті 56 Закону № 1788-ХІІ передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю. Підставою для відмови у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи ОСОБА_1 слугував висновок відповідача щодо не зарахування періодів роботи з 29.06.1978 по 31.05.1982, оскільки наказ про прийняття на роботу не проглядається в повному обсязі, з 19.07.1982 по 16.10.1984, оскільки печатка, якою завірено запис про звільнення з роботи не проглядається в повному обсязі, з 15.11.1998 по 31.12.1999, оскільки відсутній номер та дата наказу про прийняття на роботу. Яу вбачаєтсья з трудової книжки, колегія суддів зазначає, що у спірний період ОСОБА_1 працювала з 29.06.1978 по 31.05.1982 на посаді контролера станочних та слюсарних робіт у Снежнянський машинобудівний завод; з 19.07.1982 по 16.10.1984 - учениці швачки мотористки у Кроматорське виробниче швейне об`єднання Сняжнянська швейна фабрика; з 15.11.1998 по 31.12.1999 на посаді працівника лазні у ТОВ «Причал». Статтею 62 Закону № 1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Так, абз. 1 пп. 2 п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 за № 22-1 (далі - Порядок № 22-1) передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року за № 637 (далі - Порядок № 637). Відповідно до абз. 1, 2 п. 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Згідно з п. 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Таким чином, страховий стаж підтверджується записами у трудовій книжці, і лише у випадку їх відсутності встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи та архівними установами, зокрема довідками, які містять відомості про періоди роботи. Згідно з пунктами 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162, заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого терміну з дня прийому на роботу. До трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою записи про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Згідно з пунктом 2.5 цієї Інструкції в разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення, інші виправлення, виправлення виконується власником того підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов`язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу. Таким чином, обов`язок щодо заповнення трудової книжки, внесення виправлення до трудової книжки вказаною Інструкцією покладався саме на адміністрацію підприємства, а не на працівника. Наказом Міністерства праці України № 58 від 29 липня 1993 року, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110, затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція № 58). Відповідно до пункту 1.1 "Загальні положення" Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Надання додаткових документів на підтвердження трудового стажу передбачено у разі відсутності трудової книжки або якщо записи про періоди роботи містять неправильні чи неточні записи саме про періоди роботи. Відповідно до пункту 1 Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню. Разом з тим, у силу пункту 2.6 Інструкції № 58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу. Згідно з абзацом 2 пункту 6.1 Інструкції № 58 у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством. Отже, з системного аналізу вказаних вище норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, більш того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період. Колегія суддів зазначає, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки. У постанові від 30.09.2021 по справі № 300/860/17 Верховний Суд дійшов висновку, що загальним правилом відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права. Таким чином, законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 10.10.2019 у справі № 234/4585/17, від 25.04.2019 у справі № 159/4178/16-а. Відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 № 301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. Колегія суддів зазначає, що записи в трудовій книжці в частині спірних періодів виконано без перекреслень, виправлень, у чіткій послідовності відповідно до дати. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача в частині періодів з 29.06.1978 по 31.05.1982, з 19.07.1982 по 16.10.1984, з 15.11.1998 по 31.12.1999, містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому зазначені відповідачем недоліки не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні означених періодів роботи позивача до стажу роботи, що враховується для призначення пенсії. Колегія суддів, оцінюючи допустимість трудової книжки позивача, як доказу в підтвердження його страхового стажу, враховує, що відповідач не навів жодного аргументу, який би вказував на невідповідність трудової книжки позивача чи записів у ній вимогам чинного законодавства, та звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж, а не дотримання всіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідач не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи, а не правильність записів у трудовій книжці. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 06 березня 2018 у справі № 754/14898/15-а. Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Окрім того, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Посилання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 29.03.2019 у справі № 548/2056/16-а та від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а. Колегія суддів звертає увагу, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей. Позивач як громадянин України, стаж якого підтверджений трудовою книжкою, що є основним документом, який підтверджує трудовий стаж, має право на відповідний соціальний захист з боку держави. При цьому держава в особі своїх органів не може відмовляти у виконанні своїх позитивних зобов`язань, в даному випадку у наданні соціального захисту, з формальних підстав. Згідно з пп. 2 п. 6 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 за № 28-2, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за № 40/26485, Головне управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на головне управління Фонду завдань. Таким чином законодавець не тільки наділив відповідача правом на перевірку відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, а й зобов`язав витребувати в установленому законодавством порядку відомості, необхідні для здійснення, покладених на Головне управління Фонду завдань та сприяти особам, що звернулись за призначенням пенсії, в одержанні відсутніх у них документів для призначення пенсії. Отже, у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було недостатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставин, запропонувати позивачу надати інформацію щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, відповідно до якої на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Верховним Судом у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та, у свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії. Відтак, суб`єктом владних повноважень, у разі наявності обґрунтованих сумнівів щодо записів у трудовій книжці позивача на момент їх внесення, не вжито заходи з метою перевірки відповідних відомостей. Натомість відповідачем покладено тягар негативних наслідків із необґрунтованих підстав виключно на позивачку. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Полтавській області від 01.08.2025 № 262140016468 та зобов`язання ГУ ПФУ в Полтавській повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.07.2025 про призначення пенсії, зарахувавши до загального страхового стажу позивача періоди роботи з 29.06.1978 по 31.05.1982, з 19.07.1982 по 16.10.1984, з 15.11.1998 по 31.12.1999, та прийняти вмотивоване рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в оскаржуваній відповідачем частині. Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: "а", "б", "в", "г" пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України. З огляду на результат апеляційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.11.2025 по справі № 440/13668/25 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий Судді(підпис) (підпис) В.В. Катунов І.М. Ральченко