Постанова Одеський апеляційний суд № 521/9095/25

Номер провадження: 22-ц/813/791/26 Справа № 521/9095/25 Головуючий у першій інстанції Гуревський В.К. Доповідач Сєвєрова Є. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22.01.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії: головуючого судді Сєвєрової Є.С., суддів: Вадовської Л.М., Таварткіладзе О.М., за участю секретаря Малюти Ю.С., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , третя особа Печерська районна у місті Києві державна адміністрація, розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Хаджибейського районногосуду м.Одеси від 08 вересня 2025 року у складі судді Гуревського В.К., встановив: 2.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог В провадженні Хаджибейського районного суду міста Одеси перебуває цивільна справа №521/9095/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Печерська районна у місті Києві державна адміністрація про усунення перешкод у спілкуванні з сином та встановлення порядку побачень та спілкування з сином. 25 серпня 2025 року ухвалою Хаджибейського районного суду міста Одеси по справі було застосовані заходи забезпечення позову за заявою представника представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 шляхом зобов`язання ОСОБА_2 , його батьків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , до ухвалення рішення у справі, забезпечити спілкування (контакт) малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 у телефонному режимі по відео- або аудіозв`язку, в тому числі у месенджерах «Viber», «Telegram», «WhatsApp» щовівторка, щочетверга та щонеділі, тривалістю до 10 хвилин у кожен з таких днів, у проміжок часу з 19:00 год по 20:00 год за місцевим часом країни проживання сина. Короткий зміст заяви про скасування заходів забезпечення позову 02 вересня 2025 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_7 звернулася із клопотанням про скасування заходів забезпечення позову, застосованих ухвалою Хаджибейського районного суду міста Одеси від 25 серпня 2025 року. Заява обґрунтована тим, що встановлений ухвалою графік спілкування (по 10 хвилин тричі на тиждень) є тотожним з пунктом 3 первинних вимог позивача, який міститься у її позові у справі № 521/9095/25 (по 15 хвилин тричі на тиждень). У відзиві на позовну заяву, ОСОБА_2 не заперечував проти відновлення спілкування позивача з дитиною, задовольнивши первісний позов частково і запропонувавши встановити, зокрема, такий графік участі колишньої дружини у вихованні сина: - на період перебування сина за кордоном, враховуючи, що позивач сама на постійній основі проживає в Об`єднаних Арабських Еміратах тричі на тиждень у форматі відеозв`язку без обмежень по часу у його присутності. ОСОБА_2 вважає, що 10-15 хвилин тричі на тиждень є недостатньо для встановлення психоемоційної прихильності сина до позивача, зважаючи, що ще у 2022 році фахівцям державної установи Київського міського центру дитини було констатовано, що хлопчик «не ідентифікує позивача як значиму для нього особу». Ще раніше на момент початку окремого проживання колишнього подружжя у березні 2021 році в дитини було діагностовано негативну реакцію ознаки тривожності при згадуванні позивача. Зусиллями ОСОБА_2 та зусиллями його батьків після початку окремого його проживання з позивачем тривожність дитини було усунуто. ОСОБА_1 категорично відкинула всі викладені у його відзиві пропозиції щодо відновлення після понад трирічної паузи її участі у вихованні дитини. Хоча ним було офіційно внесено конкретні механізми спілкування позивача з дитиною на час перебування дитини за межами України, в Україні та у разі перебування сина із ОСОБА_2 як дитини дипломата на час його дипломатичного відрядження. Позиція ОСОБА_2 ґрунтується на необхідності пошуку компромісу і подолання конфлікту між дорослими з метою уникнення повернення семирічного хлопчика в емоційно важку атмосферу розлучення батьків. З 2021 року позивач жодного разу не виступила з пропозиціями щодо примирення і продовжує спроби вчинення примусу проти нього та безпідставної дискредитації ОСОБА_2 та його батьків тобто саме тих осіб, яких семирічний хлопчик вважає своєю родиною. Після лагідної і обережної адаптації сина до спілкування з позивачем, таке спілкування у перспективі може відбуватися й без його присутності, але станом на сьогодні на початковому етапі відновлення спілкування його присутність при зустрічі (контакті) є критично необхідною, з огляду на такі наведені у його відзиві обставини і доводи. Верховний Суд рішенням від 24 травня 2024 року погодився з аргументацією Печерського районного суду м. Києва і, врахувавши всі обставини справи, визначив місце проживання сина з батьком з ОСОБА_2 (справа № 757/13109/21- ц). ОСОБА_1 навмисно унеможливлює виконання цього рішення, що не відповідає інтересам їх сина, для якого ОСОБА_2 є найбільш значимою людиною у житті. Під час розгляду вказаної справи, судом було констатовано випадки деструктивної поведінки матері щодо власної дитини зокрема: байдужість і недоглянутись. ОСОБА_1 не виконує судові рішення щодо утримання сина, з 2021 року моменту початку окремого проживання колишньої родини жодного разу не запропонувала придбати сину хоча б книжку або іграшку жодних витрат на рідну дитину. Встановлений ще у 2022 році факт відсутності психоемоційної прихильності дитини до позивача (при згадці якої син демонстрував ознаки тривожності), а також наявності первинної, безпечної, надійної психоемоційної прихильності сина до ОСОБА_2 до батька, «якого хлопчик ідентифікує як найбільш значимого дорослого у своєму житті». Син його щиро любить, у його присутності почувається у безпеці. ОСОБА_1 з жовтня 2022 року понад три роки жодного разу ініціативно не цікавилася життям сина, розбудовуючи власне особисте життя і кар`єру. Цей позов про участь у вихованні сина співпав із закриттям Печерським районним судом м. Києва підготовчого засідання у справі про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав (справа №757/52637/24-ц). Навіть від моменту подачі позову у справі №521/9095/25 ОСОБА_1 жодного разу не запитувала в нього про життя та інтереси сина, жодного разу не звертаючись до нього. На тлі 1 вересня мати навіть не цікавилась, як її син пішов до школи. У позові у справі №521/9095/25 позивач висуває на адресу ОСОБА_2 і адресу його батьків тяжкі, безпідставні та категорично неприйнятні для нього звинувачення у начебто «викрадені ним власного сина» і «спробі замаху на її життя вбивства». Такі наклепи були ретельно досліджені і відхилені правоохоронними органами, судовими органами і органами опіки м. Києва під час складного розгляду у 2021-2024 роках позову ОСОБА_2 про визначення місця проживання сина із ним (справа № 757/13109/21-ц). У разі якщо, позивач почне розповідати семирічній дитини про те, що його «тато його викрав», то присутність ОСОБА_2 при сині під час такого «контакту» з позивачем об`єктивно є необхідною для збереження психоемоційного стану хлопчика. Чотири з семи років свого життя син проживає окремо від відповідача, з наведених вище причин, і відновлення участі відповідача у вихованні сина без підтримки ОСОБА_2 , турботи і роз`яснень може мати негативний ефект на психоемоційний стан його хлопчика, який він як батько має право і мусить захищати. Крім цього, на думку сторони відповідача, ухвалою суду від 25 серпня 2025 року у справі №521/9095/25 не враховані також такі обставини: батьки відповідача не є учасниками справи; належним чином встановлену у 2022 р. відсутність психоемоційної прихильності дитини до матері і первинну, безпечну, надійну форму психоемоційної прихильності дитини до батька; встановлені судами першої і касаційної інстанцій під час розгляду справи про місце проживання дитини (справа №757/13109/21-ц) - факти байдужості і недогляду матері щодо власної дитини; факти свідомого перешкоджання ОСОБА_1 виконанню рішення про визначення місця проживання дитини з батьком, що вже понад два роки унеможливлює проживання сина з батьком. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції, мотивування її висновків Ухвалою Хаджибейського районногосуду м.Одеси від 08 вересня 2025 року скасовані заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Хаджибейського районного суду міста Одеси від 25 серпня 2025 року про забезпечення позову у цивільній справі №521/9095/25, шляхом зобов`язання ОСОБА_2 , його батьків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , до ухвалення рішення у справі, забезпечити спілкування (контакт) малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю ОСОБА_1 у телефонному режимі по відео- або аудіозв`язку, в тому числі у месенджерах «Viber», «Telegram», «WhatsApp» щовівторка, щочетверга та щонеділі, тривалістю до 10 хвилин у кожен з таких днів, у проміжок часу з 19:00 год по 20:00 год за місцевим часом країни проживання сина. Ухвала суду мотивована тим, що зважаючи на подані до заяви докази, а саме листування між позивачем та відповідачем, суд дійшов висновку, що дії позивача щодо не надання дозволу на переїзд малолітнього сина до батька в Республіку Казахстан (за місцем його дипломатичної служби), фактично штучно створюють ситуацію, яка унеможливлює виконання рішення Печерського районного суду м. Києва по справі № 757/13109/21-ц, який визначив місце проживання сина з батьком ОСОБА_2 , а тому заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Хаджибейського районного суду міста Одеси від 25 серпня 2025 року у цивільній справі №521/9095/25, підлягають скасуванню. Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги Не погодившись з вищевказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати ухвалу Хаджибейського районногосуду м.Одеси від 08 вересня 2025 року та постановити нову ухвалу, якою відмовити ОСОБА_2 у задоволенні клопотання про скасування заходів забезпечення позову у справі №521/9095/25 повністю. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ненадання згоди ОСОБА_1 на отримання сином дипломатичного паспорта не може свідчити про створення перешкод у виконанні рішення Печерського районного суду м. Києва у справі 757/13109/21-ц про визначення місця проживання сина з ОСОБА_2 , а тим більше про зловживання правами, у зв?язку із поданням заяви про забезпечення позову у справі №521/9095/25, згідно якої позивачка просить суд зобов`язати ОСОБА_2 та його батьків забезпечити її спілкування з сином у телефонному режимі по відео- або аудіозв?язку. Ані з ухвали Хаджибейського районного суду м. Одеси від 08.09.2025 про скасування заходів забезпечення позову, ані з правового аналізу фактичних обставин справи та взаємовідносин ОСОБА_1 з ОСОБА_8 , є незрозумілим, як ненадання згоди ОСОБА_1 на отримання сином дипломатичного паспорта, може свідчити про зловживання нею правами на подання заяви про забезпечення позову у справі №521/9095/25. Безумовне право матері ( ОСОБА_1 ) на спілкування та побачення із своєю дитиною передбачено ч. 1 ст. 153 Сімейного кодексу України, а подання відповідної заяви про вжиття заходів забезпечення позову, направлено на можливість реалізувати таке право в примусовому порядку, за обставин коли батько - ОСОБА_2 створює перешкоди у спілкуванні із сином. Крім того, районному суду станом на 25.08.2025 - дату постановлення ухвали про забезпечення позову у справі №521/9095/25, була відома та обставина, що ОСОБА_1 не надає дозволу на отримання сином дипломатичного паспорту, відтак не є новою обставиною, і саме у зв?язку із наявністю цієї обставини, суд першої інстанції не мав права постановляти ухвалу від 08.09.2025 про скасування заходів забезпечення позову у справі №521/9095/25. Отже, Хаджибейським районним судом м. Одеси при постановленні оскаржуваної ухвали, порушено положення ст. 158 ЦПК України. Доводи скарги також мотивовані тим, що навіть якщо врахувати позицію ОСОБА_2 викладену у клопотанні про скасування заходів забезпечення позову, що при вжитті заходів забезпечення позову, суд не має права зобов?язувати вчинити дії осіб, які не є учасниками справи, то ухвала Хаджибейського районного суду м. Одеси від 25.08.2025 про вжиття заходів забезпечення позову у справі №521/9095/25, згідно такої позиції, підлягає скасуванню лише в частині осіб, які не є учасниками справи, а не в цілому. Однак, на думку ОСОБА_1 , суд може вжити заходи забезпечення позову, які можуть стосуватись інших осіб, які не є учасниками справи, проте стосуються предмета спору. Лише при вирішенні спору по суті, суд не може зобов`язувати осіб вчинити певні дії, які не є учасниками справи. Позиція відповідача та третьої особи в суді апеляційної інстанції У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 , посилаючись на її необґрунтованість, просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Хаджибейського районного суду м.Одеси від 08 вересня 2025 року. На адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу від третьої особа Печерської районної у місті Києві державної адміністрації не надходив, однак відповідно до положень ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Явка сторін в суді апеляційної інстанції В судове засідання, призначене на 22.01.2026 та проведеному в режимі відеконференції з`явився представник ОСОБА_9 адвокат Григоренко О.С., відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Чернецька Г.М. Представник третьої особи Печерська районна у місті Києві державна адміністраціядо суду не з`явився, хоча був повідомлений належним чином, у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується письмовими матеріалами справи. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. 3.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню. Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин Встановлено, що в провадженні Хаджибейського районного суду міста Одеси перебуває цивільна справа № 521/9095/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Печерська районна у місті Києві державна адміністрація про усунення перешкод у спілкуванні з сином та встановлення порядку побачень та спілкування з сином. Ухвалою Хаджибейського районного суду міста Одеси від 25 серпня 2025 року по вказаній справі було застосовані заходи забезпечення позову за заявою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 шляхом зобов`язання ОСОБА_2 , його батьків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , до ухвалення рішення у справі, забезпечити спілкування (контакт) малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 у телефонному режимі по відео- або аудіозв`язку, в тому числі у месенджерах «Viber», «Telegram», «WhatsApp» щовівторка, щочетверга та щонеділі, тривалістю до 10 хвилин у кожен з таких днів, у проміжок часу з 19:00 год по 20:00 год за місцевим часом країни проживання сина. 02 вересня 2025 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_7 звернулася із клопотанням про скасування заходів забезпечення позову, застосованих ухвалою Хаджибейського районного суду міста Одеси від 25 серпня 2025 року. Доводи, за якими суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права. Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції не відповідає вищевказаним вимогам законодавства, з огляду на наступне. Порядокта підстави для скасування заходів забезпечення позову визначені у статті 158 ЦПК України. Згідно з частинами першою, другою статті 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. Клопотання про скасування заходів забезпечення позову розглядається в судовому засіданні не пізніше п`яти днів з дня надходження його до суду. У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду (частина дев`ята, десята статті 158 ЦПК України). Аналіз правових норм глави 10 розділу ІЦПК України, якими врегульовано скасування заходів забезпечення позову дає можливість зробити висновок про те, що підставою для скасування заходів забезпечення позову на розсуд суду можуть бути будь-які обставини, які свідчать про відсутність потреби у забезпеченні позову, про неефективність вжитих заходів, про невідповідність вжитих заходів дійсним обставинам справи, про наявність зловживань з боку позивача при вирішенні питання про забезпечення позову тощо, а також за наявності обставин, зазначених в частині тринадцятій статті 158 ЦПК України. Згідно із роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 10 постанови № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування. Підсумовуючи викладене, слід дійти висновку, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення. Мотиви прийняття аргументів, викладених в апеляційній скарзі Скасовуючи заходи забезпечення позову, суд першої інстанції виходив, зокрема, з висновку про зловживання ОСОБА_1 своїми процесуальними правами, пов`язуючи таке з ненаданням нею згоди на оформлення сину дипломатичного паспорта. Водночас зазначена обставина не має правового зв`язку з предметом заяви про забезпечення позову у справі №521/9095/25 та не свідчить ані про створення перешкод у виконанні рішення суду про визначення місця проживання дитини, ані про недобросовісність реалізації права на звернення до суду. Як вбачається з матеріалів справи, заявлені заходи забезпечення позову були спрямовані на тимчасове забезпечення можливості спілкування матері з дитиною у мінімальному обсязі (1015 хвилин тричі на тиждень) та не вирішували спір по суті. Такі заходи мали на меті відновлення та підтримання емоційного контакту між матір`ю та дитиною, що відповідає найкращим інтересам дитини та положенням ч. 1 ст. 153 Сімейного кодексу України. Колегія суддів також враховує, що на момент постановлення ухвали від 25.08.2025 першої інстанції були відомі всі обставини, на які згодом послався відповідач у клопотанні про скасування заходів забезпечення позову, а з дати її постановлення і до подання такого клопотання нові обставини у взаємовідносинах сторін не виникли. За таких умов підстави, передбачені ст. 158 ЦПК України, для скасування вжитих заходів забезпечення позову були відсутні. Висновки суду першої інстанції щодо не дослідження обставин, передбачених абз. 3 ч. 2 ст. 159 Сімейного кодексу України, колегія суддів також вважає безпідставними, оскільки при вирішенні питання про забезпечення позову суд не вирішує спір по суті, а оцінює наявність необхідності тимчасового захисту прав та інтересів сторін. Вжиті заходи забезпечення позову не встановлювали остаточний порядок спілкування з дитиною та не підміняли собою вирішення спору по суті. За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, а доводи апеляційної скарги підлягають задоволенню. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Виходячи з вищевказаного доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є доведеними, тому апеляційна скарга підлягає задоволенню. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права. Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про скасування заходів забезпечення позову, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні клопотання про скасування заходів забезпечення позову. Порядок та строк касаційного оскарження Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України. Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Хаджибейського районногосуду м.Одеси від 08 вересня 2025 року скасувати, ухвалити нову. В задоволенні заяви ОСОБА_2 про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Хаджибейського районногосуду м.Одеси від 25 серпня 2025 року відмовити. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 02.02.2026 Головуючий Є.С. Сєвєрова Судді: Л.М. Вадовська О.М. Таварткіладзе