Постанова Одеський апеляційний суд № 522/7174/21

Номер провадження: 22-ц/813/3086/26 Справа № 522/7174/21 Головуючий у першій інстанції Косіцина В. В. Доповідач Погорєлова С. О. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20.01.2026 року м. Одеса Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі: головуючого судді: Погорєлової С.О. суддів: Сєвєрової Є.С., Таварткіладзе О.М. за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах та інтересах дитини ОСОБА_4 (третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Сватаненко Олена Вікторівна) про визнання заповіту недійсним, на рішення Приморського районного суду м. Одеси, постановлене під головуванням судді Косіциної В.В. 22 квітня 2025 року у м. Одеса, - встановила: У квітні 2021 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , яка діє у власних інтересах та інтересах ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним, у якому позивачі просили визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_6 у 2018 році на користь ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , а також здійснити розподіл судових витрат. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2025 року позовну заяву ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було задоволено. Визнано недійсним заповіт, посвідчений 28 грудня 2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сватаненко О.В., за яким ОСОБА_6 заповіла усе своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що на день смерті буде їй належати і на що вона за законом матиме право, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у рівних частках. Стягнуто з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_2 суму сплаченого судового збору у розмірі 454 грн., витрати на проведення експертизи у розмірі 51503 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 грн. Стягнуто з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_3 суму сплаченого судового збору у розмірі 454 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 грн. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що висновок судово-психіатричної експертизи ґрунтується виключно на непрямих даних, без безпосереднього психіатричного обстеження заповідачки, що суперечить правовим позиціям Верховного Суду. Крім того, у оскаржуваному рішенні суд повністю відхилив аргументи відповідачки, зосередившись лише на поясненнях родичів позивача і висновку експерта, зробленого на підставі застарілих медичних записів, без динаміки оцінки стану спадкодавця. Щодо суми витрат на правничу допомогу, то апелянт вважає, що вказана сума не співмірна зі складністю справи, крім того, судом не враховано фінансовий та соціальний статус відповідачки. Сторони про розгляд справи на 20 січня 2026 року були сповіщені належним чином, у судове засідання з`явились ОСОБА_2 та представник позивачів. Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Як вбачається з матеріалів справи, 28 грудня 2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сватаненко О.В. було посвідчено заповіт, згідно якого ОСОБА_6 заповіла усе своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що на день смерті буде їй належати і на що вона за законом матиме право, ОСОБА_8 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у рівних частках (т. 1 а.с. 123). ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 померла, що підтверджено копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (т.1 а.с.9). Померла ОСОБА_6 являлась матір`ю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження (т.1 а.с.10, 15). Після смерті ОСОБА_6 , до Київської державної нотаріальної контори у місті Одесі із заявою про прийняття спадщини звернулися: - онука спадкодавця ОСОБА_9 ( ОСОБА_10 (т. 1 а.с. 88) ; - ОСОБА_9 ( ОСОБА_10 в інтересах дитини ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 89); - донька спадкодавця ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 86); - син спадкодавця ОСОБА_3 (т.1 а.с.87). За фактом смерті ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , державним нотаріусом Київської державної нотаріальної контори у місті Одесі було заведено спадкову справу №67089495, номер у нотаріуса 36/2021, що підтверджено копією витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі від 29 січня 2021 року №63360016 (т.1 а.с.112). Допитана судом першої інстанції свідок ОСОБА_11 пояснила, що ОСОБА_6 була її бабусею. З приводу поведінки ОСОБА_6 в останні роки життя свідок зазначила, що вона постійно лежала, їй нічого не було потрібно. Могла виходити на вулицю не по погоді, не доглянута та не зачесана. Така поведінка була їй притаманна протягом усього часу, протягом якого вона її знала. Пояснила, що окрім позивачів була ще одна донька, проте вона померла. На поховання до неї ОСОБА_6 прийшла не по погоді, на голові у неї була дивна квітка. Вказала на те, що ОСОБА_6 завжди поводила себе дивно. У 2015 році свідок народила сина та прийшла познайомити її з онуком, проте вона не розуміла що це її онук, вона не пам`ятала імена своїх онуків, їх стать, дарувала подарунки які не відповідають статі дитини. Свідок зазначила, що доволі часто приходила до ОСОБА_6 , проте, жодного разу остання не вела себе в межах норми. ОСОБА_6 не любила нікого окрім себе. ОСОБА_4 свідок бачила рідко. Зазначала, що вона сумнівається у тому, що померла могла скласти заповіт на відповідачку та її доньку. ОСОБА_6 жодного разу не маніпулювала темою спадщини. Свідок ОСОБА_12 пояснив, що не зрозуміло, чому спадкодавець склала заповіт саме на відповідачку та її доньку. Вказав, що вона плутала онуків, всім давала прізвиська. Їй постійно здавалося, що вона розмовляла сама з собою, могла довго не митися, не зачісуватися. Зазначав, що свою пенсію вона витрачала на безкорисні та непотрібні речі. ОСОБА_6 не могла спокійно розмовляти, постійно кричала та сварилася без належних для те причин. Бачив її щотижня, оскільки приїжджав в гості. ОСОБА_13 у неї постійно змінювався, поведінка з часом тільки погіршувалася. Плутала своїх онуків, їх імена та стать. Не знала у кого та коли день народження, проте, знала скільки їй років та коли у неї день народження. Пояснив, що вона жила для себе, пенсію витрачала на себе. У магазин ходила сама, могла виходити та стояти біля під`їзду. Під час поховання доньки ОСОБА_6 її поведінка була не щирою та наївною. Відповідачку вдома він майже на бачив, оскільки вони майже не спілкувалися. Померла не тягнулася до онуки та не могла їй передати квартиру. Свідок ОСОБА_14 пояснив, що з 2018 року періодично робив ремонт у квартирі, де мешкала ОСОБА_6 . Померла була людиною у віці, він часто вимикав там газ, оскільки вона могла ввімкнути плиту і забути про це. Запах у квартирі був нестерпний. Спадкодавець свідка не впізнавала, щодня, а то і декілька разів на день перепитувала, хто він та що він тут робить. Взимку 2018-2019 року ОСОБА_14 також робив ремонт та цілими днями знаходився у квартирі. Знав померлу близько 30-ти років, і вона його знала, проте не впізнавала. Її поведінка не відповідала дійсності. Могла одягнути дивний бант або фарбувати губи та питала, чи вона буде такою подобатися чоловікам. На питання про те, чи вона такою була завжди, свідок відповів ні, та зазначив, що раніше її поведінка була цілком адекватною, але потім почала змінюватися. Могла ходити та говорити з собою, різко змінювався настрій, могла кричати. Часто сварилася через цигарки, оскільки позивачка забороняла їй курити. Вона могла підняти недопалок свідка та запалити його, або гасила об свою руку, казала, що викличе лікаря, якщо свідок не дасть їй цигарки. Померла постійно плутала онуків, забувала як їх звати. Свідок зазначав, що жодного разу не бачив, як померла спілкувалася з ОСОБА_4 (т. 1 а.с.209). У підготовчому засідання, призначеному на 14 червня 2022 року, в якості свідка судом першої інстанції було допитано ОСОБА_15 , який пояснив, що ОСОБА_6 приходилася йому тещою, вони проживали разом. Траплялися дивні випадки, коли ОСОБА_6 могла не впізнавати його, плутала з іншими людьми, могла залишати плиту увімкненою, казала, що цей світ нематеріальний та не існує, говорила, що всі люди лише сутності, ображала їх. У свідка склалося таке відчуття, наче вона перебувала у іншому світі. Могла забувати приймати їжу. ОСОБА_6 не розуміла, яка зараз дата. Могла вийти з дому та заблукати. Часто забувала банківські картки в банкоматі, потім вона зверталася в банк та банк неодноразово відновлював їй карти. Купувала непотрібні речі, могла купити собі ще одну пару тапочок, хоча у неї вже було багато таких пар. Купувала чоловічу бритву і на питання про те, для чого вона це зробила казала, що не ототожнює себе ні з жінкою ні з чоловіком. Громадським транспортом ОСОБА_6 самостійно не користувалася, лише у супроводі з кимось. У неї була своя кімната, в яку всі могли заходити, була не агресивна, часто сиділа годинами сама та розмовляла сама з собою. На поховання доньки з`явилася в яскравому халаті з бантом, вона могла плакати та сміятися, не могла пояснити зміну поведінки. Ніколи не читала книги та газети, не дивилася ТВ, у неї була книга про астрологію, і це єдине, що вона читала. Свідок особисто водив ОСОБА_6 до лікарні, вона просила відводити її. Лікар виписував їй ліки, проте чи приймала вона їх, свідок не знав. Одягалася дивно, могла одягнутись тепло в спекотний період, оскільки її весь час трусило та було холодно. З тваринами вона не взаємодіяла. Могла гасити об себе цигарки, проте, не було спроб самогубства. На питання, для чого гасити об себе цигарки пояснювала, що вона так себе лікує. Могла не впізнавати людей. Для неї всі були однакові та не було улюбленців. Маніпуляцій з приводу спадщини не було (т.1 а.с.231). Свідок ОСОБА_16 пояснила суду, що товаришує з позивачкою багато років. ОСОБА_6 хворіла. Буваючи у них в гостях, ОСОБА_6 кожен раз заново знайомилася зі свідком, постійно запитувала, як її звати. Постійно питала, який сьогодні день. Померла постійно лежала, боялася виходити та покидати свою кімнату, бездумно витрачала кошти. Отримувала пенсію та бігла в магазин скуповувати все підряд. Часто говорила, що у неї були двійники та казала, що двійники є у всіх. Одягалася не по сезону та постійно ходила у теплому одязі. Була недоглянута, на похованні доньки була дивно одягнута. Була мовчазною, та говорила одне і те ж. Вона не вважала себе хворою людиною та відмовлялася пити ліки (т.1 а.с.241). Позивача ОСОБА_2 , допитана судом у якості свідка, пояснила, що стосунків з відповідачкою не було, матір жила своїм життям, у своєму світі і нічого її не цікавило. Померла не користувалася технікою, не дивилася телевізор. На думку свідка, померла не могла заповісти відповідачці, яка є її донькою, усе своє майно. Позивачка зазначала, що її матір хворіла. Могла пити каву та дивитися в одну точку, а коли до неї зверталися, жодних реакцій не було. Агресивною не була ніколи, коли отримувала пенсію, то витрачала її на всякий непотріб. Після лікування казала, що лікарі над нею ставили досліди, повторювала часто прізвище лікаря, який ніби-то ставив над нею досліди. Забувала все. На похорони доньки не приїхала, лише приїхала на поминки. Була у теплій піжамі, посміхалася. Весь час змінювався настрій. Ні з ким не спілкувалася, усі подруги давно від неї відмовилися. Дуже боялася виходити з квартири, чула голоси. Усі комунальні платежі оплачувала позивачка. Часто говорила про смерть, однак про спадщину нічого не казала. На питання про те, яким чином ОСОБА_6 могла заповісти відповідачці та її доньці усе своє майно, позивачка пояснила, що вона не знає, проте, їй могли щось купити, а потім відвести до нотаріуса (т.1 а.с.247). Свідок ОСОБА_17 пояснила суду першої інстанції, що товаришувала з покійною донькою ОСОБА_6 , та знала, що спадкодавець вона хворіє. Могла кидатися на доньку та ображати її. Одягалася завжди дивно. Могла не впізнавати її. Відповідачку свідок не знала, бачила її лише коли вона була маленька. Доньку відповідачки також ніколи не бачила. ОСОБА_6 з онуками не бачила. Поведінка померлої була дивна. Свідок навела ситуацію, коли у неї все лице було червоне, а на питання, що сталося, ОСОБА_6 пояснила, що купила новий крем. Коли остання принесла крем, свідок побачила, що то засіб для знаття лаку. ОСОБА_6 не цікавилася шкільним життям її померлої доньки, все робив тато. Могла чіплятися до чоловіків. Ніколи не цікавилася майном, не збирала гроші (т.2 а.с.8). Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України). Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно ст. 1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт є одностороннім правочином, оскільки залежить виключно від волі заповідача. Заповіт лише спрямовується на виникнення у спадкоємця прав та обов`язків, але до моменту смерті не створює їх у нього. Розпорядження, яке міститься у заповіті, набирає чинності лише у разі смерті заповідача. Право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (ч. 1 ст. 12 та ст. 1234 ЦК України). Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст. 1233 ЦК України). Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки. Статтею 1247 ЦК України встановлено загальні вимоги до форми заповіту, за якими заповіт повинен складатися у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення, має бути особисто підписаний заповідачем (якщо особа не може підписати заповіт, він підписується відповідно до ч. 4 ст. 207 цього Кодексу). Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у ст. ст. 1251-1252 цього Кодексу. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20) та у постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 461/2565/20 (провадження № 61-21209св21) зазначено, що право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає в себе як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Згідно з ч. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, визначенні у ст. 225 ЦК України. Частинами першою, другою цієї статті встановлено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. Правила ст. 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, які підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення оспорюваного правочину особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 20 червня 2018 року у справі № 161/17119/16-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 522/25597/13-ц, від 18 вересня 2019 року у справі № 311/3823/15, від 23 листопада 2022 року у справі № 368/953/19. З такого ж тлумачення наведених норм щодо необхідності установлення абсолютної неспроможності особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними як підстави для визнання цього правочину недійсним відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України, виходив Верховний Суд у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц, у якій, крім наведеного, зазначив, що для визнання правочину недійсним за цією нормою необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. У контексті викладеного слід розуміти, що підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій ч. 1 ст. 225 ЦК України, має бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. У справі, яка переглядається, судом першої інстанції призначалася судово-психіатрична експертиза, та згідно Висновку судово-психіатричного експерта від 31 грудня 2024 року №943, на момент підписання заповіту, посвідченого 28 грудня 2018 року приватним нотаріусом ОМНО Сватаненко О.В., реєстровий номер 1396, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , виявляла ознаки «органічного маячного (шизофреноподібного) розладу з вираженими когнітимними порушеннями»; в момент підписання заповіту, посвідченого 28 грудня 2018 року приватним нотаріусом ОМНО Сватаненко О.В., реєстровий номер 1396, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 не була здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Під час складання зазначеного висновку експерт виходив з медичної документації, наданої судом, а також доказів, наявних в матеріалах справи, в тому числі врахувавши показання свідків. При цьому колегія суддів приймає до уваги, що клопотання про проведення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи відповідачем ОСОБА_1 та її представником не заявлялось, належних доказів, які б спростовували зазначений вище висновок експерта, судам першої та апеляційної інстанцій надано не було. Крім того, з даних індивідуальної картки амбулаторного хворого №Д-781, копії якої містяться в матеріалах справи вбачається, що у період з 2005 року по 2020 рік, щороку, у ОСОБА_6 діагностували органічний маячний розлад (т.1 а.с.70). Зазначений медичний діагноз підтверджений іншими медичними документами, копії яких знаходяться в матеріалах справи (т.1 а.с.70-81). Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ст. ст. 77, 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Враховуючи викладене, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачі довели належними та допустимими доказами, що при посвідченні оспорюваного заповіту їх мати ОСОБА_6 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, та що у неї було відсутнє волевиявлення на вчинення спірного правочину. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання оспорюваного заповіту недійсним, оскільки позивачами надано докази абсолютної неспроможності спадкодавця в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій, у зв`язку із чим позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підлягали задоволенню. Безпідставними при цьому є доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 про те, що висновок судово-психіатричної експертизи ґрунтується виключно на непрямих даних, без безпосереднього психіатричного обстеження заповідачки, що суперечить правовим позиціям Верховного Суду. Крім того, у оскаржуваному рішенні суд повністю відхилив аргументи відповідачки, зосередившись лише на поясненнях родичів позивача і висновку експерта, зробленого на підставі застарілих медичних записів, без динаміки оцінки стану спадкодавця. Колегія суддів приймає до уваги, що відповідач не є фахівцем в галузі психіатрії та медицини, а відтак, її поясненням не може бути надана перевага у порівнянні із доводами, викладеними у Висновку судово-психіатричного експерта від 31 грудня 2024 року №943, оскільки основу експертного дослідження психічного стану особи складає медична документація особи, психічний стан якої встановлюється, а сам висновок складений експертом із вищою медичною освітою. Колегія суддів вважає, що Висновок судово-психіатричного експерта від 31 грудня 2024 року №943 містить обґрунтоване визначення психічного стану ОСОБА_18 як такого, що визначає у момент вчинення спірного правочину (заповіту) не усвідомлення ОСОБА_18 значення своїх дій та не можливість керування ними, і такий психічний стан ОСОБА_18 у досліджуваний період підтвердила експерт в суді першої інстанції. Використання експертами у Висновку №943 від 31 грудня 2024 року певних формулювань, слів тощо не змінює остаточного висновку про те, що у момент вчинення спірного правочину (заповіту) ОСОБА_6 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керування ними. Таким чином, доводи апеляційної скарги не містять достатньо переконливого мотивування підстав визнання Висновку №943 від 31 грудня 2024 року необґрунтованим, чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи, які стосуються психічного стану ОСОБА_6 , чи таким, що викликає сумніви в його правильності. На підставі викладеного колегія суддів доходить до висновку, що доводи апелянта є припущеннями, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). Аналогічно безпідставними є доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що експертом не здійснювалось безпосереднє психіатричне обстеження заповідачки, оскільки станом на дату складання висновку ОСОБА_6 чотири роки як померла, а отже, її безпосереднє медичне обстеження є неможливим. Інші доводи апеляційної скарги були предметом розгляду суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду першої інстанції, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. Щодо витрат на проведення експертизи, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що такі витрати у даному конкретному випадку були невідворотними, оскільки предметом судової експертизи було вирішення питання про те, чи здатна була ОСОБА_6 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час підписання заповіту. Зазначений висновок експерта разом з усіма іншими доказами по справі (медичним документами та показаннями свідка) був врахований судом під час ухвалення рішення. Тому, врахувавши зазначене, суд правильно вважав, що відповідачем не доведено неспівмірність витрат на проведення експертизи, у зв`язку із чим суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачки на користь ОСОБА_2 грошової суми у розмірі 51503,00 грн. в якості відшкодування витрат, пов`язаних із проведенням експертизи. Щодо витрат на професійну правничу допомогу. У ст. 11 ЦПК України вказано, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Згідно ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Згідно ч.ч. 5-6 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Проте, у відповідності до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) дійшла висновку, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 107-109). Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. 19 березня 2021 року між АО «ГУБСЬКИЙ ТА ПАРТНЕРИ» та ОСОБА_2 було укладено договір про надання правової допомоги №360, предметом якого було надання АО усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних чи невизнаних прав та інтересів. У розділі 4 Договору зазначено, що на визначення розміру гонорару впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важності справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень клієнта. Обсяг правової допомоги враховується при визначенні обґрунтованого розміру гонорару. Гонорар погоджується за взаємною угодою сторін та оформлюється додатковою угодою. 19 березня 2021 року між АО «ГУБСЬКИЙ ТА ПАРТНЕРИ» та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду №1 до договору, у якій погоджено, що розмір гонорару за надання правової допомоги в суді першої інстанції про визнання заповіту недійсним 5000,00 грн. Додатковою угодою від 18 березня 2022 року №2 до договору продовжено строк дії договору до повного виконання АО прийнятого доручення, а саме, до набрання законної сили рішення Приморського районного суду м. Одеси у справі №522/7174/21. Згідно додаткової угоди від 24 лютого 2025 року №4 до договору, розмір гонорару збільшено до 10000,00 грн. 30 березня 2021 року між АО «ГУБСЬКИЙ ТА ПАРТНЕРИ» та ОСОБА_3 було укладено договір про надання правової допомоги №364, предметом якого було надання АО усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних чи невизнаних прав та інтересів. У розділі 4 Договору зазначено, що на визначення розміру гонорару впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важності справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень клієнта. Обсяг правової допомоги враховується при визначенні обґрунтованого розміру гонорару. Гонорар погоджується за взаємною угодою сторін та оформлюється додатковою угодою. 30 березня 2021 року між АО «ГУБСЬКИЙ ТА ПАРТНЕРИ» та ОСОБА_3 було укладено додаткову угоду №1 до договору, у якій погоджено, що розмір гонорару за надання правової допомоги в суді першої інстанції про визнання заповіту недійсним 5000,00 грн. Додатковою угодою від 18 березня 2022 року №2 до договору продовжено строк дії договору до повного виконання АО прийнятого доручення, а саме, до набрання законної сили рішення Приморського районного суду м. Одеси у справі №522/7174/21. Згідно додаткової угоди від 24 лютого 2025 року №4 до договору, розмір гонорару збільшено до 10000,00 грн. Загальний розмір витрат на професійну правничу допомогу, заявлений до стягнення на користь позивачів, склав 20000,00 грн. Згідно ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2019 року по справі №905/1795/18, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу не відповідає принципам співмірності, розумності та справедливості з огляду на наступне. Дійсно, представником позивачів було складено та подано до суду позовну заяву про визнання заповіту недійсним, однак, у додатках до позову містяться не лише ті документи, які перебували у розпорядженні позивачів, але й докази, отримані представниками позивачів самостійно шляхом подання адвокатських запитів. Визначаючи вартість витрат на професійну правничу допомогу, суд виходив з того, що дана категорія справ характеризується підвищеною складністю. У той же час, спірні правовідносини чітко врегульовані чинним законодавством, а судова практика у цій сфері стала та узгоджена між собою, що не вимагає від представника витрати значного часу для її пошуку та/або узгодження правових позицій. Дана справа не становить значного суспільного інтересу, та впливає виключно на відносини, що виникають між позивачами та відповідачем, інтереси будь-яких інших осіб рішення по справі не зачіпає. Під час розгляду справи представниками позивачів було підготовано та подано до суду клопотання про проведення експертизи, два клопотання про витребування доказів, два клопотання про виклик свідків, які були задоволені судом. Також, представники позивачів неодноразово брали участь у судових засіданнях, в чому числі: 19 травня 2021 року, 17 червня 2021 року, 22 лютого 2022 року, 10 травня 2022 року, 14 червня 2022 року, 15 липня 2022 року, 21 вересня 2022 року,06 жовтня 222 року, 06 березня 2025 року, 20 березня 2025 року та 09 квітня 2025 року, що підтверджується протоколами судових засідань. Тому, врахувавши види та характер послуг, наданих представниками позивачів, їх розмір, беручи до уваги критерії складності справи, а також значення справи для кожного із сторін та те, що відповідачка є особою з інвалідністю, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що стягнення з відповідачки грошової суми у розмірі 8000,00 грн. на кожного із позивачів в якості витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію співмірності, розумності та справедливості. Належних доказів на спростування вказаного висновку суду апеляційна скарга представника ОСОБА_1 не містить. При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2025 року постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів, - постановила: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 30 січня 2026 року. Головуючий С.О. Погорєлова Судді Є.С. Сєвєрова О.М. Таварткіладзе