Постанова Одеський апеляційний суд № 947/22491/25

Номер провадження: 22-ц/813/2396/26 Справа № 947/22491/25 Головуючий у першій інстанції Луняченко В. О. Доповідач Сегеда С. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20.01.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Сегеди С.М., суддів: Громіка Р.Д., Комлевої О.С., за участю секретаря Козлової В.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2025 року, постановлену під головуванням судді Луняченко В.О., про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Гашова Вікторія Валентинівна, про визнання недійсним договору дарування, встановив: 18.06.2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Гашова В.В., про визнання недійсним договору дарування. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 06.11.2025 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без розгляду (а.с.44-46). В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування оскаржуваної ухвали суду та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права (а.с.50-51). Вирішуючи питання про слухання справи у відкритому судовому засіданні, у відсутність учасників справи, колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи належним чином були повідомлені про час і місце судового засідання (а.с.62-53). Апеляційним судом також враховано заяву ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи. Апелянт також зазначив, що в разі неможливості відкладення, просив розглянути справу за його відсутності та апеляційну скаргу задовольнити (а.с.64). З цих підстав, колегія суддів зазначає, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі Конвенція), кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»). При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, ЄСПЛ в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції. Також слід зазначити, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні. На підставі викладеного, колегія суддів вирішила відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи та слухати справу на підставі наявних у справі доказів, у відсутність учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав. Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив із того, що ухвалою суду від 25.08.2025 року, яка отримана ОСОБА_1 08.09.3035 року, явка позивача ОСОБА_1 була визнана судом обов`язковою (а.с.22). Однак, позивач, будучи належним чином повідомлений про розгляд справи та необхідності явки в судове засідання, не з`явився та про причини неявки суд не повідомив (а.с.44-46). Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступних підстав. Частина 1 ст. 128 ЦПК України визначає, що суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою Згідно п. 3 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані з`явитися в судове засіданні за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою. У випадку невиконання учасником справи його обов`язків суд застосовує до такого учасника справи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом. Визначаючи явку позивача та відповідача у судове засідання обов`язковою для дачі пояснень з предмету позову, суд першої інстанції виходив із особливостей даної справи (а.с.22). Ухвала ОСОБА_1 08.09.2025 року отримана через підсистему Електронний суд (а.с.25). Разом з тим, 25.09.2025 року ОСОБА_1 подав заяву про розгляд справи за відсутності позивача (а.с.26). Розгляд справи було відкладено на 06.11.2025 року о 10 год.30 хв. (а.с.31). 05.11.2025 року ОСОБА_1 був повідомлений про слухання справи на 06.11.2025 року о 10 год.30 хв. належним чином (а.с.34), однак подав клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату (а.с.40). Згідно ч. 1 ст. 44 ЦПК України особи, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився у підготовче засідання чи в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від ного надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи. Як вже зазначалось вище, ухвалою суду першої інстанції явка учасників справи, зокрема позивача у справі, була визнана обов`язковою. Проте, позивач апелянт у справі, незважаючи на ухвалу суду про визнання обов`язкової явки як позивача так і відповідача, у судове засідання повторно не з`явися та про причини неявки суд не повідомив. Таким чином, враховуючи викладене, суд першої інстанції, залишаючи позовну заяву без розгляду, правильно виходив із того, що позивач, який найбільш заінтересований у розгляді справи, будучи належним чином повідомлений про розгляд справи та необхідності явки у судове засідання, не з`явився для розгляду заявленого ним же позову та про причини неявки суд першої інстанції не повідомив. Крім того, апеляційний суд також зазначає, що у своїх рішеннях ЄСП, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Також, ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання, шляхом застосування національного законодавства. Суд приймає рішення щодо дотримання вимог Конвенції, переконавшись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою. Що стосується доводів заявника апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно зобов`язав сторони у справі обов`язково з`явитись до суду першої інстанції, то колегія суддів зазначає, що як було вказано вище, такого висновку суд першої інстанції дійшов, виходячи з особливостей даної справи та необхідності дачі по справі сторонами особистих пояснень. З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів Одеського апеляційного суду погоджується повністю. Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Колегія суддів також зазначає, що ЄСПЛ вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали, доводи апеляційної скарги її не спростовують, ухвалу було прийнято у відповідності до вимог процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу суду - залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, ухвалив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2025 року про залишення позовної заяви без розгляду залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 29.01.2026 року. Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда Р.Д. Громік О.С. Комлева