Постанова Харківський апеляційний суд № 638/14311/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 638/14311/24 Головуючий суддя І інстанції Яковлева В. М. Провадження № 22-ц/818/1113/26 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: про повернення безпідставно набутого майна (коштів) П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 січня 2026 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Яцини В.Б. суддів колегії Мальованого Ю.М., Тичкової О.Ю., за участю секретаря судового засідання Холод М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шершень Юрія Сергійовича на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 січня 2025 року, у цивільній справі № 638/14311, за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми коштів, в с т а н о в и в : 05 серпня 2024 року позивач - ОСОБА_1 , через систему «Електронний суд», звернулася до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми коштів. Позовна заява мотивована тим, що постановою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 638/3779/15-ц (провадження № 61-20759св18) рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 17 серпня 2016 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 22 лютого 2017 року скасовано, а провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором відступлення права вимоги закрито. Ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 02 квітня 2024 року у справі № 638/3779/15-ц (провадження № 6/638/192/24) вирішено допустити поворот виконання рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 серпня 2016 року, яке було змінено рішенням Апеляційного суду Харківської області від 22 лютого 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором відступлення права вимоги та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 347779 (триста сорок сім тисяч сімсот сімдесят дев`ять) 54 коп. Постановою Харківського апеляційного суду від 19 червня 2024 року ухвала Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 квітня 2024 року залишена без змін. На підставі вищевикладеного, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти з урахуванням компенсації відповідно до частини другої статті 625 ЦК України за період з 02.04.2021 року до 30.06.2024 року, а саме: 162 259,48 (інфляційне збільшення) + 33 887,14 (штрафні санкції) = 196 146,52 грн. Здійснити розподіл судових витрат. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 січня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Ухвалою цього ж суду у вищевказаному рішенні суду було виправлено описку. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 адвокат - Шершень Юрій Сергійович подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги ОСОБА_1 та здійснити розподіл судових витрат. Вказав, що згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру. З наведеного убачається, що суд апеляційної інстанції не позбавлений можливості самостійно перевірити відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень та є відкритими, зокрема, судові рішення у справах № 369/7772/15 за позовом Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» Стрюкова І. О. до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, № 761/43861/16 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «Надра», уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» Стрюкової І. О., третя особа - ОСОБА_2 , про визнання недійсним кредитного договору від 18 вересня 2007 року та додаткової угоди № 1 від 19 червня 2009 року до кредитного договору, № 761/43915/16 за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «КБ «Надра», третя особа - ОСОБА_1 про визнання поруки припиненою, які набрали законної сили та були чинними на час розгляду справи апеляційним судом. Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 23 березня 2021 року у справі № 910/3191/20, від 24 жовтня 2024 року у справі № 752/8103/13-ц. Статистичні показники рівня інфляції, відповідно до частини третьої статті 82 ЦПК України є загальновідомими обставинами та не потребують доказування (Постанова ВС від 16 вересня 2020 року у справі № 761/42473/17), як і правила математики використані в розрахунках. Отже, в даній справі позовні вимоги є повністю обґрунтовані та доведені, а висновки суду першої інстанції базуються лише на безпідставному нехтуванні судом можливостями наданими Законом України «Про доступ до судових рішень» та обов`язками покладеними на нього ЦПК. Зазначає, що після завершення розгляду скарги, буде подано Акт прийому-передачі Послуг, щодо судових витрат, які складаються з судового збору та витрат на правничу допомогу. У письмовому відзиві представник ОСОБА_2 - адвокат Лагута Г.О. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін. Вирішити питання про стягнення судових витрат. Вказав, що позивач повинен був подати до суду докази на підтвердження обставин, які мають значення для справи. За змістом ст.625 ЦК України вбачається, що для її застосування стороні, яка звертається за захистом, необхідно довести суду, а суду встановити, зокрема, такі обставини: правовий та фактичний характер відносин сторін; юридичну природу відповідного грошового зобов`язання; суму грошового зобов`язання та прострочену суму боргу (чи є виконавче провадження, чи проведено/проводиться стягнення тощо), що впливає на визнання розміру сум, які можуть бути стягнуті в порядку статті 625 ЦК України; чи наявні підстави для стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних, якщо так - в якому розмірі; період, за який має бути стягнуто інфляційні втрати та 3 % річних; дні початку перебігу та закінчення цього періоду, сплив строку позовної давності; чи було заявлено (своєчасно заявлено) вимогу до боржника про стягнення відповідного грошового зобов`язання із зазначенням насамперед способу його виконання (готівковий, безготівковий), оскільки без визначення стягувачем такого способу насамперед у недоговірних зобов`язаннях (як у даному випадку) боржник не матиме реальної можливості виконати зобов`язання; чи були будь-які обставини, що перешкоджали б виконанню зобов`язання, чи не було штучно створено перешкоди, що потягло збільшення розміру сум до стягнення тощо; чи наявні підстави для зменшення розміру нарахованих 3 % річних та інфляційних втрат. Доведення зазначених обставин як підстав Для задоволення позовних вимог є необхідним для правильного вирішення цієї справи та, звичайно, не можуть доводитися доданими до позовної заяви копіями свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та ордеру на надання правничої (правової) допомоги, оскільки вони є лише документами на підтвердження повноважень представника (стаття 62 ЦПК України). Зазначив, що як правильно встановлено судом першої інстанції та констатовано в мотивувальній частині оскаржувано рішення, Позивачем не було подано жодних доказів у справі. На наш погляд, такий підхід сторони Позивача пояснюється їх наміром уникнути повного, всебічного та об`єктивного встановлення всіх обставин, які впливають на правильне вирішення цієї справи. Адже Позивачем з 2020 року ініційовано декілька судових проваджень, спрямованих одночасно на досягнення двох взаємовиключних цілей: і на повернення грошових коштів, отриманих від реалізації майна (однокімнатної квартири), і на повернення цього ж майна. При цьому Позивач фактично намагається збагатитися за рахунок насамперед особи, яка взяла на себе виплату боргу, що в порядку спадкування прав та обов`язків мав бути сплачений самою Позивачкою (що підтверджується судовими рішеннями, включаючи і Верховного Суду, до яких ми звернемося далі). Зауважує, що у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів попередній інстанцій про відмову у стягненні інфляційних втрат та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум та враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання. Тому Велика Палата Верховного Суду вважала справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним не критеріям, обмежити стягнення розміром вже стягнутих коштів. Позивач просить стягнути в порядку статті 625 ЦК України 196 146,52 грн. інфляційних витрат та штрафних санкцій (трьох відсотків річних), що становить більше половини (56,4 %) від суми основного зобов`язання та яка виникла саме через суперечливість процесуальної поведінки сторони Позивача, одночасне стягнення і грошових коштів, і витребування майна. Як наводилось, остаточно ці питання було вирішено судами лише у грудні 2024 року. До цього часу Відповідач перебував у стані правової невизначеності щодо визначення можливих законних шляхів захисту своїх прав і законних інтересів (нагадаємо, право вимоги Відповідача підтверджено в тому числі й постановою Верховного Суду від 20.11.2019). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Згідно з положеннями ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позов є необґрунтованим та не доведеним. Суд апеляційної інстанції не може погодитись з таким висновком суду, з огляду на наступне. Так, відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. За ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 цієї Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. З матеріалів справи дійсно вбачається, що позивачем не надано доказів на підтвердження заявлених позовних вимог. Однак, згідно статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» зазначено, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання. Відповідно до статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Суд загальної юрисдикції вносить до Реєстру всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту. Порядок ведення Реєстру затверджується Вищою радою правосуддя. Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру. Суд не позбавлений можливості самостійно перевірити відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень та є відкритими. Аналогічна позиція викладена у постанові КЦС ВС від 24.10.2024 у справі № 752/8103/13-ц (61-6892св23). З наведеного убачається, що суд не позбавлений можливості самостійно перевірити відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень та є відкритими, зокрема, судові рішення у справі № 638/3779/15-ц. Отже, керуючись ст. 6 ЗУ «Про доступ до судових рішень», Харківським апеляційним судом самостійно здійснено перевірку відомостей в Єдиному державному реєстрі судових рішень стосовно судових рішень зазначених позивачем у позові та встановлено, що постановою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 638/3779/15-ц (провадження № 61-20759св18) рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 17 серпня 2016 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 22 лютого 2017 року скасовано, а провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором відступлення права вимоги закрито. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/85934557) Ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 02 квітня 2024 року у справі № 638/3779/15-ц (провадження № 6/638/192/24) вирішено допустити поворот виконання рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 серпня 2016 року, яке було змінено рішенням Апеляційного суду Харківської області від 22 лютого 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором відступлення права вимоги та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 347779 (триста сорок сім тисяч сімсот сімдесят дев`ять) 54 коп. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/118108518) Постановою Харківського апеляційного суду від 19 червня 2024 року ухвала Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 квітня 2024 року залишена без змін. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/120108615) Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Так, преюдиціальні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акта, який набрав законної сили. Тому, враховуючи викладені вище обставини, перевіряючи доводи апеляційної скарги, з метою повного та всебічного встановлення обставин по справі, апеляційний суд вважає за доцільне долучити до матеріалів справи копію вказаних судових рішень, які не є новим доказом. Згідно з ч.ч. 1, 5 і 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. З вищенаведеного убачається, що суд не позбавлений можливості самостійно перевірити відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень та є відкритими. Отже, положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду. Таким чином, необхідно стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти з урахуванням компенсації відповідно до частини другої статті 625 ЦК України за період з 02.04.2021 року до 30.06.2024 року, а саме: 162 259,48 (інфляційне збільшення) + 33 887,14 (штрафні санкції) = 196 146,52 грн. Відповідачем з цього приводу свого розрахунку не надано. Проте попри обізнаність відповідача про існування боргу він рішення суду не виконував. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. За положеннями ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Правилами ч.1 ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 30березня 2016 року у справі №6-2168цс15. Аналогічна позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018р. у справі № 686/21962/15-ц. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання (висновок про застосування норм права, який викладено в постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 904/7401/16). Визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Розрахунок позивача щодо розміру інфляційних витрат та трьох процентів річних перевірений судом, відповідає нормам ЦК України та ЦПК України. (а.с. 3-5). Наведений позивачем розрахунок є детальним, містить суму боргу за кожен місяць спірного періоду, розмір інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих за кожним платежем. Відповідачем цей розрахунок не спростовано. За таких обставин, враховуючи те, що відповідач порушував права позивача, як стягувача на своєчасну сплату суми боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних, суд вважає, що позовні вимоги повністю підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню. На викладене вище суд першої інстанції уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини справи не встановив, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яке підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову. Отже, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог помилковим, який не ґрунтується на вимогах закону. Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Також, відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову у розмірі 1569,17 грн (а.с.24) та апеляційної скарги у розмірі 1883,00 грн (а.с.105), а всього у розмірі 3452 грн 17 коп. Керуючись ст.ст. 259, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції постановив : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шершень Юрія Сергійовича -задовольнити частково. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 січня 2025 року-скасувати. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми коштів-задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 ( РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) в рахунок відповідальності за порушення грошового зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України за період з 03.04.2024 по 30.06.2024: компенсацію знецінення грошових коштів через інфляцію за час прострочення 10 498,86 грн. та 3 % річних за користування чужими коштами 2544,03 грн., а всього 13 042 (тринадцять тисяч сорок дві) гривні 89 коп. В іншій частині у задоволенні позову відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову та апеляційної скарги у розмірі 241 грн 65 коп. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складений 02 лютого 2026 року. Головуючий В.Б. Яцина. Судді колегії Ю.М. Мальований. О.Ю. Тичкова.