Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/15570/25

Справа № 127/15570/25 Провадження № 22-ц/801/25/2026 Категорія: 39 Головуючий у суді 1-ї інстанції Іщук Т. П. Доповідач:Ковальчук О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 січня 2026 рокуСправа № 127/15570/25м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Ковальчука О. В., суддів: Сала Т. Б., Панасюка О. С., розглянувши цивільну справу, без повідомлення її учасників, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 18 липня 2025 року у м. Вінниці суддею цього суду Іщук Т. П., дата складання повного тексту судового рішення не відома, В С Т А Н О В И В: У травні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «ФК «ЄАПБ») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов мотивовано тим, що 27.10.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 безпечне агентство необхідних кредитів» (далі - ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів») та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 77828593, відповідно до умов якого товариство надало клієнту фінансовий кредит в розмірі 15 628 грн. 14.06.2021 року між ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 14/06/21, у відповідності до умов якого ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрах боржників, серед яких був відповідач. Всупереч умовам кредитного договору, відповідач не виконав своє зобов`язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги, ОСОБА_1 не здійснив жодного платежу для погашення кредитної заборгованості. У зв`язку з порушенням зобов`язань, ОСОБА_1 має заборгованість перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» за договором позики № 77828593 в сумі 46 677, 51 грн, з яких 15 628 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 31 049, 51 грн - сума заборгованості за відсотками. За таких обставин, позивач просив стягнути з відповідача вказану суму заборгованості та судові витрати. 18.07.2025 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області вищевказаний позов задоволено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» борг за договором позики № 77828593 від 27.10.2021 року в сумі 46 677, 51 грн, з яких: 15 628 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 31 049, 51 грн - сума заборгованості за відсотками, а також 3 028 грн судового збору. Не погодившись із ухваленим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що відповідач був позбавлений можливості захищати свої права та інтереси, беручи участь у розгляді справи, оскільки він не знав про розгляд справи і дізнався про наявність спору за його участі лише після отримання оскаржуваного судового рішення. При цьому скаржник вказує, що строк позовної давності за позовними вимогами про стягнення кредитної заборгованості сплив 27.11.2024 року, в той час як позивач звернувся до суду в травні 2025 року, тобто з пропуском трирічного строку давності, а тому відповідач вважає, що це є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Також апелянт зауважує, що наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором сам по собі не може бути належним та допустимим доказом наявності боргу та його розміру, оскільки нічим не підтверджується і його правильність неможливо перевірити. Крім того, ОСОБА_1 наголошує, що при укладанні договору 27.11.2021 року ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» не повідомило його про умови кредитування та узгодження із ним саме тих умов, які вважав узгодженими позичальник. Разом з тим, на адресу апеляційного суду від ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому його представник просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції, як законне та обґрунтоване, - без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Апеляційний суд, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін за таких підстав. Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам. Судом встановлено, що 27.10.2021 року між ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 був укладений договір № 77828593 (а.с. 6). Відповідно до його умов ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» зобов`язувалось передати ОСОБА_1 у власність грошові кошти у розмірі 15 628 грн шляхом перерахування на його банківський рахунок із використання реквізитів електронного платіжного засобу позичальника. Строк позики - 30 днів. Базова процентна ставка/день - 1,99 %. Знижена процентна ставка/день (застосовується у відповідності до умов програми лояльності) становить 1,99 %, процентна ставка за понадстрокове користування позикою (її частиною) за день (не застосовується в період карантину) - 2,70%. Пеня в день (не застосовується в період карантину) - 2,70%. Орієнтовна реальна річна процентна ставка 29653,85 %. Орієнтовна загальна вартість позики - 24 957, 92 грн. 14.06.2021 року між ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 14/06/21, у відповідності до умов якого ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрах боржників, серед яких був ОСОБА_1 (а.с. 7-12). До позовної заяви позивачем додано розрахунок заборгованості ОСОБА_1 , за договором позики № 77828593, відповідно до якої заборгованість складає 46 677, 51 грн, з яких 15 628 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 31 049, 51 грн - сума заборгованості за відсотками (а.с. 13). Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що сума заборгованості встановлена судом на підставі наданих доказів, при цьому відповідач жодних заперечень щодо правильності наведеного розрахунку не надав, як і власного контр-розрахунку. Зважаючи на невиконання позичальником своїх зобов`язань, права позивача є порушенні, існує заборгованість за кредитним договором, в добровільному порядку яка не погашена, а тому суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, а сума заборгованості - стягненню в примусовому порядку. Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. У першу чергу, перевіряючи доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції права ОСОБА_1 на захист, апеляційний суд виходить із наступного. Особи, які беруть участь у справі, мають право, зокрема брати участь у судових засіданнях, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб (ст. 43 ЦПК України). Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (ч. 1 ст. 8 ЦПК України). Відповідно до ч. 1, 2 ст. 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи. З матеріалів справи вбачається, що розгляд цієї справи в суді першої інстанції відбувся без повідомлення її учасників у письмовому провадженні. Разом з тим, судом вживались заходи щодо повідомлення ОСОБА_1 про наявність стосовно нього судового провадження шляхом направлення засобами поштового зв`язку на його зареєстровану адресу копії ухвали про відкриття провадження у справі та копії позовної заяви з додатками, які ОСОБА_1 отримав, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 34). Таким чином, враховуючи наведене, доводи скаржника про те, що він не знав про розгляд справи і дізнався про наявність спору за його участі лише після отримання оскаржуваного судового рішення, є безпідставними та не заслуговують на увагу. Також в апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що позовна давність у три роки щодо стягнення боргу за договором позики сплила 27.11.2024 року. Однак, наведені доводи скаржника колегія суддів відхиляє з огляду на таке. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Згідно із ч. 3,4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. У постанові Великої Палати Верховного Суду 11.10.2023 року у справі № 756/8056/19 зазначено, що суд апеляційної інстанції вправі прийняти до розгляду заяву про застосування позовної давності лише за умови, що відповідач у справі не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про день та час судового розгляду справи, чи у разі інших поважних причин, які об`єктивно позбавляли особу зробити в суді першої інстанції таку заяву, внаслідок чого було порушено принцип процесуальної рівності сторін. Водночас, як встановлено раніше, у справі, що переглядається, відповідач був обізнаний про розгляд справи місцевим судом, а отже мав можливість заявити про застосування позовної давності до ухвалення рішення судом першої інстанції, як це визначено ст. 267 ЦК України, однак цього не зробив. При цьому, заявляючи в апеляційній скарзі про застосування строку позовної давності, відповідач не навів причин, які об`єктивно позбавляли його можливості зробити таку заяву в суді першої інстанції. За таких обставин, в апеляційного суду відсутні законні підстави для розгляду заяви відповідача про застосування строків позовної давності. Визначаючись стосовно заявлених позовних вимог, апеляційний суд звертає увагу на таке. Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України). Згідно із ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. При цьому, як визначено ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 205 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. В силу частин 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Частиною 1 ст. 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Водночас, з матеріалів справи вбачається, що договір позики № 77828593 від 27.10.2021 року був вчинений в електронній формі. Відтак, на нього поширюються вимоги Закону України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. Згідно із п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Частинами 1-12 ст. 11 цього ж Закону передбачено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарськими кодексами України, а також іншими актами законодавства. У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов`язку передати покупцеві товар. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 6, 12 ч. 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Згідно із положеннями ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). За змістом ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Як встановлено, 27.10.2021 року відповідач звернувся до позивача з метою отримання кредитних коштів, у зв`язку з чим підписав електронним підписом договір позики № 77828593 шляхом зазначення одноразового ідентифікатора, який був власноручно введений відповідачем, у відповідності до вимог ч. 6 та 8 ст. 11 і ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив, що договір позики № 77828593 від 27.10.2021 року підписаний відповідачем в електронній формі, відповідно він є укладеним між ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 , та оскільки відповідач отримав суму позики, однак вчасно її не повернув, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення відповідної заборгованості. До того ж, відповідач у апеляційній скарзі не заперечує, що він підписав та уклав вказаний договір позики, однак зазначає, що позикодавець не повідомив його про умови кредитного договору. Разом з тим, підписавши такий договір одноразовим ідентифікатором, відповідач підтвердив, що він ознайомився і погодився з умовами договору позики, тобто сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, а відтак доводи скаржника в цій частині є необґрунтованими. Із наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що він відповідає вимогам закону, є чітким, зрозумілим, узгоджується із умовами кредитного договору, з нього встановлено розмір основного боргу, нараховані відсотки відповідно до умов кредитного договору та в період дії такого кредитного договору, сума платежів та залишки непогашеної відповідачем заборгованості. В свою чергу, стороною відповідача не було спростовано наданий позивачем розрахунок заборгованості та не надано власного розрахунку на спростування доводів і розрахунку позивача або об`єктивних доказів про погашення заборгованості та/або її відсутності, а тому посилання в апеляційній скарзі на те, що наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором сам по собі не може бути належним та допустимим доказом наявності боргу та його розміру, апеляційний суд відхиляє. З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно встановив правову природу спору, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, правильно застосував норми процесуального права, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, у зв`язку із чим підстави для його скасування, з посилань, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З огляду на те, що апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції необхідно віднести за рахунок особи, яка подала апеляційну скаргу. На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 липня 2025 року - без змін. Понесені скаржником, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, судові витрати залишити за ним. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України Головуючий О. В. Ковальчук Судді: Т. Б. Сало О. С. Панасюк