Постанова 4824 № 463/4241/24

Єдиний унікальний номер справи № 463/4241/24 Провадження № 22-ц/824/1581/2026 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 січня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Журби С.О., суддів Писаної Т.О., Приходька К.П., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 17 червня 2025 року про відмову у прийнятті зустрічного позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: управління «Служба у справах дітей» Львівської міської ради, Служба у справах дітей виконавчого комітету Нововолинської міської ради про визначення місця проживання дитини, В С Т А Н О В И В: У травні 2024 року позивач звернулася до Личаківського районного суду м. Львова з вказаним позовом про визначення місця проживання дитини. Предметом розгляду даної справи є визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із матір?ю - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою її фактичного проживання в Латвійській Республіці. У вересні 2024 представником відповідача ОСОБА_1 було подано зустрічний позов до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Служба у справах дітей виконавчого комітету Нововолинської міської ради, Управління «Служба у справах дітей» Львівської міської ради про усунення перешкод у вихованні та спілкуванні з дитиною та встановлення способу у вихованні та спілкуванні з дитиною. Так, ОСОБА_1 у зустрічному позові просив суд:

1. Зобов`язати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не чинити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перешкоди у вихованні та спілкуванні з дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .;

2. Встановити спосіб і графік побачень та спілкування ОСОБА_1 з сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким чином: 1) Батько має право бачитися з Дитиною без присутності матері протягом 2 (двох) календарних днів поспіль 2 (два) рази на місяць, з яких 1 (один) раз Батько буде приїжджати до фактичного місця проживання Матері та Дитини, а саме: АДРЕСА_1 , а 1 (один) раз на місяць Мати має привозити Дитину для такого спілкування за місцем проживання Батька ( АДРЕСА_2 ), 2) Батько дитини має право необмежену можливість кожного дня комунікувати з сином, ОСОБА_5 , без присутності матері дитини, за допомогою електронного зв`язку, а саме: WhatsApp, Telegram, Viber, ZOOM, Google Meet та інші, за допомогою особистого електронного пристрою Дитини (телефон/планшет/ноутбук/ компьютер або будь-які інші), враховуючи графік дитини. 3) Кожного парного року за місцем проживання Батька, Дитина залишається з ним для святкування дня її народження протягом доби ІНФОРМАЦІЯ_4 та державних свят: Новий Рік (з 9-00 годин 31 грудня до 1 січня включно), Різдво (25 грудня), Великдень, День Конституції, День Незалежності, Трійця, День захисника України (враховуючи бажання дитини та її навчальний графік). 4) Кожного року Дитина залишається за місцем проживання Батька для святкування дня народження Батька протягом доби 23 травня без присутності Матері Дитини (враховуючи бажання дитини та її навчальний графік). 5) Кожного року в літній сезон (з 01 червня до 31 серпня), Батько з Дитиною знаходиться протягом 14 безперервних днів для забезпечення відпочинку та оздоровлення Дитини без присутності Матері. Про місце, час та порядок відпочинку Батько попереджає Мати Дитини за два календарних місяці. Батько гарантує під час такого відпочинку запровадження усіх необхідних заходів безпеки по відношенню до дитини. 6) ОСОБА_2 зобов`язана повідомляти про стан здоров`я ОСОБА_5 або його погіршення, ОСОБА_1 , протягом одного дня з дня початку захворювання за допомогою засобів електронного зв`язку. 7) У разі зміни місця перебування ОСОБА_5 (поза місцем фактичного проживання матері та дитини) ОСОБА_2 зобов`язується попереджати ОСОБА_1 письмово або за допомогою електронної пошти/будь-яких інших електронних пристроїв із вказанням точного місця проживання сина, не пізніше 2 днів з моменту зміни місця перебування. Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 17 червня 2025 року відмовлено у прийнятті зустрічного позову ОСОБА_1 до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_2 . Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, 03 липня 2025 року відповідач направив апеляційну скаргу, у якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з`ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, за невідповідності висновків, викладених у рішеннях суду, дійсним обставинам справи, за недоведеності обставин, які суд визнав встановленими. Основними доводами апеляційної скарги є твердження апелянта про незаконність та необґрунтованість ухвали суду першої інстанції у зв`язку з порушенням норм матеріального і процесуального права, зокрема неправильним висновком про відсутність взаємозв`язку між первісним позовом про визначення місця проживання дитини та зустрічним позовом про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною і встановлення способу участі у її вихованні; також наголошується на доцільності спільного розгляду первісного і зустрічного позовів з міркувань процесуальної економії, необхідності забезпечення найкращих інтересів дитини. 13 жовтня 2025 року до апеляційного суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, ухвалу залишити без змін. Станом на день розгляду справи відзивів від третіх осіб на апеляційну скаргу до суду не надходило. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно положень ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду даної категорії розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з положеннями ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання встановлених законом умов) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції. З матеріалів справи вбачається, що предметом розгляду даної справи є визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із матір?ю - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою її фактичного проживання: АДРЕСА_3 Предметом зустрічного позову є усунення перешкод батьку у вихованні та спілкуванні з дитиною та встановлення способу у вихованні та спілкуванні з дитиною. Суд першої інстанції, відмовляючи у прийнятті зустрічної позовної заяви, зазначив, що відповідно до вимог статті 193 ЦПК України зустрічний позов приймається до спільного розгляду лише за умови взаємопов`язаності позовних вимог і доцільності їх спільного розгляду, зокрема коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може повністю чи частково виключити задоволення первісного позову, тоді як у даному випадку вимоги первісного позову про визначення місця проживання дитини та зустрічного позову про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною і встановлення способу участі у її вихованні не є такими, що випливають з одних і тих самих правовідносин, а задоволення зустрічного позову не може вплинути або зумовити відмову у задоволенні первісного позову; крім того, суд дійшов висновку, що спільний розгляд зазначених позовів є недоцільним, може призвести до невиправданого затягування та ускладнення розгляду справи і не відповідатиме завданням цивільного судочинства та якнайкращим інтересам дитини. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмежене, особливо щодо умов прийнятності скарги. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (mutatis mutandis, рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мельник проти України" ("Melnyk v. Ukraine" заява № 23436/03, § 22, від 28 березня 2006 року). Виходячи з приписів ст. 55, 129 Конституції України, застосування та користування правами на судовий захист здійснюється у випадках та в порядку, встановлених законом. Тобто, реалізація конституційного права, зокрема, на судовий захист ставиться у залежність від положень процесуального закону. Згідно ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Відповідно до ч. 1, 2 та 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Згідно ч 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 193 ЦПК України відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Отже, цивільне процесуальне законодавство гарантує відповідачеві право на захист від пред`явленого позову шляхом подання зустрічного позову. Водночас право на пред`явлення зустрічної позовної заяви не є абсолютним, подаючи зустрічну позовну заяву заявник повинен дотримуватись вимог ЦПК України щодо її подання. У даній справі предметом первісного позову є визначення місця проживання дитини з матір`ю, натомість у зустрічному позові відповідач ставить питання про усунення перешкод у вихованні та спілкуванні з дитиною та встановлення способу у вихованні та спілкуванні з дитиною. Вказані предмети розгляду не є тісно взаємопов`язаними та не випливають один з одного. Не може суд констатувати й те, що задоволення одного позову виключить чи унеможливить задоволення іншого. При цьому прийняття зустрічного позову до спільного розгляду з первісним змінить обсяг предмету дослідження у справі та безумовно призведе до збільшення часу, необхідного для розгляду справи. За таких умов висновки суду першої інстанції про те, що розгляд зустрічної позовної заяви спільно з первісним позовом не є доцільним, є вірними та такими, що відповідають як нормам матеріального, так і нормам процесуального права. При вирішенні даного питання колегія суддів апеляційного суду зважає також і на те, що відмова у прийняті зустрічного позову до спільного розгляду з первісним жодним чином не позбавляє відповідача права на судовий розгляд його вимог у межах самостійного судового провадження, оскільки відмова у прийнятті зустрічного позову до спільного розгляду з первісним не є відмовою у доступі до правосуддя по суті заявлених вимог; при цьому залишення судом першої інстанції первісного позову без розгляду не перешкоджає відповідачу звернутися до суду з відповідним позовом у загальному порядку, тоді як вирішення питання про доцільність спільного розгляду первісного та зустрічного позовів належить до дискреційних повноважень суду першої інстанції, який, з урахуванням предмета спору, характеру заявлених вимог та завдань цивільного судочинства, обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для прийняття зустрічного позову до спільного розгляду. Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстави для скасування судового рішення - відсутні. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 268, 367, 374 - 379, 381 - 384, 390 ЦПК України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 17 червня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий С.О. Журба Судді: Т.О. Писана К.П. Приходько