Постанова Сумський апеляційний суд № 577/5419/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 січня 2026 року м.Суми Справа №577/5419/23 Номер провадження 22-ц/816/213/26 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач), суддів - Замченко А. О. , Черних О. М. за участю секретаря судового засідання - Овчаренко М.В., сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду в режимі відеоконференції у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 06 березня 2025 року в складі судді Гетьмана В.В., ухвалене в м. Конотоп, повний текст якого складено 07 березня 2025 року, В С Т А Н О В И В: 02 жовтня 2023 року представник ОСОБА_1 адвокат Юсан І.О. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. Позовні вимоги мотивовані тим, що з 19 квітня 2016 року по 22 вересня 2022 року позивач ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 . За час подружнього життя за спільні кошти придбали кв. АДРЕСА_1 та автомобіль «Лада 211440», 2013 року виробництва, колір чорний. На даний час шлюб розірвано, між ними склалися неприязні стосунки. Добровільно поділити спільне майно відповідач не бажає. Посилаючись на вищевикладене, представник ОСОБА_1 адвокат Юсан І.О. просила суд: визнати спільним майном подружжя в рівних частках кв. АДРЕСА_1 та автомобіль «Лада 211440», 2013 року виробництва, колір чорний і стягнути з відповідача компенсацію за 1/2 частину їх вартості. Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 06 березня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Визнано спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках автомобіль «Лада 211440», 2013 року виробництва, колір чорний. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію за 1/2 частину вартості автомобіля «Лада 211440», 2013 року виробництва, колір чорний в сумі 76100 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 536 грн 80 коп. судового збору. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 7000 грн витрат на правову допомогу. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати в частині відмови в задоволенні вимоги про визнання спільним майном подружжя в рівних частках квартири АДРЕСА_1 , стягнення компенсації за 1/2 частину її вартості та стягнення 7000 грн витрат на правничу допомогу та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення заявлених позовних вимог і відмовити в стягненні витрат на правничу допомогу. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції в основу свого рішення помилково поклав той факт, що 21 грудня 2022 року відповідач придбала у ТОВ «Футбольний клуб «Динамо» кв. АДРЕСА_1 , тобто не перебуваючи у шлюбі з відповідачем. Звертає увагу, що відповідач 21 грудня 2022 року не придбала у ТОВ «Футбольний клуб «Динамо» кв. АДРЕСА_1 , а фактично оформила право власності на квартиру внесла відомості до відповідного реєстру речових прав. Також в суді першої інстанції взагалі не надано оцінку самому договору купівлі-продажу, копію якого було долучено самим відповідачем. Зазначає, що відповідно до п. 4 вказаного договору продаж квартири здійснено за суму 554 114 грн. Вказані кошти покупець сплатив повністю шляхом безготівкового перерахування коштів на рахунок продавця до підписання цього договору. Підсумовуючи вищевикладене, приходить до висновку, що сам договір купівлі-продажу квартири від 21 грудня 2022 року містить чітко встановлений факт, що кошти за придбання квартири було сплачено до підписання договору, однак місцевий суд не встановив, коли саме вказані кошти були перераховані ТОВ «Футбольний клуб «Динамо» і, як наслідок, ухвалив необґрунтоване рішення в цій частині. Також позивач категорично не згоден з рішенням суду в частині розподілу судових витрат, оскільки, задовольняючи позовні вимоги частково, місцевий суд поклав всі витрати в частині оплати послуг адвоката відповідачем в сумі 7000 грн на позивача. Крім того зазначає, що судом першої інстанції не врахований той факт, що докази на підтвердження понесених витрат на оплату послуг адвокат подані до суду з порушенням ч. 9 ст. 83 ЦПК України та ст. 137 ЦПК України і їх, як наслідок, місцевий суд не міг брати до уваги. Рішення суду в частині задоволених позовних вимог не оскаржується, а тому на підставі ч. 1 ст. 367 ЦПК України у зазначеній частині в апеляційному порядку не переглядається. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 адвоката Юсан І.О., ОСОБА_2 , її представника адвоката Островського В.І., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 19 квітня 2016 року по 22 вересня 2022 року (а.с. 9-10), під час якого придбали автомобіль «Лада 211440», 2013 року виробництва, колір чорний (а.с. 11), який відповідач 26 серпня 2023 року продала ОСОБА_3 (а.с. 109). Спірний автомобіль ОСОБА_2 реалізований 26 серпня 2023 року за 10000 грн (а.с. 27, 109-110). 21 грудня 2022 року відповідач придбала у ТОВ «Футбольний клуб «Динамо» кв. АДРЕСА_1 (а.с. 13, 24-26, 94-105), тобто не перебуваючи у шлюбі з відповідачем (а.с. 10). Частково задовольняючи позовні вимоги в частині визнання спільним майном подружжя автомобіля «Лада 211440», 2013 року випуску, колір чорний та стягнення з відповідача компенсації за 1/2 частину його вартості, суд першої інстанції виходив з підстав доведеності матеріалами справи набуття сторонами у спільну сумісну власність, як подружжям, наступного майна транспортного засобу марки «Лада 211440», 2013 року випуску, колір чорний та стягнув з відповідача компенсацію за 1/2 частину його вартості. Разом з тим, відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання спільним майном подружжя в рівних частках квартири АДРЕСА_1 , стягнення компенсації за 1/2 частину її вартості, місцевий суд зазначив, що відповідач придбала у ТОВ «Футбольний клуб «Динамо» кв. АДРЕСА_1 , тобто не перебуваючи у шлюбі з позивачем, а тому прийшов до висновку, що позов в даній частині задоволенню не підлягає. Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. У справах про поділ спільного майна подружжя необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Статтею 60 СК України встановлено презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує. Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц, провадження № 61-15462св18. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, то презумпція права спільної сумісної власності подружжя не спростована. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Відповідно до приписів статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Доводи апеляційної скарги з приводу того, що відповідач 21 грудня 2022 року не придбала у ТОВ «Футбольний клуб «Динамо» кв. АДРЕСА_1 , а фактично оформила право власності на квартиру внесла відомості до відповідного реєстру речових прав та твердження стосовно того, що місцевим судом взагалі не надано оцінку самому договору купівлі-продажу не заслуговують на увагу з огляду на слідуюче. З матеріалів справи вбачається, що 21 грудня 2022 року відповідачем ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 з ТОВ «Футбольний клуб «Динамо» та того ж дня зареєстровано право власності на вказану квартиру. Пунктом 4 вищезазначеного договору передбачено, що продаж вищезазначеної квартири вчинено за суму 554114 грн, ПДВ немає. Вказані кошти покупець сплатив повністю, шляхом безготівкового перерахування коштів на рахунок продавця до підписання цього договору. У п. 9 договору зазначено, що покупець у зареєстрованому шлюбі і у фактичних шлюбних відносинах не перебуває, грошові кошти, що витрачаються ним на придбання нерухомого майна не є спільною сумісною власності, і особи, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на грошові кошти (чи їх частку), витрачені на придбання нерухомого майна, у тому числі і відповідно до статей 65, 74 та 97 СК України, ч. 4 ст. 368 ЦК України, відсутні. Із досліджених місцевим судом показів свідків, зокрема, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було встановлено, що квартиру АДРЕСА_1 відповідач придбала за кошти, які подарував їй її батько ОСОБА_5 . Свідок ОСОБА_4 зазначив, що в грудні 2022 року дав в борг брату ОСОБА_5 кошти в сумі 500 000 грн на придбання квартири його дочці ОСОБА_2 . Свідок ОСОБА_5 підтвердив дані покази та зазначив, що дійсно позичав у свого брата ОСОБА_4 кошти в сумі 500 000 грн на придбання квартири дочці ОСОБА_2 , оскільки у неї не було таких грошей. За таких обставин аргументи позивача, зазначені в апеляційній скарзі, є неприйнятними. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, укладений 21 грудня 2022 року договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 з ТОВ «Футбольний клуб «Динамо» на даний час є дійсним і позивачем недійсним останній не визнавався. Позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту сплати коштів подружжям під час шлюбу. Щодо стягнення місцевим судом витрат на правничу допомогу в сумі 7000 грн, то колегія суддів зазначає слідуюче. Суд першої інстанції, дослідивши надані докази на підтвердження витрат на правничу допомогу, враховуючи усі обставини спірних правовідносин у сукупності, часткове задоволення позовних вимог, а також зважаючи на складність справи, обсяг поданих стороною відповідача ОСОБА_2 (адвокат Островський В.І.) доказів, зміст, обсяг та обґрунтованість наданих адвокатом Островським В.І. послуг і їх необхідність, дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційного суду, що зазначений стороною відповідача ОСОБА_2 розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 30 000,00 грн є завищеним, оскільки не відповідає критеріям реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, тому такі підлягають зменшенню до суми 7 000,00 грн, які покладаються на позивача ОСОБА_1 . Твердження в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції не врахований той факт, що докази на підтвердження понесених витрат на оплату послуг адвокат подані до суду з порушенням ч. 9 ст. 83 ЦПК України та ст. 137 ЦПК України і їх, як наслідок, місцевий суд не міг брати до уваги, не заслуговують на увагу з огляду на слідуюче. Як вбачається з матеріалів справи відповідачем згідно вимог п. 8 ч. 3 ст. 178 ЦПК України повідомлено про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла та очікує понести в зв`язку із розглядом справи та відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України подала в судовому засіданні ці докази до закінчення судових дебатів. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, він є законним та обґрунтованим, підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 про незаконність та необґрунтованість рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 06 березня 2025 року колегія не вбачає. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Також, відповідно до практики ЄСПЛ, зокрема у справі «Гарсіа Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain) від 21.01.1999 року (заява 30544/96), п. 26: «…при відхиленні скарги апеляційний суд може в принципі просто схвалити обґрунтування рішення суду нижчого суду…». Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає. Враховуючи те, що ця справа є справою незначної складності, ціна позову не перевищує 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України), відповідно до приписів п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст. ст. 367 - 369, 374, 375, 381 - 384, 389-390 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 06 березня 2025 року в даній справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному пордяку не підлягає. Повне судове рішення складене 02 лютого 2026 року. Головуючий - В. І. Криворотенко Судді: А. О. Замченко О. М. Черних